Підсистеми суспільства та їх функції

Економічна підсистема	Політична підсистема	Соціальна підсистема	Духовна сфера
Охоплює відносини, які виникають в процесі виробництва, перерозподілу, обміну і споживання матеріальних благ.	Охоплює відносини, пов’язані із взаємодією держави, партій, політичних організацій з приводу влади і управління.	Охоплює відносини, пов’язані із взаємодією класів, соціальних прошарків і груп.	Охоплює відносини, пов’язані з розвитком суспільної свідомості, науки, культури, мистецтва.

Кожна з розглянутих підсистем може існувати лише в межах цілого. Одначе кожна з них володіє певною авто­номією, тобто має свою основу функціонування, розви­вається за власними законами тощо.

Таким чином, дані підсистеми (сфери) можуть бути представлені сукупністю певних елементів, що входять до них:

2 економічна – виробничі установи (заводи, фабрики), заклади транспорту, фондові і товарні біржі, банки і т.д.

2 політична – держава, партії, профспілки, молодіжні, жіночі та ін. організації.

2 соціальна – класи, страти, соціальні групи і прошарки, нації і т.п.

2 духовна – церква, освітні заклади, наукові установи і т.п.

Розглянуті чотири головні сфери сучасного суспільства тісно пов'язані між собою і впливають одна на іншу. Наприклад, якщо економіка країни не виконує своїх завдань, не забезпечує населення достатньою кількістю товарів і послуг, не розширює кількість робочих місць, то рівень життя соціально незахищених верств (пенсіонерів, інвалідів, малозабезпечених) різко знижується, не вистачає грошей на виплату зарплати і пенсій, з'являється безробіття, і, як наслідок, зростає злочинність. Іншими словами, успіхи в одній (економічної) сфері впливають на благополуччя в інший (соціальної).

Сфери суспільства можна розташувати на площині таким чином, що всі вони будуть рівні між собою, тобто перебувати на одному горизонтальному рівні. Але їх можна вибудувати і у вертикальному порядку, визначивши для кожної з них власну, не схожу на інші, функцію або роль у суспільстві.

Так, економіка виконує функцію добування засобів існування і виступає фундаментом суспільства. Політична сфера в усі часи виконувала роль управлінської надбудови суспільства, а соціальна сфера, що описує соціально-демографічний і професійний склад населення, сукупність взаємовідносин між великими групами населення, пронизує всю піраміду суспільства.

Німецький соціолог М. Вебер (1864— 1920) чудово обґрунтував тезу про вплив культури на розвиток капіталізму. Зокрема, він дійшов висновку, що протестантські норми і приписи, котрі вимагають від віруючого пуританської поведінки, чіткого раціонального контролю за способом життя, сприяють повній віддачі особи діяльності в рамках своєї професії. Ця унікальна здатність є однією з найхарактерніших рис капіталістич­ної культури.

Суспільство як самовідновлювана (аутопойєтична) система.

Функціонування суспільства – це його постійне самовідтворення, стійкий процес відродження базових елементів, структур, функціональних зв'язків, що обумовлюють якісну визначеність соцієтальної системи. Для позначення процесу самовідтворення соціальної системи використовується термін «аутопойєзис» (у перекладі з грецького – самоутвір, самопородження), запропонований чилійським біологом У. Матураною.

Аутопойєтичені системи — це такі системи, що мають здатність відтворювати свої основні компоненти, забезпечувати їхню зв'язаність, упорядкованість, підтримуючи тим самим власну ідентичність. Однак це не виключає змін усередині системи, появи нових елементів, нових залежностей і зв'язків, переструктурування нормативного порядку і т.д.

Аутопойєтичні процеси вперше були описані в живих системах. Приведемо приклад опису клітини, що дозволить краще зрозуміти суть аутопойєзиса: «Клітина – це складна система, що складається в середньому з 105 макромолекул. За повний час життя даної клітини всі макромолекули відновляються приблизно 104 рази. При цьому протягом усього процесу клітина зберігає свої відмітні властивості, зв'язаність і відносну незалежність. Вона відтворює численну кількість компонентів, але все-таки не відтворює нічого, крім самої себе. Збереження єдності і цілісності, у той час як самі компоненти безупинно чи періодично розпадаються і виникають, створюються і знищуються, виробляються і споживаються, і називається самовідтворенням (чи аутопойєзисом)».

Пізніше аутопойєтичними стали називати і соціальні системи, оскільки вони на відміну від неживої природи мають здатність живих організмів «відтворювати численну кількість компонентів, але все-таки не відтворювати нічого, крім самої себе». Даний методологічний підхід дозволив сприймати суспільство не як застигле структурне утворення, а як динамічну систему, що існує завдяки постійному розвитку аутопойєтичних процесів.

Розглядаючи суспільство як аутопойєтичну систему, підкреслимо наступні його основні властивості:

· суспільство має здатність відтворювати себе як цілісність. Це об'єктивна властивість системи: хоча вона виявляється в діях людей, що вступають у різні соціальні взаємодії, зв'язки і відносини, воно не визначається бажанням і волею конкретної людини;

· відтворюючи себе, суспільство не тільки зберігає свою цілісність, але і змінюється. У суспільстві постійно йдуть процеси відновлення структурних зв'язків, базових елементів, і т.д.;

Умовно процес самовідтворення суспільства можна продемонструвати у вигляді постійного ланцюга різних фаз, що визначають стан системи: динамічна рівновага – порушення рівноваги – нова динамічна рівновага.

Фаза динамічної рівноваги – це відтворення індивідами всіх основних структурних елементів і функціональних зв'язків суспільства-системи. Взаємодіючи, люди орієнтуються на статусно-рольові розпорядження, завдяки цьому забезпечується безперебійна робота соціальних інститутів, організацій, груп, а також дотримуються культурні, правові норми. Рівновага системи завжди відносна, тому що поведінка реальних людей завжди багатоманітніша рольових настанов, але виникаючі відхилення або не заважають цілісності системи, або швидко придушуються, наприклад, інституціональними механізмами санкцій. Саме цим обумовлена динамічна рівновага системи.

Фаза порушення рівноваги – це поява неузгодженостей, збоїв у роботі суспільства-системи: збільшення кількості порушень, невідповідності поведінки рольовим настановам, зниження ефективності санкцій, порушення нормативного порядку. Неузгодженість внутрішніх функціональних зв'язків чревате серйозними наслідками для системи, тому вона повинна активізуватися з метою придушити дисфункційні явища і тим самим відновити рівновагу.

Фаза нової динамічної рівноваги – це відновлений, відносно стійкий стан системи. Відмінність його від попередньої динамічної рівноваги може коливатися від практично непомітного до радикального. У першому випадку звичайно говорять про відтворення системи, у другому – про її зміну, перетворення.

Дата добавления: 2014-01-11