Лекція № 10. 3 страница

Нагромадивши певний досвід роботи І.Франко у 1876 р. організовував спільно з членами “Академічного гуртка”, в якому він був активістом багатоденну мандрівку за маршрутом: м. Львів - Стрий через села Синєвидне - Побук - Бубнище - Поляницю - Тисів - Церковну - Кальну - Мізунь - Вигоду - Шевенкове - Лолин - Людвіківку - Вишків - Сенечів - Гошів - Болехів - Моршин - Стрий. Водночас, на р. Свіча мандрівники оглянули тартак (пилораму) Попера та штучні греблі на річці по якій сплавляли дараби (ліс, який був нто а й час основним промислом на Прикарпатті.

Пізніше І.Франко багато подорожував по Сколівщині, Тухольщині, Стрийщині Львіввської обл, Рожнятівщині, Калущині (в с. Підгірках жив і працював ковалем його молодший брат Онуфрій), Рогатинщині, Галицькому р-н, Тлумачинні, Городенківщині, Надвірнянщині, Коломийщині, Косівщині, Верховинщині, Снятинщині (Івано-Франківська обл.), Чернівецькій обл. Міжгірщині, Воловечині та Рахівщині (Закарптської обл.).

У 1883 р. І.Франко організував Етнографічно-статистичний гурток який пізніше реорганізувався в “Кружок для устроювання вандрівок по ріднім краю”. Результатом постійних мандрівок самого Каменяра стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів, теоретичних праць з етнології та етнографії, які і в наш час мають наукову та історичну цінність.

Під безпосереднім впливом краєзнавчої діяльності І.Франка на території Східної Галичини у 1883-1889 рр. відбуваються шість щорічних просвітницьких мандрівок передової студентської молоді. Про них збереглися описи, які були надруковані в різних виданнях газети “Діло” у 80-их рр. XIX ст. Треба зазначити, що першу спробу їхнього узагальнення зробив І.Крип^’якевич у історико-краєзнавчому нарисі “З історії галицького краєзнавства”.

Так, 4 серпня 1883 р. двадцять студентів з різних міст Галичини здійснили подорож за маршрутом Львів - Стрий - Станіслав - Богородчани -Манявський Скит - м. Надвірна – с. Делятин - м. Коломия. У цій мандрівці взяли участь такі відомі культурно-просвітницькі та політичні діячі, як І.Франко, К.Левицький, В.Левицький, Є.Гушалевич, В.Коцовський, І.Панкевич, О.Барвінський, М.Шухевич, Є.Олесницький, К.Трильовський, Є.Петрушевич, І.Герасимович, Р.Купчинський, В.Лопатинський, В.Шмигельський А.Крушельницький, М.Рудницький, А.Стрільбицький, І.Врецьона та інші. Їхньою метою було не лише ознайомлення з гуцульським краєм та збирання етнографічного і фольклорного матеріалу. Вони намагалися впливати на національні почуття й свідомість місцевого населення. Ця мандрівка започаткувала добру традицію щорічних культурно-просвітницьких подорожей української молоді в Галичині.

Улітку 1884 р. І.Франко організував і провів мандрівку української молоді в Карпати, яка набула значення вагомої національно-просвітницької та політичної акції. Обґрунтовуючи мету цієї подорожі, він писав: “Молодіж наша підняла думку устроювати вандрівки по краю, щоб, з одного боку, самій ознайомитися з життям та економічним побутом рідного народу, з красою і природними скарбами та історичними пам'ятниками свого краю. Вандрівки руської молодіжі стрічені дуже симпатично нашою інтелігенцією”.

Для успішного проведення мандрівки було вибрано організаційний комітет на чолі з І.Грабовичем, а також складено її програму та маршрут, в яку входили не тільки ознайомлення з історичними пам’ятниками, життям народу, але й такі виступи та доповіді: “О конституції”, “Дума про те як гетьман козацький Самійло Кішка втікав з турецької неволі”, “О початках нашого народного відродження аж до р.1848”, “Про права руської мови в середніх і вищих школах Східної Галичини”, декламація українських поем та віршів, пісні, гра на музичних інструментах, танці. Комітет видрукував запрошення, що заздалегідь були розіслані в села і міста, через які мав пролягати маршрут подорожі. Метою мандрівки було пізнати багату природу Галичини. Перед подорожжю “вандрівничий комітет” звернувся до ряду товариств, а саме до “Академічного Братства”, “Академічного кружка”, “Союзу”, “Січі”, “Буковини”, молоді Наддніпрянщини, а також до всіх гімназистів і семінаристів, які б хотіли мандрувати. На це звернення відгукнулося більше 80 українських студентів, які виявили бажання подорожувати по рідному краю.

Мандрівка зібрала 80 учасників. Подорож почалася 27 липня 1884 р. з м. Дрогобича, де студенти оглянули пам'ятку українського дерев'яного будівництва XVIII ст. - церкву св. Юра, звідки учасники поїздом доїхали до м. Борислава, з нього подалися пішки вздовж річки Мразниця до Східниці, зі Східниці маршрут проліг через села Урич - Підгородці - Крушельниця - Корчин - Верхнє Синєвидне - Розгірча - Бубнище (скелі Довбуша) - Поляницю - м. Болехів. З Болехова - на Гошів, а потім Долину - Калуш - Станіслав - Коломию - села Делятин - Микуличин - Ворохту. З Ворохти учасники піднялися на гору Говерла, Шпиці, Піп Іван, а потім зійшли до сіл Буркут, Жаб’є, Устеріки, а звідти сплавом на плотах по Черемошу до Кут. Загальна протяжність цього маршруту становила біля 400 км. Слід сказати, що з них вони проїхали на возах - 220 км., пройшли пішки – 137 км. і 28 км. пропливли сплавом на плотах.

У цій подорожі взяли участь такі відомі культурно- просвітницькі діячі, як: І.Франко, В.Сіменович, К.Левицький, К.Дем‘ян, В.Левицький, Є.Гушалевич, В.Коцовський, К.Устиянович, І.Панкевич, О.Барвінський, М.Шухевич, Є.Олесницький, К.Трильовський, Є.Петрушевич, Г.Врецьона, І.Герасимович, Р.Купчинський, В.Лопатинський, А.Крушельницький, Т.Яців, М.Рудницький, А.Стрільбицький, Я.Бурачинський, В.Шмигельський, Я.Кулачковський, Є.Озаркевич, О.Бобикевич, В.Кобринський, В.Полянський, І.Гриневецький, Ю.Бачинський, В.Яворівський, А.Гумніцкі, С. Воцупскі та інші. Необхідно наголосити, що під час цієї подорожі учасники проводили активну культурно-просвітницьку роботу. Так, у містах Дрогобичі, Болехові, Калуші, Станіславі, Коломиї та в селах Корчині і Кутах були проведені музично-декламаторські вечори, на яких учасники походу в атмосфері доброзичливості вели бесіди з місцевим населенням, а також співали, танцювали і обов'язково виконували гімн “Ще не вмерла Україна”.

Особливістю цих вечорів було й те, що гроші, зібрані на них, давалися на будівництво “Дому народного” в м. Калуші та на розвиток “місцевої бурси” в м. Дрогобичі. На місцях були створені організаційні комітети (в основному до їх складу входили вчителі, священики, лікарі), які готували зали для виступів, забезпечували мандрівників харчуванням та ночівлею. Все це вплинуло на стимулювання самосвідомості народу, особливо молоді. Окремо слід звернути увагу на зупинку в м. Станіславі, де тоді проходив загальний збір Українського педагогічного товариства (УПТ). Численний з'їзд інтелігенції, велика кількість молоді - все це створювало в місті атмосферу особливої святковості.

Крім того, 7 серпня в Коломиї учасники мандрівки Я.Кулачковський, Є.Озаркевич, В.Кобринський, М.Шухевич, В.Полянський та інші взяли участь у студентському віче і підняли питання про запровадження української мови в усіх гімназіях, у Львівському університеті та духовних семінаріях краю. Велика увага на цьому віче була приділена проблемам проведення під час літніх канікул фольклорно - етнографічних експедицій. Наголошувалось, що такі мандрівки мають освітньо-виховне значення, оскільки під час цих подорожей учні гімназій та студенти знайомляться з історією та культурою рідного краю, а збираючи фольклорно-етнографічні матеріали, зберігають та збагачують культурно-духовну спадщину народу.

З нагоди цієї студентської мандрівки організаційний комітет видав окремою книжкою програму, яку віршем написав І.Франко. До цього вірша була написана музика мандрівного диригента та композитора О.Нижанківського.

Враження від цієї подорожі І.Франко описав у статті “Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 р.” Це був один з найбільш масових походів на теренах Галичини в кінці XIX ст.

Не менш змістовною була мандрівка, яка відбулася влітку 1885 р. по Поділлі і Покутті. Подорож почалася 1 серпня 1885 р. і пролягла за маршрутом: м. Львів - Тернопіль - Микулинці - Теребовля - Хоростків - Копичинці - Гусятин - Чортків - Більче - Заліщики - Кіцмань - Чернівці. Тут їх прийняв місцевий комітет “Руської бесіди”, відбулася зустріч з поетом Ю.Федьковичем. Протяжність цього маршруту становила понад 250 км. У цій подорожі взяли участь І.Франко, М.Шухевич, Є.Олесницький, Є.Гушалевич, В.Коцовський, К.Устиянович, М.Івасюк, В.Левицький (В.Лукич), Ю.Панкевич, О.Барвінський, К.Кахникович, Я.Кулачковський, О.Нижанківський та інші культурно-громадські діячі. Для кожного учасника походу була підготовлена програма і карта маршруту.

Перший концерт відбувся 2 серпня у замковій залі в Тернополі і був присв'ячений пам’яті Миколи Костомарова. Тут І.Франко в товаристві “Бесіда” мав свій виступ. Хочеться підмітити те, що І.Франко у кожному населеному пункті, де зупинялися мандрівники, виступав перед населенням. Зокрема у Микулинцях, він мав доповідь про історичні пам‘ятки нашого краю. За це на нього донесли у поліцію.

Увагу мандрівників привертала діяльність українських товариств, які були на той час у селах та містах краю. Наприклад, відзначалося, шо в Микулинцях було тоді найбільш товариств, котрі не зле функціонували: і так було там товариство рибацьке (40 членів), товариство охорони звірят (50 членів), педагогічний кружок, шкільна поміч (45 членів)”.

Влітку 1886 р. “Кружок для устроювання вандрівок по ріднім краю” знову організовує мандрівку у глибину Бойківщини. Маршрут проліг через Перемишль (сучасна Польща), Добромиль, Устеріки, Турку до Дрогобича. У цій подорожі взяли участь такі відомі політичні діячі, як К.Трильовський, Є.Петрушевич, Є.Гушалевич та ін. І.Крип^’якевич підкреслював, що “мандрівка була безперечно, одним з кращих проявів академічного життя: на них пізнавала молодіж свій край та народ і, що, певно, не менш важне, запізнавалася між собою”.

Під впливом названих подорожей інтерес до мандрівок у Галичині постійно зростав, розширюється їх географія, збагачується досвід учасників, удосконалюються форми туристично-краєзнавчої роботи.

У 1887 р. “Вандрівничий комітет” організовував мандрівку в ‘‘Коломийські‘‘ гори. Вона почалася у липні і пролягла за маршрутом: м. Станіслав - Коломия - Печеніжин - Яблунів - Косів - Яворів - Криворівня - Жаб'є, звідти сплавом на плотах до с.Залуччя, а потім пішки до Снятина. Криворівня, писав О.Волянський ‘‘вже давен-давна мало якусь притягаючу силу для всякого рода туристів та прогульковців (як в липні 1887 року велика прогулька наших академіків на Чорну Гору, яка через велику повінь зупинилась в Криворівні, в домі о. О.Бурачинського, числом 45 осіб”.

В кожному населеному пункті студенти виступали з доповідями, допомагали практичними порадами щодо налагодження діяльності українських товариств, збирали історичний та етнографічний матеріал. Про мету цієї науково-культурницької мандрівки В.Коцовський писав: “Молодь хоче пізнати одну з найпоетичніших сторін нашого краю, хоче зійтися з нашим народом і з нашою інтелігенцією, щоб обмінятися своїми думками,...набрати сил до дальшої праці”.

Маршрут закінчили 18 серпня 1887 р. В цій мандрівці взяло участь 38 студентів, у яких провідником був І.Франко, а членами організаційного комітету: І.Герасимович, Л.Гарматій, Є.Гуталевич, В.Коцовський, В.Крохмалюк, Р.Купчинський, І.Нижанківський, В.Лопатинський, А.Крушельницький, М.Рудницький, А.Стрильбицький, К.Трильовський, В.Шмигельський та інші. У багатьох містах і селах вони провели культурно-просвітницькі вечори, було зібрано багато фольклорного та етнографічного матеріалу, який пізніше використовувався при навчанні молоді у гімназіях.

У 1888 р. відбулась чергова подорож студентської молоді по Золочівщині та Сокальщині. Однак нам не вдалося встановити, за яким маршрутом відбулась ця мандрівка, а також визначити склад її учасників.

І.Франко ще учнем, а пізніше студентом університету проводив свій вільний час від навчання серед природи. Під час канікул він тижнями мандрував по Галичині “…захоплюючись красою природи та студіючи життя нашого простолюдина. До мандрівок у часі ферій при кожній нагоді заохочував Франко молодіж і притім привчав помічати життя людей, збирати всякий матеріал, напр. етнографічний і статитичний. Франко дав почин до студентських мандрівок, які в 80-ті роки зорганізовувалися і щороку відбувалися в різні закутки нашого краю, ба навіть пізніше й на Закарпаття, де наша молодіж давала концерти, познайомлювалася з тамошнім населенням і будила до життя тамошню мертвеччину”.

Всі студентські мандрівки об‘єднували молодь Галичини, а під час канікул оживало життя всіх куточків Галичини. Адже під час мандрівок студентська молодь не тільки давала концерти, проводила лекції і бесіди, але проходив обмін думками, поширювали брошури, журнали, книжки не тільки українських авторів. Але переклади з російської, польської, французької і німецьких мов та наукові журнали. Вся ця література поступала із бібліотек І.Франка, товариства “Січ” у Відні, М.Драгоманова та його друзів з Києва, Женеви та Петербурга.

У травні 1889 р. І.Франко з групою товаришів, зокрема О.Маковей, А.Березинський та інші, здійснили народознавчу подорож за маршрутом: Стрий - Сколе - села Лавочне - Бескидський перевал - полонина Явірник - Жупани - Климець - г. Безкид де оглянули пам‘ятник керівнику угорського селянського повстання Ференцу Ракоці. Із спогадів О.Маковея дізнаємся детальний маршрут. Повертаючи назад, побували на полонині Явірник, звідки милувалися Марамороськими горами, вкритими снігом, хоча в долинах уже все зеленіло. З полонини мандрівники подалися на Тухольку - Верхнє Синєвидне - м. Стрий. За 10 днів вони пройшли понад 140 км.

Туристичний почин І.Франка надихав студентську молодь на розвиток подальших мандрівок. Яскравим прикладом цьому може бути організована у 1889 р. перша мандрівка української молоді з концертами по Галичині. Її керівниками були студент Віденського університету Й.Партицький і композитор О.Нижанківський. Їхній маршрут проліг із Стрия на Жидачів - Перемишляни - Золочів - Броди - Тернопіль. Членами першої мандрівки були Ю.Гумецький, 3.Кирилович, В.Садовський, К.Штоль, К.Студинський, А.Крушельницький, Є.Купчинський, І.Левицький, Н.Яросевич та ін. Поряд із хоровим співом до програми концертів входили декламації, вокальні та інструментальні виступити.

Друга мандрівка відбулася 2 вересня 1890 р. Маршрут почався з Перемишля на Самбір - Дрогобич - Стрий - Миколаїв - Перемишляни - Бережани - Підгайці - Монастириськ - Бучач - Чортків - Заліщики - Городенку - Снятин - Коломию - Львів. В ній взяли участь Є.Сінкевич, К.Штоль, 3.Кирилович, Й.Яросевич, В.Садовський, Ю.Левицький, П.Кудрик, В.Гумецький, Й.Шиманський, О.Венгринович, Є.Січинський, О.Кормош.

Восени 1891 р. відбулася третя мандрівка за маршрутом: Львів - Самбір - Дрогобич - Сколе - Болехів - Журавно - Підгайці - Теребовля - Тернопіль - Львів. Учасниками цієї подорожі були В.Нижанівський, В.Клиш, М.Герасимович, І.Туркевич, В.Левицький, Д.Гура, Й.Яросевич, М.Садовський, Й.Скалиш, Й.Максимович, Н.Дмитрів, П.Петриця, В.Присташевський, Н.Сенета, П.Нижанківський, І.Ольшанський.

Цього ж, 1891 р. учасники музичного товариства “Львівського Бояна” теж вирушили у мандрівку за маршрутом Сянок - Самбір - Дрогобич - Миколаїв - Стрий - Станіслав - Коломия - Чернівці - Заліщики - Борщів - Копичинці - Теребовля -Підгайці - Бережани - Рогатин. Керівником мандрівки був Й.Партицький, Серед учасників слід виділити П.Береста, О.Нижанківського, Ю.Левинського, Ю.Гумецького, І.Дрималика, Й.Шиманського, Є.Січинського, Б.Курп‘яка, П.Кудрика, О.П’ясецького, О.Яросевича, І.Гриневецького, О. Липецького.

У 1892 р. співоче товариство “Львіський Боян” здійснило дві одночасні мандрівки. Одна - в Західну Галичину за маршрутом Львів - Самбір -Перемишль - Сянок - Івоничі - Риманів - Кросно - Ясло - Криниці - Жерестів - Щавниця - Закопане - Новий Торг - Тішин - Ряб. Керівником був Й.Партицький, а учасниками - А.Кулачковський, О.Нижанківський, Й.Шиманський, С.Крушельницька та ін. Всі прибутки з концертів було призначено для спорудження пам'ятника Т.Шевченку.

Друга мандрівка пролягла по території Східної Галичини за маршрутом: Львів - Стрий - Трускавець - Дрогобич - Комарно - Великий Любень - Жовква - Сокаль - Броди - Золочів - Зборів - Тернопіль - Теребовля - Чортків - Коломия - Станіслав - Львів. У цій мандрівці брали участь М.Герасимович (керівник), Л.Нижанківський, Б.Курпяк, І.Скалиш, К.Герус, К.Устиянович та ін.

Традицію мистецьких артистичних мандрівок у 1904 - 1905 рр. продовжив гурток товариства “Академічна громада”. Ці подорожі проходили по території Галичини та Буковини. Керівником був К.Гутковський. Отже, артистичні мандрівки з концертами дали великий поштовх для подальшого мандрівництва та краєзнавства на теренах Галичини.

Як бачимо, студентські мандрівки у Галичині у 1880-их рр. (доповнені доповідями та концертами) стали помітним явищем у культурно-просвітницькому житті нашого краю. Якщо на початку століття в мандрівках брали участь окремі діячі, то в останній чверті XIX ст. - десятки і сотні подвижників українського відродження.

Наприкінці XIX ст. Львів стає провідним центром з вивчення українського народознавства. Тут розгорнулась велика робота Етнографічної комісії, яка була створена в 1898 р. при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Активну участь у роботі цієї комісії брали І.Франко, М.Павлик, В.Гнатюк, Ф.Колесса, Ф.Вовк та ін. Зібрані матеріали були опубліковані у 38-ми томах “Етнографічного збірника” та в 20-томах “Матеріалів до української етнології”, які постійно використовувалися при навчанні в університетах, гімназіях, школах.

У 1900 р. І.Франко, О.Роздольський, М.Павлик і О.Колесса провели мандрівку по Стрийщині та Городенківщині, під час якої було зібрано багато краєзнавчого матеріалу. Цю подорож Франко описав у статті “Із наукових екскурсій по краю”.

Починаючи з 1901 р. по 1914 рр. І.Франко відвідував і проживав с. Криворівня. У цьому чарівному куточку Гуцульщини, який В.Гнатюк називав “Українськими Афінами”, побували: В.Доманицький, М.Коцюбинський із сином Юрієм, М.Драгоманов, В.Навроцький, С.Вінценз, В.Гнатюк, В.Шухевич, Ф.Вовк, В.Антонович, М.Грушевський, І.Крип‘якевич, Леся Українка з чоловіком К.Квіткою, О.Кобилянська, О.Маковей, О.Олесь, А.Крушельницький, Г.Хоткевич, В.Щербаківський, М.Козоріз, С.Твердохліб, О.Навроцький, Д.Дорошенко, В.Дорошенко, М.Могильницький, М.Жук, Ф.Красицький, І.Труш, І.Северин, О.Бонкало та багато інших культурно-просвітницьких діячів не тільки Галичини, Буковини, Угорської Русі але й Наддніпрянської України.

З Криворівні І.Франко здійснив ряд мандрівок на “Церкви, де знаходиться підземна печера, у якій і літом є лід, на Кичери довкруги Криворівні, на г. Писаний Камінь, г.Ватанарку (там тоді сходилися кордони трьох держав – Австрії, Угорщини і Румунії), Синє Плесо, потік Добрин, Чивчин, г. Довбушанку, г. Говерлу”. “Був теж на горі Піп-Іван, що з одного боку завершує хребет Чорногори, захоплювався красою озера Шибеного. По селах прислухався до народних переказів, збирав фольклорні матеріали. Кажуть, що коли Франко був у Буркуті, з друзями пускався по гірських верхах у далекі мандри” та на інші вершини Чорногірського та Горганського хребтів. Крім пішохідних мандрівок, він дарабою плив Черемошем до Вижниці.

Відпочиваючи у Криворівні І.Франко разом з о. Волянським часто мандрували до навколишніх сіл, зокрема Косова та Яворова, де заходили в гості до родини Шкрібляків, відомих уже на той час митців-різьблярів. Шкрібляк-старший подарував Франку різьблену тарілку (шедевр мистецтва), яка пізніше була передана Ф.Вовком до музею у Санкт-Петербурзі.

На початку листопада 1903 р. І.Франко перебував у Відні, зустрічався з М.Габерландтом (австрійський етнограф), де було обговорено про етнографічну експедицію на Бойківщину. 15 листопада 1903 р. на засіданні Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка І.Франко подає звіт з подорожі до Відня, повідомляє, що з М.Габерландтом обговорював план етнографічної експедиції на Бойківщину і від нього отримав запевнення в фінансовій допомозі.

У листі від 30 червня 1904 р. М.Габерландт повідомляє І.Франка, що посилає йому 400 корон на експедицію до бойків, просить зібрати і передати до віденського музею етнографічні предмети з цього краю і статтю до журналу.

Відома в історії української етнографії наукова експедиція на Бойківщину відбулася 18 серпня - 24 вересня 1904 р. Організаторами були “Наукове товариство імені Шевченка” і Товариство австрійської етнографії. Мета - етнографічне та антропологічне обстеження ряду місцевостей Бойківщини, придбання експонатів для Музею НТШ та музею у Відні.

У цій експедиції взяли участь І.Франко (керівник), 3.Кузеля, Ф.Вовк, П.Рябков та інші. Маршрут проліг з м. Борислава через с. Мшанці, де відбулася зустріч з українським істориком та етнографом М.Зубрицьким. Далі маршрут проліг через Турка - Бориня - Сможе - Сколе - Тухольку - Лавочне - Славськ - Нижнє Синьовидне - Крушельниця - м. Стрий.

Отримавши предмети, зібрані під час подорожі на Бойківщину, М.Габерланд у листі до І.Франка від 12 жовтня 1904 р. дякує, зазначаючи, що всі вони прекрасно висвітлюють життя бойків. За великі заслуги в галузі етнографії І.Франко з 1902 р. став членом Віденського етнографічного товариства, а з 1907 р. радником музею у Відні.

Влітку 1906 року І.Франко з товаришами здійснив багатоденну мандрівку за маршрутом: Криворівня - Верховина - Дземброння - г. Піп Іван - г. Туркул - г. Говерла - с. Луги - с. Богдан - с. Рахів - с. Ясиня - с. Яблониця - с. Ворохта - с. Кривопіля - с. Криворівня. “Ми повернулися на захід: стрімкий спад летів кудись у провалля. А верхами направо й наліво чорно-білими стовпами пролягала границя, що мов люта змія звивалась і мерехтіла, розтинаючи живе тіло України”.

У 1908 році І.Франко з великою групою провів першу багатоденну мандрівку на конях за маршрутом: Криворівн - Верховина - Зелена - Буркут - г.Керничний - г.Стіг - оз. Шибене - оз. Марічейка - г. Піп Іван - г. Менчул - г. Ребра - г. Шпиці - г. Кострич - с. Кривопілля - с. Верховина - с. Криворівня. Як писав А.Франко: “Повітря прозоре, і ми могли бачити далеко, далеко. Розкішна могутня панорама гір простягалася перед нашими очима: велична й грізна вкрита вічним снігом Говерля, а там, куди не глянь, верхи,... Тато знав їм усім назви, їхнє положення й прикмети. Коні йшли обережно і, зграбно ступаючи поміж камінням, були одночасно і нашою опорою”.

У 1912 році І.Франко та В.Гнатюк звернулися до населення Галичини з відозвою "Два поклики” про те, щоб населення шукало, зберігали та передавали до українських музеїв речі старовини.

Результатом постійних мандрівок І.Франка у Карпати, зокрема на Гуцульщину, були не лише публікації фольклорних та етнографічних матеріалів: колядок, приповідок, заклинань, оповідань про опришків, легенд і казок, окрім цього, він для мандрівників написав вірш “Сонце по небі колує” і віршований опис прогульки “Зелемін”, провів численні дослідження українських народних пісень, написав низку теоретичних праць з етнології та етнографії, які в наш час мають чимале наукове та історичне значення.

Обґрунтовуючи навчально-виховну функцію мандрівництва, І.Франко привертав увагу до політики таких розвинутих країн, як Німеччина, Данія, Швеція, у яких краєзнавство було одним з важливих предметів шкільного навчання. Він вбачав у краєзнавстві необхідну складову, насамперед, національного виховання, підкреслював, що не може бути свідомого українця без знання про минуле і сучасне свого краю, свого народу. У працях І.Франка міститься досить змістовне визначення терміну народознавства. “Пізнати народ - то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище... Таким чином, до сфери народознавства входили б і такі науки, як історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія промислу...”.

Таким чином, І.Франко підвів теоретичне підґрунтя під висунуту членами “Руської трійці” ідею необхідності краєзнавства для освіти й виховання народу. Своєю активною науково-краєзнавчою і організаційно-мандрівницькою діяльністю він стимулював розвиток мандрівництва та краєзнавства і використовував їх в освіті та вихованні української молоді.

2.3. Великий внесок у краєзнавство вніс З.Кузеля. Починаючи з 1897 р., (учень гімназії), збирає етнографічні матеріали, а студентом університету стає волонтером у Цісарськім Надворнім Музеї в антропологічнім та етнографічнім відділі (1904-1906) та в Австрійськім Етнографічнім Музеї у Відні (до 1907 р.). Робота в етнографічному музеї під керівництвом австрійського професора Габерландта була доброю практикою для молодого вченого. Ще кращою школою була його участь в антропологічно-етнографічних експедиціях в Карпати під керівництвом І. Франка і Ф.Вовка, що їх влаштовувало НТШ спільно з Антропологічним Товариством у Парижі в 1904, 1905 і 1906 рр. Під керівництвом І. Франка і Ф.Вовка, З.Кузеля проводив антропометричні поміри населення Карпат від Татрів по румунську границю, збирав етнографічні й ономастичні матеріали та закуповував етнографічні експонати для музеїв - Етнографічного музею НТШ у Львові, Олександра III в Петербурзі та Етнографічного у Відні.

Під час навчання в університеті поглиблював свої знання з етнографії у професорів О.Колесси іК.Студинського, а згодом у Відні у М.Габерландта, а археологію у М.Грушевського й М.Гернеса. Під час практичної роботи часто проводив експедицій і самостійні мандрівки не тільки в Карпати, але ів Надніпрянську Україну, він плідно працював та збирав матеріал. За заслуги в 1904 році, став членом етнографічної комісії НТШ, а у 1909 році, був іменований дійсним членом філологічної секції НТШ та стає постійним співробітником Міжнародного Союзу Етнографів і його видань. Він був постійним делегатом НТШ до Міжнародного Фолькльорного Союзу у Гельсінках (Ф. Ф. Ф.), одним з його довголітніх секретарів та довголітнім постійним співробітником цілої низки закордонних журналів. Друком вийшли його праці про українських етнографів як М.Марковича, Ф.Вовка, В.Гнатюка та І.Франка.

Огляд наукового доробку З.Кузелі, як і багатьох інших українських учених, не був би повний, якби не згадати про важкі умови, в яких доводилося їм працювати. Він жив і працював під час двох воєн, що проходили в значній мірі на землях України. Половина його життя пройшла в еміграції, що теж мало від'ємний вплив на науковий доробок етнографа. Був він одним із великого кола визначних українських етнографів таких, як І.Франко, М.Грушевський, М.Сумцов, А.Лобода, Б.Грінченко, В.Гнатюк, Ф.Вовк, Ф.Колесса та ін.

Одним із учасників багатьох мандрівок по Гуцульщині був історик, засновник і редактор просвітницько-педагогічних видань “Дзвінок”, “Учитель”, співредактор газет “Зорі”, “Діла”, “Руської читанки” В.Шухевич. Зазначимо, що він видав п’ятитомник “Гуцульщина”, над яким почав працювати ще з 1874 р. Це видання мало величезне значення для розвитку краєзнавства та туризму. За значні наукові здобутки В.Шухевича було обрано членом НТШ, членом етнографічної комісії австрійського товариства народознавців та членом етнографічного товариства Чехословаччини. Починаючи з 1880 по 1890 рр., В.Шухевич був членом Львівської ради Промислового музею у Народному домі, який був створений у 1873 році, а пізніше заступником члена виконавчого комітету цього музею та Ставропігійського інституту. Крім того, він у 1885 р. організував музей Дзедушицського у Львові, а в 1887 р. брав участь в етнографічних виставках, на яких експонувалися вироби домашнього промислу, які відбулися в Львові та Тернополі. Зокрема, на виставці у Тернополі користувався великим успіхом та популярністю серед населення Гуцульський відділ (вироби з шкіри, кістки, каменю, металу).

У розвитку туризму та краєзнавства у Галичині чималу роль відіграв В.Гнатюк - секретар наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, секретар етнографічної комісії НТШ та редактор багатьох видань. Він разом із І.Франком та Ф.Вовком організовував наукові екскурсії. В.Гнатюк написав понад 300 етнографічних праць та краєзнавчих розвідок. Як вчений секретар етнографічної комісії НТШ, він постійно турбувався про те, щоб інтелігенція в селах якомога більше знайомилася з працями краєзнавців. Окрім цього, В.Гнатюк тісно підтримував зв’язки з багатьма краєзнавцями Галичини, до яких він звернувся разом з І.Франком з тим, що і як їм необхідно збирати. У своїх зверненнях вони просили для новоствореного музею при НТШ збирати предмети старовини, пам^’ятки мистецтва. Матеріали, зібрані краєзнавцями, також передавалися у Львівський музей, заснований в 1886 р. “Просвітою” та музей НТШ, що був заснований 1895р. хоча колекцінувати почали ще з 1893 р.

Так розпочався етап українського музейного будівництва, що розвивався на громадських засадах. Музеї розвивались в двох напрямках: створювали їх при масових інституціях та самостійних музейних організацях. Початок цій справі поклала “Просвіта” - якою на той час керував К.Паньківський.

Звіти музею “Просвіти” за 1886-1909 рр. наочно доводять швидке збільшення його фондів за підтримки меценатів. Поряд з рідкісними іконами, стародруками та іншими унікальними експонатами їх у 1909 р. передають на депозит НТШ.

У 1905 р. А.Шептицьким було закладено “Церковний музей”, що під керівництвом І.Свєнціцького у грудні 1908 р. набув статусу “наукової фундації”, а в липні 1911 р. отримав назву “Національний”. А.Шептицький власноручно для цього музею передав свою особисту колекцію із 9880 предметів. Серед них - рукописи XV- XVIII ст., стародруки, архівні матеріали XVI-XVIII ст., ікони, твори живопису та графіки, речі культового призначення. А для розміщення цих скарбів старовини, він закупив велику палату у Львові. На створення музею митрополит А.Шептицький витратив 2 мільйони довоєнних корон і забезпечив його утримання.

Дата добавления: 2014-01-11