Басейнова ЛТС

Парагенетична ЛТС.

Парагенетична ЛТС формується вздовж ліній концентрації речовинно-енергетичних потоків (наприклад, вздовж річкового русла), ліній розділу контрастних середовищ (берегова лінія) та деяких інших «центральних місць», які визначають напрямок ландшафтогенезу.

Особливе значення у виділенні парагенетичної ЛТС має концентрований водний потік. Його динамічність та енергія, особливі властивості води, як природного тіла зумовлюють утворення ландшафтних структур з добре виявленими парагенетичними відношеннями між геотопами. Аналіз парагенетичної ЛТС дає найбільший ефект при дослідженні долин річок, лиманно-гирлових комплексів, яружно-балкових систем.

Виділяють 4 одиниці парагенетичної ЛТС:

- парагенетична ланка - сукупність взаємопов'язаних геотопів, об'єднаних за генетичною єдністю та односпрямованістю розвитку в межах заплавно-руслової частини долини або днищ ерозійних форм. ПГ-ланки ніби нанизані на потік, як на стрижень. При виділенні ПГ-ланок домінантними ознаками вважають характеристики заплави та русла — морфометричні показники, особливості затоплення, інтенсивність відкладання наносів, тип руслового процесу, сучасну рослинність тощо..

- ПГ-сектор - закономірне поєднання послідовно спряжених ПГ-ланок та ландшафтних смуг, які спираються на русло. Важливими ознаками його виділення є характеристики схилових та терасових ландшафтних смуг. ПГ-сектор являє собою ділянку долини, однотипну за структурою та динамікою насамперед терас та схилів.

- ПГ-пояс розглядається як територіально цілісний фрагмент долини з однотипним протіканням сучасних фізико-географічних процесів в умовах однієї морфоструктури. Основними ознаками виділення ПГ-поясу є тип долини, особливості морфоструктури, тип рельєфу, стадія розвитку долини, знак та інтенсивність неотектонічних рухів, зональний тип рослинно-грунтового покриву.

- парагенетичний ландшафтний комплекс - долинно-річкові, яружно-балкові, прибережно-аквальні, лиманно-гирлові.

Важливими елементами гідрографічної сітки є точки злиття двох водотоків. Тут відбувається стрибкоподібна зміна руху потоку й розвитку руслового процесу, хімічного складу води тощо. Нацьому грунтується виділення порядків водотоків і підпорядкованих ним басейнів. Водотоками, що визначають басейнову ЛТС є річки, сухоріччя, балки, байраки тощо.

Територіальними одиницями басейнової ЛТС є басейни різного порядку: першого, другого, третього та далі.

Порядок басейну — його формальна, але надзвичайно важлива характеристика, що визначає деякі загальні властивості басейнової ЛТС. Так, у басейнах невисоких порядків (1-3-го) на величину стоку впливають морфометричні показники басейну, його залісеність, ґрунтовий покрив, сума опадів тощо. Чим більший порядок басейну, тим ця залежність стає меншою, що є наслідком нівелювання топічних ландшафтних особливостей у басейнах високих порядків. Крім поділу басейну на його частини, за критерієм порядку, в будь-якому басейні можіна виділити три підсистеми - долинну, схилову та вододільну. Першу складають днища (для неруслових водотоків), русло, заплава та тераси (для руслових); другу - прирічкові схили; у третій виділяють центральну та бокову зону межиріч.

За типом, водотоку, який утворює басейн, доцільно розрізняти річкові, сухорічні, балкові, яружні, лощинні басейни.

За часткою площі вододільно-рівнинної підсистеми в басейні можна виділити вузькоплакорні та широкоплакорні басейнові ЛТС, хоч можливий і більш детальний їх поділ. Чим більша в басейновій ЛТС плакорна поверхня, тим менший у ньому поверхневий і більший ґрунтовий стік. У вузькоплакорних басейнових ЛТС інтенсивність ерозії і горизонтальної геохімічної міграції елементів більші.

За часткою лісовкритої поверхні виділяють високозалісені (75-100 % площі вкрито лісом), відносно залісені (50-75), середньозалісені (25-50), малозалісені (5-25), практично безлісні (менше 5 %) басейни.

Дата добавления: 2014-01-11