Сутність влади

Велика кількість авторитетних політологів, найбільш відомими з яких є М.Вебер, Г.Лассуел, Р.Даль, М.Дюверже, цілком виправдано визначають політику через категорію влади. Але що таке влада? Відповіді на ці запитання численні і різні. Її французький дослідник Мішель Крозьє вважає, що таємниця влади не розкрита, вона подібна до тхора, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Інший автор - Бернар-Анрі Леві - оцінює її як "радикальне зло". Справді, це поняття відображає комплексне явище, що вможливлює безліч його потрактувань. Влада, зокрема, здавна вбачається обов'язковою функцією будь-якої спільноти, необхідною для керівництва її членами і налагоджування колективної діяльності, передумовою та джерелом управління. Останнє виступає як процес реалізації влади у взаєминах між людьми, групами в суспільстві, державами, які, проте, характеризуються не простою взаємозалежністю, а через відносини командування й підпорядкування. Якщо є перше, то обов'язкова наявність і другого.

Влада також визначається як реальна здатність здійснення волі, нав'язування її іншим або як вольові соціальні відносини, характер яких зумовлений домінуванням однієї зі сторін взаємодії. Головними засобами здійснення влади звичайно називають примус і переконання, але їх діапазон значно ширший - тут і прийняття рішень, контроль, співробітництво тощо. Засадовими стосовно розподілу засобів дії є інтереси. Якщо у керуючого та підлеглого вони збігаються, бодай у головному, то переважатиме переконання, а за їх відмінності - примус. Останній може виявлятися у фізичній та духовній (ідеологічній) формах з їх впливом на тіло або свідомість людей і постає як нав'язування принципів та ідеалів, що відповідають характерним особливостям владників і реалізація яких сприяє здійсненню їх волі.

Ще однією версією тлумачення влади є її характеристика як організованої єдності дій і усталеного порядку у суспільних відносинах. Фактично, йдеться про інституціалізацію, перетворення влади на організовану установу, процес з певною структурою взаємин. Стосунково-вольова її навантаженість доповнюється тут суворим упорядкуванням, сфор­мованою структурою політичних інституцій. Головною функцією останніх є заборона на соціально неприпустимі дії. Відносини владників та підлеглих зберігаються, а добровільне підпорядкування останніх активізується, зокрема, таким психологічним механізмом як система символів влади.

Зауважимо, що різні аспекти зазначених підходів до пояснення влади відображені, скажімо, вже в працях Н. Макіавеллі, котрий зафіксував нерозривний зв'язок двох типів влади: ірраціонально-стихійної та організовуючо-впорядковуючої. Більш масштабною й різноманітною є її концептуалізація в сучасній політичній науці, що не завадило М.Фуко заперечувати наявність теорії влади як основи глобального політичного аналізу, в зв'язку з чим, на його думку, усі реальні владні прояви досі залишаються чимось загадковим, непізнаним і навіть демонічним.

Серед поширених нині напрямків варто згадати бігейвіоралізм, у межах якого владу розуміють як особливий тип поведінки, що ґрунтується на можливості її зміни у інших людей. Один з його засновників - американець Беррес Скіннер стверджував, що людина - пасивний об'єкт, не спроможний бути ініціатором будь-чого. Водночас здатність підпорядковуватися контролеві закладена в ній біологічно, а тому потрібно непомітно справляти належний вплив на індивідів, змінюючи в бажаному напрямі їх поведінку.

Іншою популярною версією потрактування влади є телеологічна (телеологія - вчення про мету й доцільність), що характеризує її як досягнення певних цілей, передбачених результатів. Згідно з визначенням Т. Парсонса влада - це здатність виконувати обов'язки, покладені цілями співтовариства, мобілізовувати ресурси суспільства для досягнення поставленої мети. Вчений прирівнює владу до грошей, стверджуючи, що вона є елементом, який перебуває в обігу, її постійно обмінюють, переміщують; символом, що не має безпосередньої корисності і наділений лише міновою вартістю, тобто обмінюється на щось реально цінне з точки зору спільноти (наприклад, на законослухняність). З наведених тез випливає, що не тільки влада - товар, а й політичні відносини загалом - ринок влади. Прихильники такого тлумачення - так звані реляціоністи (від relation - відносини) – Р.Даль, Д.Френч, П.Блау - уявляють останній як єдино можливу форму раціональної організації людських прагнень влади, оскільки тут і тільки тут панує активна конкуренція, що де­монструє ділову компетентність, підприємливість, намагання просунутися в суспільній ієрархії нагору, силу волі. Вони, однак, не замовчують те, що ринок влади, як і будь-який інший ринок, не вільний від розгулу пристрастей, пороків, демагогії тощо.

Третій напрям розгляду сутності влади - інструменталістський, який тлумачить її як спосіб контролю та використання певних інструментів (ресурсів). Ними, згідно з У.Роджерсом, можуть бути соціальний статус носія влади, харизма, оволодіння політичними інститутами, ЗМІ тощо, тоді як Олвін Тоффлер виділяє силу, багатство й знання. Останнє він вважає найефективнішим інструментом влади наприкінці XX ст., оскільки саме воно дає владу найвищої якості, є її першоосновою. З іншого боку, знання-інформація можуть перетворюватися на об'єкт політичної маніпуляції, що і пояснює сенс боротьби в сучасному суспільстві за контроль над ними.

Наведені тлумачення за усього їх розмаїття фіксують владу як дію (взаємодію) щодо когось або для чогось. Значна кількість політологів схильна в зв'язку з цим визнавати визначення М. Вебера: "Влада означає будь-яку можливість здійснювати всередині конкретних соціальних відносин власну волю навіть усупереч опорові, незалежно від того, на чому така можливість грунтується". Продовжуючи цю традицію, Р.Даль пропонує наступну формулу: дехто Х володіє владою над деяким У остільки, оскільки, по-перше, Х тим чи іншим чином може змусити У зробити щось, що, по-друге, відповідає інтересам Х і що, по-третє, сам У інакше не став би робити.

Позначення політичної влади як центрального елемента політичної системи суспільства визначає необхідність виокремлення тих царин, напрямів діяльності цієї влади, які зумовлюють її специфіку. Серед останніх найбільш істотними є:

По-перше, влада-відносини, яка передбачає встановлення, реалізацію, координацію відносин з різними політичними інституціями (державою та її офіційними керівними структурами, політичними партіями та рухами), а також з націями, народностями, етносами, соціальними групами тощо. Для політичної влади як влади-відносин пріоритет має не прикладний аспект (горизонтальні, вертикальні взаємини у політичній системі та поза нею), а змістовний. Засадовими тут постають форми й методи впливу на політичну свідомість і політичну культуру громадян з метою легітимного й легального закріплення у певних соціальних інтересах, політичних настановах, заборонах, обмеженнях сповідуваних цією владою політичних принципів і норм. Прикладом "роботи" зазначеного напряму дії політичної влади можуть бути вибори до вищих ешелонів влади на альтернативних засадах із жорстокою конкурентною боротьбою політичних партій та рухів за голоси виборців, коли високий професіоналізм визначається максимою "ніщо не приносить успіху, окрім самого успіху". Індивідуальне волевиявлення громадян також не вільне від викривлень, не обов'язково зловмисних. Як засвідчує відкритий французьким філософом ХVІІІст. Марі Кондорсе, а пізніше підтверджений англійськими математиками так званий парадокс виборів, жодна система голосування не виключає того, що у виборних кампаніях за участі трьох і більше кандидатів або партій програми, яким віддають перевагу виборці, не реалізуються або й навіть не виявляються.

Іншою принципово значущою характеристикою політичної влади є влада етики. Етичні засади політичної влади також належать до її сутнісних підвалин, хоча їхнє вираження непостійне, тимчасове і мінливе. Традиційний для тлумачення влади поведінковий наголос тут наповнюється ціннісними критеріями, оскільки влада етики - це моральна оцінка задумів, цілей, методів функціонування влади, діяльності тих чи інших учасників політичного процесу. Надзвичайно важливе правильне розуміння дистанції між мораллю, етикою та політичною владою. Мораль (на відміну від етики) перебуває поза політикою, над нею, тому їх поєднання дуже складне. У літературі визначають три варіанти співвідношення політичної влади та моралі: а) повне підпорядкування політики мораллю; б) цілковитий розрив між мораллю та політикою; в)хистка узгодженість політики і моралі з підтриманням їх напруженої взаємодії. Оскільки як один із центральних критеріїв моральності традиційно визнають справедливість суджень і дій, то доцільність її застосування в політиці вельми ускладнена.

Етика політичної влади, проте, пов'язана з мораллю. Лінією такого взаємозв'язку є насамперед оцінки політичних дій та їхніх наслідків як результат реалізації обраних цілей, засобів, тобто, з точки зору моральності, ціни цих дій та наслідків. Етичний аргумент - важливий інструмент владної діяльності, він особливо часто використовується в процесі досягнення легітимізації того чи іншого політичного рішення, акції як доказ їх доцільності, актуальності, виправданості. Однак моральна цінність етичної аргументації, як правило, вимагає додаткової перевірки, що, зокрема, відзначає непересічну специфіку взаємозв'язку моралі та етики в політиці. І.Кант стверджував, що політика не може бути відокремлена від етики. На початку XXI ст., незважаючи на глибинні, не завжди суспільно сприятливі зміни у соціально-економічних процесах, зберігаються етичні засади політики й влади, а саме етика відповідальності, етика стимулювання, етика успіху, етика результатів тощо. Отже, етика посідає одне з найважливіших місць у політичній свідомості, політичній поведінці, політичній практиці. Щоб переконатися в цьому, досить згадати сучасне життя за умов "утопії влади" з її етикою стабільності, етикою оновлення, а для багатьох - етикою виживання. Етика виживання - це свідчення зародкового стану політичної влади. Тому так часто, іноді з гіркотою, іноді схвально цитують висловлювання одного з американських конгресменів про етику як про барило з хробаками. Нерідко згадують і сентенцію тридцять третього президента США Гаррі Трумена, відомого світові насамперед наказом про атомне бомбардування Хіросіми та Нагасакі: "Якщо ти не терпиш спеки, не ходи на кухню".

По-третє, найважливішою характеристикою політичної влади є те, що вона - це влада-дія, яка поширюється на відносини її представництва й впливу. Це дія специфічна, оскільки передбачає не багатогранність або вибірковість певного різновиду діяльності, а лише змістовну спрямованість одного з них на ідеологічне виправдання існуючої влади. Жодна влада не обходиться без ідеології, що не слід розуміти як агресивне, масоване її проникнення в політику. Микола Бердяєв з цього приводу зауважив, що якби люди не мали здатності підпадати під гіпноз слів, то невідомо, яка влада змогла б утриматися. Ідеологія надає політичній владі доцільного характеру, зорієнтовуючи її на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. Функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору. Так, американський вчений Т.Парсонс відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д.Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії й спрямовує їх у політику.

Нарешті, по-четверте, політична влада обмежена у своїх діях, тоді як необмежена влада є не більш ніж звичайною грубою силою і не має жодного стосунку до політики, за виключенням хіба що окремих її відхилень. Сутність політики полягає саме в обмеженнях, які накладаються на політичних діячів, і у тих можливих стратегічних маневрах, котрі здійснюються для невиходу за окреслені ними кордони. Таке цілеспрямоване маневрування може мати як заплановані, так і непередбачувані наслідки, відбуватися у формі відкритої політичної гри чи залаштункових політичних маніпуляцій, активно або пасивно, формалізовано і у неформальному режимі тощо.

Отже, зазначена царина дії організацій, ідей, ціннісних оцінок, обмежень репрезентує той мінімум змістового політичного простору, який окреслює специфіку політичної влади. Зрозуміло, є й інші його параметри - територіальні, національні, історичні.

Дата добавления: 2014-01-11