Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТЕХНОЛОГІЧНІ СТАДІЇ ПРИГОТУВАННЯ ПОРОШКІВ

Для кращої послідовності і зручності розгляду технологічні стадії, застосовувані при готуванні порошків, можна розділити на два етапи:
- перетворення грубодисперсних речовин у порошкоподібний стан і одержання однорідної суміші, що складається з часток більш-менш однакового розміру.
Для цього застосовують такі технологічні стадії: подрібнення, просіювання (в умовах аптеки застосовують рідко) і змішування.
- одержання з порошкової суміші окремих відповідно оформлених доз
Стадії: дозування, пакування, оформлення.
Необхідність виконання тих чи інших технологічних стадій при готуванні порошків залежить від складу рецептурного пропису, їх медичного призначення і фізико-хімічиих властивостей ЛР (агрегатний стан, щільність, колір, запах).
Подрібнення (Pulveratio) ЛР має велике значення при готуванні порошків. Як правило, тонкоподрібненні речовини володіють більшим терапевтичним ефектом. Чим більш подрібнена ЛР, тим швидше і повніше вона може всмоктуватися, а нерозчинні речовини краще адсорбуються слизовими оболонками і надають крашу терапевтичну дію. Подрібнення має велике значення також і для оптимального змішування і точного дозування. При подрібненні розмір частинок ЛР вирівнюється, після чого вони легко і добре змішуються і не розшаровуються при дозуванні.
Подрібнення - це процес зменшення розмірів часток твердих ЛЗ за допомогою різних пристосувань.
Вибір методу подрібнення залежить як від природи речовини, що подрібнюється, так і від необхідності розміру часток одержуваного порошку.
Подрібнення досягається за допомогою різних механічних зусиль - роздавлювання, розколювання, удару, стирання, різання.
У застосовуваних методах подрібнення ці зусилля звичайно поєднуються. Так, подрібнення в ступці характеризується поєднанням стирання з роздавлюванням, розмелювання в дисковому млинку - поєднанням розривання і стирання. Для подрібнення твердих речовин краще поєднувати удар з роздавлюванням (кристалічні солі); для в'язких матеріалів - розтирання з розриванням; для ламких матеріалів - розколювання і розтирання.
Процеси подрібнення пов'язані зі значною витратою енергії на утворення нових поверхонь, подолання сил зчеплення між частками (подолання внутрішнього тертя частинок при їх деформуванні під час руйнування), подолання зовнішнього тертя між подрібнюваними матеріалами і робочими частинами апаратури.
Теорія дроблення вперше була запропонована Ріттінгером. Вона грунтується на гіпотезі, що робота подрібнення прямо пропорційна поверхні розподілу, або інакше, обернено пропорційна квадратам лінійних розмірів (це так звана поверхнева теорія подрібнення). Пізнішому часу належить теорія Кіка, яка полягає в тому, що робота, затрачена при подрібненні, прямо пропорційна обсягу чи масі тіла (об'ємна теорія подрібнення). Обидві ці теорії доповнюють одна одну і можуть бути застосовані. Проте обидві не описують повністю всіх явищ, що відбуваються при подрібненні.
Основоположником фізико-хімічної механіки академіком Ребіндером була запропонована єдина теорія подрібнення. За спостереженнями Ребіндера, енергія, затрачувана на подрібнення матеріалу, являє собою суму робіт, що йдуть на деформацію подрібнюваного тіла і на утворення нових поверхонь. При збільшенні кількості частинок росте їх питома поверхня (відношення загальної поверхні часток до їх обсягу) і при цьому збільшується вільна поверхнева енергія. Дана залежність може бути виражена таким рівнянням:



ΔF=ΔS х σ

де:

ΔF - приріст вільної поверхневої енергії часток;
ΔS - приріст вільної поверхні часток;
σ - поверхневий натяг речовини; ΔF - min

При механічному подрібненні одночасно відбувається два процеси:

  • подрібнення часток під дією прикладеної сили
  • укрупнення дрібних часток під дією сил взаємного протягування.

Коли процеси подрібнення й укрупнення часток врівноважуються, подальше подрібнення речовин немає сенсу, тому встановлюється оптимальний час подрібнення. Він неоднаковий різних речовин і при подрібненні в ступці складає приблизно 2-3 хв. При подальшому подрібненні порошок стає пухкішим, іноді відволожується за рахунок поглинання з повітря вологи, газів, може відбуватися злипання часток у більші агрегати або адсорбція (прилипання порошку до стінок ступки), тобто відбувається зменшення вільної поверхневої енергії.

Таким чином, в результаті подрібнення одержують порошки, що складаються з часток визначених розмірів, які відрізняються за ступенем подрібнення.
Ступінь подрібнення - це відношення середнього початкового розміру шматка матеріалу до його середнього розміру в поперечнику після подрібнення.
Якщо ж необхідно збільшити ступінь подрібнення, необхідно збагатити вільну поверхневу енергію дрібних часток, для чого застосовують спеціальні прийоми:

  • подрібнення порошків у присутності допоміжних речовин (наприклад, цукру молочного);
  • подрібнення з додаванням легких рідин (95% етиловий спирт, етер).

При подрібненні в ступці відразу декількох інгредієнтів, вони подрібнюються незалежно один від одного, тому в ступці раціональніше подрібнювати суміш речовин, ніж кожну з них окремо, за винятком важкопорошкованих ЛР, де необхідне додавання допоміжних рідин.
Леткі розчинники застосовуються також при розтиранні особливо отруйних ЛР (наприклад, ртуті дихлориду, миш’яковистого ангідриду) для зменшення пилоутворення. Необхідно враховувати, що ртуті оксиціанід при сильному розтиранні вибухає, тому розтирати його треба з обережністю.
Порошкування в’язких речовин виконують за наявності молочного цукру, який беруть у співвідношенні 1:1 до узятої основної речовини.
Такі ЛР, як фітин, цинку оксид, магнію оксид, ртуті амідохлорид, солі хініну, кислота ацетилсаліцилова, магнію карбонат та інші, при розтиранні щільно прилипають до стінок ступки і спресовуються, тому їх рекомендують розтирати обережно, без особливих зусиль. При необхідності цукор перед подрібненням можна висушити при температурі 40-60°С і розтирати в підігрітій ступці, тому що навіть при невеликій вологості цукор грудкується і прилипає до стінок ступки.
Нерозчинні у воді речовини: сірка, бутадіон, терпінгідрат - сильно електризуються при розтиранні, що викликає розпилення, особливо при спробі зібрати їх целулоїдною пластинкою. Тому ці речовини, щоб уникнути втрат, варто розтирати одночасно з прописаними водорозчинними речовинами або рідинами.
В аптечних умовах для подрібнення твердих речовин (часто в поєднанні зі змішуванням) використовують ступки або різні апарати: бігуни, дезінтегратори, дробарки, молоткові ступки, барабанні млинки та ін., що дозволяють механізувати процес виготовлення порошків.
Ступки (mоrtarіа) випускають різних форм і розмірів. Вони виготовляються з різних матеріалів: фарфору, скла, сталі, міді, латуні та ін. Фарфор належить до крихких матеріалів високої твердості, стійких при помірних навантаженнях до стирання, тому він найбільш придатний для виготовлення аптечних ступок.
Промисловістю випускаються ступки різної величини і залежно від робочого об’єму бувають семи номерів. Пестик (pistilla), за допомогою якого подрібнюють ЛР, що знаходяться в ступці, повинен відповідати розміру ступки. Поверхня голівки пестика повинна мати якомога більше зіткнення з поверхнею ступки, інакше не подрібнені частинки будуть затримуватися в недоступних для товкачиках місцях. Під час використання шорсткості поверхонь ступки і пестик згладжуються, зменшуються розміри пор, але одночасно погіршуються властивості ступки як подрібнюючого апарату. Параметри аптечних фарфорових ступок наведені в таблиці № 1.

При подрібненні необхідно враховувати максимуми завантаження ступки, які за В.Д. Козьміним, не повинні перевищувати 1/20 її об'єму, щоб забезпечити оптимальне подрібнення ЛР.

При подрібненні речовин отруйних і подразнюючих слизові оболонки, необхідно застосовувати спеціальні ступки з кришками (чохлами) або накривати ступку папером і закривати обличчя марлевою пов'язкою з ватним прошарком, одягати захисні окуляри. При подрібненні особливо отруйних і значних кількостей отруйних речовин слід користуватися настільним боксом (заскленим ящиком) з отворами для рук і нарукавниками або фільтруючим протигазом з продимленим фільтром.
При подрібненні невелика кількість ЛР губиться в порах ступки. Заповнює пори ступки речовина, яку розтирають першою. Кількість визначається структурою речовини, і для того, щоб визначити послідовність додавання речовин, необхідно знати величину втрат ЛР у ступках. При цьому треба враховувати відносні втрати, тобто виражену в процентах кількість ЛР від загальної маси. І. О. Муравйовим і В.Д. Козьміним експериментально визначено втрати для більшості лікарських речовин при їх подрібненні в ступці №1, які представлені в спеціальних таблицях. Для ступок інших розмірів величину втрат, розраховану для ступки №1, множать на коефіцієнт робочої поверхні, який показує, у скільки разів виростають втрати речовини при збільшенні розміру ступки порівняно з втратами при використанні ступки №1.
Залежно від особливостей твердих речовин, їх втрати за рахунок "затирання» можуть коливатися в досить широких межах. Наприклад, у ступці №1 втрати глюкози не перевищують 7 мг, у той час як для бісмуту нітрату основного вони становлять 42 мг. Користуючись таблицями втрат, неважко вирішити, з якого інгредієнта треба починати приготування складного порошку. Якщо в прописі немає індиферентної в лікувальному відношенні речовини, подрібнення треба починати з тієї речовини, яка найменше втрачається в порах ступки. Таким чином, в результаті подрібнення одержують порошки, які складаються з частинок певних розмірів і відрізняються за ступенем подрібнення.
Просіювання.
Подрібнені ЛР необхідно просіювати крізь певні сита. Мета просіювання - одержання продукту з одинаковим розміром частинок, що визначають ситочним аналізом.
Просіювання регламентується спеціальною статею ДФ "Подрібнення і просіювання", де перераховані номери сит (від №61 до №100) відповідно величина отворів від 0.1 до 10 мм. Кожному номеру сита відповідає певний продукт просіювання. Наприклад, сито №38 (розмір отворів 0.16 мм) - дрібний порошок.
Сита бувають металічні, виготовлені штампуванням металевого листа і тканинні, виготовлені з шовкових, волосяних і металічних ниток. Розрізняють сита відкриті, які представляють собою порожнисті циліндри, виготовлені з металу або з дерева, дно яких затягують відповідною тканиною з певною величиною отворів, і закриті, які складаються з власне сита, приймальника, в який надходить просіюваний матеріал і кришки, що захищає його від розпилювання.
При необережному використанні сита, виготовлені з шовку або волосся, положення ниток може змінюватися, в результаті чого виходить порошок з різною величиною частинок.
Номер шовкового сита вказує, яка кількість отворів припадає на І см. Номер металевого сита відповідає розміру отворів сита в мм. Номер пробивних сит з круглими отворами відповідає діаметру отворів у мм, помноженому на 10.
Номер сита з довгастими отворами відповідає ширині отвору в мм, помноженому на 10.
Необхідно мати на увазі, щоб подрібнювані речовини не взаємодіяли з матеріалом сита і не змінювали свою складу. Процес просіювання залежить не лише віл величини отворів сита, а й від тривалості і сили, з якою проводиться просіювання, причому, від дії цих факторів збільшується кількість просіяного порошку.
Крім того, результати просіювання прямо залежать від тиску, під яким проходить порошок, тому при просіюванні необхідно враховувати вплив вказаних факторів і проводити процес не дуже швидко, ретельно перемішуючи порошок. Для одержання порошків, вільних від дрібних частинок, вдаються до методу "подвійного просіювання", який полягає в тому, що від дрібнішого порошку звільняються просіюванням через наступне густіше сито.

Змішування.
Змішування - це процес, в результаті якого досягається однорідність, тобто однакове співвідношення складових частинок у будь-якій частині отриманої суміші.
Мета стадії змішування – отримання однорідної порошкової суміші. Змішування, як правило, відбувається одночасно з процесом подрібнення в ступці, апараті Ісламгулова та інших апаратах, що використовуються для цієї мети. Процес змішування – основна операція при приготуванні складних порошків. При недостатньо ретельному змішуванні інгредієнтів окремі дози порошку, одержані при наступному його дозуванні можуть містити різну кількість ЛР, що може несприятливо відбитися на лікувальній дії ЛП, а при використанні сильнодіючих і отруйних ЛР навіть призвести до отруєння.
. При всьому різноманітті прописів складних порошків прийнято розрізняти 2 основних випадки змішування:
Інгредієнти складного порошку виписані в рівних або приблизно рівних кількостях
Інгредієнти складного порошку виписані в різко різних кількостях
В першому випадку спосіб і порядок змішування порошків залежить від фізико - хімічних властивостей виписаних речовин (агрегатний стан, вологопоглинання та ін.) і залежно від вказаних факторів вироблені практичні положення, яких необхідно дотримуватися при змішуванні порошків.
А) Якщо фізико - хімічні властивості ЛР приблизно одинакові, то їх змішують, як правило, в порядку прописування, звертаючи увагу на величину втрат при розтиранні в ступці.
Rp.: Amidopyrini
Analgini ana 0.25
Misce fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По 1 порошку 2 р.д.
В цьому випадку, на перший погляд, порядок змішування немає значення. Але необхідно враховувати, яка з цих речовин більше втрачається в порах ступки. Оскільки амідопірин легко втирається в порах ступки (37 мг для ст. №1), то потрібно починати змішування з анальгіну (22 мг в ст. №1).
Анальгін (2.5г) вносять в ст. №4, подрібнюють, частинами додають 2.5 г амідопірину, перемішують протягом 2 хв. Візуально перевіряють подрібнення і однорідність змішування. Дозують по 0.5 г у вощені капсули.
Б) Інгредієнти значно відрізняються за фізичними властивостями.
Rp.: Osarsoli
Acidi borici ana 0.25
Misce fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. Порошки для вагінальних вдувань.
Оскільки подрібнення потребує часу, рекомендується починати подрібнення і змішування ЛР з крупнокристалічних речовин
Якщо фізико - хімічні властивості лікарських речовин відмінні, то спочатку подрібнюють крупнокристалічні речовини, а потім дрібно кристалічні.
В) Порошкова суміш містить легко пилючу речовину.
З метою зменшення втрат легко пилючих речовин існує правило, за яким ці речовини додаються в порошкову суміш в останню чергу. Розпилення речовин зумовлене величиною сил зщеплення між частинами і значно залежить від вологості інгредієнтів в порошку. Розпилення характеризується об'ємною масою речовини – це маса 1 см3 речовини в повітряно сухому порошкоподібному стані в умовах вільного насипання. Про розпилюваність ЛР судять не за величиною їх щільності, а за їх об'ємною масою. Об'ємна маса характеризує ступінь розпиленості ЛР. Чим менша об'ємна маса речовини, тим більше вона схильна до розпилювання.
Rp.: Magnesii oxydi
Calcii carbonatis ana 0.3
Misce fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa. По 1 порошку 3 р.д.
В ступку №5 вносять 3.6 г кальцію карбонату, подрібнюють, потім частинами додають 3.6 г магнію оксиду. Легко перемішують до однорідності, дозують по 0.3 г у вощені капсули.
Речовини, що легко розпилюються, додають в останню чергу.
В другому випадку, для ефективного змішування і подрібнення змішування починають з лр, виписаної в найменшій кількості.
Крім того, зберігає значення правило про втрати речовин в порах ступки. Втрати лр, прописаних у малих кількостях (у %відн.) є значні при їх подрібненні у незатертій іншими речовинами чистій ступці. Звідси випливає наступне правило : при змішуванні лікарських речовин необхідно затерти ступку речовиною, виписаною у найбільшій кількості або індиферентною (допоміжною), потім відсипати її на капсулу, залишивши в ступці таку кількість, скільки є речовини, виписаної в найменшій кількості. Якщо в прописі виписано кілька речовини в однаковій кількості, то спочатку розтирають речовину, яка менше втрачається в порах ступки.
Інгредієнт повинен бути подрібненим тим краще, чим в меншій кількості він виписаний в прописі. Потім зберігається порядок змішування «від меншого до більшого». Поступово додаючи речовини у порядку зростання прописаної в рецепті кількості, враховуючи також розпилюваність речовин, їх кристалічність.
Rp.: Dibazoli 0.1
Papaverini hydrochloridi 0.2
Phenobarbitali 1.0
Sacchari 2.0
Misce fiat pulvis
Dividi in partes aequales №10
Signa. По 1 порошку 3 р.д.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, виписаний розділовим способом.
У ступку відважують 2.0 г цукру, розтирають, частину відсипають на капсулу, залишаючи в ступці кількість, приблизно рівну масі дибазолу (0.1 г), додають дибазол, розтирають суміш, потім додають 0.2 г папаверину гідрохлориду і змішують розтираючи. В кінці додають фенобарбітал, цукор з капсули і розтирають до однорідності.
У даному випадку важливе не взагалі тривале подрібнення, а тривале подрібнення і перемішування перших порцій наважок речовин, прописаних у малій кількості. Процес змішування при приготуванні складних порошків проходить значно легше і швидше, ніж порошкування. Досить однорідні суміші утворюються навіть у тому випадку, коли кількість одного інгредієнта перевищує кількість другого в 20 разів. Проте перевищувати співвідношення ЛР 1:20 не слід, оскільки при більших співвідношеннях утворюються недостатньо однорідні суміші. Оптимальне співвідношення інгредієнтів - 1:1.
Про якість змішування ЛЗ судять за ступенем їх дисперсності і однорідності одержаної порошкової суміші, яку визначають шляхом надавлювання пестика на готову масу. При цьому суміш, яка складається з однакових відносно кольору ЛР, не повинна містити блискучих частинок (неподрібнених кристалів), а суміш, що містить кольорові ЛР, не повинна містити різнокольорових частинок.
Ступки з приготованою масою для розважування повинні прикриватися пластинкою з пластмаси або іншого матеріалу, щоб у них не попадав пил.
Порошки для розчинів. Найчастіше для цього призначають різні ЛЗ в кристалічному вигляді, з яких хворий сам готує відповідні розчини (полоскання, спринцювання, обмивання та ін).
Rp.: Acidi boriсi 15.0
Da. Signa. По 1 ч.л. на одну склянку води. Полоскання,
Зважують на ручних 20-грамових терезах 15.0 г кислоти борної і відпускають у паперовому пакеті або в картонній коробці.
Шипучі порошки (Pulveris effervescentes).
Представляють собою суміш порошків, які при розчинені у воді виділяють СО2. Належать до складних нерозділених порошків, дозуються за допомогою чайної ложки або їх виписують на один прийом. До складу шипучих порошків найчастіше входять лимонна або тартратна кислоти і натрію гідрокарбонат.
Виділення CO2 переслідує таку мету: маскування неприємного смаку, поліпшення всмоктуваності ЛР, оскільки вуглекислота подразнює чутливі нервові закінчення, посилює перистальтику і покращує секреторну діяльність шлунково -кишкового тракту. Таку ж роль відіграє кислота відіграє в мінеральних водах.
Головною умовою приготування шипучки є усунення вологи, тому що взаємодія між кислотою і содою відбувається лише при наявності вологи. Тому технологія шипучих порошків, в основному, полягає в усуненні передчасної нейтралізації прописаних ЛЗ аж до моменту їх прийому.
До шипучих порошків належать також гранульовані, які характеризують перетворенням порошкоподібної суміші всіх інгредієнтів у гранули. Гранулювання в даному випадку переслідує зменшення питомої поверхні порошку, що підвищує стійкість суміші інгредієнтів до дії вологи повітря.
Зараз шипучі порошки в естемпоральній рецептурі аптек зустрічаються дуже рідко.
Зубні порошки. (Pulvercs dentifrici).
До складних нерозділених порошків належать і зубні порошки. Вони належать до стандартних прописів парфумерної промисловості і в аптеку надходять у готовому вигляді.
Дозовані порошки (розділені). (Pulveres dividi)
Технологія простих дозованих порошків полягає в тому, що спочатку відважують ЛЗ з розрахунку на всю кількість прописаних порошків, а потім відважують його на окремі дози.


Порошки з отруйними та сильнодіючими лікарськими речовинами.

При приготуванні порошків з ЛР списку А необхідно дотримуватись правил роботи з отруйними речовинами і наркотичними речовинами.

Rp.: Dimedroli 0.05
Sacchari 0.3
Misce fiat pulvis
Da tales doses №6
Signa. По 1 порошку 3 р.д.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входять сильнодіюча речовина (димедрол), а також кристалічна - цукор. Порошок виписаний розподільним способом. Рецепт повинен бути оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою та підписом лікаря. В наведеному прописі всі інгредієнти сумісні. Необхідно перевірити, чи не завищені разові й добові дози димедролу шляхом порівняння прописаних доз у рецепті з дозами у ДФ. Димедрол відноситься до речовин списку Б.
Вища разова доза (в.р.д.) – 0.05 г
Вища добова доза (в.д.д.) - 0.25
Лікувальна разова доза - 0.05
Лікувальна добова доза - 3x0.05=0.15
Дози не перевищені.
Перед приготуванням визначають маси кожного інгредієнта на всі дози порошків. Для цього масу однієї дози ЛР множать на кількість доз у рецепті:
димедролу 0.05x6=0.3 г
цукру 0.3x6=1.8 г.
Потім визначають розважуванням дозу складного порошку на один прийом. Для цього разові дози ЛР сумують (0.05+0.3=0.35) або загальну масу порошку ділять на кількість доз (0.3+1.8) /6=0.35 г.
У ступці розтирають 1.8 г цукру, потім залишають у ступці приблизно 0.3-0.4 г, а залишок висипають на капсулу. Вносять у ступку 0.3 г димедролу, старанно змішують з цукром, частинами додають залишок цукру, змішують до однорідності. Перед додаванням кожної наступної порції цукру знімають за допомогою целюлоїдної пластинки зі стінок і пестика порошкову суміш, що прилипла. Отриману суміш розважують на 6 доз по 0.35 г у парафіновані капсули.
У наведеному вище рецепті дози завищені і немає ніяких спеціальних позначок (знак оклику і доза, написана прописом). ЛП приготувати можна, видавши половину вищої разової дози на один прийом. Дібазол відноситься до речовин списку Б.
Вища разова доза (в.р.д.) - 0.05
Вища добова доза (в.д.д.) - 0.15
Лікувальна разова доза -0.1
Лікувальна добова доза - 3x0.1 =0.3
Дози перевищені.
Необхідно відпустити дібазолу 0.05 : 2=0.025; 0.025x10=0.25;
цукру 0.3x10=3.0;
розважування 0.025+0.З=0.ЗЗ.
Технологія аналогічна попередньому рецепту.
Rp.: Aethylmorphini hydrochloridi 0.025
Analgini 0.25
Misce fiat pulvis
Da tales doses № 10
Signa.
По 1порошку 3 рази в день.
Етилморфіну гідро хлорид відноситься до речовин списку А, наркотична ЛР
в.р.д. 0.03 г,
в.д.д. -0.1 г.
У наведеному прописі разова і добова дози не перевищені. Дози анальгіну також не перевищені. Норма одноразового відпуску етилморфіну гідрохлориду складає 0.2 г, а в рецепті прописано на всі дози 0.25 г. Кількість порошків необхідно скоротити до 8 (0.025x8=0.2). Після цього ЛП можна приготувати. Технологія аналогічна рецептам, наведеним вище.

Тритурація. (Trituratio)
Якщо в рецепті прописана загальна кількість отруйної або сильнодіючої речовини менше 0.05 г на всі порошки (зважування на ручних однограмових вагах кількості речовини менше 0.05 г дає похибку понад ±5%), то згідно з вимогами ДФ XI користуються тритураціями. Слово "тритурація" походить від латинського trituratio - розтирання.
Тритурації - це зазделегідь приготовані суміші отруйних і сильнодіючих речовин, які входять у складні порошки інколи в такій мінімальній кількості, що не можна їх зважити на ручних терезах. Крім того, тритурації роблять більш рівномірним розподіл малої кількості отруйної і сильнодіючої речовини в загальній масі порошку. Найчастіше в тритураціях як наповнювач використовують молочний цукор (saccharum lactis ), бо він має ряд переваг порівняно з іншими речовинами - наповнювачами: негігроскопічний, найбільш індиферентний порівняно з іншими речовинами в хімічному й фармакологічному відношенні, без запаху, має слабкий молочний смак, нетоксичний, густина його (1.52) близька до густини більшості отруйних речовин, що в певній мірі попереджує розшарування суміші.
Тритурації з отруйними ЛР, разові дози яких виражаються в міліграмах, звичайно готуються у співвідношенні 1:100 (1 частина отруйної речовини і 99 частин наповнювача), а з ЛР, дози яких виражені в сантиграмах, у співвідношенні 1:10 (1 частина отруйної речовини і 9 частин наповнювача). У першому випадку 1.0 г тритурації дорівнює 0.01 г отруйної речовини, а в другому - 1.0 г тритурації дорівнює 0.1 г отруйної речовини. Однорідність приготованих тритурацій залежить від ретельності розтирання отруйних речовин з наповнювачем.
У деяких іноземних фармакопеях (для кращого контролю однорідності змішування тритурацій передбачається додавання незначної кількості фарбуючої речовини - карміну, який також попередньо змішується з індиферентною речовиною, що використовується для виготовлення тритурацій (1:100).
Слід враховувати, що при зберіганні тритурацій з отруйними ЛР, які мають значно більшу щільність, ніж молочний цукор, наприклад, ртуті дихлорид, миш'яковистий ангідрид та ін., вони розшаровуються. Тому такі тритурації треба додатково щоразу ретельно перемішувати в ступці перед вживанням, їх готують в аптеці в кількості, достатній для забезпечення приблизно місячної потреби в них. Зберігають в невеликих штангласах з притертими корками і відповідними надписами на етикетках:
Trituratio Atropini sulfatis (1:10) cum saccharo lactatis
(0.01 Atropini sulfatis =0.1 triturationis 1:10
Дата: серія № ; підпис особи, що приготувала тритурацію.
Приклад приготування складного порошку з використанням тритурації.
Rр : Atropini sulfatis 0.0005
Proserini 0.02
Sacchari 0.3
Misce fiat pulvis
Da tales doses № 10
Signa.
По І порошку 3 рази в день.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, виписаний розподільним способом, з речовинами списку А. Атропіну сульфат прописаний у кількості, меншій 0.05 г, тому необхідно використати тритурацію (1:100).
0.0005х100=0.05 (тритурація 1:100)
На 10 порошків атропіну сульфату треба взяти 0.05x10=0.5. Для того, щоб не збільшувати масу порошку, можна зменшити кількість цукру, виписаного в рецепті
(0.3х10)-0.5=2.5);прозерину
(0.2*0.5+2.5): 10=0.32
Розважування
(0.2+0.5+2.5):10=0.32
Цукор розтирають у ступці, частину висипають на капсулу, залишивши приблизно 0.2 г, додають 0.2 г прозерину, змішують, потім додають 0.5 тритурації атропіну сульфату (1:100), ретельно змішують. Частинами додають цукор, що залишився, змішують до однорідності. Розважують по 0.32 г на 10 доз. Пакують у восковані капсули, вносять у пакет. Оформляють сигнатурою, додатковими етикетками: "Поводитись обережно", "Зберігати в сухому місці".
У тих випадках, коли цукор не прописаний у рецепті, то наповнювачем взятої тритурації збільшується маса порошку. Ці зміни в прописі обов'язково відмічають на сигнатурі, вказавши кількість узятої тритурації і масу порошку.
Rp. Platyphyllini hydrotartratis 0.002
Papaverini hydrochloridi 0.02
Novocaini 0.01
Natrii hydrocarbonatis
Magnesii oxydi ana 0.3
Misce fiat pulvis
Da tales doses № 10
Signa.
По І порошку 3 рази в день
Складний дозований порошок для внутрішнього вживання, прописаний розподільним способом, з отруйною речовиною – платифіліном гідротартратом, виписаним у малій кількості (менше 0.05 г) і сильнодіючими речовинами – папаверину гідрохлориду і новокаїном, а також з речовиною, що легко розпилюється - магнію оксидом. У цьому випадку користуються тритурацією 1:10 платифіліну гідротартрату. Дпя приготування порошку за даним рецептом необхідно взяти:
- платифіліну гідротартрату 0.002х 10=0.02
- тритурації платифіліну гідротартрату (1: 10) 0.2
- папаверину гідрохлориду 0.02х 10=0.2
- новокаїну 0,01x10=0.1
- натрію гідрохлориду 0.3х 10=3.0
- магнію оксиду 0.3х10=3.0 маса однієї дози порошку: (0.2+0.2+0,1+3.0+3.0): 10=0.65
У ступці розтирають 3.0 г натрію гідрокарбонату (менше втрачається в порах ступки), висипають, залишивши приблизно 0.1 г (рівну кількість новокаїну додають 0.1г новокаїну і ретельно перемішують. Помішають у ступку 0.2 тритурації платифіліну гідротартрату з раніше приготованою сумішшю натрію гідрокарбонату і новокаїну, ретельно розтирають, потім додають 0.2 г папаверину гідрохлориду, змішують і додають решту натрію гідрокарбонату. В останню чергу додають магнію оксид і розважують на 10 доз по 0.65 г.Порошки

пакують у парафіновані капсули (натрію гідрокарбонат гігроскопічний, а магнію оксид поглинає вуглекислий газ з повітря, перетворюючись в магній карбонат).
Порошки із забарвленими ЛР. Відповідно до наказу МОЗ України №44 від 16.03.93 р. до групи барвних лікарських засобів відносять речовини, а також їх розчини, суміші і т.п., що залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних матеріалах, устаткуванні та інших предметах, що не змивається звичайною санітарно-гігієнічною обробкою. До таких ЛР відносяться: етакридину лактат (риванол), брильянтовий зелений, індигокармін для ін 'єкцій, калію перманганат, метиленовий синій, рибофлавін (вітамін А), фурацилін, акрихін та ін. Барвні ЛЗ необхідно зберігати в спеціальній шафі, в щільно закупореній тарі, окремо за найменуваннями.
До групи забарвлених ЛР відносять речовини, що не залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних матеріалах. Вони зберігаються за звичними правилами і порошки з таких речовин готують за загальними правилами готування складних порошків. До таких речовин відносяться: хінозол, дерматол, протаргол, коларгол та ін.
Готувати порошків з барвними речовинами необхідно в окремій ступці, на окремому робочому місці або на столі, покритому білим листом паперу. При відважуванні використовують окремі терези. Порошки готують, використовуючи метод «тришаровості» (барвна речовина перед початком змішування вноситься між два шари безбарвної речовини).
Упаковку варто використовувати таку, щоб барвні речовини не забруднювали слизову оболонку порожнини рота, наприклад желатинові капсули.
Rp: Riboflavini 0 05
Natrii salicylatis 0.2
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa.
По1 порошку 3 p.д.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування з барвною ЛР рибофлавіном.
У ступку вносять 2.4 р натрію саліцилату, розтирають і висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 1.2г) На спеціальних вагах відважують 0.6 г рибофлавіну, додають до залишеного в ступці натрію саліцилату, зверху насипають шар розтертого натрію саліцилату і тільки після цього ретельно змішують до однорідності. При такому порядку роботи зменшуються втрати барвної речовини за рахунок адсорбції на поверхні ступки і товкачика, а також вдається швидше одержати однорідну суміш.
Отриманий однорідний порошок розважують на 12 доз по 0.25 г в пергаментні капсули чи, якщо є вказівка лікаря в рецепті, відпускають у желатинових капсулах. Порошки оформляють за загальними правилами.
Порошки з важко подрібнюваними, пахучими і леткими ЛР. Як зазначалось вище, до складних порошків нерідко призначаються важко подрібнювані ЛР (камфора, тимол, ментол, йод та ін.), які доцільно подрібнювати в присутності спирту чи етеру.
Rp.: Camphorae 0.1
Sacchari 0.25
Misce. fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa.
Пo 1 порошку 3 p.д.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить пахуча, летка, важко подрібнювана речовина - камфора.
Доцільно порошки з такими речовинами готувати на окремому робочому місці, використовуючи окремі ваги і ступку. Спочатку в ступці розтирають 2.5 г цукру, висипають на капсулу. 1 г камфори розтирають з 10 краплями 90% спирту, після чого в кілька прийомів при ретельному перемішуванні додають розтертий цукор. Розважують по 0.35 г у пергаментні капсули.
До складу порошків можуть входити пахучі ЛЗ (як леткі, так і практично нелеткі), що також зберігаються окремо в спеціальній шафі в герметично закритій тарі, непроникній для запаху. До пахучих ЛР відносять: йодоформ, камфора, ментол, ксероформ, тимол, фенол. При роботі ці речовини повинні бути відважені на окремих терезах, що відразу протираються ватним тампоном, змоченим спиртом або сумішшю спирту з етером. Пахучі ЛР додаються в останню чергу.

Порошки із густими і рідкими екстрактами. Готування складних порошків екстрактами, що представляють собою концентровані витяжки з ЛРС, залежать від властивостей застосовуваного екстракту і його консистенції. У ДФ X приведено два препарати екстракту беладони:
- густий, що містить 1,5% алкалоїдів,
- сухий, що містить 0.75% алкалоїдів,
тобто 2 частини сухого екстракту дорівнюють 1 частині густого екстракту (1:2). При відсутності сухого екстракту для зручності роботи ваптеках дозволяється використовувати розчин густого екстракту extractum Bеlladonnae solutum (1:2), який готують за прописом: 100,0 г густого екстракту розчиняють у суміші з 60 г води, 10 г 90% етилового спирту і 30 г гліцерину. Вода є основним розчинником. Гліцерин відіграє роль поптизатора, що охороняє колоїдні розчини і розчини ВМС, які утворюються при розчиненні екстракту, від коагуляції, старіння. Етиловий спирт поліпшує розчинення екстракту, а також виконує роль консерванту. При зберіганні розчин екстракту менш стійкий, ніж вихідний екстракт. Тому розчин дозволяється готувати не більше, ніж на 15 днів.
Розчин екстракту беладони густий так само, як і сухий, застосовують у подвійній кількості стовно виписаного в рецепті.
Rp.:Extracti Belladonnae 0.01
Papаverinihydrochloridi 0.02
Sacchari 0.2
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa.
По1 порошку 3 p. д.
При відсутності в рецепті вказівки про консистенцію екстракту беладони -завжди мають на увазі густий. Найзручнішим і найменш складним є приготування порошків із сухими екстрактами, які готують за загальними правилами. Розрахунок при використанні сухого екстракту беладони:
Екстракту беладони сухого (1:2) 0.01х2х10=0.2 г
Папаверину гідрохлориду 0.02x10=0.2 г
Цукру 0.2x10=2 г
Розважування: 0.02+0.02+0.2=0.24 г
У ступці ретельно розтирають 2 г цукру, висипають на капсулу, залишивши приблизно 0.2 г (рівна кількості сухого екстракту беладони), потім додають 0.2 г екстракту беладони сухого (1:2). Ретельно розтирають і до отриманої суміші при перемішуванні додають 0.2 г папаверину гідрохлорилу, змішують кілька разів, знімаючи порошок зі стінок і товкачика, потім додають решту кількості розтертого цукру і знову добре змішують. Контролюють якість подрібнення і змішування візуально. Отриману суміш розважують на 10 доз по 0.24 г. Порошки запаковують в парафінові капсули (цукор і екстракт беладони -
гігроскопічніречовини).
Густі екстракти не зовсім зручні для практичного застосування. При їх дозуванні спостерігаються значні втрати.
Rp.:ExtractiBelladonnae0.015
Magnesii oxydi 0.5
Natrii hydrocarbonatis 0.2
Misce. fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa.
По 1 порошку 3 р.д.
Розрахунок при використанні густого екстракту беладони:
Екстракту беладони густого 0.015х12=0.18 г
Магнію оксиду 0.5х 12=6.0 г
Натрію гідрокарбонату 0.2х 12-2.4 г
Розважування: 0.015+0.2+0.5=0.71 г
На ручних вагах на кружечок фільтрувального паперу за допомогою шпателя відважують 0.18 г густого екстракту беладони. Після зважування приклеюють екстракт до голівки товкачика разом з папером. Відокремлюють папір, змочуючи його кількома краплями відповідного розріджувача (при водяному екстракті -водою, а при спиртово-водному - 40-70% спиртом). Просочившись розріджувачем, кружечок легко відокремлюється від екстракту, залишаючи його на товкачику. У порожню ступку попередньо затерту натрієм гідрокарбонатом, додають 5-6 крапель 95% спирту і розтирають з ним екстракт до утворення однорідної густуватої рідини. Потім поступово додають натрію гідрокарбонат і в останню чергу – магнію оксид, дають розріджувачу випаруватися і змішують до одержання однорідної порошкової маси. Якщо потрібно швидко видалити розчинник, то трохи підігрівають ступку.
Розрахунок при використанні розчину густого екстракту:
Розчину густого екстракту беладони (1:2)
0.18x2=0.36г 18 крапель
(0.1 г розчину густого екстракту - 5 крапель)
Натрію гідрокарбонату – 2.4 г
Магнію оксиду - 6 г
Розважування: (0.015x2) + 0.5+0.2 - 0.73 г.
У ступці розтирають 2.4 г натрію гідрокарбонату, потім додають 18 крапель розчину густого екстракту беладони, рівномірно розподіляють по всій поверхні порошку, залишають на кілька хвилин для підсушування. Додають 6.0 г магнію оксиду й обережно змішують до однорідності.
Використовувати розчин екстракту беладони зручно, якщо до складу порошкоподібної маси входять речовини, які володіють високою адсорбційною здатністю і погано розчинні у воді (магній оксид, магнію карбонат, крохмаль, фенілсаліцилат та ін.). Інакше утворюються важко дозовані вологі грудочкуваті суміші.
Порошки, що містять екстракти, внаслідок їх гігроскопічності відпускають у вощених чи парафінових капсулах.
Порошки з рідкими лікарськими засобами. У складні порошки можуть вводитися настоянки, ефірні олії та інші рідини. Спосіб їх приготування залежить не тільки від кількості і виду рідини, що вводиться, а також і від фізико-хімічних властивостей прописаних порошкоподібних ЛЗ.
Якщо в складні порошки входять рідини в незначній кількості (2-3 краплі на 1 г порошкової суміші), то в цих випадках вся рідина адсорбується порошком, не порушуючи його сипкість. У деяких випадках їх можна вводити в значно більших кількостях, причому, чим менше додана рідина розчиняє цей порошок, тим більше вдається її додати. Для більш рівномірного і швидкого розподілу рідину необхідно вводити до складу перших порцій суміші, що виготовляється, дотримуючись основного правила змішування - від меншого до більшого, розподіляючи її по всій поверхні порошку, тому що додавання рідини до готових порошків вимагає більш тривалого розтирання.
Маса розважування визначається зважуванням загальної порошкової суміш, оскільки рідини, що додаються, у процесі готування порошків частково випаровуються.
Rp.:Phenobarbitali 0.03
Phenacetini 0.3
Tincturae Valerianae gtts II
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa.
По 1 порошку 3p.д.
Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча ЛР – фенобарбітал і настоянка валеріани
Розрахунок: Фенацетину 0.3 х 10 =3.0 г
Фенобарбіталу 0.03 х 10 = 0.3 г
Настоянки валеріани 2 краплі х 10 = 20 крапель
Розважування визначається шляхом зважування загальної маси порошку. У ступці розтирають 3.0 г фенацетину, висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0.3 г . Після цього в ступку додають 0.3 г фенобарбіталу. До отриманої суміші додають 20 крапель настоянки валеріани (розподіляють по всій масі порошку), залишаючи на кілька хвилин для підсушування, перемішують і поступово додають залишок фенацетину. Готову порошкову суміш зважують і визначають масу окремої дози. Розважують на 10 порцій і відпускають у пергаментних капсулах
При введені в порошки значних кількостей рідин утворюються вологі, а іноді і мокрі – тістоподібні маси. У цих випадках частину рідини випарюють на водяній бані, нагрітій до 60°С, у порцеляновій чашці чи в попередньо нагрітій ступці. Процес випарювання проводять, якщо настоянки чи рідкі екстракти не містять летких речовин, наприклад, рідкий екстракт водяного перцю, настоянки беладони, строфанту та ін.
Якщо до складу порошків входять у значних кількостях рідини, що містять леткі діючі речовини (настоянка валеріани, м'яти, нашатирно-анісові краплі та ін.), то для одержання сипучої маси можна додавати ( у незначних кількостях) допоміжні речовини, здатні адсорбувати рідини (наприклад, крохмаль, аеросил та ін.)
Порошки з напівфабрикатів. Напівфабрикати - це спеціальні внутрішньоаптечні заготівлі порошкових сумішей із двох чи більше ЛР, приготованих у тих же співвідношеннях, що і в прописах, в яких найчастіше вони зустрічаються. При готуванні ЛП до відповідного напівфабрикату додають ті чи інші інгредієнти відповідно до рецептурного пропису.
Використання напівфабрикатів, що являють собою технічно оброблені напівпродукти, істотно скорочує час, затрачуваний на приготування складних порошків, що сприяє підвищенню їх якості і прискоренню відпуску ліків з аптеки.
У вигляді напівфабрикатів готують тільки такі лікарські суміші, які найбільш часто повторюються в рецептах аптек і являють собою раціональні (з огляду їх сумісності) сполучення ЛР, що не змінюються при зберіганні протягом визначеного часу. Періодично прописи напівфабрикатів переглядають. Для кожного напівфабрикату повинні бути встановлені умови і допустимий граничний термін його зберігання.
Для попередження розшарування їх варто насипати в штангласи доверху як можна повніше. При зберіганні в аптеці їх необхідно періодично перемішувати в ступці.
Прикладом використання напівфабрикату в роботі аптеки є готування ЛП за таким прописом.
Rp.: Dimedroli
Papaverini hydrochloridi ana 0.02
Glucosi 0.3
Misce.fiat pulvis
Da tales doses №20
Signa.
По 1 порошку 3р.д.
Напівфабрикат - папаверину гхл і димедрол порівно.
Розрахунок: Димедролу 0.02 х 20 = 0.4 г
Папаверину гідрохлориду 0.02 х 20 = 0.4 г
Суміші 0.4 + 0.4 = 0.8 г
Глюкози 0.3 х 20 = 6.0 г
Розважування: 0.02 +0.02 +0.3 = 0.34 г
Готують за правилом змішування складних порошків. У ступці розтирають 6.0 г глюкози, частину висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0.8 г. Додають 0.8 г напівфабрикату і ретельно перемішують до однорідності, потім частинами додають решту подрібненої глюкози. Розважують по 0.34 г на 20 доз у парафінові капсули. Оформляють до відпуску.
Дозування (Divisio) - це поділ порошкової маси на окремі рівні дози.
Точність дозування залежить від правильності і чутливості ваг, правильного зважування, однорідності порошкової суміші.
В аптечній практиці дозування порошків проводиться звичайно за допомогою ручних аптечних терезів, що є трудомістким процесом і вимагає певних навиків. З метою прискорення даної операції зараз запропоновані інші прилади, наприклад, дозатори, принцип роботи яких оснований на дозуванні порошків як за об'ємом, так і за масою. Дозування за масою точніше, ніж дозування за об'ємом. Тому за об'ємом не можна дозувати отруйні і сильнодіючі лікарські речовини.
Відповідно до вимог ДФ XI відхилення в масі порошків не повинні перевищувати наступних значень:

Таблиця 2

Маса порошку, г Припустимі відхилення, %
До 0.1 ± 15
0.11 - 0.3 ± 10
0.31 - 1.0 ±5
Понад 1.0 ± 3

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| ТЕХНОЛОГІЧНІ СТАДІЇ ПРИГОТУВАННЯ ПОРОШКІВ

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 4313; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 23.20.15.141
Генерация страницы за: 0.184 сек.