Населення в ряді країн ЄС до початку ХХ ст

Країни	Населення, млн. чол.	ВВП, млрд. ам. дол.	Середньодушовий ВВП, тис. ам. дол.
Бельгія Великобританія Германія Греція Люксембург Франція	10,2 59,5 82,0 10,5 0,4 59,5		26,9 25,4 26,5 17,8 49,5 25,1

Соціальна проблематика в рамках ЄС зберігається як у варіабельності рівня життя проживаючого населення, так і виробленого ВВП. Тому у соціальному плані для мігрантів найбільш привабливі малі країни Європи, де при відносно рівних показниках душового ВВП, більше «прозора» система соціального захисту.

Як показав історичний досвід ЄС, формування повноцінного загального ринку, економічного й валютного союзу неможливо без створення соціального союзу країн-учасниць. Комплексне проведення заходів у соціальній сфері, насамперед встановлення й підвищення єдиних, поширених на всю територію Співтовариства прав людини в трудових відносинах, прав на пенсії, допомога з безробіття, а також інші форми соціального забезпечення, - все це становить основне завдання соціальної політики ЄС.

Цілями соціальної політики Європейського співтовариства, згідно п. 1 ст. 136 Договору про ЄС, є: «Сприяння зайнятості, поліпшення умов життя й праці для того, щоб уможливити їхню гармонізацію, зберігаючи при цьому всі досягнення, а також сприяння належній системі соціальному захисту, діалогу між підприємцями й працюючими, розвиток людських ресурсів заради довгострокового забезпечення високого рівня зайнятості й боротьби зі знедоленістю». Згідно з цим соціальна сфера є предметом спільного ведення Європейського співтовариства й держав-членів. Співтовариство підтримує й доповнює дії держав-членів у наступних областях:

- покращення виробничого середовища з метою охорони здоров'я й забезпечення безпеки працюючих;

- покращення умов праці;

- інформування й консультування трудящих;

- інтеграція осіб, виключених з ринку праці;

- рівність чоловіків і жінок відносно можливостей на ринку праці й обігах ними на роботі. Серед них пріоритетними областями відповідно до п. 3 ст.137 Договору є: соціальне забезпечення й соціальний захист працівників.

Європейське співтовариство також заохочує співробітництво між державами-членами й сприяє координації їхніх дій у всіх областях соціальної політики, і особливо з питань, пов'язаних з:

- зайнятістю;

- трудовим законодавством і умовами праці;

- базовим і наступним професійним навчанням;

- соціальним забезпеченням;

- запобіганням професійного травматизму й професійних захворювань;

- гігієною на виробництві;

- правом на професійні об'єднання й колективні переговори між підприємцями й працівниками.

Соціальну політику ЄС відрізняє широкий арсенал інструментів, за допомогою яких інститути ЄС здійснюють «гармонізацію соціальної сфери», сприяють розширенню гарантій соціального захисту громадян Європейського Союзу.

Комісія, а також створювані консультативні й допоміжні органи ЄС проводять дослідження, здійснюють збір і аналіз даних з питань положення працівників, зайнятості, соціальній захищеності громадян. Так, у 1980-ті рр. Комісією були створені спеціальні інформаційні й документаційні системи моніторингу зайнятості; функціонує також ряд спеціалізованих баз даних (по реєстрації й обліку непрацездатних і ін.). На підставі проведених досліджень Комісія виступає із пропозиціями до Ради, держав-членів про прийняття нормативних актів та інших заходів в соціальній сфері. Вона виконує аналітичні огляди (у формі «Зелених книг»), установлює пріоритетні напрямки діяльності ЄС (у формі «Білих книг», наприклад: Біла книга про європейську соціальну політику 1994 р.).

Нормативне регулювання відносно у галузі соціальної сфери здійснюється шляхом видання Співтовариством правових актів, як правило у формі директив.

Правовою основою проведення соціальної політики ЄС, як і інших загальних політик, є положення відповідних розділів і глав частини третьої установчого договору «Політика Співтовариства», що встановлюють предмет і методи (інструменти), за допомогою яких інститути Союзу впливають на суспільні відносини й процеси в тій або іншій сфері ведення ЄС (уповноважуючи статті). У сфері соціальної політики джерелом повноважень ЄС служать розділ VIII «Зайнятість», дві глави розділу XI частини другої Договору про ЄС - гл. 1 «Соціальні стани» і гл. 2 «Європейський соціальний фонд, а також розділ XIII.- «Охорона здоров'я». Важливу роль у проведенні загальної соціальної політики ЄС мають значення кілька документів, в яких звертається увага на соціальні права особистості. До них відносяться:

- Європейська соціальна хартія, підписана під егідою Ради Європи в 1961 р. і переглянута в 1996 р.;

- Хартія Співтовариства про основні соціальні права трудящих - 1989 р.;

- Хартія Європейського Союзу про основні права 2000 р. Велике історичне значення для становлення соціальної політики Співтовариства мало прийняття Угоди про соціальну політику 1992 р. У зв'язку з переходом на новий «виток» інтеграції, що відкривався із включенням Маастрихтського договору, країни ЄС домовилися про необхідність розширення повноважень інститутів соціальної сфери.

Соціальні проблеми країн співтовариства вирішуються в рамках програм, реалізація яких забезпечується фінансовими ресурсами ЄС, держав-членів, а також коштами підприємств і організацій. Фінансове забезпечення заходів Співтовариства в соціальній сфері покладено на бюджет, а також спеціальні структурні фонди Співтовариства, серед яких ключову роль грає Європейський соціальний фонд.

Дата добавления: 2014-01-11