Процент як ціна грошей

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну грошового капіталу наданого в позику, ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, а не чекати поки нагромадяться гроші. На грошовому ринку існує декілька способів купівлі-продажу грошей, отже розрізняють і декілька видів процентів: облігаційний, позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський тощо. Облігаційний процент повинен мати вищу ставку ніж процент по банківських депозитах, щоб забезпечити зацікавленість інвесторів, в тому числі й банків, вкласти гроші в цінні папери. Ставки депозитного проценту повинні бути нижчими ставок позичкового процента, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках, що називається маржею, банки одержують доход і формують прибуток. Ставку позичкового процента називають базовою ставкою (base rate) – це ставка, яку банки використовують для встановлення процентних ставок по позиках. Орієнтиром може бути облікова ставка Центрального банку аьо процентна ставка ЛІБОР (the London Interbank Offered Rate). Особливе місце серед процентних ставок займає ставка облікового процента під який Центральний банк надає позички комерційним банкам. Надання позичок на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює облікову ставку в офіційний норматив для визначення процентних ставок по всіх інших операціях на грошовому ринку, на який орієнтуються всі суб’єкти грошового ринку. Обліковий процент встановлюється центральним банком на основі ретельного вивчення стану грошового ринку і виступає своєрідним барометром цього ринку. Рівнем, на який орієнтируються всі банки, є облікова ставка Центрального банку та базова ставка. Банківський процент – узагальнена назва процентів по операціях банків. Кожний з видів процента обслуговує окремий сектор грошового ринку, але їх зміна завжди відбувається в однаковому напрямку, що свідчить про їх внутрішню єдність та правомірність трактування процента як єдиного поняття, що є ціною грошей.

Особливу увагу заслуговують облігаційний та депозитний проценти. Вони визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. Їх рівень визначає доходність фінансових активів – облігацій та депозитів і безпосередньо впливає на альтернативну вартість зберігання грошей, що є стимулятором попиту на гроші на грошовому ринку.

Рівень процентної ставки визначається співвідношенням попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рівновага на грошовому ринку забезпечується рівноважною процентною ставкою.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватись змінами процентної ставки, попиту на гроші та пропозиції грошей.

Якщо держава якимсь чином встановить процентну ставку нижче від рівноважної, то альтернативна вартість зберігання грошей знижується і попит на гроші зросте. Відбудется рух вздовж кривої попиту вправо. Відновлення порушеної рівноваги відбувається за так званим “правилом облігацій”. Прагнучи пристосуватись до дефіциту грошей, економічні суб’єкти продають свої фінансові активи, які в економічній теорії одержали загальну назву “облігації” або посилюють вимоги до банків надати їм кредити. Збільшення пропозиції облігацій призводить до зниження їх вартості і збільшенню їх доходності, тобто підвищенню процентної ставки. Правило облігацій: зниження цін на облігації підвищує процентну ставку. Це відбувається тому, що в конкурентній боротьбі за гроші позичальникам будуть пропонувати процентну ставку близьку до тієї, що приносять облігації – відбувається зростання процентних ставок доти, доки вони не досягнуть попереднього (рівноважного) рівня. Увесь додатковий попит на гроші зникне і рівновага відновиться на попередньому рівні. І навпаки. Правило облігацій: підвищення цін на облігації знижує процентні ставки.

Порушену рівновагу можна було відновити збільшенням пропозиції грошей до нового рівня попиту. Для цього Центральний банк міг би купити у комерційних банків цінні папери чи збільшити їх рефінансування (надати їм кредити), що призвело б до збільшення резервів та здатності комерційних банків створювати “нові гроші”. Проте така рівновага може призвести до інфляції.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватись змінами в попиті і пропозиції. У цих випадках рівновага може відновитися тільки за інших рівнях як процента, так і грошової маси. Механізм цієї залежності розглянуто на графіку.

Зміни в попиті на гроші спричиняють прямо пропорційні зміни процентної ставки. Відбувається зсув кривої попиту та зміна процентної ставки, але маса грошових коштів не зміниться. Зміни в попиті на гроші спричиняються декількома факторами:

- зміною обсягу номінального доходу при збільшенні якого збільшується рівнозначний йому обсяг національного продукту для реалізації якого потрібно більше грошових коштів;

- зміною альтернативної вартості зберігання грошей. Зниження альтернативної вартості збільшуватиме попит на гроші, а отже й процентну ставку;

- зміною швидкості обертання грошей. Чим менша альтернативна вартість грошей, тим менше економічні суб’єкти розлучаються з ліквідністю, тим менше швидкість обігу грошей, тим більше попит на гроші;

- зміною попиту на інвестиційні ресурси. Підвищення прибутковості інвестицій збільшує попит на гроші і підштовхує до зростання процентну ставку;

- зростанням бюджетних витрат, які спричиняють збільшення державних позик, що призводить до збільшення процентної ставки і до витіснення інвестицій. Наслідком є збільшення попиту на гроші і підвищення процентної ставки.

Межі зміни процентної ставки визначаються нормою прибутку, який передбачається інвестиційним проектом для якого потрібні гроші. Верхньою межею зміни норми проценту становить норма прибутку, при наближенні чи перевищенні нормою процента цієї межі купівля грошей стане невигідною і попит на гроші знизиться. Жоден підприємець не наважиться вкладати свої кошти в справу, яка принесе йому норму прибутку нижчу ніж норма проценту. Нижньою межею норми процента виступає нульовий рівень: при наближенні до нього процентної ставки пропозиція грошей в позичку стає невигідною.

Зміни в пропозиції грошей обернено пропорційно впливають на зміни процентної ставки. Зміни в пропозиції можуть бути спричинені зміною задач та цілей грошово-кредитної політики Центрального банку. Порушена рівновага в цьому випадку відновлюється за нових рівноважних показників за “правилом облігацій”: якщо пропозиція грошей збільшилась, “надлишок” грошей використовується для купівлі “ облігацій”, ціна яких підвищується, а дохідність (у вигляді відсотка) падає. Збільшення пропозиції грошей відбувається шляхом збільшення грошової бази комерційних банків, тобто купівлею в них цінних паперів. Додатково одержані кошти банки захочуть вкласти в дохідні активи і запропонують їх на міжбанківському ринку в позички. Це підштовхне вниз процентну ставку на цьому ринку, а згодом і по всім позичкам. Зниження процентної ставки викликає падіння альтернативної вартості зберігання грошей, попит на гроші буде зростати одночасно зі зниженням процентної ставки доти, доки не досягне нового рівня пропозиції грошей. В конкурентній боротьбі за грошові ресурси, позичальникам пропонують ставки, близькі до тієї, що приносять облігації. Ця менша ставка збільшує кількість грошей, які фірми бажають мати не витрачаючи. Попит на гроші збільшується і ринок повертається до стану рівноваги за нижчою процентною ставкою та більшою пропозицією грошей. В усіх випадках зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції грошей, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рух процента підкоряється тим же ринковим силам, що й рух на ціни на товарних ринках. Це дає підстави розглядати процент як ціну грошей, яка формується на грошовому ринку.

Рис. 8.1.Вплив змін в попиті та в пропозиції грошей та рівень процентної ставки

Наслідки зміни процентної ставки різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиції, сферу обігу тощо.

Зміни процентної ставки впливають на попит на грошовому ринку. Оскільки пропозиція грошей автоматично не слідує за зміною процентної ставки, на грошовому ринку рівновага порушується: при підвищенні ставки процента виникає надлишок грошей (вільних резервів банків), що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки – недостача грошей, що загрожує дефляцією. За цих обставин виникає необхідність в державному контролі за рухом процентної ставки. Рівень процента стає об’єктом державного регулювання, а процентна політика центрального банку важливим інструментом грошово-кредитного регулювання.

Центральний банк у своїй грошово-кредитній політиці може поставити задачу утримувати процентну ставку незмінною, підвищувати чи знижувати її. Щоб вирішити будь-яку з цих задач, потрібно відрегулювати на відповідному рівні співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це в свою чергу викличе адекватні зміни в реальній економіці – зміни обсягів виробництва, обсягів інвестицій, схильність до заощаджень тощо.

Утримуючи норму процента на незмінному рівні, центральний банк забезпечує стабілізацію ціни грошей і ціни товарів як важливої передумови прийняття виважених рішень всіма господарюючими суб’єктами. Створюються сприятливі умови для стримування інфляції, для тривалого підтримування обсягів виробництва та структури економіки в стані рівноваги.

Підвищуючи процентну ставку, центральний банк стримує попит на позички, що призводить до скорочення інвестицій і обсягів виробництва, товарної пропозиції, до підвищення цін на товарних ринках (політика “дорогих грошей”). Знижуючи процентну ставку, він сприяє розширенню попиту на позички, що призводить до розширення інвестицій, обсягу виробництва, підвищення товарної пропозиції і зниження товарних цін (політика “дешевих грошей”).

Дата добавления: 2014-01-11