Відродження народного господарства

Відбудова сільського господарства. Розпочаті в 1920 р. перетворення у сільському господарстві були в основному завершені в 1923 р. Землі бідняцько-середняцьких господарств збільшилися у півтора раза за рахунок поміщицьких, удільних і церковних, а також внаслідок вилучення у заможних селян частини земельних наділів, що перевищувала трудову норму. Трудовою нормою вважалася частка землі, яку селянин мав змогу обробити власними силами, без використання найманої праці.

19 травня 1923 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР опублікували декрет про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі.

Щоб звільнити незаможних селян від сільськогосподарського податку, весь його тягар перекладався на заможні верстви села. Правляча партія створювала соціальну опору для майбутніх перетворень на селі.

У середині 20-х років зернове виробництво досягло передреволюційного рівня. Однак тепер село пропонувало на продаж значно менше хліба, ніж до революції. По-перше, зникли великі поміщицькі господарства. Існуючі колективні господарства не могли замінити їх, тому що були споживацькими і складалися з незаможників. Погоджуючись на колективізацію, незаможники розраховували насамперед на державні пільги і матеріальну допомогу. По-друге, селяни-власники не були зацікавлені в розгортанні виробництва товарної продукції, оскільки держава, що виступала основним покупцем хліба, встановлювала для них низькі ціни.

Під час НЕПу розгорнулося кооперативне будівництво. У республіці було створено єдину систему споживчої кооперації. Споживчій кооперації надавалося право здійснювати заготівлю і збут продукції. У 1922 р. з неї виокремилася сільськогосподарська кооперація.

Поступово сільськогосподарська кооперація спеціалізувалася – виникли машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні товариства тощо. Кооперація загалом охопила 85 відсотків селянських господарств.

Відродження промисловості. За темпами відбудови велика промисловість спочатку істотно відставала від дрібної і кустарно-ремісничої.Після переходу до сталої валюти становище поліпшилося.

Особлива увага приділялася відродженню Донбасу. У 1925/26 pp. Донбас дав 78 відсотків довоєнного рівня видобутку вугілля, більша половина якого припадала на великі шахти.

У машинобудуванні освоювалися нові види продукції. Концентрація підприємств дала можливість організувати 32 великих заводи сільськогосподарського машинобудування. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі побудували перший трактор.

У грудні 1925 р. на XIV з’їзді правляча партія, яка змінила свою назву і стала називатися всесоюзною – ВКП(б), взяла курс на індустріалізацію.

У 1925/26 господарському році довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. З’явилася можливість спрямувати певну частку капіталовкладень на новобудови. Найбільшими новобудовами вважалися Краматорський завод важкого машинобудування та Криворізький металургійний завод. Спорудження таких гігантів потребувало величезних фінансових витрат.

Розглядаючи питання про кошти, ЦК ВКП(б) наголосив на необхідності перерозподілу державного бюджету для капітального будівництва. Насамперед йшлося про перерозподіл селянських доходів.

Держава, яка виступала майже монополістом у закупівлі селянського хліба, знижувала рівень заготівельних цін. Таке саме становище у промисловому виробництві давало їй можливість завищувати ціни у цій галузі. Штучно створювана різниця у цінах на промислові й сільськогосподарські товари дістала влучну назву – «ножиці цін». «Ножиці» відстригали половину доходів селян від реалізації продукції на ринку.

Дата добавления: 2014-01-15