За організаційними формами

За домінуючими методами і способами навчання.

За провідним фактором розвитку особистості.

За основним методологічним підходом.

За філософською основою.

За рівнем застосування.

– метатехнології (загальнопедагогічні) (напр., технол. розвивальн. навч.);

– макротехнології (галузеві, предметні) (напр., технол. виклад. певного предмета);

– мезотехнології (модульно-локальні) (напр., технол. вивчення певної теми);

– мікротехнології (конкретно-особистісні) (напр., технол. формування навички письма).

– матеріалістичні;

– ідеалістичні;

– гуманістичні;

– прагматичні;

– релігійні та ін.

– гуманістичні;

– особистісно орієнтовані;

– диференційовані;

– ціннісні;

– комунікативні;

– дослідницькі;

– компетентнісні;

– діяльнісні;

– творчі;

– діагностичні та ін.

– біогенні;

– соціогенні;

– психогенні;

– ідеалістські.

Сьогодні загальноприйнято, що розвиток індивіда є результатом сукупного впливу біогенних, соціогенних, психогенних факторів, але конкретна технологія може враховувати або робити ставку, спираючись на будь-який з них, вважаючи його основним.

– репродуктивні;

– пояснювально-ілюстративні;

– примусу (рос. „принуждения”);

– вільного вибору;

– проблемні;

– дослідницькі;

– розвивальні;

– саморозвитку;

– групові;

– колективні;

– діалогічні;

– інтерактивні;

– ігрові;

– творчі;

– арттехнології та ін.

– класно-урочні та альтернативні до них;

– академічні та клубні;

– індивідуальні та групові;

– диференційоване навчання та ін.

7. За напрямом модернізації та відношенням до традиційної освітньої системи:

– на основі особистісної орієнтації педагогічного процесу;

– на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів;

– на основі ефективності управління та організації навчального процесу;

– на основі дидактичного удосконалення та реконструювання змісту;

– вільної освіти та ін. С.р.: накреслити схему класів П.Т. за цією класифікацією.

5. Поняття педагогічної інновації, його зміст та сутність.

Педагогічна інноватика – вчення про створення, оцінювання, освоєння і використання педагогічних новацій.

Як галузь педагогічна інноватика є досить молодою наукою. У зарубіжній педагогіці дослідження інновацій започатковані в 60-х роках ХХст. і мають яскраво виражений прикладний характер. Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов’язаний з масовим громадсько-педагогічним рухом, спричиненим суперечностями між суспільними потребами щодо розвитку і функціонування навчально-виховних закладів і реальним навчально-виховним процесом.

Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання та виховання, результатом яких має бути формування високо адаптованої до змінних умов, активно діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі. Передусім вона спрямована на забезпечення відповідності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства.

Не завжди впровадження нового забезпечує позитивні результати. Прогресивним є тільки ефективне, що дає максимальні результати, не спричиняє шкоди, відкриває нові можливості.

Інновація (від лат. innovatio – оновлення, зміна) – нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

Сутність інноваційної діяльності полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор.

У широкому розумінні до педагогів-новаторів належать усі педагоги, які працюють творчо, прагнуть до оновлення дидактичних і виховних засобів. У вузькому розумінні педагогом-новатором вважають автора нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов’язаних ідей і технологій навчання й виховання. З таких позицій правомірно педагогами-новаторами вважати Антона Макаренка, Василя Сухомлинського, Шалву Амонашвілі, Софію Лисенкову, Марію Монтессорі та ін.

Дата добавления: 2014-01-15