Предмет, категорії і функції соціології політики

Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов'язаннями, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство.

Учасниками у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Арбітражний керуючий – це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Арбітражні керуючі є суб'єктами незалежної професійної діяльності. Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону.

Щодо боржника можуть застосовуються такі судові процедури банкрутства:

1) розпорядження майном боржника – це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів;

2) мирова угода – це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.;

3) санація (відновлення платоспроможності) боржника – це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника;

4) ліквідація банкрута – це припинення суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку встановленому законом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. А банкрут – це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Кошти, одержані від продажу майна банкрута в процедурі ліквідації, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у наступному порядку:

а) у першу чергу задовольняються:

· вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

· вимоги кредиторів за договорами страхування;

· витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

· витрати на оплату судового збору;

· витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

· витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом;

· витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

· витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

· вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому;

· вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута;

· витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

б) у другу чергу задовольняються вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

в) у третю чергу задовольняються:

· вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

· вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

г) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

д) у п'яту чергу задовольняються:

· вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

· вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 5 відсотків обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб;

· вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 3 відсотків обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню та віднесені до конкурсних згідно з цим Законом;

е) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

При цьому, вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор (ліквідаційна комісія) не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Крім того, новою редакцією Закону «Про банкрутство» закріплено правило, згідно якового засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.

У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов'язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Передбачено, що засновниками (учасниками, акціонерами) боржника, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування і відновлення платоспроможності боржника (санація боржника до порушення провадження у справі про банкрутство).

Санація боржника до порушення справи про банкрутство – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Соціологія політики — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні механізми функціонування влади, вмив суспільства та окремих соціумів на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів.

Сферою соціологічних досліджень політичного життя є функціонування влади та обумовлених нею соціальних процесів, діяльність політичних партій та організацій, політичної поведінки різних категорій людей та різні аспекти взаємовідносин держави і суспільства. Соціологія політики вивчає наслідки соціальних змін, а також вплив політичних інститутів на соціальні процеси і структури. Зміст політичного життя являє собою реалізацію політичних інтересів соціальних спільностей — націй, класів, соціальних груп, а також організацій, що їх представляють партій, громадсько-політичних об'єднань тощо.

Соціологія політики на відміну від політології, завжди вивчає політичні процеси та явища, опираючись на такі характерні соціальні риси як-то тип суспільства, його соціальна структура та соціальна стратифікація, характер соціальних інститутів та соціальних відносин, політична свобода та активність окремих індивідів. Політика як явище йде від людей і застосовується до людей. Тому велике значення у дослідженні політичних процесів з соціологічного кута зору є врахування таких явищ як політична активність соціумів, а також рівень обізнаності громадян з політичними процесами у суспільстві, їх розуміння. Інакше кажучи соціологічні дослідження політики є неможливими без врахування таких аспектів як політична свідомість та політична поведінка.

Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади.

Серед основних методів дослідження політичного життя, якими найчастіше користувалася у вивченні політичного соціологія політики з моменту свого виникнення і користується зараз можна виділити такі:

• вивчення впливу економіки, культури та інших факторів на політичні процеси;

• аналіз ролі соціальних спільностей (класів, соціальних груп, націй) в політичному житті;

• структурно-функціональний аналіз політичних інститутів (держав, партій, громадських організацій);

• системний аналіз великих і малих політичних структур;

• порівняльний метод;

• комплексний аналіз політичного управління і керівництва суспільством;

• аналіз політичної динаміки;

• методи політичного планування і прогнозування.

Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні категорії. До них належать політика, влада, політичний інтерес, політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.

Політика — (грец. вміння керувати державою) — це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов'язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.

Ядром політики є влада.

Влада — це реальна здатність соціального суб'єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.

До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, поведінку і дії відповідно до інтересів і потреб суб'єкта влади, тобто примусити інших людей робити те, що потрібно суб'єктові влади. Таким чином, влада виражається через політичний інтерес її суб'єкта. Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості, котра, як уже було сказано, є одним із основних предметів досліджень політичної соціології.

Політична свідомість — це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.

Інакше кажучи, політична свідомість — це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.

Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.

Отже, основою здійснення політичної поведінки є зріз активності політичного суб'єкта, або відсутність подібної активності.

Нарешті, важливою категорією соціології політики є політичні відносини, котрі є прямим предметом дослідження галузі, оскільки є однією з форм вираження соціальних відносин. Це логічно, адже у суб'єктів політичних відносин виявляються відмінності у творенні ними політики, їхній політичній активності та свідомості. Такі відмінності дозволяють стверджувати про соціальний характер політичних відносин.

Політичні відносини — це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.

Соціологія політики покликана виконувати такі функції:

• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;

• прогнозтичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;

• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;

• соціалізації, що пов'язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.

Питання для контролю нових знань:

1. Що є сферою соціологічних досліджень політичного життя?

2. Що таке влада?

3. Що таке політичні відносини?

Домашнє завдання:

1. Політика як соціальний інститут.

2. Структура і функції політики.

3. Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів.

4. Соціологія політичних партій і партійних систем.

Дата добавления: 2014-01-11