Критерії і показники соціальної безпеки

Субстанціональний рівень інтегрує в собі базисні прояви взаємин з приводу безпеки соціально-економічного функціонування та розвитку. Дослідити субстанціональні грані процесу формування рівня соціальної безпеки — означає виокремити найсуттєвіші аспекти виробничих взаємин, з’ясувати систему суспільних суперечностей та тенденцій їх розв’язання. Логіка такого дослідження має ґрунтуватися на виявленні особливостей взаємозв’язку «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози».

Рівні дослідження соціальної безпеки

Дослідження рівня соціальної безпеки виступає важливим засобом констатації і формалізації якісних та кількісних параметрів суспільного розвитку. Будучи за своєю суттю цілеспрямованою діяльністю з установлення ступеня відповідності характеру розвитку соціально-економічних процесів критеріям реалізації національних інтересів у соціальній сфері та запобіганню всеможливих загроз, діагностування покликане розв’язати дві найважливіші проблеми в галузі соціальної безпеки будь-якої держави. По-перше, розкрити логіку й методологію дослідження, оцінки рівня соціальної безпеки на основі аналізу системи глибинних причиново-наслідкових зв’язків її формування. По-друге, визначити методи й механізми, що дають можливість максимально ефективно впливати на параметри соціальної безпеки, приводити її рівень у відповідність до вимог економічного розвитку нашої країни.

Процес дослідження рівня соціальної безпеки та тенденцій його формування розгортається в площині субстанціонального та структурно-функціонального рівнів.

Динамічне співвідношення наведених категорій — важливий спонукальний мотив перетворюючої діяльності, який зумовлює процес розвитку соціальних явищ незалежно від суб’єктного рівня або окремих функціональних напрямів дослідження стану безпеки.

Відповідно структурно-функціональний рівень дослідження безпеки акцентує увагу на суб’єктній структурі соціуму, функціональних сферах та формах прояву соціально-економічних взаємин. Якщо змістову грань субстанціонального рівня демонструє співвідношення «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози», то на структурно-функціональному рівні це співвідношення трансформується у взаємозв’язок «суб’єкт соціальної безпеки — функціональна сфера прояву його ролі». Отже, наведений рівень досліджень має розгортатись як у напрямі з’ясування специфічних ролей окремих суб’єктів і соціальних структур у механізмі національної безпеки, так і за сферами соціально-економічної активності.

Наявність зв’язку наведених рівнів дослідження зумовлює можливість руху процесів пізнання взаємин з приводу безпеки як у напрямі від загального, абстрактного (субстанціональний рівень) до одиничного, конкретного (структурно-функціональний рівень), так і в зворотному напрямі — відповідно до обраних цілей і критеріїв. Взаємообумовленість та відносна самостійність субстанціональної та структурно-функціональної ланок єдиної методології досліджень — важливий фактор розвитку наукових підходів до визначення рівня безпеки соціальної сфери.

Характеризуючи змістовий бік субстанціонального рівня дослідження, слід визначити важливий методологічний засновок — необхідність задоволення всієї сукупності потреб на основі реалізації системи економічних інтересів. Феномен та ієрархія потреб докладно розглядаються в працях таких учених, як А. Маслоу, Ф. Герцберг, К. Альдерфер. У межах розроблених ними моделей ієрархії представлені потреби в безпеці й захищеності (у Маслоу — безпосередньо як елемент ієрархії, а в моделях Герцберга і Альдерфера — опосередковано). Сучасна соціальна проекція потреб у безпеці зумовлює підвищення їхнього ієрархічного рівня, розгляду як важливого елемента соціальних потреб. Разом із тим соціальний рівень потреб вимагає і їх соціальної рефлексії, усвідомлення необхідності задоволення потреб у системі виробничих стосунків. У цьому аспекті потреби виявляються у формі усвідомленого прагнення економічних суб’єктів задовольнити соціально-економічний інтерес.

Найчастіше економічні інтереси розглядаються як базові цінності, що виражаються у вигляді ідеального або нормативного комплексу цілей. Такий підхід виражає вже практичний аспект дослідження рівня соціальної безпеки. Соціальні інтереси формалізовані у вигляді системи цілей — основа діяльності щодо їхнього досягнення, у процесі якої й формується рівень соціально-економічної безпеки. Система соціальних цілей здатна не тільки характеризувати соціально-економічні інтереси, а й відображати окремі з них залежно від ступеня сформованості механізмів реалізації інтересів.

Разом із тим слід зазначити, що розгляд соціально-економічних інтересів, констатованих у системі цілей соціальної діяльності як єдиної субстанціональної основи дослідження рівня економічної безпеки, є дещо спрощеним. Сучасна економічна система несе в собі весь спектр взаємодій у межах виробничих взаємин, охоплює підсистеми ринкового, державного, саморегулювання, зумовлює й наявність різних факторів, які певною мірою ускладнюють або роблять неможливою реалізацію соціально-економічних інтересів, досягнення поставлених цілей функціонування і розвитку. Сукупність таких явищ у процесі концептуального аналізу соціальної безпеки визначають категорією загрози. Саме загрози в співвідношенні з економічними інтересами виступають, на нашу думку, другим найважливішим об’єктом дослідження субстанціонального рівня соціальної безпеки.

Раніше ми розглядали загрозу як одну з форм інтенсивності прояву небезпеки. Однак виявлення змісту цієї категорії відповідно до сфери соціальної безпеки потребує його деталізації. Так, аналіз сучасної економічної літератури дає змогу навести кілька трактувань загроз:

1) зумовлене природною, зовнішньою або внутрішньою — соціальною, економічною або будь-якою іншою ситуацією, виникнення можливості завдання шкоди соціальним інтересам або формування виразної тенденції виникнення такої можливості;

2) сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим соціальним інтересам особистості, суспільства й держави;

3) очевидні або потенційні дії, що ускладнюють або роблять неможливою реалізацію національних інтересів, створюють небезпеку для соціально-економічної і політичної системи, національним цінностям, життєзабезпеченню нації або окремої особи.

Як джерела загроз доцільно виокремити, по-перше, відмінності в соціально-економічних інтересах і механізмах їх реалізаці ї, а по-друге — обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними, відмінності в умовах здійснення господарської діяльності, та встановлення соціального статусу. У процесі дослідження рівня соціальної безпеки загрози виступають, з одного боку, як об’єктивний фактор спрямування соціально-економічної активності внаслідок об’єктивних обмежень економічного середовища, а з іншого — як суб’єктивна інтерпретація можливих наслідків її реалізації.

Зазначимо, що зв’язок «соціально-економічні інтереси — соціальні загрози» на субстанціональному рівні дослідження стану соціальної безпеки доцільно розглядати як загальну тенденцію домінування тих чи тих аспектів соціально-економічних взаємин та напрямів її реалізації. З’ясування стану безпеки на вказаному рівні означає, перш за все, виокремлення базисних суперечностей соціального життя, загального рівня конфліктності соціально-економічної взаємодії та принципових можливостей розв’язання вказаних суперечностей. Такий абстрактно-теоретичний напрям досліджень має виявити рушійні сили встановлення рівня соціальної безпеки, сформувати спектр загальнометодологічних підходів до оцінювання становища в соціальній сфері. Однак субстанціональний рівень досліджень не в змозі охопити всю багатогранність системи взаємин з приводу соціальної безпеки.

Важливі питання визначення функціональної сфери реалізації соціальних суперечностей, виявлення факторів, якісних і кількісних параметрів оцінки стану безпеки, необхідність використання висновків досліджень стану соціальної безпеки в процесі здійснення практичної діяльності об’єктивно потребують конкретизації досліджень, реального посилення зв’язку з економічною практикою. Вирішення окремих завдань здійснюється на структурно-функціональному рівні дослідження, і спрямованість аналізу на цьому рівні зумовлює розгляд процесів формування соціальної безпеки відповідно до особливостей суб’єктної структури соціуму та окремих функціональних напрямів реалізації соціально-економічних інтересів. Такий підхід зумовлює вельми широку предметну галузь пізнання соціальної безпеки, розмаїття наукових підходів і методів щодо виявлення її рівня.

Урахування особливостей ролі окремих соціальних суб’єктів у суспільних взаєминах, розв’язання конкретних суперечностей у межах конкретних функціональних сфер соціально-економічної діяльності в процесі відтворення та забезпечення на цій основі інтегрального впливу на рівень соціальної безпеки — усі ці важливі проблеми стають об’єктом уваги на структурно-функціональному рівні розгляду соціальної безпеки. Відповідно змінюється й інструментарій досліджень: від абстрактно-теоретичного до функціонально-практичного — із широким застосування розгалуженої системи критеріїв, параметрів, показників соціальної безпеки.

Під критерієм соціальної безпеки слід розуміти оцінку стану соціальної сфери з погляду найважливіших процесів, що відбивають її характер і напрями. Критеріальна оцінка соціальної безпеки охоплює оцінки:

· стабільності соціальних взаємин і структури;

· наявності умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів;

· позбавлення економічного підґрунтя процесів десоціалізації суспільства.

Наведені критерії диктують вибір певних показників соціальної безпеки, які найадекватніше характеризують соціальну сферу держави, рівень кількісних і якісних параметрів її розвитку. При цьому показники соціальної безпеки мають відповідати таким вимогам:

наявність високого ступеня інформативності;

наявність зв’язку показників із суттєвими тенденціями і про­цесами розвитку соціально-економічної сфери на кожному етапі функціонування й розвитку;

Дата добавления: 2014-01-15