Кризи професійного розвитку, їх види, форми роботи з ними

Під кризами професійного розвитку розуміють нетривалі за часом періоди (до року) кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності та поведінки особистості, зміни вектора її професійного розвитку. Кризи призводять до переорієнтації на нові цілі, корекції і ревізії соціально-професійної позиції, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин з оточуючими людьми, а в окремих випадках - до зміни професії.

Психологічні особливості криз професійного розвитку. У концепції професійного становлення особистості виділені наступні стадії цього процесу:

- оптація,

- професійна освіта і підготовка,

- професійна адаптація,

- первинна і вторинна професіоналізація

- майстерність.

Відповідно до визначення криз, перехід від однієї стадії до іншої породжує нормативні кризові явища. Розглянемо їх психологічні особливості, слідуючи логіці професійного становлення.

1. Професійне становлення особистості починається зі стадії оптації - формування професійних намірів. У 14 - 16 років, у віці ранньої юності, оптант починають професійно самовизначатися.Для когось все вирішено, хтось змушений вже професійно визначатися. На стадії оптації відбувається переоцінка навчальної діяльності: у залежності від професійних намірів змінюється і мотивація. Навчання в старших класах набуває професійно орієнтований характер, а в професійних навчальних закладах вона має чітко виражену навчально-професійну спрямованість. Є всі підстави вважати, що на стадії оптації відбувається зміна провідної діяльності з навчально-пізнавальної на навчально-професійну.

Кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку. При цьому неминуче зіткнення бажаного майбутнього і реального сьогодення, яке набуває характеру кризи навчально-професійної орієнтації.

Старшокласники, які продовжили навчання у 10 - 11-х класах, чітко переживають цю кризу в 16-17 років, перед завершенням шкільної освіти. Ядром кризи є необхідність вибору способу отримання професійної освіти чи професійної підготовки. Слід підкреслити, що в цьому віці, як правило, вибирається варіант продовження навчання, орієнтованої на певне професійне поле, а не на конкретну професію.

Переживання кризи, рефлексія своїх можливостей призводять до корекції професійних намірів. Вносяться також корективи в оформилася до цього віку «Я-концепцію».

Деструктивний розв'язок кризи призводить до ситуативного вибору професійної підготовки чи професії, випадання з нормальної соціальної сфери. Асоціальна поведінка часто є формою компенсації внутрішньоособистісних конфліктів: переживання своєї неповноцінності, відторгненості, непотрібності.

2. На стадії професійної підготовки багато учнів і студенти переживають розчарування в одержуваної професії. Виникає невдоволення окремими навчальними предметами, з'являються сумніви у правильності професійного вибору, падає інтерес до навчання. Спостерігається криза професійного вибору (проявляється в перший і останній роки професійного навчання). За рідкісним винятком ця криза долається зміною навчальної мотивації на соціально-професійну. Ця криза має уповільнений характер.

Але зміна соціальної ситуації розвитку та перебудова провідної навчально-пізнавальної діяльності у професійно орієнтовану дозволяють виділити її в самостійну нормативну кризу професійного становлення особистості.

3. Після завершення професійної освіти настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль і, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності. Перші тижні, місяці роботи викликають великі труднощі. Але вони не стають чинником виникнення кризових явищ. Основна причина психологічна, що є наслідком розбіжності реального професійного життя зі сформованими уявленнями та очікуваннями. Невідповідність професійної діяльності очікуванням викликає кризу професійних експектацій.

Переживання цієї кризи виражається в незадоволеності організацією праці, її змістом, посадовими обов'язками, виробничими відносинами, умовами роботи та зарплатою.

Можливі два варіанти розв'язання кризи:

• конструктивний: активізація професійних зусиль щодо якнайшвидшої адаптації та придбання досвіду роботи;

• деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватне, неякісне, непродуктивне виконання професійних функцій.

4. Наступна нормативна криза професійного становлення особистості виникає на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3 - 5 років роботи. До цього часу спеціаліст освоїв і продуктивно (продуктивно і якісно) виконує нормативно одобряемую діяльність, визначив свій соціально-професійний статус в ієрархії виробничих відносин. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба в самоствердженні викликають протест, незадоволення професійним життям. Свідомо чи несвідомо особистість починає відчувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар'єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особистість відчуває дискомфорт, психічну напруженість, з'являються думки про можливе звільнення, зміни професії.

Криза професійного росту може тимчасово компенсуватися різного роду непрофесійними, дозвіллєвими видами діяльності, побутовими турботами або ж кардинально вирішуватися шляхом виходу із професії.

Стабілізація ж всіх сторін професійного життя сприяє професійної стагнації особистості: упокорення і професійної апатії. Стагнація може тривати роками, іноді до виходу на пенсію.

5. Подальший професійний розвиток фахівця приводить його до вторинної професіоналізації. Особливістю цієї стадії є високоякісне і високопродуктивне виконання професійної діяльності. Способи її реалізації мають чітко виражений індивідуальний характер. Фахівець стає професіоналом. Йому притаманні соціально-професійна позиція, стійка професійна самооцінка. Кардинально перебудовуються соціально-професійні цінності і відносини, змінюються способи виконання діяльності, що свідчить про перехід фахівця на нову стадію професійного розвитку, так як ці зміни призводять до суттєвого перетворення та соціальної ситуації, і провідної діяльності, яка характеризується індивідуальним стилем та елементами творчості.

У багатьох випадках якісне і високопродуктивне виконання діяльності призводить до того, що особистість переростає свою професію. Посилюється незадоволеність собою, своїм професійним становищем. Сформоване до цього часу професійна самосвідомість підказує альтернативні сценарії подальшої кар'єри, і не обов'язково в рамках даної професії. Особистість відчуває потребу у самовизначенні і самоорганізації. Суперечності між бажаною кар'єрою і її реальними перспективами призводять до розвитку кризи професійної кар'єри.

Можливі сценарії виходу з кризи: звільнення, освоєння нової спеціальності в рамках тієї ж професії, перехід на більш високу посаду.

Одним із продуктивних варіантів зняття кризи є перехід на наступну стадію професійного становлення - стадію майстерності.

6. Стадія майстерності характеризується творчим та інноваційним рівнем виконання професійної діяльності. Рушійним чинником подальшого професійного розвитку особистості стає потреба в самореалізації, самоздійснення. Професійна самоактуалізація особистості призводить до незадоволення собою, оточуючими людьми.

Криза нереалізованих можливостей, або, точніше, криза соціально-професійної самоактуалізації, - це душевна смута, бунт проти себе.

Продуктивний вихід з нього - новаторство, винахідництво, стрімка кар'єра, соціальна і професійна наднормативна активність.

Деструктивні варіанти розв'язання кризи-звільнення, конфлікти, професійний цинізм, алкоголізм, створення нової сім'ї, депресія.

7. Наступна нормативна криза професійного розвитку обумовлена виходом з професійного життя. Після досягнення певної вікової межі людина йде на пенсію. Передпенсійний період для багатьох працівників набуває кризовий характер. Це пов'язано з необхідністю засвоєння нової соціальної ролі і поведінки. Вихід на пенсію означає звуження соціально-професійного поля і контактів, зниження фінансових можливостей. Гострота протікання кризи втрати професійної діяльності залежить від характеру трудової діяльності (працівники фізичної праці переживають його легше), сімейного стану і здоров'я.

Для зняття кризових явищ виправдано було б проводити курси з підготовки до відходу на пенсію, тренінги соціально-економічної взаємодопомоги, організовувати клуби дозвілля пенсіонерів.

8. Після виходу на пенсію починається соціально-психологічне старіння. Воно проявляється в ослабленні інтелектуальних процесів, підвищення або зниження емоційних переживань. Знижується темп психічної діяльності, з'являється настороженість до нововведень, до всього нового, спостерігається постійна заглибленість у минуле і орієнтація на минулий досвід. Відзначається також пристрасть до моралізування і засудження поведінки молоді, чітко простежується протиставлення свого покоління поколінню, що йде на зміну. Невдало прожите життя завершується страхом смерті, постійними скаргами на здоров'я, близьких родичів, упущені можливості. Ця незадоволеність сучасним життям обумовлена укороченням життєвої перспективи, аморфністю професійної ідентичності, соціальною ізоляцією і самотністю. Назвемо цей неспокійний і тривожний стан душі кризою соціально-психологічної адекватності.

Умовою подолання кризи, що розвивається може стати визначення областей застосування накопиченого досвіду, в яких можна отримати підтвердження своєї корисності, потрібності. Літні люди можуть зайнятися узагальненням свого індивідуального досвіду у формі книги спогадів, любительськими видами декоративно-прикладних ремесел тощо. Головне - наситити життя активною діяльністю.

Вирішальне значення у виникненні криз на перших стадіях професійного становлення мають об'єктивні фактори: зміна провідної діяльності, кардинальна зміна соціальної ситуації.

На наступних стадіях все більшу роль відіграють суб'єктивні фактори: зміна «Я-концепції», перебудова професійної свідомості, зростання рівня домагань і самооцінки, прояв потреби в самоствердженні та самоздійснення, тобто особистість сама стає ініціатором криз професійного розвитку.

Крім нормативних криз професійне становлення супроводжується ненормативними, зумовленими життєвими обставинами. Такі події, як вимушене звільнення, перекваліфікація, зміна місця проживання, перерви в роботі, пов'язані з народженням дитини, втрата працездатності викликають сильні емоційні переживання і часто набувають чітко виражений кризовий характер.

Е.Ф. Зеєр і Е.Е. Симанюк докладно описали кризи професійного становлення особистості, які вони розділили на нормативні (часто зустрічаються при переході від однієї стадії професіоналізації до іншої) і ненормативні - викликані психотравмуючими чинниками, несприятливими обставинами. До нормативних криз відносяться наступні кризи:

Криза нереалізованості. Виникає в тих випадках, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені реалізовані зв'язку подій життя.

Криза спустошеності. Виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин в суб'єктивній картині життєвого шляху слабко представлені актуальні зв'язку, які ведуть від минулого і сьогодення в майбутнє.

Криза безперспективності. Виникає в ситуації, коли з тих чи інших причин у свідомості слабко представлені потенційні зв'язки подій, проекти, плани, мрії про майбутнє.

Немає сенсу строго «прив'язувати» типи криз до календарному віку.

Їх виникнення і перебіг дуже є індивідуальним. Найголовніше - своєчасно, в зародку їх вбачати й раціонально з них виходити.

Дата добавления: 2014-01-11