Вид заняття: лекція

План

Лекція 3

Домашнє завдання

Перелік використаної літератури

Контрольні питання

1. Що таке мотивація?

2. Які основні форми мотивації?

3. Що входить до складу тарифної системи оплати праці?

4. У чому укладається погодинна форма оплати праці, які її системи?

5. У чому укладається відрядна форма оплати праці, які її системи?

6. У чому суть безтарифної системи оплати праці?

1. Покропивный С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЭУ, 2005

2. Економіка підприємства за ред. Й.М. Петровича. – Львів: Магнолія 2008

3. Шегда А.В. Економіка підприємства. – К.: Знання – Прес, 2005

Вивчити матеріал лекції, закріпивши відповідями на контрольні питання. Скласти конспект та вивчити матеріал за питаннями:

1. Доплати та надбавки до заробітної плати

2. Участь працівників у прибутках підприємства

Література: Покропивный С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЭУ, 2005

Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців

по загальним (наскрізним) професіях і посадам

Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти	Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти
група I	група II	I група	II група	III група
				2,26	2,16	-
	1,12	1,06		2,37	2,37	-
	1,25	1,18		2,61	2,61	-
	1,39	1,32		2,92	2,92	2,83
	1,54	1,47		3,21	3,21	3,11
	1,70	1,62		3,53	3,53	3,42
	1,87	1,78		3,88	3,88	3,76
	2,06	1,96	-	-	-	-

«Національні традиції фізичного виховання в Україні»

1. Масові фізкультурно-спортивні заходи.

2. Загальна характеристика традицій фізичного виховання в Київській Русі.

3. Організація та методика впровадження традицій фізичного виховання Київської Русі в сучасному освітньо-оздоровчому процесі.

Література

1. Деделюк Н. організація масових фізкультурно-спортивних заходів з використанням національних традицій фізичного виховання / Деделюк Н. – Луцьк: ВНУ, 2008. – 72 с.

1. Масові фізкультурно-спортивні заходи займають важливе місце в системі організації здорового способу життя населення України. Вони є засобом залучення широких мас населення до занять фізичною культурою й спортом, підвищення фізичної підготовленості, виховання необхідних рухових умінь та навичок, підвищенню мотивації до занять фізичними вправами.

Спортивно-масові заходи – це змагальна ігрова діяльність, учасники якої з урахуванням їх віку, статі, підготовленості мають приблизно рівні можливості досягти перемоги в доступних їм вправах. Ця доступність створюється спеціальним підбором змагальних вправ, складності й довжини дистанцій, ваги використовуваних приладів, а також тривалістю й інтенсивністю виконання рухових дій. Крім того, з метою вирівнювання фізичних можливостей учасників, використовуються гандикапи, фора, порівняльні коефіцієнти й заохочувальні бали.

Фізкультурно-спортивні масові заходи поєднують у своєму змісті спортивні змагання, занять фізичними вправами, організацію активного відпочинку та рекреацію. Це сприяє розширенню та урізноманітненню програм, використання новітніх технологій, поповнення технічного та тактичного арсеналу, підвищує вимоги до особливостей підготовки й проведення масових фізкультурно-спортивних заходів з населенням різних вікових та соціальних груп.

У XXI столітті найбільш поширеними масовими фізкультурно-спортивними заходами є «Богатирські ігри», «Ігри патріотів», «Форт Буаярд», «Лицарські турніри», «Козацькі забави», «Дні спорту», фестивалі, спартакіади закладів освіти та трудових колективів, футбольні турніри та ін. Такі заходи є не тільки засобом пропаганди здорового способу життя, але й потужним засобом виховання патріотизму й національної свідомості.

Великий інтерес викликають змагання з лижного спорту, масові естафети й пробіги, свята ковзанярів, велосипедистів, комплексні змагання, день здоров’я, день плавця, день бігуна. Учасниками фізкультурно-спортивних заходів можуть бути представники різних верств населення, вікових груп та рівня фізичної підготовленості. Мета таких заходів – підвищити емоційність, створити сприятливу атмосферу, стимулювати ріст майстерності й результативності учасників й тим самим зробити більш ефективними змагання.

Змагання у програмі широкомасштабних масових фізкультурно-спортивних заходів доцільно проводити за спрощеними правилами, рухливі ігри, туристичні естафети, змагання на доріжках здоров’я, майданчиках й т.д.

Основною метою фізкультурних спортивно-масових заходів є створення сприятливих умов рекреації населення України та забезпечення права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їхніх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та у місцях масового відпочинку, популяризації здорового способу життя.

2. З метою повноцінного та результативного використання традицій фізичного виховання в Київській Русі необхідно створити повну уяву про даний період, рівень культурних та матеріальних цінностей; розкрити традиції фізичного виховання у Київській Русі та розробити шляхи їх використання в освітньому процесі загальноосвітньої школи, оздоровчих масових заходах для різних вікових та соціальних груп населення.

Як свідчать літературні й фольклорні матеріали, національний ідеал здоров’я формувався через систему обрядів, повір’їв, порівнянь, приказок. Характерною особливістю світогляду населення було уособлення ідеалу здоров’я рослинами, тваринами, природною стихією.

Народні ігри та забави, особливо весняні, відображали, з одного боку, побут людей, а з іншого – своїм змістом впливали на навколишній світ і людину, а тому виконували світоглядні функції (родинно-побутову, профілактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетаційну, спонукальну, релаксаційну).

Прийняття християнства суттєво вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі й на фізичне виховання. Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тілом, на внутрішній світ людини, на відмову від матеріальних благ заради духовних. У зв’язку з цим у церковній та світській літературі ХІ – ХІІ ст. засуджуються народні «ігрища», які сприяли фізичному розвиткові людей. Водночас християнство пристосовувалося до язичницької обрядовості, що яскраво простежується на прикладах календарних свят.

Великого значення Володимир Мономах надавав руховій активності, що було запорукою повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я дітей і молоді. Керуючись тогочасними традиціями і власним досвідом, він пропонував з дитинства постійно вдосконалювати фізичні можливості у походах і на ловах. Цю школу сили, відваги й витривалості Володимир Мономах пройшов повністю.

У поминальних пам’ятках про князів обов’язково зазначалася їхня фізична підготовленість. У «Слові о полку Ігоровім» висвітлено подвиги слов’янських князів, їх майстерність, фізичну і розумову велич. Князя Святослава Київського прославляють німці і венеціанці, греки і морави, що свідчить про міжнародне визнання фізичної сили, бойової майстерності не тільки руських князів, а й усього руського народу.

Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльність людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), військовий і сімейний побут, світогляд. До них належать ігри зі співом і примовками, ігри з предметами, ігри без предметів. Про велику поширеність у Київській Русі ігор з предметами свідчать археологічні знахідки, серед яких значне місце займають шкіряні м’ячі різних розмірів та ваги, кістки для ігор у «Паці», ковзани, фішки для гри у шашки.

За часів Київської Русі продовжували розвиватися кулачні бої, які часто застосовувалися під час військових дій. У мирний час кулачні бої відбувалися на льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де відбувався обряд водохрещення.

Боротьба у Київській Русі була розповсюджена практично у всі сферах життя людей. Поєдинки були звичайним явищем під час свят, на ярмарках, урочистих подіях. Боротьба часто використовувалася як засіб вирішення суперечок та спірних питань між людьми і сприймалася як справедливий суд. Серед давньоруських професій існували бійці судових поєдинків – «полівники», а сам поєдинок – суд мав назву «поле».

Одне з найвагоміших місць серед засобів фізичного виховання в період Київської Русі посідали фізичні вправи з використанням предметів насамперед різноманітної зброї (списи, луки, мечі, бойові палиці та сокирі ножі, щити тощо), а також предметів, які могли використовуватись як зброя (каміння, палиці, мотузки, аркани). До цієї групи засобів фізичного виховання слід віднести фізичні вправи з використанням засобів пересування (коні, човни, лижі тощо). Значне місце серед таких вправ посідала верхова їзда.

Проведення спортивно-масових заходів з використанням традиційний фізичних вправ, зокрема «Княжих ігор», у молоді підвищується інтерес до фізичного виховання і спорту, історії фізичної культури, що є основою для формування стійких переконань щодо ведення здорового способу життя.

3. Фізичне виховання у навчальних закладах нашої держави виконує важливі завдання. Відповідно до законів України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт», «Концепцією національної системи фізичного вихованні дітей, учнівської та студентської молоді України», Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту та іншими документами визначене головним завданням постійне підвищення рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення, профілактику захворювань, забезпеченні нормального вікового розвитку молоді, формування основ здорового способу життя.

Впровадження народних методів фізичного традиційного виховання у сучасний виховний процес дасть, безперечно, позитивний результат у вирішенні оздоровчих питань. Це можливо за умови усвідомлення кожною молодою людиною поняття «здоров’я», як засобу повноцінної життєдіяльності, здібностей, працездатності і соціальної активності, психофізичної стабільності.

Історія становлення і розвитку фізичного виховання у Київській Русі – вагома частина загальної історії фізичної культури і спорту. Досвід, надбаний у розвитку ігор та фізичних вправ протягом середньовіччя вагомо вплинув на становлення і формування сучасних видів спорту, вцілому на розвиток сучасної системи фізичного виховання.

Тілесне і психофізичне виховання населення Київської Русі було невід’ємною частиною виховання. Зважаючи на те, що наша національна культура зазнала великих змін і руйнування з боку загарбників і поневолювачів, необхідно прикласти чималих зусиль до відображення волелюбного духу і неповторності національного виховання, в тому числі – фізичного. Необхідною умовою такого процесу є використання у сучасних фізичних вправах, тренуваннях, змаганнях, видах боротьби динаміку форм, структур, компонентів цілісної системи вдосконалення і самовдосконалення.

Висока ефективність дії форм та засобів тіловиховання сприяє збагаченню у молоді не тільки етнічних знань та формуванню духовності, а й підвищенню рівня фізичного самовдосконалення.

Дидактична мета заняття: формування знань щодо мотивації праці, сутності та елементів тарифної системи оплати праці, форм та систем оплати праці.

Виховна мета| заняття|: виховання| почуття| відповідальності, формування раціонального, економного, дбайливого відношення|ставлення| до ресурсів.

План заняття:

1. Мотивація праці (СРС)

2. Тарифна система оплати праці

3. Форми та системи оплати праці

1. Мотивація праці

Мотивація – це прагнення працівника задовольнити свої потреби через трудову діяльність.

Мотив праці – причина трудової діяльності працівника.

Методи мотивація можна класифікувати на:

• економічні (прямі) – погодинна й відрядна оплата праці; премії за якісні й кількісні показники праці; участь у доходах підприємства; оплата навчання й ін.;

• економічні (непрямі) – надання пільг в оплаті житла, транспортного обслуговування, харчування на підприємстві;

• негрошові – підвищення привабливості праці, просування по службі, участь у прийнятті рішень на більше високому рівні, підвищення кваліфікації, гнучкі робочі графіки виходу на роботу й ін.

Основними формами мотивації працівників підприємства є:

1) Заробітна плата як об'єктивна оцінка внеску працівника.

2) Система внутріфірмових пільг працівникам: ефективне преміювання, доплата за стаж, страхування здоров'я працівників за рахунок підприємства, надання безпроцентних позичок, оплата видатків на

проїзд до місця роботи й назад, пільгове харчування в робочій їдальні, продаж продукції своїм працівникам за собівартістю або йз знижкою; збільшення тривалості оплачуваних відпусток за певні успіхи в роботі; більше ранній вихід на пенсію, надання права виходу на роботу в більше зручний час і т.д.

3) Заходи, що підвищують привабливість і змістовність праці, самостійність і відповідальність працівника.

4) Усунення статусних, адміністративних і психологічних бар'єрів між працівниками, розвиток довіри й взаєморозуміння в колективі.

5) Моральне заохочення працівників.

6) Підвищення кваліфікації й, просування працівників по службі

Оплата праці виступає основним, матеріальним стимулом. Оплата праці - це всякий заробіток у грошовому вираженні, що відповідно до трудового договору або контрактом власний або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану їм роботу або надану послугу. Оплата праці може здійснюватися й у натуральній формі всякими продуктами праці, крім заборонених.

Заробітну плату варто розглядати як економічну категорію, а також як матеріальний стимул.

Як економічна категорія заробітна плата виражає суспільні відносини між власником засобів виробництва окремим трудовим колективом і працівником із приводу розподілу знову створеної вартості або національного доходу.

Як матеріальний стимул заробітна плата виражає ту частину національного доходу, що направляється на оплату праці й надходить в особисте розпорядження трудящих. Заробітна плата складається з основного й додаткового заробітку.

Основний заробіток залежить від результатів праці працівника й визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами не більше встановленого законодавством максимуму.

Додаткова залежить від результатів господарської діяльності підприємства й установлюється у вигляді премій, винагород і інших заохочувальних виплат.

Основою заробітної плати виступає мінімальна заробітна плата встановлена державою для всіх підприємств незалежно від виду діяльності. Нижче якого не може бути заробіток на повну місячну, денну або годинну норму часу. У мінімальну заробітну плату не включаються надбавки, доплати й компенсації.

Оплата праці заснована на трьох елементах:

1. нормування праці.

2. тарифні системи,

3. форми й системи оплати праці.

2. Тарифна система оплати праці

Тарифна система являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється регулювання заробітної плати різних категорій працівників. Складеними елементами тарифної системи є тарифні ставки, кваліфікаційні розряди, посадові оклади, кваліфікаційні категорії, характеристики (довідники).

Основними елементами тарифної системи є:

• тарифно-кваліфікаційні довідники, за допомогою яких визначають розряд роботи й розряд робітника;

• тарифна сітка, що включає перелік тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів;

• тарифний розряд, що визначає ступінь складності роботи й залежно від цього, що встановлює норму оплати праці робітника;

• тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка даного розряду більше тарифної ставки 1-го розряду;

• тарифна ставка, що визначає норму оплати праці робітника кожного розряду за одиницю часу.

· посадовий оклад – це виражений у грошовій формі розмір оплати праці службовця за виконання закріплених за ним функціональних обов'язків.

· кваліфікаційні категорії характеризують рівень кваліфікації, досягнутий управлінським персоналом, і визначаються на основі Кваліфікаційного довідника посад керівників, фахівців і службовців.

В Україні законодавчо уведена наступна тарифна сітка:

Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців

по загальним (наскрізним) професіях і посадам

Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти	Тарифні розряди	Тарифні коефіцієнти
група I	група II	I група	II група	III група
				2,26	2,16	-
	1,12	1,06		2,37	2,37	-
	1,25	1,18		2,61	2,61	-
	1,39	1,32		2,92	2,92	2,83
	1,54	1,47		3,21	3,21	3,11
	1,70	1,62		3,53	3,53	3,42
	1,87	1,78		3,88	3,88	3,76
	2,06	1,96	-	-	-	-

До цієї тарифної сітки затверджені її документи, що доповнюють.

- Перелік професій працівників із вказівкою до якого тарифного розряду вони ставляться. Наприклад, старшому операторові електронно-обчислювальних машин повинен бути привласнений 7-8 розряд.

- Перелік виробництв і робіт із вказівкою їхнього кваліфікаційного розряду й тарифних розрядів, які можуть привласнюватися працівникам, зайнятим на даних роботах. Наприклад, робітником виробничих цехів по електронно-обчислювальній техніці можуть привласнюватися один із шести розрядів починаючи з 5^го по 10^й.

- Діапазон тарифних розрядів, які можуть привласнюватися службовцям і керівникам по займаній посаді.

- Галузеві коефіцієнти співвідношення тарифних ставок I розряду.

Так для торгівлі й громадського харчування встановлені галузеві коефіцієнти 1,02 - 2,38.

Це означає, що мінімальний розмір заробітної плати в цій галузі повинен бути вище офіційно встановленого мінімуму на 2% і максимум в 2,38 рази.

Розмір тарифної ставки (окладу) першого тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

- Галузеві особливості диференціації працівників по кваліфікації. Наприклад, у торгівлі продавці диференціюються тільки по трьох категоріях - продавець I категорії, II і III.

Фахівці диференціюються по двох кваліфікаційних категоріях: фахівець I і II категорій.

Разом з тим, розроблена тарифна система оплати праці може застосовуватися тільки відповідно до затвердженого на даний рік Генеральною тарифною угодою між Кабінетом Міністрів України й Об'єднанням профспілок України.

Єдина тарифна сітка складається з 15 тарифних розрядів. Для робітників розряди з 1 по 11, для службовців з 3 по 11, для керівників і спеціалістів з 6 по 15 розряд. Кожний розряд має групи. Виходячи з цих груп для кожного тарифного розряду встановлюються відповідно фіксовані розміри тарифних ставок (окладів), здійснюється з урахуванням результатів роботи.

3. Форми та системи оплати праці

Погодинної називається така форма оплати праці, при якій заробітна плата працівникам нараховується по встановленій тарифній ставці або окладу за фактично відпрацьований час.

Погодинна форма оплати праці застосовується на підприємствах з регламентованим технологічним режимом, де робітник не може робити безпосереднього впливу на збільшення випуску продукції.

Застосування погодинної форми є найбільш доцільним у наступних умовах:

· для ділянок, де якість продукції є найважливішим показником нормальної роботи;

· на ділянках, де нормування й облік праці вимагають більших витрат і є економічно недоцільними або де праця не може бути точно пронормирована

Застосовується дві системи заробітків плати (ЗП) при погодинній формі оплати праці:

1. Проста погодинна система – заробіток залежить від кількості відпрацьованого часу й вартовий тарифної ставки відповідного розряду Заробітна плата визначається по формулі:

ЗП = Ч_ст · Т_факт,

де: Чст - годинна тарифна ставка працівника відповідного розряду, грн./год;

Т_ст – фактично відпрацьований час, ч.

2. Почасово-преміальна. – заробітна плата розрахована по простій погодинній системі доповнюється премією за виконання певних якісних і кількісних показників Заробітна плата визначається по формулі:

При відрядній формі оплати праці заробітна плата встановлюється працівникам по установлених розцінках за кожну одиницю виконаної роботи або випущеної продукції.

Відрядна заробітна плата залежить від кількості виготовленої продукції та розцінки за одиницю продукції.

Відрядну форму доцільно застосовувати в наступних умовах:

• при наявності кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від даного працівника;

• при можливості збільшити вироблення або обсяг виконаних робіт;

• при необхідності стимулювати об'ємні показники даної ділянки;

• при наявності можливості точного обліку виконуваної роботи, застосуванні технічно обґрунтованих норм праці.

Відрядна форма підрозділяється на системи

1. Пряма відрядна система заробітної плати. Заробітна плата робітника залежить від кількості випущеної продукції за певний період часу й розцінки за одиницю продукції, розраховується по формулі:

де: Р_i – розцінка на i-й вид продукції або роботи, грн.

Розцінка може бути визначена як

Р_від= Чст · Н_вр,

де Н_вр – норма часу на виконання роботи або виготовлення, г/вир,,

або ,

Н_вир – норма виробітку за 1годину, вир/г;

N_i – кількість випущеної продукції або виконаної роботи, нат.од.

2. Відрядно-преміальна система. Крім заробітної плати виплачується премія за перевиконання встановлених показників.

Преміювання здійснюється по 2-3 якісним показникам.

3. Непрямо-відрядна система заробітної плати застосовується для допоміжних робітників, що обслуговують основних робітників, чия праця оцінюється непрямо-відрядними розцінками:

де: Ч_ст допом – годинна тарифна ставка допоміжних робітників, грн.;

Н_вир допом – норма виробітку основних виробничих робітників, од/ч.

4. Відрядно-прогресивна система заробітної плати. - при виконанні встановлених норм розрахунок проводиться по прямих відрядних розцінках, а при перевиконанні завдання - по більше завищеним.

5. Акордна система заробітної плати передбачає виконання певного обсягу роботи за певну величину заробітної плати. Вона виплачується незалежно від строку виконання робіт з кінцевого результату. Оплата праці службовців здійснюється за штатним розкладом із прийнятою системою преміювання.

В умовах переходу до ринкових умов господарювання знайшла застосування безтарифна система оплати праці, що залежить від ряду факторів: кваліфікаційного рівня працівника (від директора до робітника), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу. Деякі підприємства орієнтують систему матеріального стимулювання на фактичну кваліфікацію працівника - здатність не тільки виконувати свої безпосередні обов'язки, але й брати участь у рішенні виробничих проблем, розбиратися в будь-якому аспекті господарської діяльності свого підприємства. Такі працівники одержують фіксовану платню за кваліфікацію.

На більшості підприємств оплата праці службовців провадиться відповідно до встановленого їм за штатним розкладом окладом і відповідно до діючої системи преміювання.

Різновидом безтарифної системи оплати праці є контрактна система.

Із усього розмаїтості існуючих форм і систем оплати праці підприємство вибирає ті, які більшою мірою відповідають конкретним умовам виробництва: характеру випускається продукції, що, застосовуваної технології, рівню керування, ринку збуту, обсягу попиту й т.д.

Дата добавления: 2014-01-11