Розвиток і становлення юридичної психології

Юридична психологія як наука виникає у XVII- XVIII ст. Саме в цей час з’являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочин­ства. Так, у Росії І. Т. Посошков (1652-1726) висловлю­вався щодо необхідності врахування психологічних особ­ливостей Злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо допиту свідків і обвинувачених («Книга про жадобу і багатство»). М. М. Щербатов у своїх роботах указував, що закони повинні розробляти­ся з урахуванням індивідуальних особливостей особис­тості («Історії Російської імперії з давніх часів»).

У XIX ст. виходить серія робіт з юридичної психоло­гії: «Нарис судової психології» (А. У. Фрезе); Психологічні особливості злочинців за новітніми дослідження­ми» (Л. Є. Владимиров); «Систематичне керівництво з су­дової психології» (І. Фрідріх) та ін.

Середина ХІХ ст.. характеризується тим, що в цей час були зроблені спроби у визначенні природи злочинної по­ведінки та посилюється інтерес до кримінальної психо­логії. Дослідження психології злочинних типів розпочи­нає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). Теорія Ч. Ломброзо одержує від­ображення в книзі «Злочинна людина в її співвідношенні з антропологією, юриспруденцією та тюрмознавством» (1876). З 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архів кримінальної психіатрії і кримінальної антропології». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Кримінальна соціологія», 1881) і Рафаеля Гарофало (книга «Криміно­логія», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропо­логічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» — особливий тип особи, яку, як писав Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»).

У XIX — на початку XX ст. виходять фундаменталь­ні праці австрійських і німецьких учених, що ґрунту­ються на експериментальних дослідженнях. Ганг. Гроос одним з піонерів кримінальної психології («Кримінальна психологія», 1905). Вільям Штерн проводить експери­менти з визначення достовірності показань. За його помилковою думкою показання свідків є принципово не­достовірними.

Наукові засади юридичної психології формувалися в результаті вивчення фізіології вищої нервової діяльності людини (праці І. М. Сєченова, І. П. Павлова, В. І. Сербського, В. М. Бехтерева та ін.). Перші спроби використо­вувати наукові дані психології в кримінальному судо­чинстві належали Л. Є. Владимирову, А. І. Єлістратову, Я. А. Канторовичу, А. Є. Брусиловському, М. М. Гернету, А. Ф. Коні та ін. Ці вчені проводили експерименти з вивчення можливості повного сприйняття індивідом дійсності в екстремальних умовах і подальшого відтво­рення з метою встановлення даних, пов’язаних із до­стовірним характером показань свідків.

Судово-психологічні проблеми досліджувалися та­кож ученими-психіатрами. Так, питання психопатології осіб, які вчинили злочини, вивчалися в психоневро­логічному інституті (під керівництвом В. М. Бехтерева). В. М. Бехтеревим підготовлені книги «Про експеримен­тальне психологічне дослідження злочинців» (1902); «Об’єктивно-психологічний метод у застосуванні до ви­вчення злочинності» (1912). У цей же час з’являються праці, присвячені навіюванню і гіпнозу, можливостям їхнього використання в судочинстві.

На початкових етапах становлення юридичної психо­логії з метою діагностики особи злочинців мали місце

спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діагностика кримінально­го типу за рисами зовнішності, формою обличчя, за на­явністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем.

Історія юридичної психології знає періоди, коли ство­рювалися спеціальні кабінети й інститути з вивчення особи злочинця і злочинності. Так, у 1918 р. у Петрограді був створений кабінет з вивчення злочинності і особи зло­чинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Сара­тові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві й Одесі обласних кабінетів науково-судо­вої експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УРСР затверджує нове положення про Кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не лише виконання експертиз у судових справах, а й прове­дення наукових робіт і експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і методології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця.

У 1927 р. була організована лабораторія експеримен­тальної психології при Московській губернській про­куратурі. У цій лабораторії свої дослідження проводив основоположник нейропсихології в СРСР О. Р. Лурія (1902-1977). Вчений досліджував можливості викорис­тання асоціативного експерименту, застосування фіксу­ючої апаратури, що реєструє реакції випробуваного.

У 30-ті роки XX ст. відбуваються політичні зміни в житті суспільства, що негативно відобразилися на розвитку юридичної психології. Установи з вивчення злочинності і особи злочинця ліквідуються або реоргані­зуються. Психологію перетворюють на додаток педа­гогіки. Дослідження в галузі судової психології припи­няються. В юриспруденції починає домінувати кон­цепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнання (особисте визнання — цариця доказів вини під­судного).

Відродження юридичної психології припадає на 50-60-ті роки XX ст. У 1964 р. була прийнята спеціальна постанова ЦК КПРС «Про подальший розвиток юридич­ної науки і поліпшення юридичної освіти в країні». А з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридич­них вузах і на юридичних факультетах університетів.

У 1966 р. Міністерством вищої і середньої освіти СРСР був проведений Всесоюзний семінар з судової пси­хології, на якому обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася І Всесоюз­на конференція з судової психології, а в 1986 р. у м. Тар­ту (Естонія) — II Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психологи.

Про розвиток юридичної психології свідчить вихід у світ фундаментальних праць «Судебная психология для следователей» (О. Р. Ратінов, 1967); «Судебная психоло­гия» (А. В. Дулов, 1975); «Юридическая психология» (В. Л. Васильєв, 1974, 1991, 2003); «Психология в рассле- довании преступлений» (В. О. Коновалова, 1978); «Пра­вовая психология» (В. О. Коновалова, 1990,1997); «Введе- ние в юридическую психологию: методологические и тео- ретические проблемьі» (М. В. Костицький, 1990); «Юри­дическая психология» (М. І. Єнікєєв, 1999); «Юридична психологія» (за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва, 1999); «Кри- минальная психология» (В. Ф. Пирожков, 2001) та ін.

З 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на провадженні судово- психологічних експертиз. У 1998 р. в Україні був створе­ний Інститут вивчення проблем злочинності при Ака­демії правових наук України, що проводить, зокрема, наукові й експериментальні дослідження, пов’язані з проблемами юридичної психології. Відповідно до пе­реліку ВАК України засновано спеціальність «Юридична психологія» (19.00.06).

Запитання для самоконтролю

Які закономірності досліджує юридична психо­логія?

Які завдання вирішує юридична психологія?

Яким чином можна розглядати юридичну психо­логію за її структурою?

У чому полягає зв’язок юридичної психології з ін­шими науками?

Які методи застосовуються в юридичній психо­логії?

Чи виконують методи юридичної психології пізна­вальну функцію?

Яке практичне значення має метод тестування?

Які методи психологічного впливу допустимі в кримінальному судочинстві?

Які основні етапи розвитку юридичної психології?

Чи існують особливості сучасного розвитку юри­дичної психології?

Рекомендована література

Ведь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — Л.: Новий світ, 2000. — К.: Каравела, 2002. — 376 с.

Бельш Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — СПб.: Дорваль, 1992. — 200 с.

Васильєв В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Питер, 2003. —656 с.

Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психо­логічного впливу на попередньому слідстві: Навч. по­сіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. — 48 с.

Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа «НОРМА— ИНФРА*М», 1999. —517 с.

Костицкий М. В. Введение в юридическую пси- хологию: методологические и теоретические пробле­ми. — К.: Вища пік., 1990. — 259 с.

Леонова А. Б. Психодиагностика функциональньїх состояний человека. — М.: МГУ, 1984. — 200 с.

Ратинов А. Р. Судебная психология для следова- телей. -М.:НИи РИО ВШ МООП СССР, 1967. — 290 с.

Словарь-справочник по психологической диагности- ке / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов; Отв. ред. С. Б. Крьім- ский. — К.: Наук, думка, 1989. — 200 с.

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособие. — М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.

Дата добавления: 2014-01-15