Поняття банкрутства. Сторони та учасники процедури банкрутства

Мирова угода.

Провадження у справах про банкрутство.

Поняття банкрутства. Сторони та учасники процедури банкрутства.

План

2. Підстави для застосування банкрутства.

3. Заходи щодо запобігання банкрутству.

5. Ліквідаційна процедура.

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК Банкрутство -це нездат­ність боржника відновити свою платоспроможність та задоволь­нити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосу­вання визначеної судом ліквідаційної процедури.

Сторонами у банкрутстві є кредитори (представник комітету кредиторів) і боржник (банкрут). Борж­ником і кредиторами можуть бути як юридичні особи, так і фі­зичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно з ч. З ст. 214 ГК не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, державні підприємства, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Положення не застосовуються до юридичних осіб—підприємств, що є об’єк­тами права комунальної власності, якщо стосовно них виключ­но на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів ("нерезиденти":фізичні особи та юридичні(іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;) регулюється законодавством України, якщо ін­ше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Боржник - це суб’єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов’язання протягом трьох місяців після настання встановле­ного строку їх сплати.

Боржник набуває статусу банкрута в разі прийнят­тя господарським судом постанови про визнання боржника бан­крутом.

Кредитор — це юридична або фі­зична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені до­кументами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’яз­кове державне пенсійне страхування та інші види загальнообо­в’язкового державного соціального страхування, податків і збо­рів (обов’язкових платежів).

Закон виділяє два види кредиторів — конкурсних і поточ­них.

Конкурсні — це кредитори за вимогами до боржника, які ви­никли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

Поточні —це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про бан­крутство.

Особливе місце в процедурі банкрутства належить арбітра­жному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору)..

Арбітражний керуючий це фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію, видану в установленому законо­давством порядку, та діє на підставі ухвали господарського су­ду.

Відповідно нової редакції закону від 2011 р.змінений статус арбітражного керуючого, який замість суб’єкта підприємницької діяльності став суб’єктом незалежної професійної діяльності.

2. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта підпри­ємництва є його неспроможність виконати після настання вста­новленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед креди­торами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобо­в’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

У Законі грошові зобов’язання визначаються як зобов’язан­ня боржника заплатити кредитору певну грошову суму відпові­дно до цивільно-правового договору та на інших підставах, пе­редбачених цивільним законодавством України. До складу гро­шових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання перед засновниками (учасни­ками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір забор­гованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний спла­тити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Справа про банкрутство може бути порушена як кредитора­ми, так і боржником.

При цьому ч. 5 ст. 7 Закону встановлено, що боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до гос­подарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрут­ство у разі якщо:

1.задоволення вимог одного або кількох кредиторів призве­де до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі;

2.орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарсь­кого суду з заявою боржника щодо порушення справи про банк­рутство;

3.при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банк­рутства встановлено неможливість боржника задовольнити ви­моги кредиторів у повному обсязі;

Справа про банкрутство порушу­ється господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задово­лені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом.

Безспірні вимоги кредиторів — це вимоги кредиторів, ви­знані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені вико­навчими документами чи розрахунковими документами, за яки­ми відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Закон містить певні виключення із загального правила що­до розмірів безспірних вимог та строку їх погашення.

У разі, якщо громадянин-підприємець — боржник або керівні органи боржника — юридичної особи від­сутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгал­терської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява що­до порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його ви­мог до боржника та строку виконання зобов’язань.

Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його не­спроможність задовольнити протягом шести місяців після закін­чення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимо­ги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та (або) виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків податків і збо­рів (обов’язкових платежів).

3. Заходи щодо запобігання банкрутству

Засновники (учасники) боржника — юридичної особи, власник майна, цент­ральні органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання в межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчас­них заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом стосовно дер­жавних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, суб’єктів підприємницької діяльності, здійснює державний орган з питань банкрутства.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» державний орган з питань банкрут­ства (самостійно)

1.сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом;

2.пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідато­рів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотку, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випад­ках, передбачених цим Законом;

3.організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

4. Здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, лік­відатори);

5. забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо від­сутнього боржника;

6. здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, що­до яких порушено провадження у справі про банкрутство, вста­новлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим ін­формації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприєм­ства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

7. організовує проведення експертизи фінансового станови­ща державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її роз­гляду господарським судом у разі призначення судом експерти­зи та надання відповідного доручення;

8.готує на запити суду, прокуратури або іншого уповнова­женого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

9.готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів Украї­ни у встановленому порядку типові документи щодо здійснен­ня процедур банкрутства;

10.виконує інші передбачені законодавством повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ГК власники майна державного(комунального) або приватного підприємства, засновники (учас­ники) суб’єкта підприємництва, що виявився неплатоспромож­ним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника можуть подати йому фінан­сову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобо­в’язань перед кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо спла­ти податків і зборів (обов’язкових платежів) та відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Досудова санація державних підприємств провадиться за ра­хунок коштів державних підприємств та інших джерел фінан­сування. Обсяг коштів для проведення досудової санації держав­них підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних під­приємств за рахунок інших джерел фінансування погоджують­ся з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення про проведення досудової санації державних підприємств прий­мається одноособово власником майна боржника або уповнова­женим ним органом у разі виявлення ознак неплатоспромож­ності підприємства. Кредитори повідомляються про прийняте рішення керівником державного підприємства в 5-денний тер­мін.

У роботі робочої групи можуть брати участь кредитори.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищу­вати 12 місяців. У разі необхідності він може бути подовженим не більш як на 6 місяців.

Робоча група готує план санації і передає його на затверджен­ня уповноваженому органу (власнику), який у місячний строк затверджує або відхиляє запропонований робочою групою план.

Дата добавления: 2014-01-11