Дієслово як частина мови

К.філол.н., ст.викл. Т. Левакіної

ЛЕКЦІЇ

з курсу «Сучасна українська літературна мова»

для студентів ІІІ курсу

спеціальності «Філологія: російська, українська мова і література»

(3 зм. модуль)

Основна література

1. Сучасна українська літературна мова: навч. посіб. / С.О. Караман, О.В. Караман, М.Я. Плющ [та ін.]; За ред. С.О. Карамана. – К.: Літера ЛТД, 2011. – 560 с.

2. Сучасна українська літературна мова: підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 493 с.

3. Сучасна українська літературна мова: підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 2005. – 430 с.

4. Сучасна українська мова: підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – Вид. 3-тє, перероб. – К.: Либідь, 2005. – 488 с.

5. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: навч. посіб. / Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 368 с.

6. Шкуратяна Н.Г. Сучасна українська літературна мова: навч. посібник / Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. – К.: Літера, 2000. – 688 с.

Додаткова література

1. Гнатюк Л.П. Українська мова. Особливості практичного застосування / Гнатюк Л.П., Бас-Кононенко О.В. — К.: Знання-Прес, 2006. — 259 с.

2. Історія української мови: хрестоматія / Упорядники С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсієнко; Автор передмови С.Я. Єрмоленко. – К.: Либідь, 1996. – 288 с.

3. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підручник / О.Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1993.— 248 с.

4. Сучасна українська літературна мова: зб. вправ / М.Я. Плющ, О.І. Леута, Н.П. Гальона. – К.: Вища школа, 2003. – 287 с.

5. Сучасна українська літературна мова: зб. завдань для лабор. робіт / Колоїз Ж.В., Малюга Н.М., Явір В.В. – К.: Знання, 2006. – 356 с.

6. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: навч. посіб. / Н.І. Тоцька. – К.: Вища школа, 1995. – 151 с.

МОДУЛЬ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ № 3

1. Безособові дієслова.

Завдання: виконання вправ № 293-295, с.111-113.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

2. Словотвір дієслів.

Завдання: виконання вправ № 301-305, с.114.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

3. Відмінювання дієприкметників.

Завдання: провідмінювати 20 дієприкметників.

4. Перехід дієприкметників у прикметники та в іменники.

Завдання: написання тезисного конспекту.

5. Перехід дієприслівників у прислівники та прийменники.

Завдання: виконання вправ № 334-338, с.129.

Збірник вправ: Навч.посіб. /М.Я.Плющ, О.І.Леута, Н.П.Гальона.

Лекція № 1

Дієслово як частина мови. Система дієслівних утворень в українській літературній мові. Неозначена форма дієслова /інфінітив/

План

1. Дієслово як частина мови.

2. Система дієслівних утворень в українській літературній мові.

3. Неозначена форма дієслова /інфінітив/

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа. Напр.: Люблю я темну ніч і золоті зірки, що грають у просторі і дивляться згори на соннії садки (Р.). За рікою гуде молотарка, звеселяє людей на току (Олійн.).

Безпояско Олена Костянтинівна, Городенська Катерина Григорівна, Русанівський Віталій Макарович, Граматика української мови. Морфологія: підр. (1993): Дієслово — частина мови, призначення якої полягає в тому, що вона є носієм динамічної ознаки, семантичні складові якої передаються досить розгалуженого системою граматичних категорій і їх матеріальних виразників —граматичних форм.

Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І.Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця (2004): Дієслово — це центральний клас ознакових слів, що виражають дії, процеси та стани, виступають організаційним ядром елементарного простого речення, мають активну й широку валентність, найбільший набір морфологічних категорій і виконують в реченні основні формально-синтаксичні функції — присудка та головного члена односкладного речення.

Узагальнене поняття дії, назву якої означає дієслово, досить широке: воно обіймає і реальну фізичну дію особи (сіяти, копати, місити, малювати), і стан, в якому перебуває предмет (спати, лежати, сидіти, стояти), і становлення предмета, тобто зміну і виявлення його якості або перехід його з однієї якості в іншу (розквітати, молодіти, старіти), і ставлення особи до кого-небудь або чого-небудь (любити, поважати, шанувати).

Деякі дієслова можуть виражати не одне, а різні поняття дії, наприклад, у реченні Синіють волошки у житі дієслово синіють означає стан, а в реченні Від морозу синіють руки — становлення. Поняття дії може називатися не тільки дієсловом, а й віддієслівним іменником: писання, сівба, боротьба. Проте віддієслівний іменник і значенням, і граматичними формами відрізняється від дієслова. Він не означає дії, яка протікає в часі, тобто яка є процесом, а тому йому властиві й інші граматичні категорії, ніж дієслову.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання {будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — дорожчає поступово).

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність. Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила».

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «Ілюди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам.

Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І.Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця (2004): Дієслово є центральною частиною мови передусім тому, що воно як основний клас ознакових слів найчіткіше протиставляється іменникові — класові слів на позначення предметів.

Центральну позицію дієслово посідає і щодо інших класів ознакових слів — прикметника, числівника та прислівника. Вона зумовлена його семантичними функціями, морфологічними категоріями та синтаксичним вживанням.

Дієслова, прикметники, числівники та прислівники становлять клас предикатів. Дієслівні предикати є найпоказовішим типом, бо вони чітко розрізняються за семантичними функціями, поділяючись на предикати дії, які формують ядро дієслова, і предикати стану, що належать до периферії його семантики, але також набувають динамічних характеристик. У прикметника семантику стану визначають як якісний стан, адже він став постійною ознакою предмета.

Прислівник є найпериферійнішим типом предикатів, тому що він не має свого специфічного лексичного значення. Воно ґрунтується на лексичних значеннях прикметника, дієслова, числівника та іменника, що перебувають у синтагматичному зв'язку з предикатом. Отже, специфіка прислівника як предикатного знака полягає в тому, що він є синтагматичним класом слів, який виконує функцію ознаки щодо іншої ознаки [Вихованець 1988а: 17].

Другою семантичною функцією дієслівних предикатів, за якою вони відрізняються від інших типів предикатів, є їхня активна організаційна роль у семантично елементарному реченні. Предикати, як відомо, визначають кількість непредикатних іменників та їхні семантичні функції. Але дієслівні предикати дії сполучаються з найбільшою кількістю непредикатних іменників. Це стосується переважно тих із них, які виражені дієсловами руху й переміщення, а також конкретної фізичної дії. Зокрема, дієслова привезти, принести можуть пов'язуватися з сімома непредикатними аргументами, що виражають семантичні функції діяча, об'єкта, адресата, інструменталя, локатива зі значенням вихідного й кінцевого пункту руху та шляху руху, напр.: Син привіз речі матері з Києва до Миргорода автомобілем через Лубни; Бабуся принесла у фартусі слив дітям із саду до альтанки стежкою. Предикати стану мають обмеженіші можливості правобічної валентності, бо відкривають здебільшого позицію з семантикою локатива, напр.: Дідусь сидить на лаві; Одяг висить па вішаку; Люди стоять біля дверей.

Дієслово посідає центральне місце і за семантико-синтаксичною категорією валентності. Як центральні частини мови дієслово й іменник протиставляються за характером валентного зв'язку. Дієслово має активну валентність, бо воно своєю семантикою зумовлює відповідні позиції для заповнення їх непредикатними іменниками. Валентність непредикатних іменників завжди пасивна, підпорядкована, бо вони, заповнюючи відкриті дієсловом позиції, сполучаються з ним.

Дата добавления: 2014-01-11