Техніки, на підставі теорії особистих конструктів Д. Келлі

1. Метод «Фіксованої ролі». Для вирішення питання перебудови особистих конструктів Д. Келлі запропонував техніку, яку назвав методом «фіксованої ролі». У ході коректувальної взаємодії клієнту пропонують (на основі відповідних прийомів) подивитися на світ очима іншої людини і поводитися відповідно. Клієнт за допомогою психолога активно експериментує з ролями гіпотетичних персонажів, стиль поведінки яких переймає. Істотною особливістю є те, що рольова гра розвертається не в спеціальних (коректувальних) умовах, а в реальному житті клієнта.

Для того, щоб з'ясувати, як клієнт структурує свій образ «Я» в рамках своєї системи особистих конструктів, психолог просить клієнта написати невелику п'єсу, в якій він був би головною дійовою особою. Такий прийом дозволяє одержати суцільний образ особи клієнта, а не просто набір хороших, і поганих якостей, що характеризують клієнта.

Психолог уточнює, яке значення вкладає клієнт у використовувані ним слова, як враховує свій життєвий досвід в спробах підтримати «Я-концепцію» і як він бачить розвиток свого «Я» в майбутньому.

Потім психолог пропонує клієнту написати твір: дати самому собі характеристику очима іншої людини, яка добре знає клієнта. Цей інший і стане тим персонажем, роль якого надалі розігруватиме клієнт.

Після того, як твір написаний, клієнта просять уявити, що він тимчасово відсутній (наприклад, виїде у відпустку), а його місце займе персонаж, в якого йому треба буде постаратися перевтілитися. Для цього клієнту необхідно спробувати уявити собі у всіх подробицях, що той інший міг би говорити, думати, робити, відчувати і навіть які він міг би бачити сни.

Проаналізувавши характеристику клієнта з погляду основних чинників, які він використовував для самоопису, психолог готує сценарій розігруваної ролі.

Пропонована клієнту роль повинна включати, як мінімум, одну характеристику, протилежну його самоопису. Вона може бути вибрана на основі використовуваної самим клієнтом полярності: наприклад, в самоописанні клієнт використовує конструкт «обережний — агресивний» або клієнту пропонується характеристика, яка ніколи навіть не приходила йому до голови, і яку йому буде нелегко інтегрувати в існуючу систему конструктів.

На думку Д. Келлі, клієнту може бути корисним проаналізувати наслідки невідомої йому дотепер поведінки, зігравши роль, створену на основі нового конструкта. Д. Келлі наполягав на тому, щоб пропонована роль розігрувалася саме за умови її розуміння у світлі теорії особових конструктів. Клієнт повинен діяти в рамках ролі з урахуванням поглядів інших людей і концентрувати увагу не тільки на поведінці оточуючих, але і на відмінності точок зору.

Психолог виходить з того, що мета рольової гри полягає не у «викоріненні» особистості клієнта та заміні її новою особою (тому недопустима пряма критика або сумніви в цілісності особистості клієнта), а в тому розумінні, що розігрувана роль відноситься до гіпотетичної особи, створеної як протилежність особистості клієнта. Виконуючи роль, клієнт перевіряє гіпотезу про свою особистість, сформульовану спільно з психологом. Проте, оскільки клієнт ніколи не припускав, що існують альтернативи його особі, то йому важко погодитися з тим, що остання — гіпотетичний конструкт і все, що клієнт випробовував у цій ролі і переживав раніше, було різними аспектами властивої йому поведінки, на які він дотепер не звертав уваги. Приймаючи нову, придуману роль, клієнту легше розглядати її як один із варіантів способу мислення і поведінки.

Під час «репетицій» психолог може виконувати ролі значущих для клієнта людей або обмінюватися ролями з самим клієнтом. Д. Келлі вважав цей обмін особливо важливим, оскільки тим самим клієнту вдається реконструювати погляди інших людей. Останнє — необхідна передумова успішної рольової взаємодії. Психолог повинен зуміти показати клієнту, яким чином власні гіпотези можуть бути використані як основа для структуризації взаємодій між ним і іншими людьми і для інтерпретації результатів цієї взаємодії.

Розігруючи різні ситуації із значущими людьми, клієнт починає поступово усвідомлювати, що він може успішніше експериментувати з міжособистісними стосунками, використовуючи свою власну поведінку як «незалежну», тобто його поведінка може виступати як змінна в будь-якій ситуації, яка потенційно знаходиться під контролем і може систематично корегуватися. Поступово з набуттям нових навиків клієнт може прийти до висновку, що він здатний викликати у свого соціального оточення саме ті реакції, які і мав намір викликати. Клієнт стає дослідником в нескінченній програмі, в якій він за допомогою власної поведінки ставить все нові і нові запитання і в якій єдиною незалежною змінною у всіх експериментальних ситуаціях є його власний спосіб мислення і, відповідно, його поведінка.

В кінці психокорекційної роботи (в цілому вона триває 1—2 тижні) клієнту дозволяється повернутися до властивої йому раніше рольової поведінки. «Повернувшись» у своє колишнє «Я» клієнт обговорює з психологом набутий досвід.

На закінчення психолог передає клієнту відповідальність за оцінку набутого ним досвіду і за те, що він згодом зробить з урахуванням цього нового досвіду. Д. Келлі стверджував, що клієнт не має намагатися виконувати запропоновану йому роль надалі, навіть якщо експеримент був дуже вдалим чи ввести до своєї звичної ролі якісь певні елементи нової для її доповнення. 3авданням для клієнта стає конструювання своєї власної особистості у все нових і нових серіях експерименту, які можуть продовжуватися все життя.

Виконуючи роль нової особи з новим поглядом на себе і інших — спочатку наодинці з психологом, а потім в реальному житті — клієнт переконується, що багато побоювань, що лежать в основі його проблем, марні і безпідставні і він здатний до нової конструктивної поведінки.

2. «Підйом сходами». Техніка дозволяє клієнту вивчити ієрархію конструктів. Якщо клієнт вважає за краще користуватися такими конструктами, що підпорядковують йому поведінку інших чи його власну поведінку, то психолог ставить клієнту запитання: «Чому? Чим краще для вас виконувати ролі, що підпорядковують когось?» Обговорення конструктів за допомогою питань, що починаються із слова «чому», схоже на так званий підйом вгору по сходах.

3. «Складання піраміди». Ця техніка дуже схожа на техніку «Підйом по сходах», але психолог замість питання «чому?» ставить питання «як?». Процедура складання піраміди є своєрідним рухом «вниз», до конкретизації опису поведінки унаслідок діючого або іншого конструкта, а «Підйом по сходах» є рухом «вгору», до пошуку ширшого мотиву, який запускається питанням «чому?», тобто до виявлення абстрактнішого конструкту.

4. «АВС-модель». Дана техніка полягає у тому, що клієнта просять охарактеризувати кожен полюс досліджуваного конструкту. Наприклад, у жінки надлишкова вага. Особистісний конструкт ─ «стрункі- повні». Психолог ставить їй наступні питання: «Які переваги у неї є внаслідок надмірної ваги? Які мінуси привносить в її життя велика вага?» Відповідаючи на питання, поставлені таким чином, клієнт має нагоду визначити межі дії конструкта і зробити спроби для його перебудови. Таким чином долається дихотомічне мислення характерне для способу мислення названого ділемами.

У когнітивному підході можна виділити два напрямки:

1. Когнітивно-аналітичний.

2. Когнітивно-поведінковий.

Дата добавления: 2014-01-11