Суб'єкт господарювання - юридична особа є таким, що припинився, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи

Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання. Наприклад, такі спеціальні правила встановлені сьогодні для банків і деяких інших фінансових установ, товарних і фондових бірж, промислово-фінансових груп.

4. Господарська діяльність здійснюється з використанням не лише організацій­них та управлінських зусиль суб'єктів такої діяльності, а й майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи не­матеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використо­вуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх ба­лансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відповідно до положень цієї статті ГК, розрізняють дві основні форми майна: майно в речовій формі (тілесне майно або речі) і нематеріальні активи (без­тілесне майно). Майно в речовій формі залежно від його природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, перемі­щення яких зазвичай є неможливим без їх знецінення/пошкодження та/або змі­ни їх призначення. Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інше майно. Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природ­ні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які, відповідно до Конституції (статті 13,14), є об'єктами права власності Україн­ського народу. Питання правового режиму нерухомості є також предметом регулювання Цивільного кодексу України, яким, зокрема: передбачається державна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство - різновид нерухомого майна, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, - визначається як єдиний майновий комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земель­ні ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар, сировина, про­дукція), безтілесне майно (права вимога, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (ст. 191). Відносини щодо іпотеки (застави нерухо­мого майна) та пов'язані з ними відносини регулюються ЦК (ч. 1 ст. 575, ст. 577) та спеціальним законом (Закон України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»).

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони зазвичай вва­жаються товаром, призначеним для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реє­страції, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери. В свою чергу, до нематеріальних активів належать:

• об'єкти інтелектуальної (в тому числі промислової) власності (винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин і породи тварин; тор­говельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найме­нування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні про­грами);

• науково-технічна інформація;

• права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколиш­нього природного середовища тощо.

Правовий режим об'єктів інтелектуальної власності регулюється гл. 16 ГК України (статті 154-162), кн. 4 (гл. 35-46) ЦК України з урахуванням їх видів.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об'єктів до стану, придатного для використання. Погашен­ня вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортиза­ційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості та строків корисного їх використання.

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких, відповідно до ст. 140 ГК, є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

• доходи від цінних паперів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

• інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб'єктами господарювання може закріплюватися на одному з осно­вних правових титулів майна (праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління) та додаткових правових титулах (праві довірчої влас­ності, праві володіння, праві користування - на підставі відповідних договорів).

Для регулювання майнових відносин у сфері господарювання притаманні такі тенденції, як урахування специфіки (1) певних видів майна (природних ресурсів, корпоративних прав, цінних паперів, лікарських засобів, об'єктів права промис­лової власності, небезпечних об'єктів - радіаційних та ін.), (2) правового статусу суб'єктів, за якими закріплюється майно на певному правовому титулі (фінансові установи, біржі, виробничі кооперативи, фермерське господарство та ін.), (3) певних режимів господарювання (зовнішньоекономічна діяльність, концесійна діяльність, іноземне інвестування, капітальне будівництво, інноваційна діяльність та ін.).

5. Корпоративними правами (відповідно до ст. 167 ГК України) є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші право­мочності, передбачені законом та установчими документами. Перелік правомочностей, які наводяться у даному визначенні корпоративних прав і які становлять зміст корпоративних прав, є невичерпним і може доповнюватися в залежності від організаційно-правової форми господарської організації іншими правомочностями, передбаченими законом та установчими документами конкретної господарської організації.

Правовий режим корпоративних прав регулюється ГК, Законом «Про цінні папери та фондовий ринок», Зако­ном «Про господарські товариства», Законом «Про кооперацію», Законом «Про холдингові компанії в Україні» та ін.

Незважаючи на те, що реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, дозволяє впливати на діяльність господарської організації - суб'єкта підприємницької діяльності, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Обмеження щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення полягає в тому, що особа, котра зазвичай мала б право набувати або здійснювати корпоративні права, не може скористатися такою можливістю у зв'язку з існуванням обставини, котра прямо передбачена законом або встановлена вироком суду.

Найбільша група обмежень щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення пов'язана з виконанням особою державних функцій. Зокрема, державним службовцям забороняється входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Корпоративні відносини мають комплексний характер і складну структуру. Так, корпоративні відносини включають групу внутрішніх відносин - їх суб'єктами є учасники (засновники) господарської організації, сама господарська організація (як юридична особа, суб'єкт права) та її органи, і групу відносин зовнішнього характеру, що виникають між господарською організацією і третіми особами.

Внутрішні корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають з участі в капіталі господарської організації. Внутрішні корпоративні відносини поділяються на такі групи:

1) відносини між учасниками (засновниками, членами, акціонерами) господарської організації. Ці відносини, як правило, мають цивільно-правовий характер (їх учасники рівноправні, автономні), засновані на договорі про створення господарської організації, який називається установчим або засновницьким;

2) відносини між господарською організацією та її учасниками. Такі правовідносини випливають не з договору між рівними суб'єктами, а з факту заснування господарської організації як юридичної особи і наділення її майном. Вони засновані не на принципах автономії волі і рівноправності сторін, а на принципах контролю, залежності, волі більшості;

3) відносини між різними органами господарської організації. Ця група належить до відносин владно-управлінського характеру.

Зовнішні корпоративні відносини визначаються як корпоративні відносини, учасником яких виступає господарська організація. До них, зокрема, слід віднести відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав при державній реєстрації господарської організації, видачі їй різних ліцензій і патентів, реєстрації емісій цінних паперів тощо.

6. Припинення суб'єкта господарювання – це юридичні підстави ("умови"), акти та процесуально-правові дії щодо припинення суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Загальні підстави і форми припинення діяльності1 суб'єктів господарювання усіх видів визначені Господарським кодексом (ст. 59). ГК (ст. 60) встановлює також загальний процесуальний (процедурний) порядок ліквідації суб'єкта господарювання. У разі банкрутства суб'єкта підприємництва відносини припинення регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19 січня 2013 року.

Особливі підстави і форми припинення суб'єктів господарювання окремих видів встановлені також законами про цих суб'єктів (наприклад, статті 19-22 Закону України "Про господарські товариства", статті 87-98 Закону України "Про банки і банківську діяльність" тощо) та іншими нормативними актами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію та ін.).

Суб'єкт господарювання припиняється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів), за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК та іншими законами, - за рішенням суду.

Дата добавления: 2014-01-11