Світогляд та культура козацтва

Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало основні напрями розвитку України. В умовах полонізації української феодальної верхівки козацтво виконувало таку рол ь, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній свідомості українців.

В основі культуриЗапорозької Січі містилися глибокі традиції українського народу. Це була оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.

Феномен козацької культури має барокове забарвлення. «Химерний» стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типовобароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси – намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості.

Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство.

У притаманній Війську Запорозькому ієрархії цінностей пріоритетними вважалися такі політичніцінніснікатегорії, як лицарська гідність, вшанування волі громади, козацьких прав і вольностей, любов до вітчизни, служіння спільному благу, взаємодопомога у боротьбі проти ворогів. У цьому переліку особливе місце відводилося таким цінностям, як розуміння козацького товариства як братерства воїнів, поняття «козацького хліба», військове найманство, ставлення до релігії та жінок.

Однією з головних особливостей своєрідного світогляду козаків було їх ставлення до релігії (православ’я). Важливою передумовою для вступу на Січ було сповідування претендентом православної християнської віри, визнання основних її догматів, знання молитов і дотримання постів. Представники інших конфесій зобов’язані були прийняти православ’я, або наново охреститися в Січовій церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Вважалося, що покровителькою і заступницею запорозьких козаків була Пресвята Богородиця, із зображенням якої козаки носили хрестики на грудях.

Існує теорія про нехристиянський світогляд запорозьких козаків. Петро Могила, називав запорозьких козаків відступниками; Адам Кисіль відгукувався про козаків, як про людей «ніякої віри»; уніатський митрополит Рутський іменував їх «людьми без релігії», а московські дяки називали козаків – людьми, що не мали страху Божого. П. Куліш, наводить приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлює побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську. Козаки звалися «характерниками», тобто чаклунами, здатними до спілкування з вищою «потойбічною» силою. Тому варто наголосити: Запорозька Січ була не християнською, а козацькою республікою.

Специфiчною ознакою сiчового життя вважалась цiлковита вiдсутнiсть жiноцтва. Січові козаки були людьми нежонатими або такими, які порвали шлюбні окови. Іншим було становище сімейних козаків. Їх також допускали на Запорожжя, але вони не сміли жити в Січі, а лише у запорозьких степах і слободах, де займалися хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслами й промислами. Називалися вони не лицарями й товаришами, а підданими чи посполитими січових козаків, «зимівниками», «сиднями», «гніздюками». Ідеалiзацiєю жiночого начала, яке уособлював на Сiчi образ Божої Матерi, можна пояснити появу та утвердження серед козацтва звичаїв, якi оберiгали жiнку вiд зневажливого ставлення.

Головною категорією світогляду козаків є воля. У козаки йшли за покликом серця. У народних піснях і легендах так поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг – батько. Січ – мати, шабля – дружина, кінь – вірний товариш.

Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. Звідси – засвоєння чернечих звичаїв, традицій. Культ побратимства, товаришування у свідомості козака був нерозривно пов'язаний із християнською ідеєю самопожертви заради ближнього. Усі козаки мали рівні права, називалися товаришами. Всі брали участь у загальній січовій раді, яка вирішувала найважливіші справи. У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і почуття гумору. Цим часто пояснюються давні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті та з самого себе.

У вільний від походів час запорозькі козаки любили поспілкуватися, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люльки, так звані носогрійки, або люльки-буруньки. Люлька для запорожця – рідна сестра, люба подруга.

В багатогранному та змістовному художньому житті Запорозької Січі чільне місце належало музиці, співу і танцям. Високого рівня досягла військова музика. Вагоме значення мали духові й ударні інструменти: труби, сурми, литаври, барабани, бубни. Духова музика супроводжувала походи Війська Запорозького, а також різні урочистості.

Дата добавления: 2014-01-11