Тема 4 Процес становлення та розвитку сучасного олімпійського руху. 1 страница

План:

1. Змагання, що передували відновленню Олімпійських ігор. Піонери відродження олімпійської ідеї, спроби відновлення Олімпійських ігор.

2. Загальна характеристика конгресу 1894 року і його роль в Олімпійському русі.

3. Створення Міжнародного Олімпійського Комітету.

4. Діяльність барона П’єра де Кубертена.

Значення спорту у житті античних греків.
На інтенсивний розвиток спортивних змагань у Стародавній Греції вплинув один із найважливіших елементів буття і культури стародавніх греків – агоністика – принцип змагальності, який реалізувався у різних областях життя (праці, мистецтві, спорті) з ціллю досягнення найкращого результату, визнання, прославлення сфер діяльності, примноження особистого престижу і слави міст-держав. Агони – різні змагання, які були однією із форм вшанування богів, привертали велику кількість учасників, які прагнули виділитися своїми досягненнями у тій чи іншій сфері життя. Атмосфера гострої конкуренції, змагальності і протиборства, без урахування якої неможливо зрозуміти образ життя стародавніх греків, їх культуру, природно випливала із міфів. Адже відомо, що олімпійським богам було властиве суперництво, змагання. Чим іншим, якщо не конкурсом краси, був знаменитий суд Паріса, який вирішував кому із трьох великих богинь віддати яблуко, яке призначалося найпрекраснішій? А скільки разів смертні жінки кидали виклик богиням, насмілюючись суперничати з ними своєю красою чи мистецтвом рукоділля, як це зробила одного разу зухвала Арахна, яка забажала перевершити у прядінні та ткацтві саму богиню Афіну!
Глибоко вкорінений змагальний дух греків часто виражався в формі різних конкурсів. Ці конкурси були дійсним чинником прогресу Стародавньої Греції, вони забезпечували появу унікальних витворів. Музиканти і поети, художники і скульптори, філософи і оратори змагалися своїми витворами за першість – головну премію, яка дозволяла їм відзначитися і відчути радість перемоги.
Існував навіть конкурс немовлят: щорічно під час свята Тесмофорій, яке було присвячене Деметрі, як матері прекрасних дітей, жінки показували комісії своїх дітей, народжених протягом року, що минув, і та, чия дитина признавалася найкрасивішою, нагороджувалася.
Таким чином, створювалася атмосфера справедливості, у якій людина мала можливість демонструвати свою майстерність, заслуги і оспорювати першість. Перевага тіла і духу у такій атмосфері була поставлена вище походження і багатства. Багато поетів, художників. Філософів, скульпторів, ораторів завдяки змаганням і конкурсам добивалися широкого громадського визнання і високого суспільного положення не дивлячись на своє родове походження.
Природно, що у цих умовах, пронизаних ідеалами змагань, першості, досягнення фізичної та моральної досконалості особистості, особливе значення мали, звичайно ж, великі спортивні змагання, які набули у Стародавній Греції великої популярності.
Виховання спортивного духу в Стародавній Греції базувалося на тому ж фундаменті, що й інші культурні цінності грецької цивілізації. І головним серед них було звільнення людини від всякої деспотії. Людину вчили вірити в себе, у свої власні сили і можливості, у найвищі цінності людського життя. Людина розглядалася як видимий образ божества. Оскільки боги у греків мали ті ж самі людські риси. Тілесна досконалість, фізична і духовна сила для греків були базовими принципами, які, як правило, проявлялися і здійснювалися на спортивних аренах.
Саме завдяки таким суспільним устоям по всій Стародавній Греції проводилося безліч атлетичних ігор присвячених олімпійським богам. Крім олімпійських було ще ряд змагань, які поступалися їм за популярністю, та все ж носили всегрецький характер і були вагомими подіями у громадському житті країни. Найпопулярнішими із них були Панафінеї, Немейські, Піфійські та Істмійські ігри.
Змагання, зазвичай, були частиною священних святкувань, які окрім них включали священнодійства та завершальні ритуальні банкети. Головна частина ритуалу полягала у жертвопринесеннях, які супроводжувалися урочистими процесіями. Ігри служили лише окрасою свята, але саме вони, а не священнодійства, викликали величезний інтерес у еллінів.
Немейські ігри, які проводилися також як і Олімпійські на честь бога Зевса, вперше були проведені в Немеї більш ніж через 200 років після початку Олімпійських – в 573 році до н.е. Після цього Ігри проводилися кожні два роки – на другий рік олімпійського чотириріччя – восени, на четвертий – зимою. При розкопках в Немеї знайдені залишки фундаментальних спортивних споруд – стадіону з трибунами для більшого числа глядачів, фундаменти багаточисельних постоялих дворів, трактирів, лазень, плавального басейну.
В програмі Немейських ігор були різні види спорту, однак найпопулярнішими були біг, боротьба, пентатлон. Переможці нагороджувалися вінками із плюща або селери.
Організатори Немейських ігор неодноразово пробували добитися дотримання під час ігор загального миру в Елладі. Однак не дивлячись на те, що такий порядок був прийнятий, мир неодноразово порушувався, особливо спартанцями.
Піфійські ігри проводилися в Дельфах на честь бога Аполлона. Існує міф, що Піфійські ігри заснував Аполлон на тому місці, де він убив грізного змія Піфона. Про особливий зв’язок Піфійських ігор із культом Аполлона свідчить і те, що першопочатково до програми Ігор входили тільки мусичні змагання – виступи музикантів, співаків, танцюристів, покровителем яких вважався сам Аполлон. Історична традиція говорить, що в 586 році до н.е., після однієї із воєн між грецькими містами в пам’ять про загиблих були вперше влаштовані поблизу Дельф змагання на колісницях, а з 582 р. до н.е. ці місцеві урочистості перетворилися у загальногрецькі. З 586 р. до н.е. почали відлік чотириріч – піфіад. Під впливом спартанських звичаїв учасники змагань виступали оголеними. Нагородою переможцям служили яблука, а згодом – вінки із гілок лаврового дерева.
Істмійські ігри були організовані на честь Посейдона – володаря моря. Вони проводилися в сосновому гаю на Істмійському перешийку з 581 року до н.е. кожні два роки, в перший і третій рік кожної Олімпіади, навесні. Програма складалася із виступів флейтистів і кіфаредів і спортивних змагань: бігу, боротьби, перегонів на колісницях і конях. Нагороджували переможців вінком із соснових гілок. Корінф, поблизу якого проходили Істмійські ігри, був багатим і впливовим містом, тому Ігри завжди справлялися пишно і приваблювали велику кількість людей. Як і олімпіоніків, переможців Істмійських ігор оспівували поети,  перш за все Піндар і Вакхілід.
З 228 р. до н.е. в Іграх стали приймати участь і римляни, траплялося, що під час Істмійських торжеств оголошувалися важливі рішення римських правителів.
Панафінеї зародилися дуже давно і святкувався на честь Афіни — богині-покровительки міста, на її день народження 28 числа місяця Гекатомбайона (середина літа, липень-серпень). Фестиваль проводився кожного року, але від 556/5 р. до н.е. в час Песістратоса був встановлений кожні чотири роки (в 3-й рік кожної Олімпіади) і назвали його Великі Панафінеї. На Панафінеях проводилися гімнастичні ігри. Песістратос як частину чудової реорганізації програми фестивалю добавив змагання для ргапсодів (читців епічної поезії). Перікл посилив музичні змагання і побудував відомий Одеон, поруч театру Діонісія. Він також збудував найпрекрасніший храм в античному світі — Парфенон. Ігри і процесії організовувалися десятьма атлосетами (організатори ігор), які обиралися за чотири роки наперед. Вони були відповідальні за підготовку чудового пеплоса (мантії), який ткався більше чотирьох років відібраними афінським дівчатами, на ньому завжди зображувалася Афіна у битві богів з гігантами. Вони були також відповідальні за впорядкування панафінейських амфор і наповнення їх олією з священних олив Афіни. Фестиваль починався з ігор 21-го Гекатомбайона; найранішими змаганнями були перегони на колісницях, але в класичний період вони були замінені кінними перегонами. Шість видів для хлопчиків і дев’ять для чоловіків проводилися більш, аніж два дні. Призами для цих ігор були панафінейські амфори, що зображували Афіну Промахос на одній стороні, а на іншій — вид змагань, в якому була держана перемога. Зворотній бік панафінейських амфор таким чином представляв повну картину видів спорту від 556 р. до н.е. до кінця античного світу. Дні, що залишалися були присвячені змаганням у пирргічі (військовий танець, виконаний у озброєнні) і показу та змаганням у фізичній здатності. Мусичні змагання були двох видів: читання епічної поеми і змагання у справжній музиці — тобто співання ліричної поезії під акомпанемент кіфари чи флейти. В ніч з 27 на 28 Гекатомбайона відбувалося «священне чергування» — перегони з факелами і пісні, які допомагали підготуватися афінським людям, які лишалися на всю ніч очікуючи великого дня процесії. Саме цю величаву процесію відтворив Фідій на фризі Парфенону. Для афінян це був найвидатніший час. Передумови виникнення Олімпійських ігор у Стародавній Греції. Виникнення Олімпійських, ігор зв’язано з і найдавнішими ритуалами «присвяти», «відродження до нового життя». Ці ритуали включали уявлення про священний шлюб Сонця і Місяця.Одним із древніх попередників Олімпійських ігор було, безсумнівно, свято врожаю жителів Пелопоннеського півострова. Побічно про це можна догадатися, наприклад, по термінах їхнього проведення, обов’язковій присутності на них жриць богині родючості Деметри, нагородженні переможців вінком з оливи. Від похоронних змагань в Олімпійських іграх залишилися ті чи інші ритуали жертвоприносин. Характерною рисою релігійних вірувань древніх греків було шанування небіжчиків атлетичними і військовими змаганнями. У «Іліаді», наприклад, розповідається про похоронні ігри, що Ахілл улаштував на честь свого друга Патрокла. Ритуальний характер свят, включаючи змагання, був зв’язаний у древніх греків з віруваннями про те, що варто постійно дякувати олімпійських богів і інших божеств за перемогу в бої, за гарний врожай, за порятунок під час аварії корабля, за гарне одруження, щоб ушанувати пам’ять покійного. У той же час у греків не було строгої релігійної церемонії.
Відповідно до міфів у долині поблизу Олімпії змагалися прості смертні, герої-напівбоги і навіть самі боги ще 3-4 тисячі років тому. Археологічні розкопки підтвердили, що ігри дійсно існували й у той далекий час. Більш того, у них дозволялося брати участь жінкам. Знайдені малюнки свідчать про те, що ще в 20 столітті до нової ери практикувалися кулачні бої, бої з биками, танці.
Існує декілька послідовних за часом міфів про заснування Олімпійських ігор. Найбільш древній з них називає серед основоположників ігор Зевса. Звідси і назва населеного пункту Олімпія. І згодом ця легенда підкріплювалася тим, що завжди свято в Олімпії проводилося на честь Зевса Олімпійського. Він уперше провів їх, святкуючи перемогу над своїм батьком Кроном. Ця перемога дала Зевсу абсолютну владу на землі і на небі. Тоді в змаганнях взяли участь усе найбільш відомі грецькі божества. Павсаній пише що першими переможцями Олімпійських ігор називають Зевса й Аполлона.
З якихось причин Олімпійські ігри, засновані Зевсом проводилися нерегулярно, а згодом і зовсім припинялися. Ще один міф пов’язує проведення Олімпійських ігор з ідейським Гераклом.
Третя за давністю широко розповсюджена легенда, зв’язує поновлення Олімпійських ігор з ім’ям напівміфічного атлета Пелопса. Павсаній пише: «Із усіх героїв, що знаходяться в Олімпії, елейці вшановують Пелопса настільки більше інших богів, наскільки Зевс для них вище інших богів». Ігри в Олімпії на честь Пелопса, очевидно, проводилися не дуже регулярно. Є відомості про те, що до перших відомих дат було раніше проведено 29 Олімпіад.
Ще одна легенда зв’язує поновлення ігор з одним з подвигів Геракла. Після здійснення одного із своїх подвигів Геракл зібрав весь видобуток, приніс жертви олімпійським богам і заснував Олімпійські ігри, присвятивши їх Зевсу. Учасники, крім іншого, змагалися у стадіодромі (багато авторів називають це змагання ще дромос) — біг на стадій — відстань у 600 стіп, відміряне самим Гераклом. Ігри почали проводитися один раз у 4 роки. Місце було обрано на священній рівнині Альтіс. Геракл обсадив цю площадку оливами на честь богині Афіни Паллади. Ці дерева вважалися священними. Зрізані з них гілки використовувалися для вінків переможцям.
Але і ці ігри ще не стали регулярними. Більш пізня легенда ґрунтується на відомих і міфічних особистостях і оповідає про поновлення Олімпійських ігор одночасно з установленням священного перемир’я між усіма містами-учасниками на час проведення самого шанованого в Древній Греції свята. Правитель Еліди, якого звали Іфіт, звернувся до оракула з питанням: «Коли припиняться війни?». У відповідь оракул нібито сказав: «Віднови Олімпійські ігри». Іфіт уклав договір про поновлення Олімпійських ігор із самою могутньою державою — Спартою і з маленькою державою — Пісою. На її території знаходилася Олімпія. Текст договору, укладеного Іфітом Елідським з Лікургом Спартанським (головним законодавцем Спарти) і Клеосфеном, володарем Піси, став одним з видатних історичних документів усіх часів. Припускають, що договір був укладений у 884 році до н.е. На мідному диску атлета Асклепідеса був висічений текст договору. У ньому встановлювалося: «Олімпія є священним місцем, і той, хто посміє ступити на це місце зі зброєю в руках, буде затаврований як богохульник. Таким же безбожником з’явиться і той, хто, будь це в його владі, не помститься за злодіяння». Тобто з’являлося на час ігор священне перемир’я — екехейрія. Воно могло тривати до 3 місяців. Екехейрія дотримувалася за деякими виключеннями сотні років. Договір установлював правила проведення ігор раз у чотири роки.
Пройшло ще кілька десятків років. Щоб упорядкувати проведення ігор і зберегти прізвища переможців, греки вирішили з 776 року до н.е. записувати їхні прізвища на кам’яних плитах в Олімпії. Крім того з цього року почали вести облік проведених ігор. От чому саме ця дата взята істориками як рік заснування Олімпійських ігор.

Засновником сучасного олімпійського руху справедливо вважають знаменитого французького просвітителя барона П’єра де Кубертена, багаторічна і цілеспрямована діяльність якого не тільки дозволила відродити Олімпійські ігри, але і перетворила олімпійський рух в істотну сторону громадського життя світового співтовариства. Багато фахівців обґрунтовано пов’язують відродження сучасних Олімпійських ігор з розвитком міжнародного спортивного руху, з появою міжнародних спортивних організацій з різних видів спорту в другій половині XIX в. Однак ідеї олімпізму і спроби відродження Олімпійських ігор, починалися задовго до появи проекту Кубертена.
1. Передумови відродження Олімпійських ігор сучасності. Піонери відродження Олімпійських ігор. Розкопки Олімпії.
Існує думка (Л. Кун, 1982), що поняття про Олімпійські ігри було повернуте в сферу суспільної свідомості видатним італійським державним діячем епохи Відродження Матео Палмієрі (1405—1475), коли з’явилися тенденції до використання ідей античного світу. В наступні роки особлива увага до спорту Стародавньої Греції виявляли видатні державні діячі, педагоги, медики, драматурги, філософи. Перша відома спроба організації змагань, подібних древнім Олімпійським іграм була зроблена англійцем Робертом Довером на початку XVII в. У дні Св. Трійці він у своєму маєтку влаштовував «Олімпійські ігри», що залучали досить багато глядачів. Програма цих ігор включала в себе боротьбу, фехтування, хокей на траві, змагання на палках, у стрибках, метання металевого молота чи списа. Ігри ці добре описані в поемах М. Драйтона і Б. Джонсона (1636 р.), у яких силач К. Довер з’являється як другий Геракле (Р. Graham, 1976). Про спортивні фестивалі (вже і тоді їх називали «олімпійськими іграми»), що досить часто проводилися в Англії XVII в. повідомляє А. Робінс у статті «Олімпіади в Англії» (1908 р.).
Першим серйозним дослідником олімпійського спорту Древньої Греції прийнято вважати англійця Джилберта Веста (1703—1756), що і свою докторську дисертацію присвятив історії Олімпіад. Він досить всебічно розвивав ідеї олімпізму, призивав до відродження Олімпіад. Д. Вест був гарячим прихильником продовження спортивних змагань, що одержали назву «олімпійські ігри», які проводилися з 1604 р., так як вони стали популярними, але, на жаль, припинилися.
Були спроби відродити спортивні змагання в дусі Олімпійських ігор і на північноамериканському континенті. Так, у 1779 р. американський конгресмен У. Драйтон запропонував провести спортивне свято з феєрверком на честь Дня незалежності, посилаючись на древніх греків і Олімпійські ігри, що проводилися ними. Правда, його супротивник конгресмен Г. Лоуренс, у свою чергу підкреслював, що «Олімпійські ігри й інші дурості привели греків до занепаду». Помітний слід в історії спорту залишили «Олімпійські ігри», що проводилися доктором У. Бруксом у середині XIX в. у містечку Венлок. Переможець Ігор у п’ятиборстві одержував великий срібний кавник, присланий спеціально для цієї мети королем Греції.
Багато істориків вважають, що ідею поновлення Олімпійських ігор уперше висловив у 1793 р. німецький теоретик і практик в області фізичного виховання Іоганн Кристоф Фридерик Гутс-Мутс, що звернув увагу своїх сучасників на античну спадщину древніх греків і Олімпіади, що ними проводилися.
Ідея відродження Олімпійських ігор неодноразово виникала в XIX в., коли в різних країнах (Швеції, Канаді та ін.) робилися спроби проведення за назвою «Олімпійські ігри» різних змагань, що нагадували про древню культуру греків, що відроджували дух античних Олімпіад.
Спроби відродження Олімпіад були й у Греції. Після врятування країни від турецького ярма в 1832 р. були пропозиції відродити проведення Олімпійських ігор у виді грецьких національних ігор, однак вони не були здійснені цілком.
У 1858 р. майор грецької армії Е. Цаппас (1800—1865), що володів незвичайною енергією і великими фінансовими можливостями, запропонував королю Греції відновити проведення Олімпійських ігор. Він на власні кошти створив фонд олімпійців і побудував великий зал для змагань. Королівським указом був створений Оргкомітет і в 1859 р. проведені ігри в Афінах, названі «Панеллінською Олімпіадою», присвячені до промислової і сільськогосподарської виставки. Вони включали біг на спринтерські і стаєрські дистанції, стрибки, боротьбу, метання диска і списи, кінні стрибки, лазіння по канаті, командне перетягування каната. У змаганнях взяли участь греки з Малої Азії, Єгипту і Кіпру. Нагороджував переможців лавровими вінками і грошовими призами король Греції Оттон I. Ігри, що планувалися на 1863 р. не відбулися через смерть короля і викликану нею політичну напругу в країні. Однак надалі такі змагання проводилися кілька разів — у 1870, 1875, 1888 і 1889 р. (Р. Graham, 1976).
Слід відзначити і діяльність одного з пропагандистів олімпійської ідеї А. Купера, що запропонував в 1891 р. організувати «Англосаксонську Олімпіаду», у якій би брали участь країни Британської імперії й Америка. Ця ідея знайшла підтримку в Англії, Австралії, Канаді, Південній Африці.
Однак ні одні з цих «Олімпійських ігор» не перетворилися в національні і тим більше в міжнародні змагання. Як писав П. Кубертен, це «були передчасні і невдалі спроби поновлення Олімпійських ігор».Ідея олімпізму підтримувалася і завдяки історичним і археологічним вишукуванням. У XVIII в. були зроблені перші спроби провести розкопки в місцях проведення спортивних змагань у Древній Греції. Однак успіху вони не мали.У 1829 р. французька експедиція успішно провела розкопки, знайшовши залишки будинків і ряд експонатів, що мали велику художньо-пізнавальну цінність. Ряд експедицій провели і приватні особи. Хоча результати проведених досліджень були поки незначними, але вони привернули увагу громадськості, викликали прагнення більш глибоко досліджувати історію проведення Олімпійських ігор стародавності.
Величезну роботу з розкопок у районі Олімпії провів, захоплений ідеєю олімпізму археолог Ернст Курціус (1814— 1896 р.). В різні роки (особливо в період 1875—1881 р.) він зробив важливі знахідки, що відносяться до Олімпійських ігор Древньої Греції, незважаючи на те, що археологічні дослідження були утруднені в зв’язку з наявністю великого шару річкових наносів. Ця робота, як і висловлювання Е. Курціуса про Олімпійські ігри, стимулювали розвиток олімпійської ідеї. В одній зі своїх наукових доповідей він говорив: «… навіть якщо в Бога є й інші розповсюджені на землі заповіді, що проголошують більш величний світ, аніж Олімпійське перемир’я, то і тоді Олімпія залишиться для нас священною землею. І нам необхідно перенести в наш світ, що виблискує більш чистими вогнями, піднесеність культури древніх, самовідданий патріотизм, готовність до жертв в ім’я мистецтва і радість змагань, що перевершує будь-які життєві сили».
Велику роль у відродженні Олімпійських ігор зіграли і національні системи фізичного виховання і спортивного руху, які складалися в XVIII-XIX ст., для яких олімпійська ідея була природною: тут необхідно виділити німецьку (І.Б Безедов, К. Зальцман, І. Гутс-Мутс, Г. Фіт, Ф. Анн, Л. Ян і ін.); англійську (Д. Локк, Ч. Кінгслі, Т. Арнольд, Г. Спенсер); французьку (Ж.-Ж. Руссо, Д.Ф. Аморос, Д. Демени); шведську (П.Х. Лінг, П.И. Лідбек, Я. Лінг); чеську (М. Тирш, И. Фугнер); російську (Е.А. Покровський, Е.М. Дементьєв, П.Ф. Лесгафт).
Відродженню сучасних Олімпійських ігор багато в чому допомогло і поширення в другій половині XIX ст. різних видів спорту, проведення великих міжнародних змагань. Так вже в 1846 р. у Сіднеї (Австралія) був проведений перший світовий чемпіонат по плаванню на дистанції 440 ярдів, переможцем якого став У. Редмен. У 1858 р. також в Австралії був проведений світовий чемпіонат на дистанції 100 ярдів, що виграв австрієць Джо Беннет у завзятій боротьбі з англійцем Чарльзом Стедменом.Великі міжнародні змагання зі швидкісного бігу на ковзанах, починаючи з 50-х років минулого сторіччя, сталі проводити в Голландії. У цих змаганнях, що збирали до 20-30 тис. глядачів брали участь спортсмени Росії, Америки, Данії, Норвегії, Англії, Голландії й інших країн.
Змагання стали проводити і з інших видів спорту. Наприклад, у 1871 р. у Буде (район Будапешта) були проведені великі змагання зі стрільби, у яких брали участь кращі стрілки Австро-Угорщини, Америки, Туреччини, Німеччини, Швейцарії. У 1877 р. відбувся перший Уімблдонський турнір (Англія) з тенісу на трав’яних кортах, у якому взяли участь і закордоні спортсмени. Уперше чемпіонат світу зі швидкісного бігу на ковзанах був проведений в Амстердамі в 1889 р., змагання на першість Європи з легкої атлетики стали проводитися з 1891 р., з веслування — з 1893 р.
З метою керівництва розвитком спорту інтенсивно стали утворюватися національні і міжнародні спортивні об’єднання — союзи, федерації, ліги і т.п. Наприклад, у 1858 р. була створена «Національна федерація бейсболу Сполучених Штатів Америки», у 1863 р. — англійська футбольна ліга, пізніше національні федерації гімнастики, плавання, ковзанярського і вітрильного спорту, веслування, велосипедного спорту, легкої атлетики, боротьби, важкої атлетики були створені в багатьох країнах світу.
У 1881 р. була створена Міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ), 1892 р. —міжнародна федерація гребних товариств і Міжнародний союз ковзанярів. Крім федерацій і союзів створювалися національні і міжнародні спортивні об’єднання, на діяльність яких сильно впливали державні інтереси, політичні установки чи релігійні принципи. Але багато з цих організацій виявили прагнення до широкого міжнародного співробітництва, підсумком якого могло б стати відродження Олімпійських ігор.
Ідея відродження Олімпійських ігор до кінця XIX в. охопила майже всю спортивну громадськість, підтримувалася багатьма державними діячами. Але мало хто тоді думав, що цю ідею втілить у життя французький просвітитель П’єр де Кубертен, тому що Франція в той час не відносилася до числа держав з розвинутими видами спорту.
Життя та діяльність П. де Кубертена.
Відродженню сучасних Олімпійських ігор світ зобов’язаний у першу чергу енергії і наполегливості — історика, літератора, педагога, соціолога, барона П’єра де Кубертена.
П. Кубертен народився 1 січня 1863 р. у Парижі в родині живописця з древнього роду Фреда де Кубертена. У дитинстві він любив їздити верхи, займався фехтуванням, веслуванням. У дванадцятирічному віці він прочитав книгу «Шкільні роки Тома Брауна», зміст якої і викликав у нього глибокий інтерес до фізичного виховання. Ще будучи дитиною, Кубертен разом з батьками побував в Італії, Німеччині, Австрії, Швейцарії. У юнацькому віці кілька разів відвідав Англію, де величезний вплив на Кубертена зробила філософія Томаса Арнольда — одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання. Навчався в одному з паризьких ліцеїв, після закінчення якого поступив у Паризький університет, де одержав звання бакалавра мистецтв, науки і права. Далі Кубертен продовжив освіту у Вільній школі політичних наук у Парижі, познайомився з французькою філософією, історією англійської освіти. Значний вплив на нього справив професор гуманітарних наук і риторики Карон, що викладав грецьку мову, історію Древньої Греції і Римської імперії.
Безсумнівно політичні події, що відбувалися в Європі, і в першу чергу поразка Франції у війні з Пруссією, уплинули на виховання і погляди Кубертена. Це був період заходу Франції як великої держави. Німецька нація виходила на світову арену. Її система освіти виявилася кращою.
Американський літописець Олімпійських ігор Білл Генрі (1981) так описує цей період у житті Кубертена: «Час, коли юний Кубертен надихнувся ідеєю відродження Олімпійських ігор, було післявоєнним. Франція програла війну 1870 р. Німеччині. Як і багато інших молодих французів, він починав життя розчарованим, незадоволений тими можливостями, що відкривалися перед ним».
Це була, незважаючи на маленький ріст, людина великої енергії, з ясною і чіткою мовою і сміливими проектами. Так багато сучасників характеризували Кубертена.
Молодий Кубертен бачив шлях звеличування Франції у всеохоплюючій освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому, як відзначає Б. Генрі, Кубертен і звернув свою увагу на Великобританію, що продовжувала стояти на чолі величезної імперії. І він задався метою вивчити рушійні сили англійського суспільства, і насамперед педагогічну спадщину Т. Арнольда, що зробив вирішальний вплив на формування його філософських концепцій.
П’єр де Кубертен у 1886—1887 р. опублікував ряд статей із проблем фізичного виховання, де на відміну від багатьох своїх сучасників призивав не копіювати закордонний спорт, а створювати на його основі щось нове, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді на основі німецької гімнастики.
Уряд Франції, стурбований фізичним станом нації в 70-х роках минулого століття ввів обов’язкові гімнастичні програми в школах, орієнтуючись в основному на німецький досвід. Реформатори жадали від уряду більш серйозного удосконалення системи виховання, спираючи на досягнення різних країн. Кубертену було доручено вивчити структуру освіти в передових країнах і розробити рекомендації з удосконалення французької системи виховання. Кубертен виконав це завдання і вніс рекомендації щодо кардинальної зміни системи освіти і виховання.Основним резервом удосконалення системи виховання молоді у Франції Кубертен вважав обов’язковий перегляд відношення до фізичного виховання як найважливішого фактору зміцнення здоров’я нації. Він відмовився від німецької системи фізичного виховання як зайвої грубої і воєнізованої, а рекомендував перейти на удосконалений варіант англійської системи, орієнтованої на ігри і рекреаційні види діяльності.Завдяки глибокому вивченню впливу рухової активності і спорту на здоров’я, культуру, освіту і виховання людей у різних країнах Кубертен сформував своє власне відношення до спорту не тільки як до засобу виховання й освіти, але і як фактору розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення світу і взаєморозуміння між народами. Формуванню такого відношення до спорту Кубертену допомогло не тільки вивчення стану фізичного виховання і спорту кінця XIX в., але й історичні дослідження розвитку систем фізичного виховання і спорту в різних країнах. Найбільш близькими і співзвучними уявленням Кубертена про місце спорту в суспільстві були погляди древніх греків, реалізовані в їхній системі виховання, різних спортивних змаганнях, найбільш яскравими з який були Ігри давньогрецьких Олімпіад.
П’єр де Кубертен запропонував французькому уряду свою олімпійську ідею, першим кроком у реалізації якої повинне було стати розгортання широкої системи міжнародних змагань як основи для розширення міжнародного співробітництва, протидії розбрату між країнами. Однак заклики Кубертена були холодно зустрінуті у Франції і йому довелося відстоювати і пропагувати свої ідеї в інших країнах Європи і США.
Проект Кубертена, в основі якого було відродження Олімпійських ігор, виявився привабливим і прийнятним для багатьох національних спортивних федерацій, що прагнули до встановлення впливу на розвиток окремих видів спорту, а також для державних органів, зацікавлених у додатковому механізмі вираження державної політики і підвищення національного престижу.
За словами самого Кубертена, його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 р. після опублікування статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більш різнобічної фізичної підготовки дітей у школах і оголосив про створення Ліги фізичного виховання. У 1888 р. Кубертен видасть книгу «Виховання в Англії», а через рік «Англійське виховання у Франції», у яких ділиться своїми задумами.
1 липня 1888 р. на засіданні Комітету з впровадженню фізичних вправ, створеного в Міністерстві освіти Франції, Кубертен виклав основні принципи ідеї відродження Олімпійських ігор, що одержала схвалення, але не більше, тому що роль цього Комітету була по суті тільки в створенні основ олімпійського руху.У роботі «Кампанія, що тривала 21 рік» (1908) Кубертен так описує свою ідею: «Ніщо в древній історії не будило в мені стільки думок як Олімпія. Це казкове місто, де колись діялося істинно людське за змістом і матеріальна за своєю формою справа, облагороджена і звеличена поняттям батьківщини, що мала в цьому історичному місці щось подібне до джерела життєвих сил. Це місто раз у раз виникало у моїй юнацькій уяві зі своїми колонадами і портиками. І задовго до того, як з думок про ці руїни в мене виникла ідея відродження Олімпійських ігор, я мріяв про відновлення руїн самого міста, у його колишніх розмірах і обрисах. Німеччина відшукала руїни Олімпії; чому б, подумав я, Франції не відновити її колишню славу? До цього проекту не менш блискучого, але більш  практичного і плідного відродження самих Олімпійських ігор уже недалеко; пробила година спортивного інтернаціоналізму, покликаного зіграти свою роль в усьому світі».
Людина діяльна, що володіє неабиякими організаторськими здібностями, Кубертен врахував невдалий досвід греків у проведенні змагань 1859—1889 р. і вирішив залучити до організації відродження Олімпійських ігор видних спортивних діячів ряду країн, щоб із самого початку додати олімпійському руху міжнародний характер. З цією метою в 1889—1890 р. він веде велике листування з фахівцями різних країн, організовує ряд міжнародних змагань з різних видів спорту, робить ділові поїздки в США і Великобританію. Кубертен уперше відвідав США в 1889 р. як учасник науково-практичної конференції з фізичного тренування, після чого в 1890 р. він організував у Парижі Міжнародний науковий конгрес аналогічного змісту. Замітки про цей конгрес підвищили популярність Кубертена і дозволили йому установити тісні зв’язки зі спортивними організаціями Англії і Північної Америки. У цей же час створюється Союз спортивних товариств Франції, першим генеральним секретарем якого був обраний Кубертен. У 1892 р. на асамблеї Союзу, що проходила у великому залі Сорбонського університету відбулася історична дискусія про спорт. Кубертен виступив з доповіддю «Фізичні вправи в сучасному світі». Це був власне кажучи його перший крок до інтернаціоналізації спорту, його перша публічна пропозиція про відродження Олімпійських ігор. У заключній частині своєї доповіді Кубертен сказав: «Є люди, що говорять про усунення війни. Ті, хто вважає цих людей мрійниками, неправі. Але є й інші, котрі говорять про прогресивне скорочення шансів на її виникнення, і я не бачу в цьому утопії зовсім. Зрозуміло, що телеграф, залізниці, телефон, проведені наукові конгреси і виставки зробили для світу більше, ніж усі договори і дипломатичні угоди. І я думаю, що спорт зробить ще більше. Ті, хто бачив, як 30 000 чоловік тупотять незважаючи на дощ, щоб побачити футбольний матч, знають, що я не перебільшую. Давайте експортувати наших бігунів і наших фехтувальників: це буде вільна торгівля майбутнього. Коли цей день прийде, ввійде в звичаї старої Європи, прогрес у питанні світу одержить могутній, новий імпульс … Усе це приведе нас до того, що ми називаємо другою частиною нашої програми. Я сподіваюся, що ви будете допомагати нам у майбутньому також, як допомогли й у минулому, щоб здійснити цей новий проект. Я маю на увазі, що відповідно до сучасного життя ми відродимо великий і прекрасний інститут — Олімпійські ігри».
Відвідування США і Великобританії дозволило Кубертену знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор в особі доктора Вільяма Пені Брукса, засновника Олімпійського товариства Мач Венлок (1890) і Національної олімпійської асоціації (1895), Вільяма Слоена — професора політичних наук у Прінстоні, який користувався великим авторитетом в університетських колах, що керували розвитком спорту в Америці, а також Чарльза Герберта — переможця багатьох великих змагань 70-х років минулого сторіччя з бігу і веслування, надалі великого організатора спорту, поборника олімпійської ідеї і створення міжнародних федерацій (О. Anthony, 1994).
Кубертен високо оцінював діяльність цих людей. Зокрема, у відношенні доктора Брукса він писав у 1890 р., що спорт не має таких переконаних прихильників відродження Олімпійських ігор, як У.П. Брукс, що, незважаючи на свої 82 роки, активний, бадьорий і багато чого робить для розвитку спортивних зв’язків. Слоен, за твердженням Кубертена, дуже багато чого зробив для поширення ідеї відродження Олімпійських ігор в американських університетах. У першому бюлетені МОК, виданому в Парижі в 1894 р., Кубертен писав: «Восени 1893 року я повернувся зі США… У Чикаго побував у чудовому спортивному клубі, у Сан-Франциско — в Олімпійському клубі. Мене також приймали у всіх університетах, і ніде ідея відродження Олімпійських ігор не сприймалася з таким ентузіазмом, як тут. Особливий інтерес виявляв Вільям Слоен, що влаштував обід в Університетському клубі Нью-Йорка. Присутні на обіді дуже зацікавлено поставилися до ідей спорту й історії…».
Йдучи до своєї мети, Кубертен активно займався і практичними справами. У жовтні 1892 р. він запросив у Францію команду англійських веслярів (англійці в той час мали першість в гребному спорті). Потім Кубертен приступив до підготовки французьких спортсменів до гребної регати в Хенлі (1893 р.). В Франції було три окремих товариства, що займалися гребним спортом. Виникло багато організаційних питань: кого запросити в збірну команду, хто буде оплачувати витрати, які витрати підлягають оплаті, хто є «аматором»? У статутах двох французьких товариств дозволялося одержувати грошові призи. Але Кубертену довелося прикласти багато зусиль, щоб переконати прийняти англійські правила, що забороняли одержання грошових призів, тому що веслування в Англії було спортом, що належало більш забезпеченим прошаркам суспільства. Виникло запитання: чи приймуть в Англії усю французьку команду? Адже англійці не допускали до змагань не тільки тих, хто одержував грошові призи, але і тих, хто був вихідцем з робітничого середовища. Завдяки зусиллям Кубертена англійці поступилися, щоб не ускладнювати майбутніх англо-французьких спортивних зв’язків. Протягом 1890—1892 р. Кубертен і його сподвижники активно займалися впровадженням фізичного виховання у французьких школах.
У період з 1891 по 1894 р. на основі сформованого англо-американсько-французького союзу Кубертен розширив  спортивний обмін і поширення ідеї відродження Олімпійських ігор. Він провів безліч зустрічей, пропагуючи свої ідеї і збільшуючи число їхніх прихильників. Наприклад, перед однією з таких зустрічей, що відбулася в січні 1894 р. за кілька місяців до установчого Конгресу в Парижі в Сорбонському університеті, Кубертен розіслав циркуляр, у якому говорилося: «Насамперед нам необхідно зберегти в спорті принципи шляхетності і лицарства, що панували в ньому колись, для того, щоб він продовжував відігравати важливу роль у вихованні людей нашого часу, як це було в Древній Греції. Недосконалість людської природи завжди прагнула перетворити олімпійського спортсмена в оплачуваного гладіатора. Однак ці два підходи несумісні. Нам варто вибирати… Реформа необхідна і нам варто обговорити її, перш ніж прийняти. Існують компроміси і протиріччя в аматорських правилах, що мають бути розглянуті на цьому Конгресі. І останнє питання порядку денного: прохання санкціонувати, якщо не реалізувати, хоча б підготовку міжнародної угоди з відродження Олімпійських ігор у сучасних умовах, щоб кожні 4 роки представники спорту усього світу збиралися разом і щоб дух міжнародної ввічливості був досягнутий завдяки лицарським і мирним двобоям».
Як відзначає американський історик Дж. Лукас, після Асамблеї Союзу спортивних товарист Франції в 1892 р. Кубертен остаточно переконався в необхідності розвитку олімпійської ідеї не в національному, а в міжнародному масштабі. За допомогою англійського й американського атлетичних союзів Кубертен створює Комітет із підготовки до скликання установчого конгресу.
У 1890-і роки Кубертен близько зійшовся з домініканським священиком Генрі Мартіном Дідоном (1840—1900), що в останні роки свого життя очолював домініканський ліцей у Парижеві. У цьому ліцеї вони спільно випробували різні спортивні програми. Саме над входом у цей ліцей можна було прочитати латинське виречення «Швидше. Вище. Сильніше». У книзі «Моральний вплив атлетичного спорту» (1897) Кубертен поміняв порядок слів «Сильніше» і «Вище».
Процесу відродження Олімпійських ігор і створення МОК сприяв цілий ряд факторів, серед яких варто назвати бурхливий розвиток зв’язку і транспорту, що полегшили обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи і спортивні.
П’єр де Кубертен розумів, що на початку 1890-х років у світі з’явилися об’єктивні передумови, що сприяють відродженню Олімпійських ігор. «XIX століття було свідком того, що всюди пробуджується інтерес до фізичних вправ: на початку сторіччя — у Німеччині, Швеції, у 50-х — в Англії, наприкінці XIX в. — у США і Франції. У той же час великі відкриття — залізниця і телеграф скоротили відстані, і люди почали жити по новому; раси проникнули одна в одну, краще пізнали одна одну, і кожній з них захотілося порівняти себе з іншими», — писав Кубертен у своїй праці «Олімпійські ігри 776 р. до н.е. — 1896 р.»
У 1894 р. на скликаному з ініціативи Кубертена I Міжнародному спортивному конгресі в Парижі представники 12 країн прийняли його пропозицію про регулярне проведення, починаючи з 1896 р., Олімпійських ігор, про створення МОК і про утвердження розробленої ним Олімпійської хартії — зводу основних правил і положень олімпійського руху. На цьому конгресі Кубертен був обраний генеральним секретарем МОК.
Після успішного закінчення Ігор Олімпіади в Греції в грецькій пресі з’явилися звертання видати закон про постійне проведення Олімпійських ігор у Греції. Однак МОК був категорично проти, заявивши, що Олімпіади повинні бути винятково демократичними і міжнародними. Тому другі Ігри відбулися в Парижі, а президентом МОК став француз Кубертен. Наступні Ігри повинні були відбутися в США і на посаду нового президента планувався американський професор У.М. Слоен. Однак він відмовився і вніс пропозицію, щоб президентом залишився Кубертен як засновник олімпійського руху сучасності. П. Кубертен був переобраний, а порядок обрання нового президента кожні чотири роки був відмінений.
П. Кубертен не тільки зіграв важливу роль у становленні сучасного олімпійського руху, але і брав безпосередню участь у підготовці і проведенні Олімпійських ігор 1896—1924 р.
Президент МОК Е. Брендедж говорив про Кубертена: «Барон де Кубертен був педагогом і вихователем, ідеалістом, що схопився за свою ідею з фанатичним жаром. Він заслуговує похвали і поваги за заснування сучасного олімпійського руху». Однак це висловлювання різко звужує заслуги П. Кубертена. Протягом XIX в. було багато спроб, у тому числі й в області спорту, організувати різні рухи, в основі яких лежали гуманні принципи. Однак не багатьом з цих рухів була уготована така славна історія як олімпійському руху. Не багато з них зуміли устояти перед труднощами і протиріччями, які зумів витримати сучасний олімпійський спорт. І віддаючи належне привабливості ідей олімпізму, популярності різних видів спорту і спортивних змагань, варто знати і пам’ятати, що найскладніший і суперечливий етап становлення, етап протягом якого існування олімпійського руху не один раз було під загрозою, сучасний олімпійський спорт пройшов під керівництвом президента МОК П’єра де Кубертена, що очолював цю організацію до 1925 р.
Романтизм і ідеалізм Кубертена не перешкодив йому з дивною практичністю і завзятістю, гнучкістю і терпінням не тільки заснувати олімпійський рух нашого часу, але і провести його через іспити і потрясіння більш ніж трьох десятиліть сучасної історії.
Погляди Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали і функції найбільше повно проявилися в написаній їм «Оді спорту».
Приведемо кілька висловлень Кубертена, що досить точно визначають його діяльність на посаді президента МОК: «Навіщо я відродив Олімпійські ігри? Щоб облагородити і зміцнити спорт, забезпечити його незалежність і розвиток і, тим самим, допомогти краще виконати свою виховну роль, покладену на нього сучасним світом. Щоб прославити окремого спортсмена, чия м’язова сила необхідна для суспільства, і чия відвага необхідна для збереження загального духу змагань»; «Олімпізм — не система, а стан духу. Він може мати безліч видів вираження і ніяка окрема чи раса епоха не можуть стверджувати про встановлення монополії на нього»; «Міжнародний олімпійський комітет ніколи не примушував до свого визнання, а завжди діяв за допомогою переконання; він спонтанно відмовлявся від ідеї втручання в технічні питання і був радий вести спортсмена до однієї і тієї ж моральної мети, незалежно від того яким видом спорту він займався»; «Давайте об’єднаємося проти тих, чиї дії свідомо чи неусвідомлено, прямо чи побічно, загрожують скомпрометувати спорт. Ми хочемо, щоб він залишався дійсною школою холоднокровності, доброї сили і досконалої чесності».
На думку американського дослідника Дж. Лукаса, автора книги «Сучасні Олімпійські ігри» (1980), якщо все написане Кубертеном об’єднати, то буде твір з 25 томів. Він писав на різні теми, починаючи від спортивної історії, соціології і філософії, кінчаючи археологією і політикою. Найбільш продуктивними були 1900 — 1914 р., коли були видані його роботи з аналізу Олімпійських ігор, «Психологія спорту», «Нові форми фізичного виховання», «Французьке утворення», «Шекспір і Віктор Гюго», «Оголення і спорт», «Модель університету», «Коментарі з давньогрецького спорту», «Чому я відродив Олімпійські ігри» і ін. Були написані ним і кілька підручників — «Франція з 1814 р.» (1900), «Освіта юних у XX в.» (1913), «Нариси з спортивної психології» (1913), «Спортивна педагогіка» (1919), «Всесвітня історія» (4 тому, 1926). У 1931 р. Він видав «Олімпійські мемуари». Це була його друга автобіографічна книга. Перша вийшла в 1909 р. З 1901 по 1914 р. він видавав щомісячний журнал «Рев’ю олімпік».
У 1918 р. Кубертен переїхав жити у Швейцарію. 28 травня 1925 р. він офіційно підтвердив свій намір піти у відставку.
37 років Кубертен прожив у дев’ятнадцятому столітті і рівно стільки ж у двадцятому. Умер він у 1937 р., похований у Лозанні. Його серце, за бажанням самого Кубертена, поховане в Олімпії.
Атлетичний конгрес 1894 року та його значення.
У січні 1894 р. Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу багатьом закордонним клубам, персонально запросивши У. Слоена зі США, Ч. Герберта з Англії, В. Бланка зі Швеції і Ф. Кеменя з Угорщини. На жаль його зусилля не одержали практичної підтримки в самій Франції. Були і відмови від участі в конгресі з націоналістичним мотивуванням. Представники Австралії і Японії письмово підтвердили про своє приєднання до установчого конгресу.
16 червня 1894 р. у великому залі Сорбонського університету (Париж) зібралося близько 2000 чоловік. У запрошеннях був зроблений напис «Конгрес відродження Олімпійських ігор». Були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, включаючи США, Італію, Іспанію, Францію, Грецію і Росію. Винятково високо оцінював Кубертен роль в організації Конгресу У. Слоена і Ч. Герберта.
Відроджуючи Олімпійські ігри, Кубертен багато чого почерпнув з історії організації і проведення давньогрецьких Ігор. Він додав древнім звичаям характер джерела натхнення, щоб вони краще могли служити сучасному світу. Кубертен майже детально розробив організацію і процедуру проведення Олімпійських ігор, додавши елементи, що на його думку були необхідні для задоволення сподівань сучасного людства. До них варто віднести насамперед інтернаціональний характер Ігор, включення в програму змагань більшої кількості видів спорту, добровільна участь спортсменів-аматорів та ін.
Делегати конгресу працювали в двох секціях. У першій секції обговорювалася проблема аматорства, у результаті обговорення перемогла точка зору Кубертена, що завжди виступав проти перетворення спортсменів високої кваліфікації в циркових виконавців. Делегати першої секції критикували принципи аристократичного спортивного аматорства в Англії. На засіданнях другої секції обговорювалися концепції олімпізму.
Напередодні відкриття конгресу Кубертен опублікував статті «Відродження Олімпійських ігор», де були чітко викладені принципи й ідеали олімпізму. Обговорення велося в основному за тими пунктами, що позначив у своїй статті Кубертен:
1. Як і древні фестивалі, сучасні Олімпійські ігри варто проводити кожні 4 роки.
2. Відроджені Ігри (на відміну від древніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. У них увійдуть ті види спорту, що культивуються в XIX в.
3. Ігри будуть проводитися для дорослих.
4. Будуть введені строгі визначення поняття «аматор». Гроші будуть використовуватися тільки для організації Ігор, будівництва споруд і, проведення торжеств.
5. Сучасні Олімпійські ігри повинні бути «пересувними», тобто проводитися в різних країнах.
У Хартії МОК — основному документі, прийнятому на конгресі, було зафіксоване наступне:
1. В інтересах моралі Міжнародний конгрес і окремі країни вважають за необхідне відродити на міжнародній основі Олімпійські ігри в сучасній формі, але з дотриманням древніх традицій.
2. До участі в іграх варто запрошувати спортивні об’єднання всіх країн. Кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Перед Олімпійськими іграми, що будуть проводитися кожні чотири роки, окремі країни повинні проводити відбіркові чи попередні змагання, для того щоб їх представляли тільки кращі спортсмени.
3. У програму міжнародних Олімпійських ігор будуть включені наступні види спорту: біг, стрибки, метання диска, важка атлетика, вітрильний спорт, плавання, веслування, ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, спортивна стрільба, гімнастика, велоспорт.
4. За винятком фехтування, у всіх інших видах спорту можуть брати участь тільки аматори. Ті, для кого спорт є професією, не можуть приймати участі в змаганнях. (У прикладеному до протоколу документі відносно «аматорства» відзначалося: «до змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом, і ті, хто одержував у чи минулому одержує зараз грошову винагороду за заняття спортом. Саме тому на Олімпійських іграх ніколи не можна призначати грошові призи, а можна вручати тільки почесні нагороди»).
5. Комітет має право не допускати до участі в змаганнях тих, хто коли-небудь, виступав проти олімпійської чи ідеї проти ідеї сучасних Олімпійських ігор.
6. Для легкоатлетів необхідно організувати головні змагання за назвою «п’ятиборство».
Одним з найважливіших результатів роботи конгресу було безсумнівно створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), членам якого ставилося в обов’язок пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.
Список членів МОК був підготовлений П’єром де Кубертеном. Ними стали; Эрнест Калло (Франція), генерал Олексій Бутовский (Росія), капітан Віктор Бальк (Швеція), професор Вільям Слоен (США), юрист И. Гут-Ярковский (Богемія, Австро-Угорщина), Ференц Кемень (Угорщина, Австро-Угорщина), Чарльз Герберт і лорд Амптхілл (Англія), доктор Хосе Бенхамін Субіаур (Аргентина), Леонард Кафф (Нова Зеландія), граф Луккезі Паллі і Д’юк Андрія Карафа (Італія), граф Максим де Бузі (Бельгія). Генеральним секретарем МОК був обраний барон П’єр де Кубертен, президентом МОК — Деметріус Вікелас. Складаючи список кандидатів у члени МОК Кубертен піклувався насамперед про те, щоб ця міжнародна організація була по справжньому інтернаціональною. І не випадково у назві спочатку «міжнародний», а потім уже «олімпійський». Крім того, багато з тих, хто став членами МОК практичною діяльністю довели свою відданість ідеям міжнародного відродження Олімпійських ігор. Дійсно, без допомоги своїх друзів і соратників Кубертену навряд чи вдалося б відродити Олімпійські ігри.
Одним з найближчих соратників був Е. Калло, що очолював Союз гімнастичних суспільств Франції, а з 1894 по 1909 р., що виконував функції скарбника МОК. Давній друг Кубертена Ф. Кемень — редактор «Угорської едагогічної енциклопедії», автор численних статей із проблем освіти і фізичного виховання. В. Бальк у 1893 р. був обраний президентом Міжнародного союзу ковзанярів (у роботі конгресу він брав участь і як директор Центрального інституту гімнастики Стокгольма, і як президент Гімнастичного союзу Швеції). Що стосується О. Бутовского, те, як видно, він установив контакти з Кубертеном ще в 1892 р., коли вивчав досвід викладання гімнастичних і атлетичних дисциплін у навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії і Франції. У своїй книзі «Тілесні вправи у Франції» О. Бутовский подає коштовну інформацію для російської громадськості про зародження і розвиток шкільного спорту у Франції, почерпнуту з робіт Кубертена і при особистих зустрічах з ним.
Слід зазначити, що в перших офіційних бюлетенях МОК не було ніякої інформації стосовно Міжнародного олімпійського комітету як організації. Єдиним виявленим документом є складений і відредагований Кубертеном текст про порядок діяльності МОК, що надалі в докладному викладі з’явився у версії статуту Міжнародного олімпійського комітету, датованого 1908 р.
Для розширення членства в МОК була розроблена своєрідна, але далеко не демократична система самопоповнення його складу, відповідно до якої нові кандидати не делегуються своєю країною, а обираються самим МОК. Ця система зберігається і дотепер.
Конгрес закінчився тріумфально. Під час заключного засідання 23 червня 1894 р. було вимовлено багато промов, записи яких, на жаль, не збереглися. Промова ж Кубертена дійшла до нас у письмовому вигляді. От що він сказав:
«Ми представники міжнародного спорту і ми одноголосно проголосували за відродження ідеї, якій більш двох тисяч років. Ця ідея змушує частіше битися серця людей, стимулюючи найбільш шляхетні і життєві інстинкти… Деякі прихильники старої школи голосили, що ми провели наше засідання в самім серці Сорбони. Вони знали добре, що ми бунтарі і що ми на наших засіданнях дійдемо до того, що зруйнуємо структуру їхньої застарілої філософії. Це правда, джентльмени! Ми — заколотники, і от чому представники преси, що завжди підтримували шляхетні революції, зрозуміли нас і допомогли нам, за що я сердечно дякую їм.
Я прошу пробачення, джентльмени, за мою риторику і за те, що я підняв вас до таких величних висот. Якщо я буду продовжувати, то шампанське може випаруватися, залишивши нудьгу. Тому я знову пропоную тост. Я піднімаю мій келих за олімпійську ідею, що, подібно променя всемогутнього сонця, простромила імлу століть, щоб опромінити переддень XX століття радістю і надією».
Відповідно до Хартії, прийнятої конгресом, на МОК покладалися наступні задачі:
1. Забезпечення регулярного проведення Ігор.
2. Турбота про те, щоб Ігри були все більш гідними їхньої славної історії і високих ідеалів.
3. Заохочення росту числа організацій, що сприяють проведенню змагань спортсменів-аматорів.
4. Керівництво аматорським спортивним рухом і сприяння поглибленню дружби між спортсменами.
На думку істориків спорту, МОК протягом перших років свого існування працював не дуже активно. От що писав про це П’єр де Кубертен у 1934 р. у листі американському історику Біллові Генрі: «Важко собі представити, як повільно створювався МОК. Він практично не приступав до активних дій аж до початку XX століття. Його члени були друзями, що збиралися навколо мене з усією своєю байдужністю і приємними посмішками. Якщо судити із суспільної думки, то взагалі нічого не відбулося». Далі Кубертен визнає, що в цей період часу розвиток олімпізму був штучним.
Діяльність О.Бутовського.
Одним із засновників МОК був російський генерал Олексій Бутовський, який працював у головному управлінні військових навчальних закладів, — автор великої кількості праць з педагогіки, історії, музики, гігієни. Основу його педагогічної діяльності складали питання фізичного виховання. В кінці ХІХ і на початку ХХ століть керував фізичною підготовкою в армії і військово-навчальних закладах.
Олексій Бутовський народився в 1838 році у селі Підгірці на Полтавщині в сім’ї поміщика. Був дуже освіченою людиною, як і його батько. Він вільно володів чотирма мовами. Одержав військову освіту. Спочатку закінчує Констянтинівське училище, згодом Миколаївський інститут. З часом його переводять у Росію. Закінчує військову кар’єру в чині генерал-лейтенанта. Був одним із перших в тогочасній Росії, хто звернув увагу на важливість фізичного виховання, особливо у армії. Олексій Бутовський зробив значний внесок у розвиток спорту в царській Росії.
В 1890 році ним були організовані курси виховників для кадетських корпусів, на яких вивчалася, зокрема, і методика фізичної підготовки. Зо завданням військового міністерства Бутовський був у багатьох країнах Європи, де вивчав постановку фізичного виховання. В 1894 приймав участь як представник від Росії в установчому конгресі Міжнародного Олімпійського Комітету, членом якого був у наступні роки. В 1896 році був присутній на Іграх І Олімпіади в Афінах. В 1905 році приймав участь в роботі Брюссельського конгресу з фізичного виховання.
О. Бутовський організував в 1900 році літні курси для підготовки спеціалістів у області фізичного виховання із числа офіцерів кадетських корпусів і читав там лекції з історії, теорії та методики фізичного виховання. Ці ж предмети він викладав і слухачам головної гімнастико-фехтувальної школи, відкритої в Петербурзі у 1909 році. Незабаром після Ігор І Олімпіади в Афінах (1896 р.) Олексій Бутовський попросився у відставку з МОК. Бутовський написав багато статей, навчальних посібників з фізичного виховання для Праці Бутовського мали для свого часу значну цінність як узагальнення досвіду методики фізичного виховання в Росії і за кордоном. Олексій Бутовський помер у 1917 році, похований на Новодівичому кладовищі в Москві. Олімпійська символіка та атрибутика.
Олімпійська символіка— комплекс атрибутів олімпійського руху. Основними з них є загальний олімпійський символ і олімпійський девіз, що складають олімпійську емблему й олімпійський прапор. Ця символіка є власністю МОК і не може бути використана без його дозволу в рекламних чи комерційних цілях. Крім цього, до олімпійської символіки відносяться офіційні емблеми НОК, що представляють собою сполучення олімпійських символів з елементами державної геральдики; емблеми Ігор, сесій, конгресів, що створюються на основі сполучення олімпійського символу зі стилізованим символом міста — організатора заходу; піктограми (стилізовані зображення олімпійських видів спорту, з використанням зображень деталей спортивного інвентарю і силуетів спортсменів); талісман (зображення тварини, визнаної найбільш популярною і улюбленою в країні-організаторі Ігор), а також офіційні терміни-написи, пов’язані з організацією і проведенням Ігор (наприклад, «Ігри XXII Олімпіади в Москві», «Барселона-92»).
Олімпійський символ — п’ять переплетених кілець (блакитне, чорне і червоне — у верхньому ряді, жовте і зелене — у нижньому), що символізують об’єднання в олімпійському русі п’яти континентів. Символ запропонований П’єром де Кубертеном і затверджений МОК у 1913р.
Олімпійський девіз — «Швидше. Вище. Сильніше» запропонований другом і соратником Кубертена П. Дідоном і затверджений МОК у 1913 р., а з 1920 р. став складовою частиною олімпійської емблеми.
Олімпійська емблема — офіційна олімпійська емблема (з 1920 р.), що складається з олімпійського символу й олімпійського девізу.
Олімпійський прапор — біле полотнище з олімпійським символом у центрі. Затверджений МОК у 1913 р. за пропозицією Кубертена. З 1920 р. олімпійський прапор вивішують на всіх олімпійських змаганнях.
Олімпійський плакат — форма наочної агітації, пропаганди спорту і популяризації Олімпійських ігор. Використовується також для інформації про олімпійське місто, країну. Випускаються також плакати-афіші про змагання з окремих видів олімпійської програми.
Олімпійський гімн — гімн, затверджений МОК у 1958 р., ноти (партитура) якого зберігаються в штаб-квартирі МОК.
Олімпійські нагороди — медалі, дипломи, призи, затверджені і присуджувані МОК. Медалями нагороджуються призери, дипломами — усі призери, а також спортсмени, що зайняли 4—6 місця. До нагород, які присуджуються МОК за особливі заслуги в розвитку олімпійського руху, відносяться Олімпійський кубок і Олімпійський орден.

Дата добавления: 2014-01-15