Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види влади




Залежно від засобів здійснення влади в науці розрізняють такі її види,як економічна, соціальна, політична, духовно-інформаційна, сімейна тощо.

Глибинним джерелом економічної влади є відмінності у відношенні людей до власності на засоби виробництва.

Економічна владаце об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі волю інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери тощо.

Соціальна влада передбачає розподіл соціальних благ і пов’язана з визначенням статусу різних груп у структурі суспільства, посад, прав, наданням соціальних послуг у сфері освіти, охорони здоров’я, забезпечення житлом, а також розподілом доходів, пільг та привілеїв.

Духовно-інформаційна владаце організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та ідеологічного впливу. Цей вид влади реалізується за допомогою таких засобів, як релігія, мораль, ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація про поточні події суспільного життя тощо.

Сімейна влада - це побудований на силі авторитету вплив одного або декількох членів сім’ї на її життєдіяльність.

Політична владає найважливішим видом влади в суспільстві. Найважливішим засобом її здійснення є правові норми – встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин загальнообов’язкові правила поведінки.

Конкретизуючи характеристику політичної влади, можна виокремити декілька її основних особливостей.

 

4.2. Основні особливості політичної влади:

1. Верховенствополітичноївлади – полягає в обов’язковості її рішень для всіх інших видів влади, суспільства в цілому.

2. Публічністьполітичної влади означає її суспільний, безособовий і відкритий характер. На відміну від, наприклад, сімейної влади, політична влада реалізується від імені і в межах усього суспільства і звертається за допомогою права до всіх його членів.

3. Моноцентричністьполітичної влади виявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Таким центром є держава, її вищі органи. Інші види влади є поліцентричними, вона здійснюється багатьма незалежними один від одного центрами (підприємствами, фондами, засобами масової інформації тощо).

4. Легальністьполітичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу.

4.3. Функції політичної влади.

Багатоманітними є функції політичної влади.Різні джерела представляють різну їх кількість, зустрічаються розбіжності у їх назвах. Але в цілому функції політичної влади збігаються з функціями політики.



Функції політичної влади:

1. Керівництво та управління суспільством– реалізується у розробці відповідно до конкретних умов, економічного і політичного становища країни стратегії і тактики управління суспільством.

2. Інтеграція суспільства– реалізується шляхом конкретизації передбачуваних політичних рішень та дій щодо різних соціальних спільностей, ставлення до політичної опозиції, врахування та узгодження соціальних інтересів.

3. Оптимізація політичної системи– реалізується шляхом змін політичної системи новими політичними елітами, що отримали владу, відповідно до проголошених цілей і завдань. Однак при цьому вони мусять зважати на інтереси та потреби інших політичних сил.

4. Забезпечення політичної стабільності– реалізується шляхом врахування інтересів політичних сил різного спрямування, уникнення загострення політичного і соціального протистояння. Цю функцію намагається виконати будь-яка політична еліта, оскільки стабільність є основою існування політичної влади.

 

4.4. Форми політичної влади.

Політична влада може виявлятися в декількох формах.

Форми політичної влади:

1. Панування – такий механізм здійснення влади, який набуває форми соціальних інститутів і передбачає:

- поділ соціальних груп на пануючі і підлеглі;

- ієрархію і соціальну дистанцію між ними;

- виокремлення та відокремлення особливого апарату управління.

Панування є формою суспільної організації влади, воно виявляється в економічній, політичній та ідеологічній формах.

Економічне пануваннявиступає як контроль над засобами виробництва, самим виробництвом та розподілом його продуктів.

Політичне пануванняполягає в контролі над використанням державної влади, а ідеологічне пануваннявиявляється у монопольному становищі в суспільстві тієї системи ідей і поглядів, яка обгрунтовує справедливість існуючих економічних, соціальних і політичних порядків.

2. Керівництвоце розробка та прийняття правлячою групою важливих для суспільства рішень, визначення його цілей, завдань, перспектив. Такі рішення складають змістовну сторону волі пануючих соціальних сил, фіксуються в документах, що схвалюються вищими форумами і отримують законодавче оформлення. Керівництво здійснюється на основі вертикальних зв’язків, відносин субординації і вимагає безумовного підкорення виконавця керівникові.. Політичне керівництво – це здатність класу, групи, індивіда чи партії здійснювати свою політичну лінію шляхом впливу різними методами й засобами влади на суспільство в цілому та його різноманітні складові.

3. Управлінняце діяльнісно-практичне виявлення волі правлячої групи, практичне застосування влади, безпосередня практична діяльність щодо здійснення прийнятих політичних рішень. Цей вид діяльності притаманний адміністративному апарату, що також називається органами державного управління.

4. Контрольце здатність суб’єктів влади постійно стежити за тим, як реалізуються настанови влади – закони, укази, розпорядження тощо.

5. Легітимність політичної влади.

5.1. Поняття легітимності влади.

Примусовий характер політичної влади, негативний відтінок у її сприйнятті суспільною свідомістю породжують проблему легітимності влади.

Сьогодні термін “легітимний” означає “законний”. Проте в момент виникнення його зміст був дещо іншим. Поняття легітимності і легітимізму виникли на початку Х1Х ст. у Франції і виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну на відміну від влади узурпатора Наполеона. Після Французької буржуазної революції 1830 р. “легітимістами” називали прихильників королівської династії Бурбонів. Відповідно, легітимістами стали називати монархістів, прибічників легітимної (законної) династії монархів, поваленої революцією. Тоді ж легітимізм набув іншого значення – визнання даної державної влади і певної території держави на міжнародному рівні.

Поступово склалося розуміння легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади. Об’єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми.

Нині легітимність вважається обов’язковою ознакою цивілізованої влади. Це зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також особи, що не ладнають з законом і владою. Легітимність влади означає її прийняття основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб’єктів влади встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження.

 

5.2. Легітимність та легальність влади.

Для характеристики політичної влади використовується також термін “легальний”, що означає “законний”. Легальна владаце влада, що встановлена у законному порядку і діє відповідно до закону.

Легальність є формально-юридичною, а легітимність – соціокультурною характеристикою влади. Це означає, що легітимність може оцінюватися, навіть вимірюватися, але не піддається повній формалізації.

5.3. Ознаки легітимності політичної влади.

1. Встановлення влади в результаті демократичних процедур.Цей критерій є основним з точки зору ліберально-демократичної позиції. Влада, встановлена насильницьким шляхом, не визнається легітимною.

2. Здатність володіти ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність.

Цей критерій вважається пріоритетним з позицій політичного реалізму. А це означає, що навіть встановлена незаконним шляхом влада (наприклад, у результаті революції чи воєнного перевороту), за умови її ефективності з часом може бути визнана громадянами та світовим співтовариством правомірною, тобто отримати легітимність. Така ситуація склалася, наприклад, У Бразилії та Чилі, де встановлена в результаті воєнного перевороту державна влада зуміла підтримати внутрішній порядок у країні, забезпечила соціальну та політичну стабільність, економічний прогрес та підвищення добробуту населення. Ситуація може скластися і протилежно, коли встановлена демократичним шляхом державна влада з часом втрачає підтримку громадян, наприклад у разі невдалих реформ чи тотальної корумпованості можновладців. Такі дії є прямим шляхом до втрати легітимності.

3. Стабільність соціально-економічної і політичної системив конкретній країні може бути ознакою легітимності пануючої влади.

4. Результати виборів чи референдумів можуть бути показником легітимності. Хоча цей зв’язок і не є прямим, зрозуміло, що чим меншою є частка громадян, які беруть участь у виборах, тим нижчим є рівень легітимності влади. Водночас високий відсоток громадян, що взяли участь у виборах, сам по собі не є гарантією легітимності влади, оскільки така участь може бути відверто чи приховано примусовою.

5. Рівень примусу, що застосовується у здійсненні владних функцій.

6. Наявність спроб скинення уряду чи лідера.

7. Вияви громадянської непокори.

8. Масовість демонстрацій на підтримку чи проти влади.

 

Основні причини делегітимізації влади:

1. Суперечність між пануючими в суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти.

2. Суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою.

3. Відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу.

4. Бюрократизація і корумпованість державного апарату.

5. Націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади.

6. Дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади.

7. Нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.

 

5.4. Типи легітимності політичної влади.

Знання про легітимність політичної влади істотно поглиблюється її типологіями, що мають на меті виокремлення і з’ясування особливостей різних типів легітимності. Найвідомішою в політології є типологія легітимності німецького політолога та соціолога Макса Вебера.

1. Традиційний типлегітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі і вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу. Дослідники розрізняють декілька видів цього типу:

а) Патріархалізм – характеризується повною залежністю від традицій і самого владаря. Цей вид легітимності притаманний родовим відношенням.

б) Патрімоніалізм– припускає певну свободу владаря від традицій і з’являється тоді, коли виникає потреба у створенні армії та адміністративного апарату для управління захопленими територіями.

в) Султанізм – різновид патрімоніалізму, що сформувався на Сході. Влада передається за спадковим принципом, а владар фактично є вільним від патріархальних традицій, що фактично межує з абсолютною сваволею.

г) Феодалізм – відрізняється від султанізму тим, що чиновники рекрутуються з місцевої знаті, утворюючи стан нотаблей.

2. Харизматичний типлегітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні, месіанські якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба згуртування всіх верств суспільства навколо політичного лідера (наприклад, в періоди революцій). При цьому свідомо культивується велич самої особи керівника, авторитет якого сприяє визнанню влади населенням. Для харизматичного типу легітимності характерним є інтенсивний емоційний зв’язок між лідером та масами, створення культу особи. Проте якщо лідер припуститься серйозної політичної помилки, його авторитет буде підданий сумніву. Крім того, для цього типу існує проблема успадкування влади. Якщо лідер не призначає наступника, то між його послідовниками нерідко виникає боротьба за право успадкувати владу, що загрожує перерости у кризу і привести до втрати впливу на суспільство.

3. Раціонально-легальний (демократичний) типлегітимності політичного панування базується не на вірі у певну особу, а на переконанні підвладних у законності (легальності) і доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності:

- органи влади та їх керівники обираються через демократичні процедури і відповідальні перед виборцями;

- правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади і посадові особи.

Цей тип є основним в сучасних демократичних державах. Оскільки він грунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним, на відміну від персоналізованого типу легітимності, пов’язаного з довірою до осіб керівників.

Названі типи легітимності політичної влади не існують у чистому вигляді – кожен з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного.

В сучасній політології дослідники виокремлюють ще декілька типів легітимності політичної влади.

Сучасні типи легітимності влади:

1. Ідеологічна легітимність– утвердження і виправдання влади за допомогою ідеології, що вноситься у масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною залежно від того, хто є її суб’єктом, до кого вона звернена, на яких цінностях грунтується.

Наприклад, комуністична ідеологія, в основі якої лежить ідея соціальної рівності, формує тип легітимності влади, пов’язаний з очікуванням і отриманням людиною від неї усіляких благ. Ліберальна ідеологія, що грунтується на ідеї індивідуальної свободи, навпаки, робить легітимною ту владу, яка надає людині гарантії індивідуальної свободи, не втручається в її особисті справи. Різновидом ідеологічної легітимності є ідентифікація об’єкта влади з її суб’єктом. Такий тип легітимності притаманний тоталітарному суспільству і досягається завдяки інтенсивній пропаганді з використанням гасел типу “Держава – це ми, трудящі”, “Народ і партія єдині”, “Плани партії – плани народу” тощо.

Різновидом ідеологічної легітимності є етнічна легітимність, яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою.

Ознаки етнічної легітимності:

- висока активність осіб корінної національності;

- маніпуляція ідеєю національної держави;

- неспротив осіб некорінних національностей.

Етнічна легітимність може призвести до утвердження етнократіївлади націоналістично налаштованої етнічної еліти.

Феномен етнократії виявився у багатьох колишніх радянських республіках. Не уникла цього явища і Україна, про що свідчать заклики й намагання деяких політичних сил призначати на державні посади “патріотів”, “свідомих українців” тощо. (Детальніше див.: Волков В.К. Этнократия – непредвиденный феномен посттоталитарного мира//Полит. Исследования. 1993. № 2.)

Етнічна легітимність не має історичної перспективи, бо провідною тенденцією світового розвитку є утвердження раціонально-легального типу легітимності, що розрахована на свідомість, розум людей. Водночас ідеологічна легітимність грунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання і навіювання. Вона є результатом односпрямованого процесу впливу влади на маси, який не передбачає зворотних зв’язків, активної участі мас у розробці тієї ж ідеології.

2. Структурна легітимністьпов’язана з раціонально-легальною і притаманна стабільним суспільствам, де заведений порядок формування владних структур став звичним. Люди визнають владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил. Вони переконані у правомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

3. Персоналізована легітимністьгрунтується на довірі до конкретної керівної особи. Така легітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщо харизматичного лідера ідеалізують, то стосовно лідера з персоналізованою легітимністю переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізована легітимність підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді як харизма може протиставляти себе ідеологічним стереотипам та існуючим владним структурам.

 

Існують і інші типи легітимності політичної влади. Наприклад, за джереламирозрізняють:

- легітимність участі, що грунтується на залученні громадян до участі в управлінні суспільними справами, що створює обстановку причетності їх до політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення і результати;

- технократична легітимність,що грунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями;

- легітимність через примус виявляється в силовому примушенні громадян до визнання і виконання настанов влади.

Легітимність влади проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональному та місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи влади, люди можуть не довіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять за допомогою методів, далеких від демократії.

 

З легітимністю тісно пов’язана ефективність політичної влади як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об’єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищим є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє.

 

 


Рекомендована література

Ануфриев Е. А. Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит, журн. - 1996. - № 4.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи­тализма. М, 1985.

Бутенко А. П. Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. - 1999. -№ 2.

Бутенко А. П. Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше­ния // Социально-гуманитарные знания. - 1999. - № 3.

Вебер М. Политика как призвание и профессия //Избр. произведения. М., 1990.

Ильин М. В., Коваль Б. И. Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради­ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.

Коваль Б. И., Ильин М. В. Власть versus политика // Полит, исследования. 1991. № 5. Лузан А. А.

Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989.

Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994. Мясников О. Г. Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6. Халипов В. Ф. Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990. № 7.

Чудинова И. М. Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12.

Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьева Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія : Навчальний посібник. Видання 2-е, перероблене та доповнене.- К.: Видавництво «Фірма «ІНКОС», Центр учбової літератури, 2007.-288с.

1. Політологія Кн. Перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство /

А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина.- Київ: Ельга- Н, Ніка- Ценр, 2000.- 548с.:іл.

4. Гелей С.Д., Рутар С.М.

Основи політології : Навч. пос- 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1999.-427с.-(Вища освіта XXI століття). 1. В. И. Скиба та ін.

Вступ до політології: Екскурс в історію правничо- політичної думки/К.: Основи, 1996. 717с.





Дата добавления: 2014-01-15; Просмотров: 2170; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.224.247.75
Генерация страницы за: 0.168 сек.