Історико-географічні землі Холмщина і Підляшшя

У східній частині сучасної Польщі на лівобереж­жі Західного Бугу розташована Холмщина (За­бужжя), що з давніх часів була заселена україн­цями. Центром цього району є м. Холм, заснова­не у XIII ст. князем Данилом Галицьким. Тут бу­ла столиця Галицько-Волинського князівства. До 1340 р. Холмщина була складовою частиною цього князівства. В наступні століття вона переходила до різних країн (Литви, Польщі, Австрії, Росії). Після Брестської церковної унії (1596 р.) значна частина українського населення Холмщини та при­леглих районів Люблінщини і Волині вже в XVII ст. перейшла на греко-католицьку віру (в Схід­ній Галичині населення перейшло на греко-като­лицьку віру в основному в XVIII ст.). У XVII ст. на Люблінщині зосереджувалася велика кількість ук­раїнських громад грецького обряду (в поселеннях Парчів, Острів, Руська Воля, Люблін, Милаїв, Пу­гачів, Дратів, Красне, Маслюхи, Лучна, Острог та ін.).

Відомо, що ряд українських гетьманів (Б. Хмель­ницький, І. Виговський, П. Дорошенко, І. Самій-лович) ставили питання про західні історичні кордо­ни з Польщею вздовж р. Вісли або поблизу неї. Наприклад, І. Самійлович писав: «Бо вся тогобічна сторона Дніпра, Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір'я і вся Червона Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, Перемишль, Ярослав, Люб­лін... від початку існування тутешніх народів нале­жали до руських монархів»**. Завоювання цих земель царською Росією призвело до релігій­ного переслідування греко-католиків. Восени 1919 р.

Холмщина, яка перед тим входила до Української Народної Республіки, відійшла до Польщі.

На північ від Холмщини розташоване Підляшшя (Підлісся) — історико-географічна земля із змішаним польсько-українським населенням. У раннє середньовіччя ця земля була складовою ча­стиною Київської Русі, її заселяли східнослов'ян­ські та литовські племена. З середини XIV ст. Підляшшя було включене до Литви, пізніше пере­йшло до Польщі. Ця територія перебувала також під владою Пруссії, Австрії, Росії.

На північ від Західного Бугу (на північний захід від Бреста) відносно невелику площу (2,7 тис. км²) займає Північне Підляшшя, яке за головним містом (Біла Підляська) називають ще Більщиною. За даними перепису 1931 р., тут про­живало 79 тис. чол., в тому числі 56 тис. (70,9%) українців, 17 тис. (21,5%) поляків і латинників, 5 тис. (6,3%) євреїв, 1 тис. (1,3%) росіян. За­гальна площа українських етнічних земель Холм­щини і Підляшшя 12,7 тис. км².

Історія національно-культурного занепаду укра­їнських етнічних земель, розташованих в Холмщині і Підляшші, яка завершилася повним виселенням українців, украй трагічна. Польські національно-культурні впливи тут, на пограниччі, були, зрозуміло, дуже великими. Але Брестська церковна унія дещо сповільнювала ці впливи. В 1875 р. царський уряд заборонив унію і примусив населення перейти на православну віру. В квітні 1905 р. було офіційно дозволено змінювати віру (на будь-яку, крім греко-католицької, яка й далі бу­ла забороненою). В результаті на Холмщині та Підляшші почався масовий перехід з православ'я в римо-католицьку віру *. За 1905—1908 роки пере­йшло 170 тис. чол. (з 450 тис. православних, яких налічувалося у 1905 р.). Тут (як і в деяких інших районах західної частини України) виникли так звані латинники (перекици, каракути), українці з розмовною українською мовою і українськими на­ціонально-культурними традиціями, але вже з римо-католицьким віровизнанням. В умовах посиленого польського впливу ці українці, ставши латинниками, поступово переписувалися на поля­ків.

Національну структуру населення Холмщини та Підляшшя також суттєво змінило насильне ви­селення українців (православних) під час Першої світової війни, коли царський уряд ева­куював на схід перед наступом німецьких та австро-угорських армій близько 120 тис. чол.; на шину повернулася лише невелика їх кількість урахуванням того, що на вивільнені території реселялися поляки, питома вага останніх про­горілого 30-річчя XX ст. тут різко зросла. За переписом 1931 р., національна структура насте­лення Холмщини і Підляшшя (крім крг західної польської їх частини) була такою: у* ці становили 32%, латиняни близько 26%, поляки —30%, євреї —9,4%, німці – 2,2%. Тут проводилася політика де українізації і ліквідації українських шкіл.

Шовіністичною антиукраїнською акцією масове руйнування польськими урядовими колам* українських православних церков у Холмщині та Підляшші в середині 1938 р. Польська влада одразу ж захопила 320 храмів і обернула в римо-католицькі косте­ли, а частину з них зруйнувала або замкнула, і для вжитку 230 000 православних українців зосталось 54 храми. Таким чином, на одну святиню при­падало по 4260 душ.

Розпочалися спроби польських урядових кіл на­вернути православних на унію і чистий римо-католицизм, але українське населення не хотіло і чути про зраду своєї предвічної православної віри. Тому було вирішено ті церкви, чинні і замкнені, знищи­ти під виглядом т. зв. «ревіндикації», тобто по­вернення православних храмів і всього церковного майна, які на протязі певного часу були уніат­ськими, під владу римо-католицької церкви. Поля­ки здавна готувалися до цієї справи. В 1938 р. був створений «координаційний комітет» на чолі з ген. І. Моравинським, який забезпечував вико­нання планів на місцях при допомозі гарні­зонів»**.

Уряд вимагав, щоб у церквах вживалася поль­ська мови, щоб переходили на новий календар при святкуванні українських свят. 20 червня 1938 р. колишня конвенція, яка стверджувала, що майно православних парафій переходить у власність Польської держави, була затверджена сеймом і ста­ла законом Речі Посполитої. Після цього почали­ся масові руйнування українських православних церков на Підляшші і Холмщині. За червень-липень тут було знищено 112 церков, в тому числі 98 старих, споруджених ще до Брестської церков­ної унії 1596 р. Серед них були церкви в Щебрешині (збудована в 1184 р.), Корниці (1578 р.), кафедральна церква в Білій Підляській (1582 р.), церква в Замості (1580 р.).

Ось один із споминів про те, як проводилося це у селі Межиліссі: «Дня 14 липня 1938 р. розвали­ли поляки церкву в Межиліссі. Сподіваючись лиха, бо вже в сусідньому селі Загореві церкву були розібрали, межиліські люди зійшлися, повиносили з церкви й поховали цінніші речі. Здіймаючи дзво­ни, востаннє вдарили тричі на прощання в великий дзвін. Зібрані люди ридали і цілу ніч не відходили вщ церкви. Цілу ніч, чуючи лихо, вили в селі собаки. Ранком о сьомій годині на вісьмох вантажних автах приїхала поліція і робітники. Поліція гумо­вими палками почала розганяти людей. Робітни­ки почали здирати дах, ламати й викидати з церкви образи й іконостас. Коло 12 години опівдні зва­лили велику церковну баню, і потім почали розтягу­вати її»*.

Такий загальний механізм деукраїнізації Холмшини і Підляшшя, який, за рішенням урядових кіл повоєнної Польщі, завершився вивезенням з краю всіх українців. Так було «остаточно» вирішено українське питання на великих за площею історич­них українських етнічних землях — в колишньому центрі Галицько-Волинського князівства, в яко­му знаходилася столиця Холм, місто, де правив, по­мер і похований широко відомий з історії руський (український) князь (король) галицько-волинський Данило Галицький.

Дата добавления: 2014-01-11