Журавський В. С

Ж 91 Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. — К.: Видавн. Дім "Ін Юре", 2003 — 416 с.

ISBN 966-8088-36-6

У монографії аналізуються актуальні проблеми розвитку освіти в державотворенні. Велика увага приділяється питанням адаптації вищої освіти до викликів глобалізації та інформаційного суспільства. Аналізуються тенденції розвитку вищої освіти, основні суперечності та шляхи їх подолання в сучасному українському суспільстві. Досліджується роль педагога-вчителя, інформаційних технологій навчання, культури та соціальної роботи у вихованні сту­дентської молоді.

УДК 378 046 ББК X 621

Анотація. Вона стисло характеризує тематичний зміст видання (про що воно, які теми висвітлює), його соціально-функціональне і читацьке призначення, особливості форми.

Місце анотації у виданні. Як елемент вихідних відомостей анотація може бути надрукована у складі макета анотованої каталожної картки на звороті титульного аркуша чи на останній сторінці, а також окремо. В останньому випадку ї розміщують чи то на звороті титульного аркуша (за відсутності макета каталожної картки), чи на другій або четвертій сторінці обкладинки, або на передньому клапані суперобкладинки, або на її четвертій сторінці. Анотацію у виданні наводять для того, щоб ширше і повніше розкрити пере-ваги видання, показати, чим цікавий автор тощо.

3. ISBN як найголовніший міжнародний міжнародний елемент вихідних відомостей книги

У країнах Західної Європи вже від давна жодне книжкове видання не виходить без цьото знаку. Наші ж видавці лише звикають до ньго. Як і до тієї обставини, що ще донедавна такий ідентифікаційний номер завжди починався з цифрі 5 (що вказувало на приналежність видання Радянському Союзу, нині Росії).

Візитною ж карткою нашої, української, книги на міжнародному рівні з 1996 року стала цифра 966.

На початку –– дещо з історії цього питання.

Перша ідея щодо необхідності створення зручної в користуванні системи Міжнародної стандартної нумерації книг зазвучало на третій Міжнародній конференції проблем дослідження книжкового ринку та раціоналізації у книжковій торгівлі, яка проходила в Берліні 1966 року. Якраз на той час значна частинаа видавців та книгорозповсюджувачів у Європі з метою поліпшення управління видавничими процесами уважно вивчала можливість використання у своїй діяльності комп’ютерної техніки.

Ставало цілком зрозуміло, що ефективна комп’ютеран система має базуватися на простій та унікальній нумерації, здатній однозначно ідентифікувати кожне окреме видання. Система, що повністю відповідала цій вимозі, нині знана як система Міжнародної стандартної нумерації книг –– ISBN. В її основу покладено систему нумерації книг, що була представлена на розгляд компанією “J.Whitaker and Sons Ltd.” у 1967 році в Об’наному Королівстві та компанією “The R.R. Bowker” у 1968 році в США. Тоді ж Комітетом технічної документації Організації міжнародної стандартизації –– ISO –– разом з Британським інститутом стандартизації було утворено робочу групу, головне завдання якої полягало у вирішенні питання адаптації Британської системи нумерації з метою її подальшого впровадження у світову практику. Після ряду зустрічей з цього питання, організованих представниками окремих європейських країн із залученням спостерігачів ЮНЕСКО, було вироблено і прийнято нормативний документ, в якому давалося визначення Міжнародного стандартного номера книги –– ISBN –– та було регламентовано правила щодо його проставлення на видання.

Згідно з цим документом, ISBN є універсальним ідентифікаційним кодом, що проставляється на книгах, брошурах, електронних виданнях, виданнях для сліпих, окремих видах аудіовізуальної продукції. Цей код супроводжує видання, починаючи з моменту їх виготовлення. Він складається з абревіатури ISBN (незалежно від мови видання) і десяти цифр. Цифрова частина ISBN до 2007 р. складалася з чотирьох груп цифр, кожна з яких містила різну кількість цифрових знаків, відокремлених один від одного дефісом. Цифрова частина відокремлюється від абревіатури ISBN пробілом. Чотири групи цифр ISBN розташовуються в такій послідовності:

1) ідентифікатор групи (країни);

2) ідентифікатор видавця (видавництва або видавничої організації);

3) порядковий ідентифікатор книги;

4) контрольна цифра.

З 2007 р. кількість цифр у ISBN збільшена до 13!!!!!

Для позначення цифрової частини ISBN застосовуються арабські цифри від 0 до 9. Остання цифра ISBN –– контрольна –– може бути римською цифрою Х, що використовується для позначення числа 10.

Наприклад, у нижньому лівому куті звороту титульної сторінки книги та внизу реквізитної сторінки наприкінці книги або четвертої сторінки обкладинки (суперобкладинки), палітурки проставлено:

ISBN 966-516-005-2.

Прочитати код можна так:

966 –– ідентифікатор України;

516 –– ідентифікатор видавця;

005 –– порядковий ідентифікатор книги;

2 –– контрольна цифра.

Відразу варто наголосити, що неструктуроване оформлення десятизначного номера неприпустиме. У такому випадку ISBN як міжнародний стандартний книжковий номер недійсний.

Ідентифікатор групи (країни) встановлюється Міжнародним агенством ISBN/ISMN і служить для визначення мовної області або країни.

Ідентифікатор видавця, що означає видавця книги, присвоює Національне агенство ISBN. Ці ідентифікатори визначають місце видавництва на міжнародному рівні.

Ідентифікатор видавця може налічувати різну кількість цифрових знаків (від двох до п’яти), залежно від обсягу книжкової прордукції, що випускається.

Видавництвам з більшим обсягом книжкової продукції присвоюється ідентифікатор з найменшою кількістю цифрових знаків.

І навпаки, видавя-початківця можна відразу розпізнати за ідентифікатором з більшою кількістю цифрових знаків.

Порядковий ідентифікатор книги служить для ідентифікації конкретного видання. Він присвоюєтьсяя видавництвом.

Використання системи ISBN дає змогу видавцям, книгорозповсюджувачам, бібліотекарям, науковим працівникам, визнаним у всьому світі способом здійснювати без перешкод розповсюдження літератури відповідно до запиту, вдосконалити пошук та замовлення видань, скоротити кількість супровідної документації, прискорити процес взаємодії видавців з поліграфічними підприємствами, тобто спростити весь цикл створення та доведення книги до споживача.

Сьогодні система ISBN функціонує більш, як у 130 країнах світу. Управління нею здійснюється на трьох рівнях: міжнародному, національному (або групи) та на рівні видавців.

За управління системою ISBN на міжнародному рівні відповідає Міжнароде агенство ISBN/ISMN у Берліні, яке пропагує її, контролює правильність функціонування черерз національні агенства ISBN, взаємодіє з керівними органами міжнародних інформаційних програм.

Міжнародне агенство ISBN/ISMN присвоює ідентифікатор групи, що позначає або групу країн (наприклад, 0 –– для англомовних країн: Великої Британії, США, Австралії, Канади, Ірландії та інших), або окрему країну (наприклад, 966 –– для України). Кількість цифр в ідентифікаторі групи залежить від річного обсягу книжкової продукції країни.

Ідентифікатори групи встановлюються Міжнародними агенством ISBN/ISMN у таких діапазонах чисел: 0 –– 7; 80 –– 94; 950 –– 997; 9980 –– 9989; 99900 –– 99999. Таким чином, наша країна потрапила до третьої ідентифікаційної групи.

Щороку Міжнародне агенство ISBN/ISMN організовує засідання Координаційної Ради з питань функціонування системи ISBN, на яких приймаються звіти від національних агенств

Для управління системою ISBN в Україні створені національні агенства ISBN.

В Україні систему ISBN було впроваджено з 1988 року. Ідентифікатором Радянського Союзу, як відомо, була цифра 5. Після здобуття Україною незалежності виникла нагальна потреба створення національного управлінського органу, яякий міг би здійснювати відповідний контроль за системою ISBNзку з цим, наказом Мінпресінформу (нині Державний комітет з інформаційної політики) у лютому 1996 року було створено робочу групу з впровадження в Україні системи Міжнародної стандартної нумерації друкованих видань. Протягом терміну свого існування цією групою діючим видавництвам та видавничим організаціям України було присвоєно видавничі ідентифікатори.

У березні 1997 року як підрозділ Книжкової палати України, було утворено Національне агенство ISBN (далі НА ISBN), яке на території нашої держави несе відповідальність за впровадження і пропаганду системи ISBN, контроль за правильністю її функціонування. Співробітники НА ISBN присвоюють суб’єктам видавничої діяльності ідентифікатори видавців та ведуть їх реєстр, який двічі на рік надсилається до Міжнародного агенства ISBN/ISMN (з метою включення цих відомостей до Довідника міжнародних ідентифікаторів видавців у системі ISBN), надають у користування ISBN, перевіряють правильність проставлення ISBN на обов’язкових примірниках, що, згідно з Законом України (Про обов’язковий примірник документів), надходять до Книжкової палати, та їх відповідність наданим у користування видавцям ISBN, готують інструктивно-методичні матеріали, проводять консультації з питань функціонування системи ISBN.

На червень 1999 року НА ISBN видавництвам і видавничим організаціям України було присвоєно близько 1550 ідентифікаторів видавців.

Які ж документи мають подати до національного агенства видавці для присвоєння їм ідентифікаторів у системі ISBN та одержання Міжнародних стандартних номерів книг ISBN? Передусім це завірені у встановленому порядку (нотаріально) копії Статуту та Свідоцтва прро державну реєстрацію. До цього також додається гарантійний лист на бланку організації, в якому вказано повну юридичну та поштову адреси, номери телефонів, факсів тощо (зразок гарантійного листа можна одержати в Національному агенстві ISBN).

Передача видавництвами та видавничими організаціями своїх ISBN, наданих їм НА ISBN у користування іншим видавництвам і видавничим організаціям, як і проставлення ISBN на видання, на які Міжнародна стандартна нумерація книг не поширюється (в першу чергу це стосується періодичних видань і видань, що продовжуються) забороняється.

У разі виявлення факту порушення зазначених вище вимог НА ISBN уповноважених виключати таке видавництво або видавничу організацію із системи ISBN. Це може призвести до ряду складнощів, зокрема, у стосунках з виготівниками видавничої продукції, БАК України, привнесенні суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру України, адже відомості про порушників будуть надаватися не тільки до Міжнародного агенства ISBN/ISMN у Берлін, а й до Державного комітету з інформаційної політики, з яким НА ISBN тісно і плідно співпрацює.

!!!! ISBN подають у нижньому лівому куті звороту титульного аркуша і виділяють шрифтом жирного накреслення.

Його повторюють у макеті анотованої каталожної картки, а також у нижній частині четвертої сторінки обкладинки чи павлітурки у поєднанні із штриховою позначкою.

У повторних виданнях зі змінами номер має бути новий. Взагалі для кожного окремого видання – окремий ISBN. Два різних видання не можуть мати один і той самий ISBN.

У багатотомних виданнях один ISBN присвоюють усім томам, а другий – кожному тому окремо.

4. Міжнарордний знак охорони авторського права (копірайт)

Міжнародний знак охорони авторського права — це символ з короткою текстовою і цифровою інформацією, яким, згідно із законом, повідомляється про виключне право його власника. Такий знак зазначається на кожному примірнику твору.

Професійна назва цього знака.— копірайт, що в перекладі з англійської означає авторське право. Знак складається з таких трьох елементів: обведеної колом латинської літери С; імені (назви) власника виключних авторських прав; року першої публікації твору.

Після приєднання України у травні 1995 року до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) відповідальність за правильне застосування цього знака в українських видавців підвищилася.

Згідно із Законом України "Про авторське право та суміжні права", об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва — як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). ^: Для редактора і видавця це означає, що позначатися знаком охорони авторського права мають такі видання:

1. Усі види книжкових та журнальних видань, а також листівки, плакати, каталоги, календарі, путівники, електронні видання, магнітофонні записи.

2. Видання образотворчого мистецтва, видані у формі естампа, репродукції, художнього плаката, художньої листівки, художнього альбому, художньо оформленого конверта.

3. Нотні видання, видані у формі книги, брошури, альбому, зошита, буклета, листівки, плаката.'

4. Картографічні видання, виконані у формі карти карти-схеми, картографічного атласу.

Є ряд випадків, де копірайт не зазначається. Йдеться про об'єкти авторського права, які не охороняються. До них належать: твори народної творчості (якщо їх кимось не впорядковано або не перероблено); офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; грошові знаки, розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та інші бази даних, що відповідають критеріям оригінальності.

Важливим є місце розташування копірайту у різних виданнях. У книжках та альбомах — це нижній правий кут звороту титульного аркуша. У журналах — зворот ти тульного аркуша, якщо титульного аркуша немає, — внизу суміщеного титульного аркуша. На виданнях нот, творів образотворчого мистецтва символ зазначається внизу пер шої сторінки.

Якщо копірайт складений неточно, то він є недійсним.

Проставляється він у книжковому виданні у правому нижньому куті сторінки.

Спочатку ставлять знак копірайта, а далі так:

-якщо видавець повністю володіє авторськими правами на книгу, зокрема її текст та ілюстрації, то у копірайті зазначають тільки назву видавця та рік виходу книги. Наприклад: © Видавництво “Освіта”, 2003.

-як правло, автори вступних статей, художники-ілюстратори зберігають свої авторські права. У такому випадку наводять декілька знаків охорони авторського права, а видавець закріплює своє право тільки на оригінал-макет.

Наприклад: © Козлов В.В., 2003.

© Баришніков В.Д., передмова, 2003.

© Вид-во “Основа”, оригінал-макет, 2003.

У перекладі твору, що охороняється авторським правом мовою оригіналу, першою ставлять копію знака охорони авторського права на переклад та інші об’єкти перекладного видання, що охороняються авторським правом.

-при повторному виданні:

а) якщо зміни у виданні порівняно з першим виданням відсутні, то переносять той самий знак охорони авторського права, що був у попередньому виданні;

б) у разі видання твору у зміненому вигляді (з доповненнями і переробленнями) проставляють два знаки охорони: першого і повторного видання із зазначенням про доповнення або перероблення.

Наприклад:

© Баришніков В.Д., 1995.

© Баришніков В.Д., виправлення і доповнення, 2003.

© Вид-во “Основа”, оформлення, 2003.

Література

1. Курнацька Г.М. Основи видавничої справи: Курс лекцій. – Запоріжжя: ГУ”ЗІДМУ”, 2006. – 136 с.

2. Плиса Г. Аппарат видання: Вихідні відомості на звороті титульного аркуша. // Вісник книжкової палати України. – 2003.– №3.– С.15-19.

3.

Дата добавления: 2014-01-11