Серед структурних елементів принципу слід назвати поняття й аспектний склад принципу кримінального права

Перелік принципів може бути нормативно-правовою основою регулювання кримінально-правових відносин лише за умови, що становитиме масив нормативних положень, позбавлений внутрішніх суперечностей. У свою чергу, узгодженість елементів – одна з властивостей саме такого явища, як система.

Те, що наведене визначення принципів кримінального права може належати тільки їх системі, цілком відповідає положенню, відповідно до якого справжня система повинна мати якості, які не властиві її елементам. Тобто властивості системи не є простою сумою властивостей її елементів.

Отже, створення і обґрунтування системи принципів кримінального права є обов’язковою умовою ефективного виконання завдань, які покладено на інститут принципів у кримінальному праві. У процесі дослідження принципів кримінально-виконавчого права А. Степанюк слушно зауважив, що "кожний окремо взятий принцип не в змозі дати цілісного уявлення про екзекутивну діяльність". Цю роль, на його думку, має виконувати саме система основоположних вимог.

Останній варіант переліку принципів кримінального права в Україні було запропоновано в спеціально присвяченій цьому роботі 1995 року. За час, що минув з того моменту, держава отримала Конституцію та новий Кримінальний кодекс. Немає сумнівів, що пріоритети в законодавчому реґулюванні кримінально-правових відносин істотно змінилися. Але науковий світ майже не відреаґував на це, не піддав докладному аналізу принципові положення кримінального права з позицій системного підходу. Тому дуже важливим для гармонійного розвитку науки кримінального права видається дослідження його принципів і створення певної системи. У свою чергу, правоохоронні органи мають своєчасно одержати науково обґрунтовані рекомендації щодо застосування норм Загальної частини КК, які б закріпили принципові положення[. Отже, робота науковців над принципами дозволить вирішити й складні практичні завдання.

Формуванню узгодженої сукупності принципів кримінального права повинне передувати їх взаємне позиціонування, тобто розмежування "сфер впливу" принципів серед інститутів кримінального права.

Терміни "законність", "справедливість", "гуманізм" використовуються вченими-криміналістами дуже часто, унаслідок чого складається враження, що розбіжностей у їх розумінні немає. Це не так. Якщо проаналізувати конкретний зміст, що стоїть за кожним із названих термінів, можна констатувати наявність досить хаотичної ситуації. З одного боку, епітети "справедливий", "законний" застосовуються в літературі майже до кожного з предметів кримінально-правових досліджень. У результаті маємо збіг обсягу поняття кожного з принципів кримінального права в межах усієї галузі, що не відповідає характеру їх взаємодії. З іншого, учені розглядають окремі питання, не враховуючи, що вони прямо стосуються до відповідного принципу. Суперечності, що з’являються за такого підходу, не дають можливості визначити принцип кримінального права в цілому.

Причина вищезгаданих вад наукового розроблення принципів кримінального права полягає у відсутності чіткого розуміння характеру зв’язку досліджуваних питань теорії та практики застосування кримінального права і відповідних принципів. У середині 60-х років минулого сторіччя вчені-криміналісти вже вказували на те, що слід рухатися від аналізу "окремих інститутів, складів або груп складів злочинів" до "глибокого наукового розроблення всієї сукупності принципів кримінального права".

Співвідношення між принципами й основними інститутами та нормами давалося лише в загальному вигляді. Але цього замало для чіткого уявлення про принципи кримінального права. На наш погляд, указаний зв’язок може бути відображений у результаті теоретичного аналізу структури принципу кримінального права.

Принцип законності кримінального права цілком заслуговує на роль "дослідницького зразка", на прикладі якого є можливість докладно описати структуру принципу. Універсальність цього принципу вдало відмітив В.Д. Філімонов: "Принцип законності охороняє інтереси особи не тільки при визнанні вчиненого діяння злочинним... але й у процесі індивідуалізації покарання судом, індивідуалізації виконання покарання (у тих межах, у яких цей процес уреґульовано кримінальним правом), а також при вирішенні питань звільнення від кримінальної відповідальності та покарання".

Принцип законності міститься у кожному переліку принципів, що були створені теоретиками кримінального права. Відома формула nullum crimen, nulla poena sine lege заперечень ні в кого не викликає, хоча не завжди це було так. Навіть А.А. Піонтковський свого часу підтримував ідею застосування аналогії в кримінальному праві за певних умов, а саме в складні періоди розвитку держави.

У літературі принцип законності найчастіше визначають формулою "злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки його вчинення визначаються кримінальним законом". Однак, аналізуючи вказаний принцип, окремі автори розглядають і такі положення:

- норми кримінального права обов’язкові для всіх суб’єктів права;

- норми кримінального права докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;

- норми кримінального права мають забезпечити правильне застосування норм всіх інших галузей права;

- покарання має призначатися в межах, установлених кримінальним законом;

- аналогія кримінального закону не припускається;

- підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу злочину, передбаченого КК;

- пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;

- відповідність норм КК Конституції держави;

- письмова форма кримінальних законів, що виключає судові прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;

- повна кодифікація норм про кримінальну відповідальність;

- криміналізація лише вчинків, а не думок;

- необхідність користуватися не духом, а "буквою" закону;

- проблема визначення найважливіших кримінально-правових термінів і понять у самому КК (у тому числі питання оцінних ознак);

- межі суддівського розсуду не повинні бути надто широкими;

- особа, винна у вчиненні злочину, несе обов’язки та користується правами відповідно до закону.

Досить широкий специфічний кримінально-правовий зміст принципу законності має бути сконцентрований у стислих рамках його поняття, інакше принцип не зможе виконувати роль керівної ідеї.

Основне завдання цього ідеального утворення (поняття) – вираження у лаконічній формі великого обсягу правових явищ. Поняття ж принципу кримінального права складається з елементів, кожен з яких є абстракцією сукупності відповідних нормативних положень і варіантів їх тлумачення. Таким чином, правильно складене поняття принципу може бути розгорнуте до рівня первісних нормативних положень кримінального права, які, у свою чергу, входять до аспектного складу принципу кримінального права.

Необхідність виокремлення в структурі принципу його поняття зумовлюється тим, що принципи – це правові явища найвищого рівня абстракції. Тому принцип кримінального права не може являти собою низку положень на зразок моделі, яку пропонує В.О. Навроцький для принципів кримінально-правової кваліфікації. Останні є частиною одного з елементів аспектного складу принципів кримінального права, про що докладніше буде зазначено нижче.

Слід лише зауважити, що запропоновані автором норми через відносну казуальність не зовсім відповідають природі принципів права, тому краще назвати їх правилами кваліфікації, а не принципами. Отже, у першу чергу уявлення про принцип має зосереджуватися в його понятті. Це сприятиме й посиленню впливу принципів на правосвідомість суб’єктів правових відносин. Відомо, що людина краще тримає в пам’яті короткі влучні вислови, ніж довгі заплутані речення. Поняття принципу й повинне відігравати роль такого влучного вислову, своєрідної аксіоми.

Майже всі вищезазначені положення мають пряме відношення до принципу законності кримінального права і не можуть бути проіґноровані. Їх погоджений аналіз – обов’язкова умова формулювання поняття, яке б у загальному вигляді визначало зміст принципу. Ця проблема виникає через недостатнє теоретичне розроблення принципів кримінального права. Складається ситуація, коли поняття принципу залишається, так би мовити, "відірваним" від конкретних питань, аспектів, без яких немає самого принципу.

Є нерозривний зв’язок між поняттям принципу та наведеними питаннями теорії та практики кримінального права. Відбити цей зв’язок має конструкція аспектного складу принципу, що є частиною його структури.

Аспектний склад принципу кримінального права – це сукупність нормативних положень кримінального права, практики їх застосування правоохоронними органами та дотримання з боку громадян, що загалом відображає певний напрямок кримінальної політики держави та конкретизує поняття принципу кримінального права.

Виходячи з цієї дефініції, можна виокремити елементи аспектного складу принципу, а саме: кримінально-політичний; законодавчий; правозастосовчий; публічно-комунікаційний.

Кримінально-політичний елемент. Тут принципи права або впливають на кримінальну політику держави, або, підпадають під її вплив, слугуючи засобом досягнення політичних цілей. На наш погляд, саме вплив принципів на політику, а не навпаки, більше сприятиме поступовому динамічному розвиткові законодавства та практики його застосування.

Складність співвідношення кримінальної політики та кримінально-правових принципів можна побачити в дослідженні В.О. Навроцького. Автор вважає, що "в кожному з принципів кримінально-правової кваліфікації знаходять свій прояв принципи кримінального права", які він ототожнює з принципами кримінальної політики. Але далі він стверджує, що "принципи кримінальної політики не визначають принципів кримінально-правової кваліфікації". А ще далі йдеться про те, що "зміна принципів кримінально-правової кваліфікації звичайно пов’язана з проведенням масштабних правових реформ та зміною кримінальної політики".

У будь-якому випадку співвідношення кримінальної політики та принципів кримінального права – проблема складна і важлива. Її обов’язково треба вирішувати в процесі дослідження принципів.

Законодавчий елемент. З позиції науки кримінального права він найбільший за обсягом. На цьому рівні повинні знайти вирішення такі проблеми: конституція, міжнародні акти, судові рішення як можливі джерела кримінального права.

Тут відчутним і впливовим проявом принципу законності кримінального права стає кримінальний закон, або в широкому розумінні – джерела кримінального права. Так, Конституція як джерело права, ще не стала предметом серйозних наукових досліджень в галузі кримінального права. Без сумнівів, вирішення цієї проблеми – одне з перших завдань на даному етапі. Ще більший обсяг роботи для науковців лежить в обґрунтуванні методів імплементації норм міжнародних договорів в національне кримінальне законодавство. Насамперед це стосується Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Окрім цього, треба й відстежувати новели в міжнародному кримінальному праві. Наприклад, Статут міжнародного кримінального суду має цілий розділ, присвячений принципам кримінального права, що, безумовно, потребує порівняльно-правового аналізу саме з позицій існуючих принципів кримінального права України.

Специфіка кримінального права континентальної сім’ї виявляється в тому, що, як правило, кримінальний закон є основним або єдиним джерелом кримінального права в питаннях визначення злочинності й караності діянь. За кримінальним правом України таким законом виступає тільки Кримінальний кодекс. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває аналіз в ролі одного з аспектів принципу законності кримінального закону як джерела кримінального права. Насамперед це стосується таких питань, як термінологія КК, узгодження понять у тексті закону, бланкетні диспозиції, підстава кримінальної відповідальності і т.ін.

Правозастосовчий елемент. На цьому рівні через проблему розсуду (суддівського, слідчого) можна описати вплив принципів права взагалі та принципу законності зокрема на посадових осіб правоохоронних органів. Загальні зауваження щодо значення цього впливу вже траплялися в літературі, але механізм його досі не вивчено.

Публічно-комунікаційний елемент аспектного складу принципу. Він має відобразити специфічні риси та потенціал принципів як орієнтирів для громадян, основи для розгортання своєрідної державної PR-кампанії, спрямованої на загальне реґулювання поведінки людей.

Можливість і навіть необхідність застосування у даному випадку терміна PR зумовлена потребою в більш широкому використанні технологій "паблік рілейшнз" для формування у населення правосвідомості, лояльної до чинного масиву кримінально-правових заборон. Дослідження такої "співпраці" у межах вивчення принципів кримінального права дозволить повністю реалізувати потенціал керівних ідей кримінального права в справі загальної превенції. Адже конкретні склади злочинів для такої ролі навряд чи підходять.

Елементи аспектного складу принципу кримінального права – це модель ідеальної ситуації ("так, як повинно бути"). Тією чи іншою мірою вони отримують своє реальне втілення: одні в системі джерел кримінального права та масиві норм КК, позбавлених суперечностей, інші – у діяльності правоохоронних органів або поведінці громадян і т.д. Цей складний і неоднозначний процес є реалізацією елементів аспектного складу принципу. Останні у свою чергу конкретизують його поняття згідно з єдиною структурою принципу. Таким чином, слід сказати про реалізацію принципів кримінального права.

Реалізація норм права давно є предметом обговорення в теорії держави та права. В.С. Нерсесянц під реалізацією норм права розуміє "здійснення їх вимог за допомогою відповідних форм поведінки суб’єктів права".

Двома основними формами реалізації він називає:

1) дотримання заборон;

2) виконання приписів.

На думку О.Ф. Скакун, реалізація норм права – це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права, у їх практичній діяльності. Форми реалізації норм права вона розподіляє на прості, безпосередні (додержання, виконання, використання) та складну, опосередковану (застосування).

Але залишається питання про реалізацію принципів права, яка, без сумнівів, має відчутні особливості. Так, у літературі з теорії права лише в загальному вигляді зазначено, що треба розрізняти й реалізацію так званих загальних установлень, до яких маємо віднести і принципи. Проте чомусь можливість реалізації надано лише загальним установленням, які "містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права та правової дійсності". З цього випливає висновок про те, що принципи, які отримали контекстуальне закріплення в законі, не можуть бути реалізовані. З цим важко погодитися. Сумніви також викликає твердження про те, що реалізація принципів позбавлена юридичної специфіки і скоріше має ідейний, моральний характер. Принципи права – це "білі карлики" правової матерії. У них на дуже маленькій площі влучних правових аксіом зосереджено величезну масу юридичних явищ, зібраних у концепції та доктрини. Тому немає нічого більш юридичного у своїй суті, ніж принципи права. Що стосується реалізації принципів права, то майже все, що має назву "юридичне" (позитивне право, суб’єктивні права тощо), і є реалізацією принципів права, тому навряд чи вона може не мати юридичної специфіки.

Реалізація принципів кримінального права – це втілення в діяльності учасників суспільних відносин елементів ас пектного складу принципів. Таке її розуміння дає можливість створити ланцюжок від загального поняття принципу кримінального права до будь-якого конкретного питання правозастосування чи правотворення, здійснити комплексне дослідження.

Виокремлення структури принципу кримінального права, яка складається з його поняття та аспектного складу, повністю відповідає визначенню принципів, яке ми навели вище. "Найбільш загальні положення" – це, звісно, поняття, усі інші ознаки належать аспектному складу принципу, який є його невід’ємною частиною. Треба лише зауважити, що поняття принципу обов’язково має відбитися в Кримінальному кодексі відповідно до ознаки "закріпленості в законі", яка також указана в наведеній вище дефініції.

У теорії кримінального права серед форм закріплення принципів в законі ще з 60-х років XX ст. виокремлюють текстуальну та змістову. Перша полягає в безпосередньому формулюванні принципу в нормі права. Так, принцип винної відповідальності було закріплено в ст. 3 КК України 1960 р. Принципи законності, рівності громадян перед кримінальним законом, вини, справедливості, гуманізму отримали пряму реґламентацію в ст.ст. 3-7 КК РФ 1996 р. Змістове закріплення має місце, коли принципи випливають із сукупності юридичних норм, змісту правових інститутів і законодавства в цілому. Наприклад, учені виводили принципи диференціації та індивідуалізації відповідальності з положень КК України 1960 р. Шляхом зіставлення вказаних форм зі структурою принципу, що пропонується, одержуємо висновок про те, що опосередковане закріплення (змістова форма) є закріпленням неповним, бо не передбачає реґламентації поняття принципу. У цьому випадку в законі втілюється лише частина принципу, що знову ж таки не дає можливості ґрунтовного дослідження та ефективного юридичного використання цих правових явищ.

Дата добавления: 2014-01-11