Опис системи на вербальному рівні

Після визначення цілей, точки зору та контексту наступним кроком системного аналізу є збір, аналіз та структуризація інформації про систему. На перших етапах аналітик має певні загальні знання про дану систему, що мають загальний, розпливчастий, неконкретизований характер, вони неповні, невпорядковані. У міру вивчення проблеми кількість знань збільшується, знання певним чином впорядковуються, структуруються. Вони головним чином мають описовий, словесний характер. Виникає необхідність їх впорядкувати, систематизувати. Першим етапом впорядкування інформації є відображення її в описовій формі аналізу системи. Одержана інформація про систему знаходить відображення на так званому вербальному рівні. Аналіз системи на цьому рівні включає такі три найбільш загальні форми опису:

- історична (історичний аналіз);

- предметна (морфологічний аналіз);

- функціональна (функціональний аналіз).

Ці форми опису системи, її аналізу зумовлені однією з головних вимог системного аналізу, а саме вимоги багатоплановості розгляду системи. Система має бути розглянута з різних сторін, у різних планах.

Історична форма опису системи.

Для вирішення будь-якої проблеми завжди треба зрозуміти, як виникла система, як вона розвивалась, який шлях пройшла, коли, на якому етапі розвитку виникла проблема. Відповіді на ці питання можна одержати, якщо розглядати систему в історичному аспекті, тобто починаючи із зародження і виникнення системи до її сучасного стану і перспектив розвитку в майбутньому. Такий аналіз є історичною формою опису. Вона включає в себе два види дослідження: генетичне й прогностичне.

Генетичне дослідження (генетичний опис) направлене на вивчення походження системи, процесів її формування, розвитку до того моменту, коли ми її вивчаємо. У ньому розкривають походження системи, умови її зародження та виникнення. Виконуючи це дослідження, одержують відповіді на запитання, хто, як, коли і для чого створив дану систему, що було вихідним матеріалом для її створення. Генетичний опис включає всі кроки розвитку системи, стани та етапи її життєвого циклу, причини, якими були зумовлені зміни в системі. Цей аналіз дозволяє зрозуміти, чому причина труднощів і проблем, що виникають у системі в даний час.

Прогностичний опис (дослідження, аналіз) пов’язаний з розглядом перспектив майбутнього розвитку системи, її можливих станів і очікуваної поведінки на певний проміжок часу. Він включає в себе вивчення майбутніх шляхів розвитку системи, її можливих станів, етапів життєвого циклу. Він спрямований на розуміння цілей, до яких прагне система. Прогностичний аналіз дає змогу відповісти на запитання, як треба діяти в даний час, яким шляхом можна вирішити проблеми системи. Він обмежує коло можливих рішень проблеми, дозволяє вибрати найбільш ефективні з них. Виконуючи прогностичний опис, необхідно запобігати двом крайностям. Перша - це намагання дуже детально розробити план розвитку системи на етапі її попереднього розгляду, наприклад, план розвитку міста на 10 – 20 років. Такий аналіз в системному аналізі виконується, але виконується він на наступних етапах і основою його є певні моделі системи. Друга крайність - це відрив від дійсності і складання нереальних планів, як-от побудова міжпланетної шахової столиці в місті Нью–Васюки у відомій книзі Ільфа і Петрова “Дванадцять крісел”. Прогностичний опис необхідний, щоб зрозуміти тенденції розвитку системи, узгодити їх з вирішенням проблем, що виникли в даний час.

Предметна форма опису системи

Предметна форма опису системи (морфологічний аналіз) включає:

· виявлення елементного складу системи (субстрактний аналіз);

· виявлення відношень (зв’язків) між елементами системи (структурний аналіз).

Субстрактний аналіз, тобто виявлення елементного складу сис-теми виконують для того, щоб зрозуміти, з яких елементів складається система, яка її будова, які складові частини. При виконанні субстракт-ного аналізу виходять з ознаки цілісності системи. Усі складові части-ни повинні у сукупності створювати систему, поняття цілісності до-зволяє зрозуміти необхідність кожного елемента в системі. Під час вивчення елементного складу системи доводиться вирішувати ряд досить складних питань. Такими питаннями є визначення необхідного структурного рівня аналізу, виявлення усіх іманентних (властивих системі) і випадкових елементів. Відповіді на ці питання можна одержати на основі аналізу цілісності системи та умов, необхідних і достатніх для існування системи. Система, як ми це знаємо з попереднього матеріалу, завжди є структурована. Всяка система у своєму складі має певні структури, розміщені на різних ієрархічних рівнях. Чим детальніше ми виконуємо аналіз, тим більше структурних рівнів вивчаємо. При вивченні складу системи виникає запитання, який рівень вважати рівнем елементарних частинок системи, а який більш високим структурним рівнем, на якому рівні обмежити вивчення системи. Відповіді на ці запитання можна отримати на основі аналізу цілісності системи та умов необхідності й достатності даних структурних елементів у системі. Ці умови завжди пов’язані з цілями і завданнями системного аналізу. Коли глибина аналізу така, що можна одержати відповідь на питання дослідження системи, то вважають, що структурні складові системи є елементарними і подальший аналіз припиняється. Виявлення іманентних та випадкових елементів системи здійснюють на основі необхідності й достатності цих елементів для функціонування системи, для виконання нею своїх цілей. Відповідно до цього правила елемент є іманентним, тобто властивим даній системі, якщо він необхідний для її функціонування. Елемент, який з точки зору функціонування системи не є необхідним, вважається випадковим, не властивим системі. Для завершення аналізу відповіді на запитання, чи всі іманентні елементи системи виявлені, користуються правилом достатності. Відповідно до нього встановлюють, чи виявлена сукупність елементів у їх взаємозв’язку і достатня для виконання системою усіх її завдань.

Склад системи, як правило, описують у наступних термінах: система, підсистема, складова частина, елемент. При вивченні, наприклад, складу такої системи, як тролейбус, можуть бути виділені такі підсистеми: ходова частина, електрообладнання, кузов, шасі, система керування. Виділені на кожному рівні частини повинні задовольняти умові повноти, тобто в сукупності вони повинні становити всю систему. Кожна з підсистем може бути розділена на певні вузли, або елементи. Так, в підсистемі електрообладнання можна виділити такі вузли, як тяговий двигун, пусковий контролер, система прийому й передачі електроенергії, допоміжні двигуни, компресор, акумулятор тощо. Рівень, на якому складові частини вважаються елементарними, зумовлені цілями дослідження системи. Подальший склад елементарних частин не вивчається.

При вивченні складу організаційних систем, наприклад, системи міського електротранспорту, виділяють окремі підрозділи системи, її структурні одиниці. У нашому прикладі це може бути керівництво на чолі з директором, депо, енергослужба, служба руху, служба шляхового господарства тощо. Елементами організаційної системи можуть бути окремий цех, депо, дільниця і т.п. При визначенні елементного складу важливо дотримуватись умови цілісності, умови достатності та необхідності. Всі виділені елементи повинні бути необхідними і достатніми для забезпечення функціонування системи, виконання нею своїх цілей.

Для вирішення проблеми цілісності системи треба розглядати систему як частину деякої метасистеми (великої системи, до складу якої вона входить). Такий розгляд дозволяє зрозуміти призначення даної системи, головну роль, яку вона відіграє у метасистемі, необхідність зовнішніх функцій та внутрішнього складу системи.

Структурний аналіз - це виявлення зв’язків між складовими частинами системи. Якщо субстрактний аналіз дозволяє виявити, які частини входять до складу системи, то структурний аналіз встановлює взаємозв’язки між цими складовими частинами. Структурний аналіз вирішує два типи завдань:

· виявлення закономірності зв’язків елементів системи,

· виявлення ступеня складності системи.
Закономірності зв’язків частин системи дозволяють зрозуміти

внутрішню будову системи, призначення окремих елементів. Вони визначають, як частини системи взаємодіють між собою, як система працює і здійснює свої функції. Виявленню всіх зв’язків допомагає розгляд цілісності системи, аналіз її цілей. Внутрішні зв’язки елементів повинні забезпечувати цілісність і виконання функцій системи. Для перевірки повноти виконаного аналізу слід також використовувати принципи необхідності й достатності. Якщо виділені зв’язки забезпечують усі функції системи, то аналіз треба вважати виконаним повністю. Аналіз необхідності дозволяє не брати до уваги випадкові зв’язки, що існують між елементами, але не відіграють ролі при функціонуванні системи.

Значну допомогу при структурному аналізі має розгляд системи як складової частини метасистеми. Розуміння ролі системи у метасистемі, взаємодії системи з навколишнім середовищем і функцій, які вона відіграє у метасистемі дозволяє проаналізувати наскільки повно виконано структурний аналіз системи, вивчена взаємодія її частин.

Ступінь складності системи залежить від того, на скількох стру-ктурних рівнях розміщені складові частини системи. Залежно від складності у системах розрізняють координаційні й субординаційні зв’язки між елементами. Координаційні зв’язки - це зв’язки між частинами систем, що знаходяться на одному структурному, або ієрархічному рівні. Ці зв’язки полягають у сумісній роботі частин, яка в сукупності забезпечує функціонування системи. Субординаційні зв’язки – це зв’язки, що здійснюються на різних структурних рівнях і мають харак-тер підпорядкованості. При субординаційних зв’язках складова части-на системи повністю або частково підпорядкована іншій частині, що знаходиться на більш високому структурному рівні.

Розглянуту предметну форму опису системи ми будемо називати морфологічним описом системи.

Функціональна форма опису системи ( функціональний аналіз )

Під функціями розуміють прояви властивостей будь-якого об’єкта в даній системі відношень. Функціональний аналіз дозволяє вивчити роботу системи в цілому, враховуючи її призначення, склад, структуру, взаємодію частин, зрозуміти процеси, що відбуваються в системі, і взаємодію системи з навколишнім середовищем. Розрізняють дві форми функціонального аналізу, а саме: розкриття внутрішнього і зовнішнього функціонування системи.

Вивчення внутрішнього функціонування полягає у виконанні аналізу основних процесів, що відбуваються у системі, їх взаємної узгодженості між собою та цілями системи. У функціональному описі відображають:

- призначення складових частин;

- роль кожної складової частини;

- взаємозв’язок між частинами;

- процеси, зумовлені зв’язками між частинами;

- можливі стани й режими;

- здатність до дії;

- порядок виконання дій;

- обов’язки підрозділів в організаційній системі;

- шляхи передачі команд управління;

- взаємозв’язок результатів дій одних частин від дій інших частин;

- взаємозв’язок дій частин з цілями системи.

Зовнішнє функціонування досліджується з метою виявлення способів пристосування системи для існування в оточуючому середовищі, адаптивної та адаптуючої активності системи. Під адаптивною активністю розуміють здатність системи змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища, пристосовуватися до цих змін. При описі адаптивної активності відображають механізми, властиві системі для пристосування до умов навколишнього середовища. Тут відображають можливі умови навколишнього середовища і механізми системи, що зумовлюють реакцію на ці зміни.

Адаптуюча активність полягає у здатності системи змінювати навколишнє середовище, пристосовувати його до своїх потреб. Тут описують механізми, за допомогою яких система може змінювати й перетворювати навколишнє середовище.

Контрольні запитання

1. Що розуміють під поняттям “формалізовані процедури системного аналізу”?

2. Які етапи вирішення проблеми пропонує системний аналіз?

3. Яке значення мають неформалізовані процедури в системному аналізі?

4. Якими знаннями повинен володіти системний аналітик для успішного вирішення завдань аналізу систем?

5. Які проблеми виникають при формулюванні цілей системи?

6. Які вимоги висуваються для формулювання цілей системи?

7. Чи потрібно в цілях системи відображати її особливості, відмінність від інших близьких за призначенням систем?

8. Що розуміють під поняттям “точка зору”?

9. З якої точки зору потрібно розглядати систему?

10. Що включає у себе визначення контексту розгляду теми?

11. У чому відмінність формулювання цілей в системному аналізі порівняно з іншими науковими дисциплінами?

12. Які форми опису систем використовує системний аналіз?

13. Що означає термін “Опис системи на вербальному рівні”?

14. Які різновидності історичного опису систем Ви знаєте?

15. Що являє собою генетичний опис системи?

16. Для яких цілей служить прогностичний аналіз системи?

17. Які види аналізу включає морфологічний опис?

18. Які питання вивчає субстрактний аналіз?

19. Які завдання структурного аналізу?

20. Що розуміють під ступенем складності системи? У чому полягає адаптивна діяльність системи?

21. Проаналізуйте, в чому може полягати адаптуюча діяльність такої системи, як торговельна фірма?

22. Які питання слід відобразити при функціональному описі системи?

23. Що розуміють під поняттями зовнішнє й внутрішнє функціонування системи?

Дата добавления: 2014-01-15