Табу, анімізм, фетишизм, магія, тотемізм

Табу. О дним з найбільш ранніх колективних уявлень була система немотивованих і категоричних заборон, яка регулювала поведінку людей у первісних колективах та їх відносин один з одним. Такі заборони одержали в літературі назву «табу» Табу стосувались їжі, відносин з чужинцями, перебування на певній території, певних предметів, особливо знарядь праці та зброї, певних предметів, особливо знарядь праці та зброї, певних осіб, окремих вчинків.

У процесі антропосоціогенезу мали місце статеві, виробничі, мисливські табу, які обмежували проміскуїтет у часі, табу на інцест. Відомо також, що система статевих заборон призвела до екзогамії, що мало велике значення у розвитку суспільних відносин і становленні духовної культури. У первісних колективах існували харчові табу, зокрема заборона вживати в їжу здобич до її доставки, а також заборони, що регулювали розподіл харчових продуктів. Табу виникли стихійно, несвідомо в ході практичної діяльності або точніше – були нав’язані людям умовами життя, ходом їх практичної діяльності. Адже гра інстинктів не просто заважала виробничій діяльності, послаблюючи колектив у боротьбі за існування, але часом завдавала їй такого удару, що колектив розпадався і гинув. Іншими словами, зоологічний індивідуалізм і був тією неусвідомленою, але цілком реальною небезпекою, від якої суспільство повинно було захищатися.

Табу були засобом захисту від небезпеки, однією з умов збереження і розвитку колективу. Водночас табу були першими регуляторами поведінки людей у первісних колективах, їх відносин до колективу та один до одного.

У період розвитку родоплемінної організації табу регламентували буквально усі сторони життя та діяльності первісної людини, серед них і ті, що прямо чи побічно стосувалися медико-гігієнічних питань. Так, досить рано сформувалося табу стосовно осіб, що надавали допомогу або доглядали поранених і хворих. Їм, наприклад, заборонялися статеві зв’язки, обмежувалися відносини із здоровими членами колективу. Думається, що перша з цих заборон символізувала забуття особистого у людини, покликаної надавати допомогу стражденному, друга – можливо, була досвідом поширення хвороби через особу, що доглядає хворого. Табу накладалося на стосунки з породіллю і новонародженими на певний строк, після якого проводився обряд очищення. Після цього і дитина, і мати допускалися до звичайного життя у колективі. Гігієнічне значення цих заборон, гадається, зрозуміле.

У період розкладу родоплемінної організації почалася криза інституту табу, розпад системи заборон, що регулювали життя суспільства. Основними регуляторами стають спочатку звичаї і релігія, а потім релігія та право. Чимало табу склали основу законодавства. Правонаступником основних етичних табу стала релігія.

До найбільш ранніх колективних уявлень, які генетично пов’язані між собою і справили визначальний вплив на становлення і подальший розвиток людської культури, у тому числі й медицини, відносяться також анімізм, фетишизм, магія.

Анімізм (від лат. – душа, дух) – віра в душі, духів і одухотворення природи; віра в існування надприродних двійників.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ зародились насамперед з анімістичних уявлень про нематеріальне, духовне, про душу і духів. У слов’ян для визначення ілюзорних двійників застосовувалися два терміни: менш могутніх називали душами, більш могутніх – духами.

У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. В окремих народів замість уявлення про країну мертвих з’явилися уявлення про переселення душ у нові тіла. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди; проповідується окультизмом і спіритизмом. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце.

Фетишизм (від португ. та франц. – амулет, талісман) – віра в існування у певних предметів надприродних властивостей. До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. Численні фетиші є і в сучасному релігійному культі. Фетишизм зберігається у вигляді віри у талісмани (приносять щастя) й амулети (оберігають від нещастя).

Магія (від грец. – чаклунство) – віра в існування надприродних засобів впливу на людей, предмети, події чи явища природи через певні дії, обряди і ритуали. Магія в уявленні первісної людини поділялась на позитивну (корисну) і негативну (шкідливу).

Первісні люди вважали, що перш ніж розпочинати роботу, слід обов’язково вплинути на надприродні сили магічними засобами: заклинаннями, співами і танцями, жертвоприношенням. Це мало умилостивити чи примусити діяти їх на користь людей.

Виникнення магії було цілком закономірним явищем. Існувала ідея суспільної небезпеки, існували несприятливі обставини, природні явища, вороги, хвороби. Навряд чи первісна людина у цей період усвідомлювала їх як надприродні. Вони, очевидно, усвідомлювалися як таємничі незрозумілі сили, яких слід остерігатись, а найголовніше – мати засоби боротьби з ними. Засобами боротьби стали різні форми магічної практики – магічні технології: обряди, танці, пісні, замовляння та ін. Не з почуття страху та безсилля з’явились і розвинулися магічні дії. Швидше, навпаки – це усвідомлення своєї сили, свого виключного положення.

Магія поділяється (за метою) на такі види: виробнича, лікувальна, застережна, військова, метеорологічна (магія погоди) та ін. Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з’являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна. У магічній практиці медико-гігієнічні цілі займали суттєве місце, велика роль належала слову як психотерапевтичному чиннику.

Тотемізм – (мовою північно-американських індіанців «оджубве» – «його рід») – комплекс вірувань, обрядів, міфів, побудованих на уявленнях про тісний родинний зв’язок групи людей (рід, плем’я) з певним видом тварин, рідше – рослин, ще рідше – з якимось предметом чи явищем природи (наприклад, ведмідь, кенгуру, ворон, собака Дінго, лілія, дощ, сонце). Відповідний колектив (звичайно рід) носив ім’я тотема, і кожен член цього колективу вірив, що походить від спільних з ним предків, перебуває з ним у кровній спорідненості. Тотем вважали покровителем і заступником, чекали від нього захисту, милості та допомоги. Тотемній тварині не можна завдавати шкоди, її не можна убивати, вживати в їжу (лише з ритуальною метою за певними правилами). Тотем допомагав при хворобах і травмах. Він втілював єдність, колективну працю і розподіл, турботу один про одного і взаємодопомогу. Тотемізм був поширений у індіанців Північної Америки та аборигенів Австралії.

За всього великого впливу на подальший розвиток культури, тотемізм не справив безпосереднього впливу на розширення конкретних форм медико-гігієнічної діяльності, під його впливом не з’явилися нові методи і прийоми, хоча ідея тотема, що стосувалася не лише тварин, але й рослин, мабуть, зіграла позитивну роль у розширенні асортименту засобів тваринного і рослинного походження для лікування. Тотемізм відіграв значну роль у становленні первісної медицини, як такої. Він зцементував колектив, забезпечив його єдність, санкціонував взаємодопомогу і взаємну турботу як норму життя первісного колективу, заборонив завдання шкоди родичам. Це створило фундамент не тільки для існування, але й для розвитку медицини, що формувалась. Тотем створив уявлення та образ заступника і покровителя, поширивши його функції на життя та здоров’я людини.

У ранніх формах релігії були й початки культових дій, які з часом почали виконувати старійшини або певна група людей – чаклуни, шамани. Етимологічно шаман походить від поняття «знання». В більшості випадків це були неординарні особистості, здатні до екстрасенсорного сприйняття, здібності шаманів були розвинуті до незвичайних меж. В такому стані різко підвищувалася здатність до моделювання психіки інших. В інституті шаманства велика роль належала вірі, як могутньому психологічному чиннику, що має значний вплив на фізіологію. Шамани виступали охоронцями звичаїв, несли відповідальність за культ, були охоронцями всієї народної пам’яті, були накопичувачами перших теоретичних знань.

8. ГІПОТЕЗА «ЗОЛОТОГО ВІКУ»

Тривалий час побутував погляд, що первісна людина жила в злагоді з навколишньою природою, безтурботно сприймаючи її дари, мала квітуче здоров’я, була абсолютно здорова і не знала ніяких недуг. Такі думки висловлював історик медицини В. Ріхтер, такого ж погляду дотримувався Жан-Жак Руссо.

Згідно концепції «золотого віку» вважалося, що хвороби виникли пізніше як результат цивілізації, внаслідок розладу між людиною і довкіллям, виходу людини з первісного природного стану.

Очевидна неспроможність цієї гіпотези, що ставить походження хвороб у виключну залежність від втрати людиною природного стану. Поряд з розладами, що є наслідком пізнішої цивілізації, зустрічається чимало хвороб, залежних від навколишніх природних умов та явищ, не підвладних людині і які є джерелом хвороб.

Дані палеоантропології, яка виникла понад сто років тому і вивчає рештки стародавніх людей, сприяли спростуванню гіпотези «золотого віку». Вивчення решток первісної людини показало, що на її кістках залишились сліди травматичних ушкоджень та різних хвороб (артрит, анкілоз, остеоз, остеомієліт, рахіт, викривлення хребта, карієс, ревматизм, сифіліс, туберкульоз, пухлини, екзостози тощо).

В цілому сліди захворювань на кістках первісної людини зустрічаються значно рідше, ніж травматичні дефекти, які часто пов’язані з ушкодженням мозкового черепа. Такі ушкодження траплялися під час полювання, а також в результаті трепанації – при розкопках виявлено черепи з трепанаційними отворами, як правило, у потиличній і тім’яній кістках і, як вважають, ці операції проводили з ритуальною метою або пов’язані з видаленням кісткових уламків після травми. Значить, проводилися важливі операції, накладалися пов’язки при переломах, а стан черепів (утворення кісткової мозолі по периметру отвору) переконує, що хворі жили довго після подібних операцій.

Первісні люди мали недуги і м’яких тканин, наприклад, атеросклероз, про що свідчать атеросклеротичні бляшки, виявлені у муміях давніх аборигенів Північної Америки. Отже, хвороби такі ж давні, як і людство. Палеопатологія визначила, що середня тривалість життя первісної людини не перевищувала 30 років.

Дата добавления: 2014-01-15