Передумови утворення держави на Русі. Теорії походження Київської Русі

Додаткова

Основна

1. Аркас М.М. Історія України-Русі. – К., 1991.

2. Борисенко В.Й. Нарис історії України. – К., 1993.

3. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.

4. Іванченко Р.П. Київська Русь: початки української держави. – Київ, 1995.

5. Котляр М.Ф. Запровадження християнства в Давньоруській державі. – К., 1983.

6. Повість врем’яних літ. – К., 1990.

7. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХІІ-ХІІІ вв. – М., 1982.

8. Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

9. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь // Україна крізь віки. Т.4. – К., 1998.

10. Фроянов Н.Я. Киевская Русь. Л., – 1988.

1. Боровський Я. Походження Києва: Історіографічний нарис. – К., 1981.

2. Горський А.А. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1994. – № 1.

3. Київська Русь: культура, традиції. – К., 1982.

4. Костомаров Н.І. Князь Володимир Святий // УІЖ. – 1986. - № 6.

5. Котляр М.Ф. Полководці Древньої Русі. – К., 1991.

6. Ричка В.М. За літописним рядом. Історичні оповіді про Київську Русь. – К., 1991.

У VII-IX ст., згідно з літописом „Повість минулих літ”, на території сучасної України проживали такі племена: поляни заселяли сучасну Київщину і Канівщину; древляни – Східну Волинь; сіверяни – Дніпровське Лівобережжя; уличі – Південне Подніпров’я і Побужжя; хорвати – Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) – Західну Волинь; тиверці – землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів посилюється процес об’єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення – племінні княжіння та їхні федерації.

Найбільш успішно відбувалася етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров’ї. Головну роль у цьому процесі відігравали племена полян, які наприкінці VI-VII ст. утворили ранньодержавне утворення. На чолі Полянського племінного союзу, що згодом перейняв назву одного з місцевих племен – Рос або Рус, стояв напівлегендарний князь Кий, а також його брати Щек і Хорив, які заснували Київ.

До полян, що знаходились у вигідному геополітичному становищі, зокрема на перехресті важливих торгових шляхів, за економічними, політичними й етнічними інтересами тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. Тому наприкінці VIII – у першій половині IX ст. поляни, західні сіверяни і древляни утворили стабільне праукраїнське державне об’єднання Руська земля. Влада київського князя поступово поширювалася на всю територію державного утворення. Федеративна форма правління еволюціонувала у самодержавну. Першими ж київськими князями, існування яких було зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили у 30-50-х роках ІХ ст. до 882 р. Князь Аскольд проводив активну зовнішню політику, зміцнив Руську державу, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією, здійснив декілька вдалих походів на Візантію.

До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу ввести християнство як офіційну релігію у Київській Русі у 860 р. Цьому, очевидно, протидіяли місцеві волхви та бояри.

Таким чином, у VIII-IX ст. у слов’янському світі склалися передумови для формування державності. Цьому сприяли соціально-економічні (підвищення продуктивності праці і виникнення додаткового продукту, соціальне розшарування, поглиблення суспільного поділу праці, виникнення постійних поселень, розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі) і політичні (збільшення території, військова активність, необхідність нових форм управління, зниження ефективності народних зборів і зростання ефективності князівської влади, постійна загроза з боку сусідніх кочових племен) чинники.

За свідченням арабських авторів, вже в VIII-IX ст. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія ( земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська земля). Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець назвав Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава.

У 870 р. в Новгородській землі утвердилося правління запрошеного варяга – Рюрика. У 879 р. Рюрик помирає і залишає малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега. У 882 р. на київському престолі відбувається династичний переворот, оскільки Олег захопив Київ і вбив Аскольда. В результаті Олег об’єднав Київські і Новгородські землі, що знаменувало створення великої держави східних слов’ян – Київської Русі з центром у Києві.

Серед учених існує декілька теорій походження Київської Русі. Норманська теорія започаткована німецькими істориками Г.Байєром та Г.Міллером і заснована на літописній легенді, згідно якої варяги (нормани) були запрошені на Русь. Окрім цього в якості аргументів висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо.

Антинорманська (теорія природно-історичного (автохтонного)) походження Київської Русі стверджує, що процес державотворення розпочався у східних слов’ян ще до приходу варягів. Цьому сприяли внутрішні соціально-економічні передумови. Цю теорію сповідували видатні українські історики ХІХ – поч. ХХ ст. М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський. Цієї теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Хозарська гіпотеза О.Пріцака, згідно з якою поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький та хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі.

Дата добавления: 2014-01-15