Про продуктивну і непродуктивну працю

До числа теоретичних проблем, охоплених А. Смітом, не можна не віднести і концепцію продуктивності праці. Це важливо, незважаючи навіть на те, що сучасна економічна наука відмовляється від основних постулатів. Справа в тому, що А. Сміт, вводячи у третьому розділі другої книги поняття "продуктивність праці", сформулював його як працю, що "... збільшує вартість матеріалів, які вона переробляє, а також закріплюється і реалізується в якомусь окремому предметі або товарі, який можна продати і який існує, хоча б деякий час після того, як завершена праця". Відповідно - непродуктивна праця, за Смітом,- це послуги, які зникають відразу, після їх здійснення, а праця, витрачена на них, нічого не додає до вартості, має свою вартість, заслуговує винагороди і не закріплюється і не реалізується в якому-небудь окремому предметі або товарі, придатному для продажу. Тобто продуктивною він вважав працю, яку можна обміняти на капітал, непродуктивною - працю, яка обмінюється на доход. Всю сферу нематеріального виробництва Сміт вважав непродуктивною.

Більшість представників класичної політичної економії не лише не сприйняла беззастережно смітівський зміст розмежування праці на продуктивний і непродуктивний види, але й критично віднеслась до нього. Вже в другій половині XIX ст. в межах немарксистської економічної теорії він був подоланий. Правда, смітівське розмежування від К. Маркса потім перейшло у так звану марксистсько-ленінську політекономію.

А насправді принципова різниця між продуктивною і непродуктивною працею полягає не в тому, створює чи не створює ця праця відчутний матеріальний продукт (об'єкт). Щодо цього особливо переконливими є докази англійського економіста Лайонелла Роббінса, викладені у книзі "Все про природу і значення економічної науки" (1935р.). У розділі" Предмет економічної науки " він пише, що навіть праця оперного співака або балетного танцюриста має розглядатися як "продуктивна", тому що вона має специфічну цінність для різних економічних суб'єктів, бо послуги балетного танцюриста становлять частину багатства, і економічна теорія досліджує утворення ціни на них точно так, як наприклад, на послуги кухаря. Мабуть тому М. Блауг зробив неприємний висновок щодо цієї теорії автора "Багатства народів", заявивши, що розмежування продуктивної і непродуктивної праці, зроблене Смітом, є, мабуть, однією із найбільш згубних концепцій в історії економічної думки. Але при всьому критичному ставленні до викладення Смітом цієї ідеї не можна не визнати, що вона аж ніяк не є двоїстою чи безглуздою.

Теорія грошей і доходів. Теорія грошей А. Сміта не вирізняється якимись особливими положеннями. Але як й інші його теорії, вона приваблює масштабністю і глибиною аналізу, логічно аргументованими узагальненнями. У п'ятому розділі першої книги він відзначає, що гроші зробились загальноприйнятим засобом торгівлі з тих пір, як закінчилася мінова торгівля, але подібно до всіх інших товарів, золото і срібло обмінюються у своїй вартості. В одинадцатому розділі першої книги зроблено історико-економічний екскурс на користь кількісної теорії грошей. Автор твердить, що праця, а не якийсь особливий товар чи група товарів є дійсною мірою вартості срібла (грошей); засуджується меркантилістська система поглядів, відповідно до якої національне багатство полягає у достатній кількості золота і срібла, а національна бідність навпаки - у їх нестачі.

Однак проблематиці грошей А. Сміт відвів окремий другий розділ другої книги, де проголосив одну із своїх крилатих фраз про те, що падіння курсу паперових грошей нижче вартості золота і срібної монети зовсім не означає падіння вартості цих металів. Нарешті, слід підкреслити, що автор "Багатства народів," як й інші класики, розглядає гроші, не інакше як технічне знаряддя для обміну і торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію обігу.

Якщо говорити про теорію доходів, то очевидно, що у А. Сміта вона грунтується виключно на класовому підході. За Смітом, річний продукт поділяється між трьома класами (робітники, капіталісти і землевласники). При цьому, як вже зазначалося вище, економічне благополуччя країни він вважав залежним від діяльності землевласників, а не промисловців.

Доход робітників - заробітна плата - за Смітом, прямо залежить від рівня національного багатства країни. Достатність його теорії заробітної плати полягає насамперед у тім, що на відміну, скажімо, від У. Петті, фізіократів, а потім і Д. Рікардо, він відкидав так звану закономірність зниження величини оплати праці до рівня мінімуму. Більше того, на його переконання, за наявності високої заробітної плати робітники завжди будуть більш діяльними, старанними і кмітливими, ніж при низькій заробітній платі. Але,- попереджає автор "Багатства народів,"- "господарі завжди і всюди знаходяться у своєрідній, мовчазній, але постійній і одноманітній змові з метою не підвищувати заробітну плату робітників вище за її існуючий рівень".

Прибуток як доход на капітал визначається, пише А. Сміт у дев'ятому розділі першої книги, вартістю використаного на справу капіталу і буває більшим або меншим залежно від розмірів цього капіталу, і не слід його плутати із заробітною платою, яка нібито встановлюється "відповідно до кількості, складності і важкості...праці щодо нагляду і управління". На його думку, сума прибутку підприємця, який ризикує своїм капіталом,- це частина створеної робітниками вартості, яка направляється на оплату прибутку підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді матеріалів і заробітної плати.

Ще одному виду доходів - ренті - спеціально присвячений останній, одинадцятий розділ першої книги. Вона менш досліджена, аніж, скажімо, у Д. Рікардо, але окремі положення все ж заслуговують на увагу. Зокрема, за Смітом, харчові продукти завжди являють собою єдиний сільськогосподарський продукт, від якого землевласник має якусь ренту. А. Сміт дав кілька визначень ренти: 1) рента як відрахування від продукту праці робітника, що присвоюються землевласниками; 2) рента як результат дії природних факторів; 3) рента як результат монополії на сільськогосподарську продукцію.

У п'ятій книзі, названій "Про витрати правителя чи держави", розглядаються різні правила стягнення податків, мита, принципи перерозподілу і використання доходів. У цій книзі є спеціальний розділ "Чотири основні правила податків". Сплату податків слід покласти не на один клас, як пропонували фізіократи, а на всіх однаково - на працю, на капітал, на землю.

Чотири основні правила стягнення податків полягали у наступному:

• податки мають платити всі громадяни, кожний - відповідно до своїх доходів;

• податок, який слід сплатити, має бути точно визначеним, а не змінюватися довільно;

• всякий податок має стягуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника;

• податок має встановлюватися за принципом справедливості.

Це стосується розміру платежу, санкцій за несплату, розподілу рівнів оподаткування пропорційно до доходів і т. ін. Податок, необдумано встановлений, створює сильну спокусу обману, але із збільшенням такої спокуси звичайно посилюється і покарання за обман. Таким чином, на думку Сміта,закон, порушуючи справедливість, сам провокує до спокуси, а потім карає тих, хто не встояв проти неї.

Капітал. У теорії капіталу А. Сміта (перший розділ другої книги) очевидна його більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. Капітал характеризується ним як одна з двох частин запасів, від якої очікують отримувати прибуток, а друга частина,- пише він,- це та, яка йде безпосередньо на споживання. На відміну від фізіократів, за Смітом, продуктивним є капітал, зайнятий не тільки у сільському господарстві, а й у всій галузі матеріального виробництва. Крім того, він ввів поняття поділу капіталу на основний і оборотний, показав різницю у співвідношенні між цими частинами капіталу залежно від галузі господарства. Під оборотним капіталом А. Сміт розумів ту його частину, яка знаходиться в обороті. Та частина, яка не вступає в оборот, отримала назву основного капіталу. Як основний, так і оборотний капітал, заА. Смітом, приносить прибуток: основний - у виробництві, оборотний - у сфері обігу.

До складу основного капіталу А. Сміт відніс: машини, знаряддя праці; будівлі; покращення землі; кваліфікацію працівників (сучасною термінологією - людський капітал). Оборотний капітал, на думку вченого, складався з грошей, продовольства, сировини і напівфабрикатів, готових виробів. Постійне поповнення оборотного капіталу, вважав А. Сміт, відбувається за рахунок, головним чином, трьох джерел - від продукту землі, копалень та риболовства.

А. Сміт не лишив недоторканою і теорію відтворення, яка була вперше введена в науковий оборот Ф. Кене. Відомо, що позицію А. Сміта щодо цієї проблематики К. Маркс оцінив критично. КритикаК. Маркса дійсно значуща, оскільки А. Сміт, характеризуючи склад "усієї ціни річного продукту праці", яка підлягає розподілу, цілковито зводить до доходів, з яких, як він вважав, складається ціна товару. При цьому він заявляв, що ціна всякого товару в остаточному підсумку має бути зведена... до цих трьох частин, оскільки будь-яка частка ціни... за необхідності може стати чиїмось прибутком".

Отже, внесок Адама Сміта в економічний аналіз полягав у розкритті ним ролі ринків в організації економічного життя та забезпеченні швидкого економічного зростання. Він довів, що система цін і ринків здатна координувати діяльність людей і фірм без будь-якої директиви згори.

Майже через століття К. Маркс проголосив, що капіталізм приречений, оскільки внаслідок посилення циклічних коливань і революційних виступів пролетаріату відбудеться перехід до соціалізму. І до 80-х років XX ст. майже третина людей керувалася марксистською доктриною. Але праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) започаткувала новий підхід в аналітичній економіці, який допоміг урядам через монетарну і фіскальну політику значно пом'якшити найсильніші руйнівні впливи ділових циклів.

У короткому резюме виділимо основні положення праці, яка стала для Сміта основним підсумком його творчого життя.

Перше. Щодо мотивів і стимулів господарської діяльності, то, на відміну від фізіократів, які вважали, що економічний лад - це система, яку має відкрити винахідницький розум, а власник утвердити, Сміт твердить, що ні винаходити, ні створювати господарський лад немає необхідності. Такий лад існує. Вчений розпізнає і описує його механізм, складові елементи і відносини. В основі господарського механізму знаходиться і діє "економічна людина". У погоні за власною вигодою вона направляється "невидимою рукою" до досягнення такого результату, який і не входив у її наміри. Дбаючи про власний інтерес, людина сприяє загальній вигоді.

Друге. Свободі економічної діяльності індивідуумів не потрібно перешкоджати, не слід ЇЇ жорстко регламентувати. Сміт виступає проти надлишкових обмежень з боку держави, він - за свободу торгівлі, в тому числі зовнішньої, тобто за політику фритредерства, проти протекціонізму.

Третє. Теорії вартості і ціни розроблені як вихідні концепції у загальній теоретичній системі економічної науки.

Вплив Сміта поширився не на одну школу, практично він спрямовувався по кількох напрямах: по лінії рікардіанської школи (трудова теорія вартості); по лінії тих шкіл і окремих економістів, які розробляли проблеми цін і ціноутворення на основі співвідношення попиту і пропозиції (школа Мар-шалла) або на основі споживної вартості товарів (австрійська школа); по лінії тих, хто досліджував вплив і взаємодію факторів виробництва (Ж.-Б. Сей). Концепція свободи торгівлі знайшла своє теоретичне обгрунтування у теорії порівняльних витрат, згідно з якою поділ праці у галузі міжнародного обміну служить важливою передумовою підвищення продуктивності й отримання економічних вигод. "Багатство народів" знаходилось у центрі уваги і супротивників класичної школи, які виступали проти "космополітичної" економічної науки (історична школа, інституціоналізм).

У 80-ті роки колесо історії зробило новий оберт. Капіталістичні країни Заходу і соціалістичні країни Сходу заново відкрили силу ринкової економіки індукувати швидкі технічні зміни у високий рівень життя. У західних країнах уряди зменшили тягар регулювання промисловості і вивільнили з-під державного контролю ціни. Найдраматичніше події розвивалися у Східній Європі, де в результаті мирних революцій 1989 р. країни Варшавського блоку відкинули централізований апарат планування і дали змогу знову ожити ринковим силам. Фундаментальні положення А. Сміта були заново відкриті більш як через два століття після того, як були викладені у "Багатстві народів".

Дата добавления: 2014-01-11