Питання 4. Розвиток етичної думки в Україні і зокрема специфічні риси вчення Г.С. Сковороди

В Україні першоджерелами висвітлення морально-етичних проблем були: билини, сказання, оповідання, легенди, ритуали, літописні твори. Серед них відомі: «Повінь врем’яних літ» літописця Нестора, «Повчання дітям» князя Володимира Мономаха, «Повчання до братії» Луки Жидяти, «Слова о Законі і Благодаті» Ілларіона, Новгородський та Галицько-Волинський літописи, інші. Так, у літературно – енциклопедичному творі «Повість времяних літ» читач знаходив відповіді на питання генезису етики від початку, на думку автора, Виникнення Русі і до часу його написання. Це – перша спроба серед вітчизняних дослідників описати історію морально-етичних відносин східних слов’ян, визначити як загалом, так і з точки зору етики, місце Русі в загальному історичному процесі, пов’язати свою історію зі світовою.

Високоморальні риси поваги, працелюбство, честі і гідності висвітлені в «Повчаннях дітям» князем Володимиром Мономахом. Князь доручає синам уставати раненько, вдосвіта: «Нехай не застане сонце вас на постелі – так робив мій батько блаженний і всі добрі мужі». У повчаннях морального характеру він надає поради як для людини взагалі, так і для князя, який повинен сам входити у всі галузі управління, головне – суд: не дозволяти тіюнам зловживати владою, не кривдити людей, зберігати мир, бути милостивим навіть до винних, аби не покарати невинного; бути побожним, молитися, шанувати Церкву.

Головне місце в «Повчанні до братії» Луки Жидяти посідають не релігійні, а етико-соціальні проблеми. У ньому міститься заклик бути правдивим, піклуватися про злиденних і слуг, уникати сварок, жадібності і лихослів’я. Важливою рисою його твору є також домінуюча орієнтація на стародавню етику. Засвоєння християнської етики в Київській Русі здійснювалось початково не євангельському, а в біблейському варіанті – тому що релігійно-етичні принципи старозаповітної системи за змістом були близькі русичам.

Безпосередньо розробка нової соціально-етичної теорії державного централізму і самобутності Київської держави належить Іларіону, видатному мислителю і публіцисту вітчизняного середньовіччя, авторові «Слова о Законі і Благодаті». Іларіонбув першим митрополитом Київської Русі, введеним у сан без згоди візантійського патріарха. Він стверджував, що «закон» і «благодать», Старий Заповіт і Новий Заповіт, - протилежні, виключають одне одного. Але автор переводить питання з площини віросповідної в соціологічну, розв’язує проблеми не богословські, а мирські, державні. Іларіон реабілітує поганство, проголошує язичницькі народи істинними спадкоємцями Христа. Вони відкриті істині, спрямовані до неї. Християнська віра нероздільна з єдинодержавністю. Мислитель ішов від Євангельської доктрини, але підпорядковував її світській політиці, перетворюючи на етико-ідеологічні принципи централізованої влади.

В Україні теоретичні аспекти етики періоду Середньовіччя, Відродження, Нового і Новітнього часів тісно пов’язані з діяльністю братських шкіл, Острозьким культурно-освітнім центром, Києво-Могилянською академію; відомих українських науковців, письменників, митців і громадських діячів. Це – творчість і громадська діяльність: Мілетія Смотрицького, Івана Вишенського, Феофана Прокоповича, Петра Могили, Симеона Полоцького та інших. У подальшому етичні проблеми висвітлювались в творчості українських мислителів: Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова, Миколи Костомарова, Констянтина Ушинського, Панаса Мирного, Івана Нечуй – Левицького, Івана Франка, інших.

Автором однієї з найзначніших філософських систем в Україні є Сковорода Григорій Савович (1722 – 1794 рр.) – вихованець Києво – Могилянської академії, український мандрівний філософ, засновник української філософії, поет, музикант, просвітник. Він є один із розробників доктрини кордо центризму («Філософії серця»).

Г.С. Сковорода у своєму вченні звертається до людини. Своє розуміння духовності (тотожне гуманізму) філософ пояснює вченням про 2 світи: видимий – зовнішній і невидимий – внутрішній. Людина- це єдність видимого і невидимого. Через невидиму натуру людина тотожна Богу, істинна людина і Бог – одне й те саме, Бог пізнається через пізнання себе – невидимої людини, через моральне самовдосконалення. Моральне самовдосконалення наближає людину до свободи.

Сутність моральних поглядів Сковорода Г.С. розкрив в творі «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру», у вченні про «Сродну працю», де він стверджує гуманістичну можливість жити за совістю незалежно від матеріального стану чи роду діяльності. Сковорода Г.С. писав, що суспільство злагоджено працює, коли «Кожен його член не лише добрий, а й здійснює свою споріднену частину служби… Це й є бути щасливим пізнати себе, або свою природу, взятися за свою долю…»

У творі «Нарцис або пізнай себе» Г.С. Сковорода стверджує, що пізнання людини самої себе є кінцевою умовою щастя кожної особистості й усього суспільства.

Як підсумок можна сказати, що етика пройшла довгий і складний шлях, який не можне припинитися ніколи. Завдання етики сьогодні – знайти нові, узагальнюючі і прийнятні для всіх моральні настанови, заходи, які б змусили людство розвиватися у злагоді та гармонії.

Ґенеза етики як науки

Дата добавления: 2014-01-11