Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Лекція 9

 

1. Поняття, значення і задачі аналізу фінансового стану підприємства.

2. Оцінка майнового стану і фінансової стійкості підприємства.

3. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

4. Аналіз платоспроможності та ліквідності підприємства.

5. Аналіз ділової активності підприємства.

6. Шляхи оздоровлення фінансового стану підприємства.

 

1. Під фінансовим станом розуміється спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Спроможність підприємства своєчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його добрий фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності спрямована на забезпечення планомірного постачання і витрачання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і залученого капіталу і найбільш ефективного його використання. Головна мета фінансової діяльності - вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимуму прибутку.

Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і ліквідувати недоліки в фінансовій діяльності і знаходити резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішувати наступні задачі:

1. На основі вивчення причинно-наслідкового взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по знаходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращення фінансового стану підприємства.

2. Прогнозувати можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарювання і наявності власних та залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

3. Розробка конкретних заходів, які спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів і укріплення фінансового стану підприємства.

Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма №1);

- звіту про фінансові результати (форма №2);

- звіту про рух грошових коштів (форма №3);

- звіту про власний капітал (форма №4);

- дані статистичної звітності та оперативного обліку.



Для оцінки стійкості фінансового стану підприємства використовується ціла система показників, які характеризують зміни:

- структури капіталу підприємства по його розміщенню і джерелам утворення;

- ефективності і інтенсивності його використання;

- платоспроможності і кредитоспроможності підприємств;

- запасу його фінансової стійкості.

Аналізом фінансового стану займаються не тільки керівники і відповідні служби підприємства, але і засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану передачі коштів в бюджет і т. д. У відповідності з цим аналіз буває внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розміщення власних та залучених засобів таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимуму прибутку і виключення банкрутства .

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

- аналіз майна (капіталу) підприємства,

- аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства,

- оцінка ділової активності підприємства,

- аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають,

- аналіз кредитоспроможності підприємства,

- аналіз використання майна та вкладеного капіталу,

- аналіз власних фінансових ресурсів,

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства,

- аналіз самоокупності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, контролюючими органами на основі звітності, що публікується.

Його мета - встановити можливість вигідно вкласти засоби, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Особливостями зовнішнього аналізу є:

- орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства,

- множинність об’єктів-користувачів,

- різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу,

- максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

- аналіз абсолютних показників прибутку,

- аналіз показників рентабельності,

- аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу,

- аналіз ефективності використання залученого капіталу,

- економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Традиційна практика аналізу фінансового стану опрацювала певні прийоми і методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний аналіз, факторний аналіз.

Для об’єктивної оцінки фінансового стану та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів можна застосувати різні методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу (експертних оцінок, психологічні, порівняльні) ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках і залежностях.

До формалізованих методів фінансового аналізу (метод ланцюгових підстановок, балансовий метод, логарифмічний метод, дисконтування) належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності.

У процесі фінансового аналізу застосовуються і традиційні методи економічної обробки інформації (графічний, індексний методи, групування), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, факторний аналіз).

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

1. Дескриптивні моделіє основними. До них належать: побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів.

2. Предикативні моделі використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану.

3. Нормативні моделі – це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності із нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі.

 

2. Вихідним етапом аналізу фінансового стану підприємства є попереднє ознайом­лення з підсумками його роботи, порівнянням даних балансу на кінець та початок звітного пері­оду з підсумками у цілому, так і за окремими статтями.

Такий загальний аналіз по горизонталі й вертикалі дає змогу визначити загальний напрям руху змін балансу. В умовах ринкової економіки підприємства мають позити­вно оцінювати зростання валюти балансу за статтями, прагнути раціонально використовувати кошти, здійснювати довгострокові вкладення.

Проаналізувавши загальний стан діяльності підприємства, поглиблюють аналіз на, детальнішому рівні з метою виявлення впливу окремих факторів на загальний розви­ток підприємства.

У цілому в балансі відображено реальний майновий стан підприємства (грошові кошти, цінні папери, дебіторська заборгованість, виробничі запаси, незавершене ви­робництво, готова продукція, об’єднані в оборотні мобільні засоби). Основні засоби, нематеріальні активи, довготермінові інвестиції, незавершені капітальні вкладення об’єднані у позаоборотні активи.

Аналіз майнового стану підприємства має засвідчити його динаміку і зміну струк­тури. Проводячи аналіз майна підприємства, визначають джерела його утворення, якими є власні й позикові кошти. До власних коштів належать статутний капітал, прибуток, спеціальні фонди, а до позичених – кошти короткотермінового й трива­лого використання, одержані від банків та інших підприємств.

Показники оцінки майнового стану.

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпо­рядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємству.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні, засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Ви­користовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять но­ві основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

 

В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства та його розвиток відбуваються за рахунок самофінансування, а при недостатку власних фінансових ресурсів - за рахунок позичених коштів, досить вагомого аналітичного значення набуває фінансова незалежність підприємства від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних коштів це запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти більші за позичені.

Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позичених коштів у активах підприємства, за темпами нагромадження власних коштів у результаті господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткотермінових зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства.

1. Абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) – це коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати.

2. Нормальний стійкий фінансовий стан – коли запаси та витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів і довгостроковими позиковими джерелами.

3. Нестійкий фінансовий стан – коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та коротких строкових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат.

4. Кризовий фінансовий стан – коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями.

При цьому при цьому фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо виконуються наступні умови:

а) виробничі запаси плюс готова продукція, дорівнюють чи перевищують суму короткострокових кредитів і позичених коштів, які приймають участь у формуванні запасів;

б) незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів дорівнюють чи менше суми власного оборотного капіталу;

Якщо ці умови не виконуються, то має місце тенденція погіршення фінансового стану .

Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом:

- прискорення оборотності капіталу в поточних активах, в результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню товарообігу;

- обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу),

- поповнення власного оборотного капіталу зо рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу - характеризує частку власності самого підприємства у загальні сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більше фінансово-стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показнику в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

6. Темпи росту власного капіталу (відношення суми прибутку, яка направлена у фонд накопичення, до власного капіталу) залежать від наступних факторів:

- рентабельність продажу;

- оборотності капіталу;

- структури капіталу;

- відсотку відрахувань чистого прибутку на розвиток виробництва.

Перші два фактори відбивають дію тактичної, а два останні стратегічної фінансової політики.

 

3. Дебіторська та кредиторська заборгованості виникають внаслідок розрахунків підприємства з покупцями, постачальниками, підрядниками, фінансовими органами, робітниками та службовцями, органами соціального страхування, депонентами, підзвітними особами тощо. Значні розміри дебіторської кредиторської заборгованості призводять до самовільного перерозподілу оборотних коштів між підприємствами.

Дебіторська заборгованість – це відтягнення від господарської діяльності даного підприємства оборотних коштів, що стає причиною фінансових ускладнень. Кредиторська заборгованість часто є результатом напруженого фінансового положення; через брак потрібних коштів затримується виконання платежів різним організаціям і особам. Суворий контроль за своєчасною сплатою кредиторської заборгованості має велике народногосподарське значення, бо затримка платежів може стати причиною фінансового ускладнення підприємств кредиторів і негативно відбитися на їхній виробничо-господарській діяльності.

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості починають з вивчення даних балансу, з яких визначають ступінь збільшення або зменшення протягом звітного періоду. Потім виявляють невиправдану заборгованість і з’ясовують причини їх утворення. І нарешті, за даними пояснювальної записки або відомостями, одержаними на підприємстві, перевіряють, коли виникла кожна сума заборгованості, щоб встановити строки давності позову.

Слід відрізняти допустиму заборгованість від невиправданої. Допустимою вважають заборгованість, що виникає згідно з діючими законами; невиправданою – ту, що з’явилася внаслідок порушення фінансової дисципліни.

Допустима дебіторська заборгованість – це заборгованість згідно з пред’явленими претензіями та заборгованість підзвітних осіб. До невиправданої дебіторської заборгованості належить: заборгованість конкретних осіб при нестачах, витратах і розкраданнях, внаслідок порушення фінансової дисципліни, нестачі та втрати від псування товарно-матеріальних цінностей, не списані з балансу в установленому порядку, вся прострочена заборгованість.

Кредиторська заборгованість складається із заборгованості постачальникам за одержані від них товарно-матеріальних цінностей, а також фінансовим органом за відрахування від прибутків та інші платежі, заборгованості з оплати праці й страхування та ін.

Допустимою кредиторською заборгованістю слід вважати заборгованість бюджету за податок на прибуток та інші платежі; позики, не погашені в строк, а також аванси покупців у рахунок майбутніх відвантажень, які не отоварені протягом трьох днів і враховані в складі іншої кредиторської заборгованості. У процесі аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості звичайно складають розрахунковий баланс, тобто порівнюють кредиторів (джерело коштів) з дебіторами (розміщення коштів), передбачаючи при цьому, що дебіторська заборгованість має бути перекрита кредиторською.

Заключний етап аналізу полягає в розробці заходів, спрямованих на своєчасне стягнення заборгованості.

 

4. Одним з показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, є його платоспроможність, тобто можливість готівковими грошовими ресурсами своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

Під платоспроможністю розуміють ще реальну можливість виконати без затримки першочергові зобов'язання за рахунок наявних коштів і поточних надходжень від господарської діяльності. Підприємство вважається платоспроможним, якщо суми коштів, запасів і витрат, дебіторської за­боргованості та інших активів більші або дорівнюють його зовнішній заборгованості.

Аналіз платоспроможності потрібен не тільки для підприємства з метою оцінки і прогнозування фінансової діяльності, але і для зовнішніх інвесторів (банків). Перш ніж видавати кредит, банк повинен упевнитися у кредитоспроможності позичальника. Те ж повинні зробити і підприємства, які бажають вступити в економічні відносини друг з другом. Особливо важно знати про фінансові можливості партнера, якщо виникає питання про надання йому комерційного кредиту або відстрочення платежу.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних активів, тобто часу, необхідного для перетворення їх у грошову готівку.

Ліквідність – це здатність підприємства погасити свої фінансові зобов'язання, тобто виконувати платіжні зобов'язання перед кредиторами, перетворювати матеріа­льні цінності й цінні папери у гроші. При аналізі ліквідності часто вживають поняття ліквідні активи \ ліквідні засоби.

Поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі, але друге більш містке. Від ступеню ліквідності балансу залежить платоспроможність. В той же час ліквідність характеризує не тільки поточний стан розрахунків, але і перспективу. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів по активу, згрупованих за ступенем убуваючої ліквідності, з короткостроковими зобов’язаннями по пасиву, які групуються за ступенями по пасиву, які групуються за ступенями терміновості їх погашення.

Найбільш мобільною частиною ліквідних засобів є гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форм розрахунків та ін.

Значно більший строк знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного виробництва в готову продукцію, а потім у готівку. Тому вони віднесені до третьої групи. Відповідно на 3 групи розбивають і платіжні зобов’язання підприємства:

1) заборгованість, строки сплати якої вже наступили;

2) заборгованість, яку слід погасити в найближчий час;

3) довгострокова заборгованість.

Щоб визначити поточну платоспроможність, необхідно ліквідні засоби першої групи порівняти з платіжними зобов’язаннями першої групи.

Ідеальний варіант, якщо коефіцієнт буде складати одиницю або дещо більше. По даним балансу цей показник можна розрахувати тільки один раз в місяць чи квартал. Підприємства виконують розрахунки з кредиторами кожний день. Тому для оперативного аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за поступленням засобів від продажу продукції, від погашення дебіторської заборгованості та іншими поступленнями грошових коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов’язань перед постачальниками та іншими кредиторами складається платіжний календар, в якому з одного боку – підраховуються готівкові і очікувані платіжні засоби, а з іншого – платіжні зобов’язання на той же період.

Оцінка ліквідності та платоспроможності проводиться за допомогою показників:

1. Маневреність грошових коштів.

2. Величина власного капіталу. Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Зростання цього показнику в динаміці – позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Орієнтовне значення показнику підприємство встановлює самостійно. Воно залежне від щоденної потреби підприємства у грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнт покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів ( з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідністю погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показнику – 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показнику – 50%.

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показнику є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

Аналізуючи стан платоспроможності підприємства, необхідно розглядати причини фінансових ускладнень, частоту їх утворення і тривалість прострочених зборів.

Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання плану по виробництву і реалізації продукції, підвищення її собівартості, невиконання плану прибутку і як результат – нестача власних джерел самофінансування підприємства, високий процент податкообкладання. Одною з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборотного капіталу: відкликання засобів у дебіторську заборгованість, вкладення у поверх планові запаси і на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування.

 

5. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється передусім у швидкості обороту його запасів. Аналіз її полягає у досліджувані рівнів і динаміки фінансових коефіцієнтів, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарства.

Основні показники ділової активності аналізуються в такій послідовності:

1) розраховуються самі показники;

2) показники порівнюються в динаміці;

3) робляться аналітичні висновки.

Показники ділової активності.

1. Загальне обертання капіталу. Показує розмір чистої виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. капіталу підприємства.

2. Обертання мобільних коштів. Показує розмір чистої виручки від реалізації на одиницю оборотних коштів.

3. Обертання матеріальних оборотних коштів.

4. Обертання готової продукції – відношення чистої виручки від реалізації до готової продукції.

5. Обертання дебіторської заборгованості. Показує, яка сума виручки від реалізації припадає на 1 грн. дебіторської заборгованості.

6. Середній строк обороту дебіторської заборгованості.

7. Обертання кредиторської заборгованості. Показує, яка сума виручки від реалізації припадає на 1 грн. кредиторської заборгованості.

8. Середній строк обороту кредиторської заборгованості.

9. Фондовіддача необоротних активів. Показує розмір виручки в розрахунку на одиницю необоротних активів. Зростання цього показника – позитивна тенденція, оскільки метою будь-якої діяльності є отримання більшого ефекту при менших витратах капіталу.

10. Обертання власного капіталу – відношення виручки від реалізації до власного капіталу підприємства.

 

6. Для фінансового оздоровлення сільськогосподарського підприємства, підвищення ефективності виробничої і фінансової діяльності необхідно, в першу чергу, розробити фінансову політику підприємства, метою якої є побудова ефективної системи управління фінансами.

Стратегічними завданнями розробки фінансової політики підприємства є:

- максимізація прибутку підприємства;

- досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства для власників (учасників, засновників), інвесторів, кредиторів;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

- використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових ресурсів.

До основних напрямків розробки фінансової політики підприємства відносяться:

1. Аналіз фінансово-економічного стану підприємства.

2. Розробка облікової і кредитної політики.

3. Управління оборотними засобами. Політика управління оборотними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, раціоналізації і оптимізації структури джерел їх фінансування.

Політика управління оборотними активами підприємства розробляється за наступними етапами:

- аналіз оборотних активів підприємства у попередньому періоді;

- визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства (консервативний, помірний і агресивний);

- оптимізація розміру оборотних активів;

- оптимізація співвідношення постійної та змінної частини оборотних активів;

- забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів;

- забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів;

- забезпечення мінімізації втрат оборотних активів в процесі їх використання;

- формування визначальних принципів фінансування окремих видів оборотних активів;

- оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів.

4. Управління кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, яка спрямована на розширення обсягу реалізації продукції і яка полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Політика управління кредиторською заборгованістю повинна полягати у забезпеченні своєчасного нарахування і виплаті коштів, які входять до її складу.

5. Управління витратами, включаючи вибір амортизаційної політики.

6. Вибір дивідендної політики.

Дивідендна політика підприємства являє собою складову частину загальної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною, що споживається і тією, що капіталізується з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Існує три підходи до формування дивідендної політики консервативний, компромісний та агресивний.

7. Розробка інвестиційної політики підприємства, яка являє собою частину загальної фінансової стратегії, яка полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики охоплює такі етапи:

- формування окремих спрямувань інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку;

- дослідження і облік умов зовнішнього інвестиційного середовища та кон’юнктури інвестиційного ринку;

- пошук окремих об’єктів інвестування і оцінка їх відповідності спрямуванням інвестиційної політики підприємства;

- забезпечення високої ефективності інвестицій;

- забезпечення мінімізації рівня ризиків, які пов’язані з інвестиційною діяльністю;

- забезпечення ліквідності інвестицій;

- визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел;

- формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства;

- забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.

Фінансове оздоровлення підприємства передбачає також виконання ряду заходів, серед яких найбільш поширеними є такі:

1. З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій.

2. Один зі шляхів запобігання банкрутства акціонерних підприємств — зменшення або повна відмова від виплати дивідендів по акціях за умови, що удасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення і підвищення дивідендних виплат у майбутньому.

3. Важливим джерелом фінансового оздоровлення підприємства є факторинг, тобто поступка банку або факторинговій компанії права на вимогу дебіторської заборгованості, або договір-цессия, за яким підприємство уступає свої вимоги до дебіторів банку як забезпечення повернення кредиту.

4. Одним з ефективних методів оновлення матеріально-технічної бази підприємства є лізинг, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна і служить одним з видів інвестування. Використання прискореної амортизації по лізингових операціях дозволяє оперативно обновляти устаткування і вести технічне переозброєння виробництва.

5. Залучення кредитів під прибуткові проекти здатне принести підприємству високий доход, також є одним з резервів фінансового оздоровлення підприємства.

6. Цьому ж сприяє і диверсифікація виробництва по основних напрямках господарської діяльності, коли вимушені втрати по одним напрямках покриваються прибутком від інших.

7. Зменшити дефіцит власного капіталу можна за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення термінів будівництва, виробничо-комерційного циклу, зверхнормативных залишків запасів, незавершеного виробництва і т.д.

8. З метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорт і т.п.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій.

9. Якщо підприємство дістає прибуток і є при цьому неплатоспроможним, потрібно проаналізувати використання прибутку. При наявності значних відрахувань у фонд споживання цю частину прибутку в умовах неплатоспроможності підприємства можна розглядати як потенційний резерв поповнення власних оборотних коштів підприємств.

10. Велику допомогу у виявленні резервів поліпшення фінансового стану підприємства може здійснити маркетинговій аналіз по вивченню попиту та пропозиції, ринків збуту і формуванню на цій основі оптимального асортименту і структури виробництва продукції.

11. Одним з основних і найбільш радикальних напрямків фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів по збільшенню прибутковості виробництва і досягненню беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентноздатності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадження прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використання вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивчення і впровадження передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.

12. Для систематизованого виявлення й узагальнення усіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальний реєстр втрат із класифікацією їх по визначених групах:

- від браку;

- зниження якості продукції;

- незатребуваної продукції;

- втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;

- неповного використання виробничої потужності підприємства;

- простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці і грошових ресурсів;

- перевитрати ресурсів на одиницю продукції в порівнянні з установленими нормами;

- псування і нестачі матеріалів і готової продукції;

- списання не цілком амортизованих основних засобів;

- сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;

- списання незатребуваної дебіторської заборгованості;

- простроченої дебіторської заборгованості;

- залучення невигідних джерел фінансування;

- стихійних лих;

- по виробництвам, які не дали продукції тощо.

Аналіз динаміки втрат і розробка заходів щодо їх усунення дозволить значно поліпшити фінансовий стан суб’єктів господарювання.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 2669; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.161.106.81
Генерация страницы за: 0.11 сек.