Роботодавці як суб’єкти трудових правовідносин

Одним з основних суб’єктів трудових правовідносин виступає роботодавець. Роботодавець є суб’єктом як індивідуальних, так і колективних трудових правовідносин.

Згідно зі ст. 21 КЗпП на стороні роботодавця визнається влас­ник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а також фізична особа.

Термін «роботодавець» є новим для трудового законодавства України, у Кодексі законів про працю він не вживається. Його визначення дано в більш сучасних законодавчих актах - Зако­нах України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.), «Про організації роботодавців» (2001 р.). Термін «роботодавець» широко застосовується у законодавстві про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання. Зокрема, визначення терміна «роботодавець» міститься в Основах законодавства України про загальнообов’язкове держав­не соціальне страхування від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР. У ст. 10 Основ встановле­но декілька видів роботодавців, зокрема: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або фі­зичні особи, які використовують найману працю; власники роз­ташованих в Україні іноземних підприємств, установ та органі­зацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не пе­редбачене міжнародними договорами України, згода на обов’яз­ковість яких надана Верховною Радою України. У ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. роботодавець визначається як власник під­приємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства викори­стовують найману працю.

У Трудовому кодексі (ТК) Російської Федерації сторонами трудового відношення визначено працівника і роботодавця: «Пра­цівник – це фізична особа, яка вступила у трудове відношення з роботодавцем на підставі трудового договору, інших актів і особисто виконує роботу (трудову функцію) з підкоренням пра­вилам внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець - фі­зична або юридична особа (організація), яка перебуває у трудо­вих відносинах з працівником на підставі укладеного трудового договору, інших актів і є стороною трудового договору. В уста­новлених законодавствам випадках як роботодавець може висту­пати інший суб’єкт, наділений правом укладати трудові догово­ри. Права та обов’язки роботодавця здійснюються ним самим (фізичною особою) або органами управління організації в порядку, установленому законом, іншими нормативними правовими ак­тами та установчими документами організації» (ст. 20 ТК РФ).

У зарубіжному трудовому праві не застосовується термін «влас­ник або уповноважений ним орган». Сторонами індивідуально­го трудового правовідношення є найманий працівник і роботодавець (підприємець). Як пише І.Я. Кисельов, «роботодавець» - термін, вживаний в Німеччині та в ряді інших країн; «підприє­мець» - термін, вживаний головним чином в англосаксонських країнах, а також у конвенціях та інших актах МОП. Останніми роками в актах і документах МОП, перекладених російською мовою, використовується термін «роботодавець».

Очевидно, що в новому Трудовому кодексі України необхідно серед основних термінів дати визначення роботодавця і визна­ти ним юридичну особу, а також фізичну особу, які перебувають у трудових правовідносинах на підставі укладеного трудового до­говору з працівником.

До основних ознак правосуб’єктності ро­ботодавців належать такі.

Можливість приймати і звільняти працівників. Ця право­мочність випливає із ст. 5 Закону України «Про власність», де встановлено, що власник має право на договірних засадах використовувати працю громадян. Трудова правосуб’єктність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації. Трудова правосуб’єктність робото­давців – фізичних осіб виникає з досягнення повноліття. Тоб­то трудова правосуб’єктність працівників не збігається з трудо­вою правосуб’єктністю роботодавців – фізичних осіб.

Майнова самостійність роботодавця. Уклавши трудовий до­говір, роботодавець зобов’язаний виконувати певні майнові зо­бов’язання. До їх числа входять виплата заробітної плати на рівні, не нижчому від визначеного законом, а також сплата страхових внесків на соціальне страхування на випадок безробіття, нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворювання, на пенсійне забезпечення та ін.

Здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконан­ня роботи, передбачені законодавством про працю, колектив­ним договором і угодою сторін. Роботодавець зобов’язаний за­безпечити безпечні і нешкідливі умови праці, а також всі гарантії, передбачені трудовим законодавством.

Всі роботодавці як володільці трудової правосуб’єктності мо­жуть бути поділені на такі види: роботодавці – юридичні осо­би і відокремлені підрозділи юридичних осіб; роботодавці – державні органи; роботодавці – фізичні особи.

Найчисленнішу групу становлять роботодавці – юридичні особи. До їх числа належать всі суб’єкти підприємницької діяль­ності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об’єднання громадян. Слід звернути увагу, що у певних випадках трудова правосуб’єкт­ність підприємства не збігається з ознаками юридичної особи. Наприклад, філія підприємства, установи може не бути юридич­ною особою, але мати трудову правосуб’єктність, право прийма­ти і звільняти працівників, проте такі повноваження мають бути спеціально надані (делеговані) юридичною особою своїм відок­ремленим структурним підрозділам.

З моменту утворення юридичної особи саме вона виступає ро­ботодавцем, а не власник, який створив цю юридичну особу. П.Д. Пилипенко переконливо довів, що «власник підприємства (юридична особа), яке він створив і зареєстрував, виступатиме ро­ботодавцем безпосередньо тільки у випадку найняття керівни­ка підприємства. В інших випадках керівник підприємства, наймаючи працівників, діятиме не від імені власника підприємства, а від імені юридичної особи, яку він представляє як уповнова­жений орган».

Юридична особа здійснює свою трудову правоздатність через свої органи – директора, керуючого, правління тощо. Такі орга­ни укладають трудові договори не від себе особисто, а від імені юридичної особи, яку вони представляють.

Найширше серед роботодавців – юридичних осіб представлені юридичні особи – підприємці. При цьому форма власності для трудової правосуб’єктності не має значення, Роботодавчі властивості щодо найму на роботу та використання праці є рівними незалежно від того, державна чи приватна юридична особа. Особ­ливості стосуються лише органів, наділених правом від імені юридичної особи здійснювати найняття працівників, ці особли­вості визначаються статутом цієї юридичної особи. Уповноваже­ним власником на управління особою виступає керівник підпри­ємства, який наймається (призначається) власником або обираєть­ся власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) влас­ником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідаль­ність керівника підприємства перед власником та трудовим ко­лективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (до­говором, угодою) та законодавством України. Керівник підпри­ємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівник підприємства відіграє головну роль у складі адміні­страції як суб’єкта трудового права на державних і комуналь­них підприємствах. Адміністрація є уповноваженим власником органом і являє собою коло посадових осіб, наділених владно-розпорядними повноваженнями, які здійснюють оперативне управління процесом праці на підприємстві. Термін «адмініст­рація» в законодавстві не закріплено. У господарських товариствах право прийняття і звільнення належить виконавчим органам цих юридичних осіб (правлінню, дирекції).

Серед роботодавців – юридичних осіб значне місце посідають непідприємницькі юридичні особи – установи, заклади освіти, охорони здоров’я, громадські організації та їх об’єднання, соці­альні страхові фонди тощо.

Державні органи як роботодавці – це відповідні міністерства, державні комітети, відомства, прокуратура, суди та ін. Керівник такого органу укладає від його імені трудові договори. При цьо­му можуть вимагатися й додаткові до трудового договору юри­дичні факти, такі як попереднє обрання або призначення особи на посаду. Органи місцевого самоврядування також виступають роботодавцями.

Згідно зі статтею 21 КЗпП стороною трудового договору може виступати роботодавець – фізична особа. Це положення було передбачено Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу Законів про працю України» від 5 липня 1995 р. Серед роботодавців – фізичних осіб можна виділити дві групи: роботодавці, які використовують найманих працівників для влас­ного обслуговування та обслуговування членів своєї сім’ї; робото­давці, які використовують найману працю з метою отримання прибутку (підприємці, адвокати, приватні нотаріуси).

Роботодавці – фізичні особи зобов’язані вести трудові книж­ки на працівників, котрі працюють у них за трудовим догово­ром. Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 24 грудня 1999 р. внесено зміни до ст. 48 КЗпП. Згідно з ч. 2 зазначеної статті трудові книжки ве­дуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в уста­нові, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Запро­ваджено обов’язкову письмову форму трудового договору між працівником і фізичною особою – роботодавцем (ч. 1 ст. 24 до­повнена новим шостим пунктом) з обов’язковою реєстрацією такого трудового договору в державній службі зайнятості за міс­цем проживання роботодавця у порядку, визначеному Міністер­ством праці та соціальної політики України (КЗпП доповнено новою статтею 24-1 «Реєстрація трудового договору»).

Роботодавці є суб’єктами як індивідуальних так і колектив­них правовідносин. Так, роботодавець виступає стороною колек­тивного договору, який укладається на підприємстві; разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації вирішує питання щодо встановлення форм, систем оплати праці, режиму робочого часу та інших умов праці, заохо­чення працівників.

Роботодавці у трудових правовідносинах мають певні суб’єк­тивні права і несуть суб’єктивні обов’язки. Зокрема, роботода­вець має такі основні права:

- укладати, змінювати та припиняти трудові договори з пра­цівниками;

- вести колективні переговори й укладати колективний до­говір;

- заохочувати працівників за сумлінну працю;

- вимагати від працівників виконання трудових обов’язків, дотримання внутрішнього трудового розпорядку, дбайливого став­лення до майна роботодавця;

- притягати працівників до дисциплінарної і матеріальної від­повідальності у порядку, передбаченому трудовим законодавством;

- приймати локальні нормативно-правові акти;

- створювати і брати участь в організаціях роботодавців для представництва та захисту своїх інтересів.

Роботодавець несе такі основні обов’язки:

- дотримуватися законів та інших нормативно-правових актів, локальних актів про працю, колективного договору, колективних угод та умов трудового договору;

- надавати працівникові роботу, обумовлену трудовим дого­вором;

- забезпечувати безпеку праці та умови, які відповідають ви­могам охорони та гігієни праці;

- забезпечувати працівників необхідними засобами охорони праці, спецодягом, спецвзуттям, засобами захисту;

- забезпечувати працівників необхідними засобами для ви­конання роботи (обладнанням, інструментом, сировиною);

- виплачувати працівникові у повному розмірі заробітну плату в строки, встановлені КЗпП, колективним і трудовим до­говором;

- вести колективні переговори, а також укладати колектив­ний договір у порядку, встановленому законодавством;

- розглядати подання профспілкових органів, а також інших повноважних представників працівників про виявлені порушен­ня законодавства про працю, про охорону праці та повідомляти про вжиті заходи;

- забезпечувати соціальне страхування працівників у порядку, встановленому законодавством;

- забезпечувати побутові потреби працівників;

- відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому при ви­конанні трудових обов’язків.

Окрім працівника і роботодавця, суб’єктами трудових право­відносин – індивідуальних і колективних – виступають також інші організації та органи. КЗпП, Законами України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди» та іншими нор­мативно-правовими актами врегульовано правовий статус тру­дових колективів, професійних спілок, виборних органів професій­них спілок, організацій та об’єднань роботодавців, Національної ради соціального партнерства, Національної служби посередниц­тва та примирення.

Дата добавления: 2014-01-11