Поняття та види одиничного злочину

Згідно з ч.1 ст.2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Отже, під одиничним злочином слід розуміти кожне окреме діяння, яке передбачено певною статтею чи частиною (залежно від випадку) статті Особливої частини КК. У диспозиціях зазначених статей переважно викладені саме одиничні злочини, точніше - їх склади.

Одиничний, або один злочин – поняття власне юридичне, а не кількісне за рахунком дій, наслідків, що настали, вчинених епізодів тощо. Одиничним називається злочин, передбачений однією кримінально-правовою нормою, яка містить лише один склад злочину. Одиничний злочин характеризується єдністю всіх його елементів: а) має один і той самий безпосередній об’єкт посягання і злочинні наслідки (зокрема, здоров’я і заподіяні тілесні ушкодження); б) вчинюються однією або кількома тотожними діями – нанесення кількох ударів, кілька епізодів розкрадання чужого майна; в) вчинюються за одним видом вини – умисно чи необережно.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Академік В.М. Кудрявцев характеризує одиничний злочин, як такий, у якому збігаються дії, що вчинюються разом, мають низку загальних об’єктивних і суб’єктивних ознак та перебувають між собою в тісному взаємозв’язку.[1] Але таке визначення поняття одиничного злочину стосується лише простих одиничних злочинів. Для складних одиничних злочинів такий аналіз і висновок не годиться, оскільки чинне кримінальне законодавство не побудовано на відповідних цьому засадах.

Одиничні злочини поділяються на прості та складні одиничні злочини.

В свою чергу прості одиничні злочини поділяються на:

1) простий одиничний злочин з формальним складом -характеризу-єтьсяпосяганням на один об’єкт, що складається з одного діяння (дії або бездіяльності) і характеризується однією формою вини (державна зрада (ст.111 КК), дезертирство (ст.408 КК), тощо).

2) простий одиничний злочин з матеріальним складом – характеризу-єтьсяпосягання на один об’єкт кримінально-правової охорони, що складається з одного діяння, що має один злочинний результат, і що характеризується однією формою вини (умисне вбивство (ст.115 КК), вбивство з необережності (ст.119 КК), тощо).

Складні одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивна і суб’єктивна сторони вчиненого.

Складні злочини складаються з двох або більш діянь, кожне з яких (якщо розглядати їх ізольовано) є самостійним простим злочином. По суті справи складні злочини – це, за визначенням В. Н. Кудрявцева, спеціальний вид врахованої в законі ідеальної сукупності злочинів.

Складні злочини утворюються законодавцем різними способами. При першому з них два самостійні прості злочини зливаються і утворюють новий склад злочину. Прикладом служить розбій, який утворився в результаті з'єднання таких діянь, як грабіж і насильний злочин проти особи, що пов’язане із спричиненням тілесних ушкоджень.

При другому способі один (дещо) самостійний злочин входить в інше як одна з обов’язкових ознак його складу. Так, хуліганство визначається в законі як грубе порушення громадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується застосуванням насильства до громадян або загрозою його застосування, а також знищенням або пошкодженням чужого майна. Насильство над громадянами утворює склади самостійних злочинів проти особи, рівно як знищення або пошкодження чужого майна виступає як самостійний злочин проти власності. Проте у складі хуліганства вони передбачені як його обов’язкові ознаки і тому втрачають своє самостійне кримінально-правове значення.

Нарешті, один самостійний простий злочин може входити в інше як кваліфікуюча ознака. Наприклад, насильство, небезпечне або не небезпечне для життя і здоров’я громадян, розглядається законодавцем як кваліфікуюча ознака таких злочинів, як грабіж, вимагання, незаконне заволодіння транспортним засобом.

Таким чином, незалежно від способу утворення діяння, поглинене складом складного злочину, втрачає свою кримінально-правову самостійність і стає одним з елементів складного злочину.

Складні злочини поділяються на декілька видів:

1. Злочин, що складається з альтернативних дій. При конструюванні таких злочинів законодавець користується методом переліку ряду дій, що утворюють їх склад. Особливість даних злочинів полягає в тому, що кожне з вказаних в диспозиції статті діянь вже саме по собі достатньо для визнання злочину закінченим, і в той же час послідовне здійснення декількох або всіх вказаних діянь також утворює єдиний простий злочин. До альтернативних відносяться злочини, пов'язані з незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересилкою або збутом наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.307 КК), з незаконним придбанням, зберіганням, використання, передачею або руйнуванням радіоактивних матеріалів (ст.265 КК), незаконним придбанням, передачею, збутом, зберіганням, перевезенням або носінням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв (ст.263 КК).

2. Злочини, що кваліфікуються за наявності додаткових тяжких наслідків. У чинному КК передбачена низка складів злочинів, які в літературі називаються «злочини, що кваліфікуються за наслідками», «злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків» або «злочини, що кваліфікуються наявністю додаткових тяжких наслідків». Крім того такі категорії злочинів називають «злочинами з подвійною формою вини». Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст.194 КК); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст.278 КК), тощо.

При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Так, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння - наслідок у виді тяжкого тілесного ушкодження - наслідок у виді смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої «участі» у настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той у свою чергу викликає наслідок похідний.

Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч.2 ст.139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті відсутній проміжний наслідок. Смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) тут є результатом самого діяння, а не проміжного наслідку.

Таким чином, якщо немає проміжного наслідку - немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.

3. Складений злочин, що має:

а) декілька об’єктів посягання.

Як відомо, деякі злочини посягають не на один, а на декілька об’єктів кримінально-правової охорони. Один з них завжди є основним, тобто в першу чергу ставиться законодавцем під охорону при створенні даної кримінально-правової норми. В прикладі з розбоєм як основний об’єкт виступають відносини власності. Саме тому він віднесений до числа злочинів проти власності. Проте при розбої завжди створюється реальна загроза спричинення шкоди здоров’ю особи. Здоров’я особи виступає тут як додатковий об’єкт злочину. Окрім основного і додаткового в теорії кримінального права виділяється факультативний об’єкт, якому завдається шкода при вчиненні того або іншого злочину не завжди, а лише в деяких випадках.

б) два види діяння.

Складений злочин, як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин. У КК такі злочини передбачені в багатьох статтях. Звернемося до прикладів. Так, ст.257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто напад збройної банди на державні, громадські організації або окремих громадян. Неважко помітити, що тут в одному складі об’єднані склади незаконного зберігання (носіння) зброї і нападу (насильства над особою, зґвалтування, знищення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій - ст.187, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Втеча (ст.393), поєднана з насильством над вартою, містить у собі два склади: сама втеча і насильство (наприклад тілесне ушкодження). Перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим (ст. 365), складається з двох злочинів: самого перевищення влади і насильства (наприклад побоїв, катувань), застосованого до потерпілого. Нарешті, зазначимо ще хуліганство, поєднане з опором представникові влади (ст. 296), яке складається з двох злочинів - самого хуліганства і опору, тощо.

Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висновок, що законодавець об’єднує в один склад декілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об’єднує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв’язку, типовості таких об’єднань у практичній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже завжди супроводжується насильством над вартою, хуліганство типово поєднується з опором представникові влади або громадянину, що виконує громадський обов’язок по припиненню злочину, тощо.

Тому такі діяння і розглядаються як один одиничний злочин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (частиною статті). Наприклад, хуліганство, поєднане з опором представникові. влади, кваліфікується за ч.3 ст.296, втеча з-під варти, поєднана з насильством, - за ч.2 ст.393, зґвалтування з застосуванням тілесних ушкоджень - за ст.152 тощо.

Отже, можна визначити такі ознаки складеного злочину:

- він складається з двох або більше злочинних діянь;

- кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його окремо, самостійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

- окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їх зв’язків, поширеності розглядаються законодавцем як один одиничний злочин;

- одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один складений злочин.

Таким чином, складений злочин - це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

4. Продовжуваний злочин. Продовжуваним визнається злочин, що складається з кількох тотожних злочинних актів, які поєднані одним умислом і спрямовані на досягнення однієї загальної мети. У частині 2 ст.32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Цим поняттям широко користується судова практика у справах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, давання - одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

1) він складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

2) всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети;

3) саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин;

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Наприклад, вдруге вчинений насильницький статевий акт не завжди утворює повторність діяння, що підпадає під ознаки ч.2 ст.152 КК. Насильницькі статеві акти, що вчинювалися з одним наміром, без тривалої перерви у часі становлять один продовжуваний злочин. Так, президія Житомирського обласного суду в справі Д. виправила помилку районного суду, який кваліфікував дії Д. за ч.2 ст.152 КК як повторне зґвалтування. Суд встановив, що Д. на квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий самий злочин із застосуванням погроз. Президія обласного суду у своїй постанові зазначила, що, кваліфікуючи дії Д. за ч.2 ст.152 КК, суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо потерпілої без перерви у часі, засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійні злочини. Усі ці дії повністю охоплює ч.1 ст.152 КК як один продовжуваний злочин.[2]

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 30 травня 2008 року N 5зазначається, що в тих випадках, коли винний без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть кваліфікуватися як зґвалтування, вчинене повторно.

Одним продовжуваним злочином є одержання посадовою особою в кілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання обумовлених дій. У таких випадках кваліфікувати діяння як повторне вчинення злочину немає підстав. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року N 5 вказується, що одержання хабара, давання хабара і посередництво в хабарництві слід розглядати як вчинені повторно, коли один і той же злочин особа вчинила два і більше разів і притягується за них до відповідальності.

Одночасне одержання посадовою особою хабара від кількох осіб кваліфікується як вчинене повторно, якщо хабар передається за вчинення різних дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а посадова особа усвідомлює, що вона одержує хабар від кількох осіб. Отже повторність (неодноразовість) одержання хабара - це не об’єднане єдиним умислом одержання кількох хабарів від однієї особи чи кількох осіб.

Так, судова колегія Верховного Суду України обґрунтовано визнала винним С. у повторному одержанні хабарів. Він працював контролером ВТК дослідного заводу і за безконтрольне визначення якості здаваної продукції брав з робітників заводу хабарі. При виявленні відхилень від технічних вимог С. не робив про це записів у журналі, і завдяки цьому робітники отримували премії, а в день зарплати щомісячно платили йому по 3-5 крб. (за цінами 1983 року).[3]

Цікавий приклад продовжуваного злочину навів В. П. Малков. Одна жінка випадково побачила в магазині гарні жіночі туфлі, які їй дуже сподобались і вирішила їх вкрасти. Але продавці видавали для примірки лише одну туфлю. Злодійка попросила для примірки туфлю на ліву ногу і вкрала її. На другий день вона знову прийшла до магазину і попросила для примірки туфлю на праву ногу і також вкрала її. Районний суд засудив цю жінку за повторне дрібне викрадення державного майна. В. П. Малков переконливо довів помилку суду, оскільки вона вчинила один продовжуваний злочин, умисел якого у неї виник одного разу - тоді, коли вона вперше побачила ці туфлі і вирішила їх (обидві) викрасти.[4]

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

5. Триваючий злочин. Поняття триваючого злочину використовується не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чинним законодавством, яке пов’язує з цим поняттям певні правові наслідки. Так, Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні» в ст. 4 встановлює, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. Те саме слід сказати про давність притягнення до кримінальної відповідальності, встановлену ст. 49 КК, що починає обчислюватися при вчиненні таких злочинів тільки після того, як вони були закінчені, припинені або перервані.

Таким чином, стає важливим саме визначення поняття триваючого злочину та його ознак. Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу. У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст.335), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст.264), незаконне зберігання з метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин (ст.307), участь у банді (ст.257), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164), незаконне позбавлення людини волі (ст.146), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст.212) тощо.

Винний у триваючому злочині нібито перебуває безперервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину. Триваючий злочин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не переривається новими злочинними актами, він ніби «тягнеться» за першим злочинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: з моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до банди. Як тільки відбувся такий вступ (дія), даний злочин вчинено і він далі весь час триває. Те ж саме можна сказати і про інші триваючі злочини, зокрема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин і він триває певний час на стадії закінченого злочину.

Таким чином, можна зробити висновок, що початком триваючого злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності. Наприклад, незаконне позбавлення людини волі починається з вчинення дій, що позбавляють потерпілого свободи пересування; початком ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездіяльність) - невиконанням винним рішення суду, що зобов’язує сплачувати аліменти. З цього моменту і починає тривати злочин, саме тому він і називається триваючим.

Цей злочин триває на стадії закінченого злочину і вважається завершеним, коли він припиняється певними обставинами. Припинення триваючого злочину може мати місце за різних обставин – об’єктивних та суб’єктивних. Об’єктивні обставини закінчення триваючого злочину не залежать від волі винного. Це, наприклад, затримання співробітниками міліції особи і вилучення в неї пістолета, що незаконно зберігався; викриття банди; звільнення громадянина, незаконно позбавленого волі або його втеча та ін. Суб'єктивні обставини залежать від волі винного. Це, наприклад, продаж пістолета, що незаконно зберігався; час, коли винний почав сплачувати аліменти, тощо.

В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується і тільки після цього починає спливати строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також можливе застосування амністії.

Триваючий злочин - це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікуються за ч.1 ст.263, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - за ст.164. Тривалість перебування особи в стані безперервного вчинення злочину, тобто тривалість самого злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте враховується судом при призначенні покарання.

На завершення слід зазначити, що існують деякі склади злочинів, які представляють одночасно декілька різновидів складних злочинів. Спричинення тяжкої шкоди здоров’ю, що призвело смерть людини, – злочин з двома наслідками і з двома формами вини. Головне полягає в тому, що всі вони є одиничними злочинами.

Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим «інструментом» для пізнання інституту множинності злочинів:

1. Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, «набори» одиничних злочинів - простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.

2. Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхідна для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів - від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів - від повторності злочинів тощо). Про це йтиметься в наступному питанні цієї лекції.

Після викладеного є всі підстави приступити до характеристики окремих видів множинності: повторності злочинів, сукупності злочинів і рецидиву злочинів.

Дата добавления: 2014-01-11