Формальна соціологія Ф. Тьонніса й Г.Зіммеля

Лекція на тему: Соціологія Е. Дюркгейма

Соціологія М. Вебера й В.Парето

Соціологія Е.Дюргейма.

Е.Дюркгейм (1858-1917) “Правила соціологічного методу”- увів поняття “соціального факту”, які він уважав незалежними від волі й свідомості людей, що і є примусової силою людей, що змушують, діяти певним чином. Д. підрозділяв соц. факти на матеріальні (демографічні, географічні і т.д.) і духовні - колективні уявлення (звички, традиції, звичаї, правила поведінки). Суспільство за Д. - самостійне буття, наділене перевагою над індивідом. Головним критерієм соц. розвитку Д. уважав “соціальну солідарність”, а силою, що творить соціальне ціле - поділ праці. Солідарність спочиває на колективній свідомості - традиціях і віруваннях, які розділяють члени суспільства. Колективна свідомість відбиває характер народу, але незалежно від нього. Поділ праці обумовлює обмін, юридичною формою якого є договір і взаємні зобов'язання членів суспільства, що творять співробітництво й кооперацію. Д. розрізняє механічну й органічну солідарність. Перша базуэться на примусі, друга на терпимості й демократії. Значне місце в системі колективних уявлень і механізмах солідарності Д. віддавав релігії, включивши в неї всю систему вірувань, розвив концепцію “релігії без Бога”.

Соціологія Теніс (основні роботи, принципи, поняття).

Фердинанд Теніс (1855-1936) - “Спільність і суспільство”, “Введення в соціологію” - розглядає соціологію як науку про людині, його фізичні, психічної й соціально-природної сутності. Соц. сутність людини за Т. полягає в його розумових здібностях людей, що визначають існування. Людські думки знаходять вираження у формах людського буття: суспільстві, церкві, державі. Суспільство є вираженням взаємозв'язку людей, до яких ставляться симпатії й антипатії, довіра й недовіра, воля й обов'язки. Ці соціальні зв'язки Т. визначає як суспільні сутності, що визначають суспільну поведінку й сутності індивідів. Зв'язки поневолюють людину якщо вона не усвідомлює їх, усвідомлення допомагає уявити залежність як природню, як взаємозалежність і керувати нею, звільняючись від поневолення. Результатом усвідомлення є поява суспільної волі, що становить основу суспільства й спільності (громади). Воля проявляє себе у двох формах - простій (сутнісній або емоційній) і раціональній - усвідомленої. Вищим вираженням емоційної волі є творчість, раціональної - виробництво. Теніс розділяє поняття суспільства, де панує раціональна воля й спільності (громади), де панує природня, емоційна воля. Асоціації, де перемішані суспільство й спільності (громади) Т. називає суспільними системами й розрізняє: соціальні зв'язки -громади (спільності за духом), колективи (симбіоз духу й вигоди) і організації (спільності на основі вигоди). Соціальність заснована на спільності (комунізм) у ході історичного прогресу заміняється суспільною соціальністю (державою), вищим вираженням якої Т. уважав “міжнародний соціалізм”.

Соціологія Зіммеля (принципи й поняття).

Георг Зіммель (1858-1918) - Засновник формальної соціології, представник “філософії життя”. Наполягав на протилежності законів природи й суспільства, тому що “життя” розумілася їм як процес “творчого становлення”, невичерпний раціональними засобами, що й осягається інтуїтивно. “Переживання життя” об'єктивується в різноманітних формах культури. “Трагедія життя” - протиріччя між творчістю й застиглими формами культури.

З. уважав, що над світом конкретного буття піднімається світ ідеальних цінностей - чиста форма, що фіксує стійкі, універсальні риси соціальних явищ. Чиста форма - це відносини індивідів ізольовані від конкретних мотивів і ін. психологічних актів. У центрі уваги соц. концепції З. перебувають “людські взаємодії” опосередковані формами усуспільнення (культурою). З. називав соціологію “геометрією соціальної взаємодії”, представляючи її як формально-логічну суспільну теорію. Проявами людської взаємодії З. уважав підпорядкування й панування, спеціалізацію й диференціацію функцій у процесі діяльності, явища конфлікту й суперництва, створення партій і т.д. Формами взаємодії є асоціація й дисоціація. Асоціація індивідів припускає їх права й обов'язки, тому суспільство З. розглядав як систему відносин, здатну обумовлювати обов'язки індивідів. Процесам асоціації протистоять процеси дисоціації, що виливаються в конфлікт. Вищою формою конфлікту є конфлікт між творчістю й культурою, що обумовлює обов'язки й обмеження волі індивіда в асоціації.

Соціологія М.Вебера (основні роботи, принципи).

Макс Вебер (1864-1920) “Протестантська етика й дух капіталізму”, “Господарство й суспільство”. Вебера іноді називають капіталістичним Марксом, оскільки він розробляв соціологію економічної поведінки людей. Вихідною тезою В. є теза про те, що конкретно-історична констатація дійсності (соціальні факти) не можуть дати нам знання про неї. Головним інструментом пізнання у В. виступають т.зв. - ідеальні типи - теоретичні категорії. Вони конструюються для співвіднесення з реальністю й таким чином служать інструментом дослідження. Прикладами І.Т. є бюрократія, релігія, капіталізм і т.д. Разом з тим, соціальні типи передують соціальній дії й певним чином орієнтують його. В. виділив чотири типи соціальної дії: 1) цілераціональний 2) цінніснораціональний 3) традиційний 4) афективний

На основі свого методу В. дав інтерпретацію функціонування сучасного йому суспільства, яке він ототожнював з культурно-історичними рамками“ західної цивілізації”. Беручи участь у виробництві індивід проявляє свої особистісні здатності й компетенцію й відіграє роль залежно від цих якостей. Різноманіття ролей складається в систему соціальних інститутів, які на певному етапі здобувають свою логіку буття, незалежну від волі складових їхніх індивідів, стаючизверхособистісними суб'єктами соціальної дії й розбудовуючи системи норм і правил, нав'язують їхнім індивідам, контролюють і підкоряють останніх. Самі інститути еволюціонують у суперорганізацію, цілі якої вже не збігаються ні із цілями індивідів, ні із цілями суспільства в цілому.

У роботі “Протестантська етика й дух капіталізму” Вебер проаналізував вплив протестантської етики (сам він вважав її цілераціональною) на становлення й розвиток капіталізму, розкривши еволюцію аскетичних принципів протестантизму до функціонування системи капіталізму в цілому.

Соціологія Вільфредо Парето (1848-1923)

«Курс політичної економії, трактат по загальній соціології»

Основу його теорії суспільних процесів визначають людські вчинки, обумовлені ірраціональними інстинктами. Суспільство-Система взаємодіючих індивідів. Усе в людині це «залишки» і «похідні» (деревації). «Залишки» - це спонукання, бажання, інтерес, «похідні» - це обґрунтування людиною її поведінки. Соціальна нерівність - нерівномірний розподіл залишків. Суспільство має вигляд піраміди: нагорі обдаровані, унизу вожді. Суспільство постійне в рівновазі, різні інтереси врівноважують один одного. Концепція циркуляції еліт. Еліта ділиться на правлячу (політична й економічна) і неправлячу (творча). Циркуляція полягає в тому, що обдаровані представники низів піднімаються в правлячу, а із правлячої еліти хтось не витримує конкуренції й деградує. Постійна циркуляція – це неминуче, що не припиняється, це закон існування в суспільства. Найвищим принципом політичного життя є влада. Ідеологія – це результат «похідних». Ідеологія існує в різних формах. Ідеологія цей засіб боротьби еліт.

Дата добавления: 2014-01-11