Особливості інтелектуального та когнітивного розвитку людей похилого віку

У період старості розвиток і функціонування духовної, інтелектуальної, емоційної, фізичної сфер людини набувають специфічного характеру. На цьому віковому етапі особистість припиняє трудову діяльність, обмежуються її соціальні контакти, спостерігаються зміни у її Я-концепції та поведінці.

На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень.
Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших людей.

Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.

Завдання розвитку у старості:

- збереження власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні, психологічні, соціальні та духовні якості. Підтримання відносної постійності ідентичності передбачає асимілювання (лат. assimilatio — уподібнення) подій та обставин в Я-концепцію людини, а також акомодацію (лат. accomodatio — пристосовую) чи зміну Я-концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю.

- підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реально існуючих фактів. У такому разі людина займає оборонну позицію і з усіх сил опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Це може бути зумовлене тим, що їй просто не вистачає розуміння реального стану речей. Та якщо стара людина надто легко і з неабияким бажанням вдається до пристосування, це може спричинити непередбачуваність її поведінки. Як правило, такий індивід стає істеричним, імпульсивним чи надміру чутливим. Тому в цьому віці важливо підтримувати рівновагу між постійною ідентичністю і відкритістю новому досвіду, змінам у житті.

- уникнути конфлікту між цілісністю Я і відчаєм. Висновок, що життя мало сенс, зумовлює відчуття власної цілісності. Тих, хто бачить у минулому лише помилки і втрачені можливості, охоплює відчай. Оптимальне розв'язання цього конфлікту зумовлює відчуття цілісності свого Я та свого життя, забарвлене легким реалістичним відчаєм. Це свідчить про мудрість людини, завдяки якій вона зберігає гідність і цілісність Я, попри погіршення фізичного стану.

Типи особистісної активності в старості:

а) “прометеї”. Для таких людей життя є безперервним полем бою. У старості вони продовжують боротися з новими труднощами — хворобами, прагнучи не тільки зберегти, а й розширити суб'єктивний простір свого життя. За необхідності вони можуть скористатися сторонньою допомогою, але тільки заслуженою ними;

б) “продуктивно-автономні”. Активно ставлячись до життя, вони орієнтуються на високі досягнення, успіх, забезпечуючи їх різними стратегіями. У їхньому Я-образі домінують позитивні елементи. Такі люди самостійні, критично ставляться до соціальних стереотипів" і загальноприйнятих норм.

Своєрідно відбувається старіння видатних творчих особистостей, які до глибокої старості продовжують своє креативне життя. Часто їх життєвий шлях є поєднанням щастя і страждань, чергуванням моментів утрати і набуття сенсу життя. їх незадоволення собою іноді може бути зумовлене завершенням накресленої раніше життєвої програми, розбіжністю між масштабом творчих здібностей і їх реалізацією.

На динаміку інтелектуальної активності у старості впливають об'єктивні (спадковість, яка зумовлює більшість хвороб) і суб'єктивні (фізичні, соціальні, психологічні) чинники.

У процесі старіння спостерігається погіршення більшості сенсорних функцій (зорова, слухова чутливість тощо), характер і міра якого можуть сильно відрізнятись у різних людей, що залежить від індивідуальних особливостей і діяльності, якою займалися вони протягом життя. Так, у музикантів зміни слухової чутливості менш виражені, ніж у більшості інших людей.

Старі люди сприймають і зберігають менше інформації, повільніше заучують словесний матеріал, ніж молоді. Краще запам'ятовують вони лише важливу для них інформацію. Поліпшення показників швидкості заучування і довготривалості запам'ятовування можливе внаслідок використання способів опосередкованого запам'ятовування.
З віком погіршується механічне запам'ятовування. Послаблення довготривалої пам'яті значною мірою пов'язане з порушеннями процесу пошуку в ній інформації. Якщо завдання потребує розподілу уваги, можуть виникнути проблеми і з функціонуванням короткочасної пам'яті. На досить високому рівні функціонує у старості логічна пам'ять. Оскільки вона пов'язана з мисленням, можна припустити, що воно в цьому віці суттєво не погіршується.

Однак часто дорослі зберігають когнітивну активність навіть після досягнення 70-річного віку. Важливим чинником, що протистоїть інволюції літньої людини, є творча діяльність. Хоч існує думка, що більшість творчих досягнень у мистецтві, науці припадають на ранні етапи життя, однак чимало фактів свідчать про високу продуктивність на цьому поприщі і в період старості.

Наприклад, після 70 років успішно працювали французькі природознавець Жан-Ватіст Ламарк (1744—1829), математики, фізики, астрономи Леонардо Ейлер (1707—1783) і П'єр-Сімон Лаплас (1749—1827), італійський природознавець Галілео Галілей (1564—1642), німецький філософ Іммануїл Кант (1724—1804). Російський і український психолог, фізіолог Іван Павлов (1849—1936) написав “Лекції про роботу великих півкуль головного мозку” у 77 років. Потужним творчим потенціалом у старості відзначались письменники Віктор-Марі Гюго (1802—1885), Джордж-Бернард Шоу (1856— 1950), Лев Толстой (1828—1910), Іван Бунін (1870—1953).

Дослідження інтелекту:

Загальний інтелект (кеттелл)
Кристалізований інтелект	Рухливий інтелект
Кількість знань, набутих упродовж життя	Здатність вирішувати незвичні задачі, розв’язання яких неможливо знайти в отриманих знаннях
Класична крива старіння – зростання показників до 30 років – недолік використовуваних методик Ефект когорти – відмінності в інтелекті зумовлені відмінностями в досвіді та вихованні, а не самим старінням Сіетлське лонгітюдне дослідження старіння: тест первинних розумових здібностей (Primary Mental Abilities Test, Thurstone). Фактори, що вивчалися: числовий (основні арифметичні дії та операції з числами), індуктивний (вміння робити логічні висновки), просторовий (зорово-просторові відношення), вербальна гнучкість (легкість, з якою людина може спілкуватися, використовуючи найбільш доречні слова). Діагностували загальне зниження всіх показників у старості, що частково пояснили ефектом когорти, а частково – старінням. Загальний коефіцієнт IQ з віком не змінюється (він визначається для кожної вікової групи) Папалія довів, що старі люди недостатньо добре виконують і завдання Паже на збереження Лабуві-Віфа запропонував термін потформальне мислення для оцінки інтелекту старих людей Гіпотеза Рібота – у старих людей пам’ять не недавні події гірша, ніж на давноминулі. Тест на відомі імена. Модель останнього спаду (Клімайєр, Рігель) – різке зниження усіх здібностей людини в останні місяці життя Критична втрата (Ярвік) – значимість зниження окремих функцій

Мудрість як новоутворення похилого віку. Реалізація мудрості як сенс життя у старості.

Мудрість:

- психоаналіз – мудрість як накопичений досвід суб’єктивних конфліктів і розв’язань їх людиною;

- Штернберг – мудрість як пошук рівноваги між протирічними силами;

- Чандлер і Хол ідей – мудрість як компетентність, досвід, здатність давати корисні поради;

- Загальний підхід – мудрість як зважені судження з приводу незрозумілих питань (мудрість не як кінцеве розв’язання проблеми, а як зважене судження щодо неї)

Загальними критеріями мудрості є:

— витончене і глибоке проникнення розуму в суть життя, сенс розвитку людини, актуальність її важливих проблем;

— продуктивні, розважливі міркування, поради і трактування, які стосуються складних життєвих ситуацій, володіння експертними (які забезпечують мотивовані й адекватні оцінки, глибокі висновки) знаннями, заснованими на багатому життєвому досвіді.

До спеціальних критеріїв мудрості належать:

— багатий і корисний для інших людей досвід (знання фактів, що стосуються різних життєвих ситуацій);

— масштабне знання стратегій життя людини, уміння зріло міркувати про вічні і тимчасові людські проблеми, давати обґрунтовані й корисні поради;

— контекстуальність знання (мудра особистість враховує те, що людина живе у різних суспільних, культурних, історичних умовах, перебуває на певному рівні індивідуального розвитку);

— відносність знання (для різних людей і різних соціальних груп важливими є різні цінності, цілі, пріоритети, стилі та способи життя);

— недовизначеність знання. Це означає, що розуміння проблем людини вимагає врахування індетермінованості (відсутності однозначних причинних зв'язків між явищами) та непередбачуваності життя, які зумовлюють різні способи керування ним.

Типи емоційних реакцій особистості на настання старості:

— конструктивна позиція. Людина приймає старість як природне явище, як факт, що завершує її професійну кар'єру. Вона оптимістично ставиться до життя, шукає розваг і контактів з людьми, готова допомогти їм, розсудливо сприймає наближення смерті;

— залежна позиція. Властива людям, які протягом життя не цілком довіряли собі, були слабовольними, пасивними. Старіючи, вони активно шукають допомоги, визнання, не одержуючи їх, почувають себе нещасливими;

— захисна позиція. Формується в людей з підвищеною здатністю до спротиву обставинам, ізоляції від них. Вони не прагнуть до зближення з іншими, відмовляються від допомоги, замикаються в собі, приховують свої почуття та переживання, а старість сприймають з обуренням і ненавистю;

— позиція ворожості до світу. Полягає у сварливості, схильності звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не вірять, не хочуть ні від кого залежати, відчувають відразу до старості, намагаються більше працювати;

— позиція ворожості до себе і негативного ставлення до свого життя. Виражається в пасивності, втраті інтересів й ініціативи, поганому настрої і фаталізмі. Такі люди почувають себе самотніми та непотрібними, а своє життя вважають Невдалим. До смерті вони ставляться як до порятунку від існування.

Дата добавления: 2014-01-11