Порядок викладу

Тема: Методика викладання літератури як наука

1. МВУЛ як самостійна педагогічна наука (окрема дидактика).

2. Складові частини методики викладання української літератури як науки.

3. Джерела розвитку МВУЛ.

4. Методика літератури у взаємодії з іншими науками.

5. Методи наукового дослідження.

Література

1. Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.:Ленвіт, 2000. – с.25-34.

2. Борис Степанишин. Викладання української літератури в школі: Методичний посібник для вчителя. – К.: РВЦ «Проза», 1995. – с. 3-8.

3. В.Я.Неділько. Методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища школа, 1978. – с.6-63.

4. Куцевол О.М. Методика викладання української літератури. (Креативно-інноваційна стратегія). – К.: Освіта України, 2009. – 464 с.

1. МВУЛ як самостійна педагогічна наука.

Щоб стати хорошим вчителем-словесником, недостатньо самому досконало знати літературу – необхідно мати спеціальну методичну підготовку. Знати літературу і вміти донести її до свідомості дітей – не одне і те ж.

Набути спеціальні педагогічні вміння допомагає вчителю МВЛ. Ні літературознавство, ні дидактика, ні психологія, ні педагогіка спеціально не досліджують форм, методів і прийомів вивчення літератури в школі. Цим займається МВЛ – самостійна педагогічна наука про виховання, літературну освіту і розвиток особистості учня засобами художнього слова, наука про раціональне використання методів і прийомів, що забезпечують вчителеві-словеснику найвищу педагогічну результативність у його роботі з учнями за умови мінімальної затрати їх енергії й сил.

МВЛ спрямовує свої зусилля на вдосконалення змісту, структури і системи літературної освіти учнів у школі, розкриває закономірності формування в них засобами художнього слова потрібних їм умінь і навичок.

Слід нагадати, що, оскільки МВУЛ є окремою самостійною наукою, то, як і всі інші науки, як, власне окрема дидактика, вона визначає 7 основних принципів (законів) учіння:

Ø Принцип єдності навчання і виховання. Полягає в тому, що в процесі учіння учень не тільки отримує систему знань, але разом з тим засобами впливу на духовну сферу учням прищеплюються загальнолюдські якості, що проявляються в дотриманні норм поведінки, властивих людині демократичного суспільства.

Ø Принцип науковості і доступності. Передбачає викладання предмета на рівні сучасної науки, при чому, знання, які вивчаються, мають бути зрозумілі учням певного віку й розвитку. У зв’язку з тим, що наука невпинно розвивається, деякі теоретичні положення заперечуються новими відкриттями, шкільний курс тому має періодично переглядатися й оновлюватися шляхом усунення застарілого й збагачення сучасними науковими надбаннями, однак обсяг знань не повинен перевершувати певного мінімуму, посильного учням. Відповідно до цього принципу дидактики програми шкільного курсу літератури час від часу переглядаються й удосконалюються: усуваються застарілі або важкі для засвоєння учнями певного віку положення або навчальний матеріал.

Ø Принцип системності і наступності зв’язку з практикою. Виражає необхідність як викладання навчального матеріалу у певному порядку і логічних зв’язках його частин, так і формування в учнів системи знань, а також умінь і навичок, необхідних для практичного застосування засвоєних наукових відомостей у майбутній практичній, трудовій діяльності. Практичне застосування знань у свою чергу зміцнює їх систематизованість. Так, наприклад, тематичне вивчення творів в середніх класах замінюється тематико-хронологічним в наступних класах, що, в свою чергу, забезпечує формування в учнів не суми, а системи знань, що успішно готує грунт для засвоєння історико-хронологічного курсу в старших класах, бо систематизовані знання легше доповнювати, ніж несистематизовані. Окрім того, наступність і послідовність забезпечується шляхом встановлення зв’язків нового матеріалу з уже вивченим, постійну активізацію знань, опирання на вже наявні знання й навики при здобутті нових.

Ø Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом вчителя визначає, як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б забезпечували свідоме засвоєння знань, усунули небезпеку механічного їх запам’ятовування. Цей принцип стимулює активну і творчу роботу думки учня.

Ø Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних положеннях, законах, поняттях необхідно знаходити їх вихідне начало, після чого визначати, яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, узагальненого, або ж навпаки.

Ø Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психологічної діяльності (розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’яті, уяви, мислення, мовлення, уваги тощо) та їх різновидів. Тільки за такої умови школярі можуть успішно виконувати різні пізнавальні завдання, розвивати свої інтелектуальні можливості і сили.

Ø Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивідуальних особливостей кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати і проводити спільну роботу учнів і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості кожного з них. Навчальні і практичні завдання при цьому мають бути диференційованими.

Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засвоєння його учнями той чи інший принцип виступає як провідний.

Дата добавления: 2014-01-11