Інші учасники адміністративного судочинства

Вище нами були розглянуті основні питання процесуального ста­новища осіб, які беруть участь у справі. Проте існує ще одна група учасників адміністративного судочинства, яка відіграє досить вагому роль у процесі. Стаття 62 КАС України містить вичерпний перелік учасників адміністративного процесу, спільним для яких є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи. До них належать: секретар судового засі­дання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекла­дач. Саме ознака наявності юридичного інтересу в результаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у справі, від інших учас­ників адміністративного процесу. Разом з тим процесуальне станови­ще інших учасників адміністративного процесу не однакове, що до­зволяє поділити їх на два види. Перший вид охоплює осіб, які обслу­говують судовий процес. До них можна віднести секретаря судового засідання, судового розпорядника та перекладача. Основними обо­в'язками цієї групи учасників адміністративного процесу є: надання кваліфікованої допомоги всім учасникам адміністративного процесу, забезпечення нормального ходу судового засідання із вживанням усіх передбачених законодавством засобів тощо. Другий вид вклю­чає осіб, які сприяють розгляду справи. До неї належать: свідок, ек­сперт та спеціаліст. Представники цієї групи повинні, насамперед, з'являтися за викликом суду та надавати у розпорядження суду всі дані, що стосуються справи.

Секретар судового засідання. Розглянемо процесуальне поло­ження секретаря судового засідання. Секретар судового засідання входить до складу апарату суду, який у відповідності до ст. 130 За­кону України "Про судоустрій України" здійснює організаційне за­безпечення роботи суду. Секретар судового засідання виконує низку важливих функцій не тільки в ході судового засідання, а й за його межами. По-перше, він здійснює судові виклики і повідомлення з додержанням усіх норм гл. З КАС України. По-друге, секретар судо­вого засідання доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув в судове засідання, чи вручено судові повістки та по­відомлення тим, хто не з'явився, і повідомляє причини їх неприбут­тя, якщо вони відомі. По-третє, згідно зі ст. 41 КАС України, секре­тар судового засідання під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У випадку коли за розпоря­дженням головуючого це робить інший працівник апарату суду, сек­ретар судового засідання забезпечує контроль за повним фіксуван­ням судового засідання технічними засобами. По-четверте, як перед­бачено ст. 42 КАС України, одночасно із технічним записом судового засідання секретар судового засідання веде журнал судового засі­дання. По-п'яте, секретар судового засідання оформляє всі матеріа­ли адміністративної справи.

Перелік повноважень секретаря судового засідання не є вичерп­ним. У КАС України містяться також деякі інші його обов'язки, наприклад обов'язок скласти протокол про вчинення окремої проце­суальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення (ст. 45 КАС України). Крім того, законодав­ством передбачена обов'язковість виконання секретарем судового засідання інших доручень головуючого у справі.

Необхідно також зазначити, що секретар судового засідання ви­конує функції судового розпорядника в разі відсутності останнього в судовому засіданні. Тобто є підстави вважати, що законодавець мав на увазі те, що у справах, які не визначаються складністю, секретар судового засідання здійснює також обов'язки судового роз­порядника.

До інших учасників адміністративного судочинства належить також судовий розпорядник. Введення цього учасника в адміністративний процес є новелою і покликане забезпечити численні організаційні ас­пекти судового засідання. У відповідності зі ст. 132 Закону України "Про судоустрій України", у кожному суді діє служба судових розпо­рядників. Основним призначенням судового розпорядника є забезпе­чення додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених пра­вил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні тощо. Судові розпорядники призначаються на посаду і звільняються з посади головою відповідного суду (Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 p.). Порядок створення та діяльності служби судових розпорядників визначається Тимчасовим положенням про службу судових розпорядників та організацію її діяльності, затвердже­ним наказом Державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 р. Цим документом встановлені основні завдання та функції су­дових розпорядників, їхні права, обов'язки та відповідальність.

Участь судового розпорядника в судовому засіданні не є обов'яз­ковою. Вважається, що рішення про доцільність залучення судового розпорядника повинен виносити головуючий залежно від складності справи.

Треба зазначити, що перелік обов'язків судового розпорядника, наведений у ч. 2 ст. 64 КАС України, дає підстави вважати, що ці обов'язки мають переважно організаційний, технічний характер. Найважливішими з них є: забезпечення належного стану зали судо­вого засідання і запрошення до неї учасників адміністративного про­цесу; слідкування за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; виконання розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта тощо. З вищенаведе-ного виходить, що судового розпорядника наділено владними повно­важеннями, оскільки вимоги, пов'язані з виконанням його обо­в'язків, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, при­сутніх у залі судового засідання. Перелік обов'язків судового розпо­рядника, закріплений у КАС України, не є вичерпним і в ньому передбачена можливість виконання судовим розпорядником інших різноманітних розпоряджень головуючого, пов'язаних із забезпечен­ням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

Наявність в судовому засіданні судового розпорядника, безумов­но, створює максимально сприятливі умови для всебічного та ефек­тивного розгляду адміністративної справи. Діяльність судового роз­порядника дозволяє секретарю судового засідання зосередити всі свої зусилля на повному фіксуванні судового засідання технічними та іншими засобами, бо в разі відсутності судового розпорядника, як вже зазначалося, його функції виконує секретар судового засідання.

Свідок. Свідком у суді може виступати кожна особа, яка володіє відомостями про обставини, що належить з'ясувати у справі. Термін "кожна особа" підкреслює прагнення законодавця надати мож­ливість суду отримати якомога більше відомостей по справі для її повного та всебічного розгляду, та як наслідок цього в законі відсутні прямі обмеження за мотивами віку свідка, його родинних або інших близьких стосунків з особами, які беруть участь у справі. Аналіз положень ст. 65 КАС України, що регулює процесуальне становище свідка в адміністративному судовому процесі, дає змогу стверджувати, що свідком може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікуваль­ному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати з цього приводу показання. Таким чином, перш за все зако­нодавець підкреслив те, що свідком повинна виступати дієздатна фізична особа. Вважаємо, що мова йде про адміністративну процесу­альну дієздатність. За правилами ст. 48 КАС України адміністратив­на процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-право­вих відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть само­стійно брати участь. Проте ст. 142 КАС України передбачає допит адміністративним судом малолітніх та неповнолітніх свідків, тобто свідком може бути і неповнолітня особа, яка не володіє повним обсягом дієздатності, але судом обов'язково враховується вік непов­нолітнього, рівень його розвитку та здатність сприймати обставини, що мають значення для справи. Уявляється, що залучення непов­нолітніх до участі в процесі як свідків можливе лише тоді, коли за якихось обставин цього не можна уникнути.

Незважаючи на те, що законодавець закріплює досить широке коло осіб, які можуть бути допитані як свідки, в ч. 2 ст. 65 КАС України зафіксований перелік осіб, які за різноманітними обставинами не можуть залучатися як свідки. По-перше, це недієздатні фізичні особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіат­ричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи та давати з цього приводу показання. По-друге, це — представники в судовому процесі, захисники у кримінальних спра­вах, які не можуть свідчити про обставини, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника. Окремо у статті виділена така категорія осіб, як священнослужителі, що є новелою законодавства. З метою охорони таємниці сповіді, вони не можуть давати показання про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Таємниця нарадчої кімнати також захищається законом, тому професійні судді, народні засідателі та присяжні не можуть давати показання про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення.

Перелік осіб, які не можуть залучатися як свідки, не є вичерп­ним. Пунктом 5 ч. 2 ст. 65 КАС України передбачено також обме­ження щодо інших осіб, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

Хоча родинні або інші близькі відносини не є обмеженням для залучення як свідків, законом передбачена можливість фізичної осо­би відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловіка; дружини; батька; мати; вітчима; мачухи; сина; дочки; пасинка; падчерки; брата; сестри; діда; баби; внука; внучки; усиновлювача чи усиновленого; опікуна чи піклувальника; особи, над якою встановлено опіку чи піклування; члена сім'ї або близького родича цих осіб).

Свідок має право відмовитись від давання показань тільки за тих підстав, що передбачені законодавством.

Залучення свідка до участі в адміністративному процесі можливо з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Якщо притяг­нення свідка здійснюється з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, останні заявляють клопотання про виклик свідка, де повинні зазначити його ім'я, місце проживання (перебування, роботи, служ­би) та обставини, щодо яких він може дати показання.

Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Безумовно, мова йде про відомості, що стосуються справи.

Аналіз положення ч. 5 ст. 65 КАС України дає підстави ствер­джувати, що з'явлення до суду та надання правдивих доказів — це обов'язок свідка, від якого він може відмовитися тільки за обставин, передбачених судом (див. вище), та який забезпечується юридичним примусом. По-перше, у разі нез'явлення свідка до судового засідан­ня, суд може вирішити питання про привід свідка. Здійснення при­воду регулюється ст. 272 КАС України. Крім цього, в законодавстві передбачена також адміністративна відповідальність свідка. Так ст. 185-3 КпАП України встановлює за неповагу до суду, одним з про­явів якої є злісне ухилення від явки в суд свідка, накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Свідок зобов'язаний завчасно повідомити суд у разі неможли­вості прибуття за викликом в судове засідання. Це, звичайно, звільняє свідка від несприятливих наслідків. Треба зазначити також, що законом передбачається допит свідка за виняткових обставин за місцем його проживання або в місці його перебування. Так, свідок, який не може з поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду за місцем його проживання. Свідок, який не може з'явитись у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебуван­ня (ст. 78 КАС України).

До основних процесуальних прав свідка в адміністративному про­цесі належать: право користуватися послугами перекладача, письмо­вими записами, а також право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду відповідно до ст. 92 КАС України. Так свідок має право на оплату проїзду, а також на отримання добових у разі пе­реїзду до іншого населеного пункту. Свідок має й інші процесуальні права, передбачені КАС України.

У законодавстві встановлена кримінальна відповідальність свідка за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання по­казань з непередбачених законом підстав. Так, у відповідності до ст. 384 КК України, завідомо неправдиве показання свідка в суді ка­рається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються вип­равними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Також ст. 385 КК України передбачає за відмову свідка від давання показань у суді з непередбачених законом підстав, на­кладення штрафу від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Експерт. До інших учасників адміністративного судочинства КАС України відносить також експерта та встановлює основні засади про­цесуального становища експерта в адміністративному процесі (ст. 66 КАС України). Експерт є особою, яка сприяє розгляду справи. Роль експерта в адміністративному процесі досить важлива, тому законо­давець приділив його процесуальному становищу багато уваги.

Експерт — це особа, яка має необхідні знання; якій доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи; яка дає висновок шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

У відповідності до ст. 10 Закону України "Про судову експерти­зу" [7], судовими експертами можуть бути особи, які мають необ­хідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судови­ми експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отри­мали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення окремих судових експертиз можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Законом передбачені також обмеження щодо осіб, які не можуть бути судовими експертами. За загальним правилом, не можуть залу­чатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які ма­ють судимість. Треба зазначити, що правове становище експерта врегульоване, крім Закону України "Про судову експертизу", також низкою нормативних актів підзаконного характеру: Наказом Міністерства юстиції України "Щодо Положення про кваліфікаційні класи судових експертів" від ЗО листопада 1995 р. № 360/6; Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Поло­ження про Державний реєстр атестованих судових експертів дер­жавних і підприємницьких структур та громадян" від 15 квітня 1997 р. № 149/7; Наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів" від 9 серпня 2005 р. № 86/5 та ін.

У Положенні про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів визначено, що для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта та кваліфікаційного класу фахівці державних спеціалізованих установ повинні мати вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", пройти відповід­ну підготовку в галузі судової експертизи, знати чинне законодав­ство України та інші нормативні акти, які регулюють порядок при­значення і проведення судових експертиз.

Для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, повинні мати відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфіка­ційного рівня "спеціаліст", володіти правовими основами судової ек­спертизи та пройти навчання (стажування) в науково-дослідних ус­тановах судових експертиз Мін'юсту України з відповідної експерт­ної спеціальності, як правило, за зонами обслуговування.

Хоча ст. 66 КАС України не містить обмежень щодо виконання обов'язків експерта, проте аналіз інших статей цього Кодексу дає підстави вважати, що експерт не може брати участі в адміністратив­ному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обста­вин, які викликають сумнів у неупередженості експерта. Експерт, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо він перебував або перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясу­вання обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

В адміністративному судовому процесі експерт виконує певні процесуальні обов'язки. Головними обов'язками експерта є прове­дення повного дослідження і надання обґрунтованого та об'єктивно­го письмового висновку щодо поставлених йому питань, у разі необ­хідності — з'явлення за викликом суду, надання висновку або роз'яснення його в судовому засіданні. Таким чином, висновок екс­перта може бути зроблений в усній або в письмовій формі. Форма та зміст висновку експерта врегульовані ст. 82 КАС України. Зазначи­мо, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

У разі нез'явлення експерта до суду, останній може вирішити питання про привід експерта. Здійснення приводу регулюється ст. 272 КАС України.

До обов'язків експерта належить також забезпечення збережен­ня об'єкта експертизи. У випадку, якщо при проведенні дослідження об'єкта експертизи може бути знищено або можуть бути змінені його властивості, експерт повинен одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою. Законодавець зобов'язує також експерта невідкладно повідомити суд про неможливість про­ведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Положеннями ст. 66 КАС України встановлено також деякі забо­рони в діяльності експерта. Так він не має права за власною ініціа­тивою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведен­ням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи. Експертом, як було розглянуто вище, може виступити тільки особа, яка відповідає всім встановле­ним в законодавстві вимогам. З метою професійного проведення експертизи та збереження таємниці при її здійсненні, законом забо­ронено передоручати проведення експертизи іншій особі.

Передбачено також, що при виникненні такого суб'єктивного чинника, як сумнів експерта щодо змісту та обсягу доручення, він повинен невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями; у разі винесення ухвали суду про припинення проведення експертизи негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

Що ж стосується процесуальних прав експерта, то їх перелік в КАС України є відкритим, тобто він може бути доповнений іншими правами, передбаченими законодавством, наприклад правом подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта (п. 4 ст. 13 Закону України "Про судову експертизу"). У відповідності до ст. 92 КАС України, експерт має право також на оплату виконаної роботи та на компенсацію вит­рат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Підставою для відмови експерта від надання висновку може бути недостатність поданих йому матеріалів для виконання покладених на нього обов'язків. Про це експерт подає мотивовану заяву до суду.

У законодавстві встановлюється кримінальна відповідальність ек­сперта. Стаття 384 КК України передбачає покарання у вигляді вип­равних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за завідомо не­правдивий висновок експерта в суді. Згідно із ч. 2 тієї ж статті вста­новлене покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинува­ченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову експерта від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Треба зазначити, що КпАП України у ч. 2 ст. 185-3 встановлює адміністративну відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд у вигляді штрафу від шести до дванадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціаліст. КАС України регламентує процесуальне становище спеціаліста. Спеціалістом може бути тільки та особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних за­собів; може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Тобто спеціалістом є фахівець у якійсь певній галузі, який залу­чається для надання допомоги суду та учасникам адміністративного процесу в ході доказування. Наприклад, як спеціаліст може бути залучений фахівець у галузі комп'ютерної, відеозаписувальної тех­ніки тощо.

У законодавстві прямо не зафіксовані обмеження щодо виконання обов'язків спеціаліста, проте аналіз статей КАС України дає підста­ви вважати, що спеціаліст не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи по­бічно заінтересований в результаті розгляду справи; якщо він є чле­ном сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу­вальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості спеціаліста. Спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо він перебував або перебуває у службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясу­вання обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (ст. 29 КАС України).

Ініціатором залучення спеціаліста до участі в адміністративному процесі для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографу­вання, готування схем, планів, креслень, відбір зразків для прове­дення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій, висту­пає суд, який приймає відповідну ухвалу. Законодавець підкреслює, що допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення про­цесуальних дій не замінює висновку експерта. В продовження цієї тези слід зазначити, що на відміну від висновку експерта консуль­тації та роз'яснення спеціаліста не є джерелом доказів. Вони лише допомагають суду та всім учасникам адміністративного процесу орі­єнтуватися в масиві інформації та вилучати з неї ті відомості, що стосуються справи. Це є однією з відмінностей між експертом та спеціалістом.

Процесуальні обов'язки спеціаліста закріплені у ч. З ст. 67 КАС України. Головним обов'язком спеціаліста поряд зі свідком та екс­пертом є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відпові­дати на поставлені судом запитання. Це забезпечується можливістю приведення спеціаліста з ініціативи суду, що регулюється ст. 272 КАС України. Крім цього, спеціаліст зобов'язаний давати усні консультації та письмові розяснення, звертати увагу суду на харак­терні обставини чи особливості доказів, у разі потреби — надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Таке положення закону є цілком слушним, тому що судді адміністративного суду самі виступають фахівцями з пра­вових питань.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмови­тися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду ставити питан­ня особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Треба звернути увагу на те, що в законодавстві не встановлена юридична відповідальність спеціаліста.

Перекладач. До інших учасників адміністративного судочинства, а саме до осіб, які обслуговують судовий процес, належить перекла­дач. Перекладачем визнається особа, яка володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство (тобто державною мо­вою), та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або пись­мового перекладу з однієї мови на іншу; або володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Ніяких інших вимог до особи перекладача ст. 68 КАС України не висуває. Тобто законо­давець не встановлює прямих обмежень для виконання цієї функції.

За загальним правилом, уявляється, що перекладачем може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати реальність та здійснювати переклад.

Аналіз статей КАС України дає підстави вважати, що перекладач не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за такими підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в ре­зультаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлю­вач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередже­ності перекладача (ст. 29 КАС України).

Залучення перекладача до участі в процесі у справі можливе за клопотанням особи, яка бере участь у справі або з ініціативи суду та допускається ухвалою суду. Перекладач має низку процесуальних прав, серед яких важливим є право відмовитися від участі в адміні­стративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необ­хідному для перекладу. Перекладач також має право на компен­сацію витрат, пов'язаних з викликом до суду, а також на оплату за виконану роботу (ст. 92 КАС України).

Нарівні з іншими особами, що входять до складу інших учасників адміністративного процесу, перекладач головним своїм обов'язком має з'явлення за викликом до суду для виконання своїх функцій у судовому засіданні. Це забезпечується встановленою в законо­давстві адміністративною відповідальністю перекладача. Так ч. 2 ст. 185-3 КпАП України встановлює за злісне ухилення перекладача від явки в суд накладення штрафу від шести до дванадцяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Інші процесуальні обов'язки перекладача вже мають специфічний характер, наприклад обов'язок здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

У законодавстві встановлено кримінальну відповідальність пере­кладача. Стаття 384 КК України передбачає покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за заві-домо неправдивий переклад, зроблений перекладачем у суді. В ч. 2 тієї ж статті встановлено покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову перекладача від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Дата добавления: 2014-01-11