Психологічна сторона попередження злочинів

Попередження антигромадської і соціально небезпеч­ної поведінки — надзвичайно складне завдання, обумов­лене безліччю чинників, що впливають на її відновлення, розвиток і становлення. Проблема попередження пов’я­зана насамперед з концепцією подолання антигромадсь­ких спонукань на основі удосконалення соціального жит­тя суспільства. Тому у соціологічній, кримінологічній і психологічній літературі виділяють такі напрями реаль­ного впливу, як економічний, соціальний, правовий. При усій важливості і правильності виділення цих на­прямів не можна не надавати великого значення об’єкту

(людині), яка удосконалюється або деформується під впливом названих чинників, а отже, неадекватно їх сприймає, інтерпретує відповідно до свого психологічно­го статусу, системи потреб, інтересів, ідей.

В основі антигромадських і соціально небезпечних проявів лежить поведінка людини. Як же визначається така поведінка, коли вона є антисуспільною? Антису- спільна поведінка — це «поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осе­редків, конкретних людей, контрольована її свідомістю і волею»[38]. Як видно з наведеного визначення, воно охоп­лює два елементи: а) соціальні інтереси, проти яких спрямована поведінка; б) психічні якості особи (свідо­мість, воля), якими визначається конкретна дія, прояв, що характеризується як антисуспільна поведінка. Саме останнє є найбільш складною і найменш дослідженою сферою, що дає змогу встановити (вичленувати) і заходи (рівень можливих проявів залежно від психологічної ха­рактеристики особистості), і ситуаційно обумовлені фор­ми прояву у поведінці.

Будь-яка антисуспільна поведінка виражається в трьох основних формах: 1) антисуспільний проступок, головною особливістю якого є порушення моральних норм і правил; 2) правопорушення, особливістю якого є порушення моральних і правових норм; 3) злочин — найбільш небезпечна антисуспільна поведінка, що спри­чиняє кримінальне покарання. Таким чином, ступінь антисуспільної поведінки визначається насамперед ком­плексом тих моральних і охоронюваних правом благ, які є об’єктом посягання. При цьому слід враховувати, що ступінь психічного ставлення до вчиненого, тобто мотив антисуспільної поведінки, формується суб’єктом і, зреш­

тою, визначається рівнем його моральних і правових уяв­лень, якщо не відбувається імпульсивно (неусвідомлено).

У цьому аспекті важливо з’ясувати ті психологічні характеристики, які включаються до системи чинників, що визначають антисуспільну поведінку. До них можуть належати темперамент і характер людини (при різному рівні соціалізації особистості), її реакції на подразник у тих або інших ситуаціях, у тому числі стресових, котрі у більшості випадків є передумовою прояву антисуспіль­ної поведінки. В жодному разі цим характеристикам не можна надавати вирішального значення як таким, що найбільш вагомо визначають прояви людини, оскільки вони обумовлені більш складним і багатоаспектним ком­плексом чинників, що впливають на неї. Проте не можна і недооцінювати роль цих характеристик у процесі спіл­кування, де конфліктні або якимось чином об’єктивно чи суб’єктивно провокуючі обставини спричиняють анти­суспільну поведінку.

Характер особистості як комплекс рис, які виявля­ються щодо праці, інших людей, власної особи, є наслід­ком формування особистісних уявлень про цінність цих категорій і їхній вплив на особистість у процесі її соціалі­зації. Тут зустрічаються різні варіанти прийняття або не­прийняття особою моральних чи соціальних цінностей, вироблення власних уявлень про ступінь їхнього при­йняття в процесі становлення характеру. Комплекс чин­ників, що впливають на індивіда, багатосторонній: мо­ральні норми суспільства, проголошувані ним принципи, реальність перетворення останніх у життя, умови існу­вання, ступінь задоволення потреб, умови виховання, родина, референтна група, з одного боку, й інтерпретація цих чинників особою для себе — з іншого. Результати такого впливу в процесі формування характеру можуть бути різноманітними — від позитивних до гостро нега­тивних, що відкидають позитивний вплив і формують

негативні уявлення про способи задоволення своїх потреб і ціннісної орієнтації. Такі результати, що, здавалося б, сприяють позитивному формуванню особистості, можна спостерігати в антисуспільно налаштованих осіб. Непри­йняття особою існуючих цінностей — наслідок свого ро­зуміння цілей і сенсу життя, де домінують не прийняті у суспільстві канони, а власні уявлення, обумовлені ступе­нем інтелектуального розвитку, психічними і фізичними характеристиками, виробленням особистої позиції сто­совно всіх обставин, що формують індивіда. Отже, у про­цесі соціалізації особистість зазнає різних змін і фор­мується у позитивний або негативний бік, залежно від інтерпретації чинників, що впливають на неї, у тому числі соціальних цінностей. Ціннісна орієнтація особис­тості у більшості випадків досить пластична, і це обумов­лює можливість і результативність впливу на неї, що лежить в основі попереджувальної діяльності.

Темперамент особистості як швидкість протікання психічних процесів визначає багато рис структури особи­стості, у тому числі її характер. Водночас вивчення тем­пераменту особистості становить значний інтерес для ро­зуміння антисуспільної поведінки — від провини до зло­чину. Темперамент як відприродна функція особистості не існує у процесі соціалізації у первозданному вигляді, чітко обумовленому окремими рисами (сангвінік, холе­рик, флегматик, меланхолік). Він зазнає змін, обумовле­них потребами індивіда у спілкуванні в процесі життє­діяльності. Проте основні типові риси темпераменту зви­чайно зберігаються і досить чітко проявляються у пове­дінці індивіда, головним чином у його реакціях на ті чи інші подразники. Тому прояви людини можуть бути діаг­ностовані з різною метою, у тому числі для визначення ступеня її можливої конфліктності в стресових ситуа­ціях, здатності виконувати певні трудові операції, мож­ливості спілкування в групі, де виконання тих або інших

функцій пов’язане із ситуацією, яка вимагає швидкого вирішення розумових і організаційних завдань, при­йняття владних рішень тощо. У цьому аспекті значний інтерес становить метод тестування, застосовуваний для визначення реакцій індивіда на можливий подразник, непередбачені ситуації, психологічну сумісність пра­цівників у групі. Купюри у вигляді окремих малюнків, що зображують ситуацію раптового телефонного дзвінка

о третій годині ночі, забризкування брудом машиною, що проїжджає, пальто тощо, дають змогу зробити висновок щодо темпераменту, який характеризує особистість і мо­же проявитися в тій або іншій ситуації.

Можливі прояви темпераменту повинні братися до уваги і при дослідженні конфліктних ситуацій, що спри­чиняють антисуспільну поведінку. Але у цих обставинах значення темпераменту іноді недооцінюється.

Найбільш чітко темперамент індивіда виявляється у ситуаціях конфлікту, що нерідко переростають у злочин (хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень, убивство та ін.). Будь-яка стресова ситуація — це свого роду тест для прояву рис темпераменту. Безумовно, процес соціалі­зації особистості суттєво впливає на темперамент у тому аспекті, що передбачає його перетворення стосовно мо­ральних норм і норм спілкування. Проте стресові ситуа­ції часто знімають ці соціальні нашарування, оголюють риси темпераменту, демонструють його непластичність у важких обставинах.

Антисоціальна поведінка у всіх випадках вчинення злочинів, за винятком неусвідомлених, визначається ти­ми або іншими мотивами. Тому в їхньому попередженні, розробці різноманітних форм попереджувального впливу головна роль належить встановленню і вивченню мотивів антисуспільної поведінки, яка проявляється у проступ­ках і злочинах. Без знання мотивів дуже важко встанови­ти причину злочину, ті спонукальні чинники, які обумо­вили його вчинення, а також правильно кваліфікувати вчинений злочин, обрати міру покарання, яка буде най­більш обґрунтованою й забезпечить певний виховний ефект. Зазначимо, що саме виявлення мотивів створює необхідні передумови для обрання попереджувальних і виховних заходів під час перебування особи в установі з виконання покарань. В усіх випадках складний у психо­логічному плані період адаптації особи, направленої до такої установи, визначається її ставленням до вироку (справедливий, несправедливий), що певною мірою пов’язано з правильним розумінням судом мотивів вчи­неного злочину. Досить складний процес вивчення мо­тивів злочину одночасно ускладнюється тим, що до цього часу немає методик (наукових і практичних), які давали б змогу виявляти мотиви, психологічний механізм зло­чинної поведінки.

Недостатність відповідних психологічних досліджень утруднює практичне використання рекомендацій щодо профілактики правопорушень. Вивчення мотивів анти­суспільної поведінки пронизує багато напрямів діяль­ності правоохоронних органів і, що особливо важливо, дає змогу визначити ті конкретні заходи впливу, які спів­відносяться з окремими мотивами або їхнім комплексом як основою злочинних проявів.

Велике значення у профілактичній діяльності має вивчення мотивів антисуспільної поведінки для прогно­стичних цілей. Систематизація й аналіз мотивів є необ­хідною базою для прогнозу можливих злочинних діянь стосовно вікового середовища, соціальної групи і — в ок­ремих випадках — регіону.

Дослідження мотивів тих або інших антисуспільних проявів вимагає глибокого аналізу структури особи­стості. Найважливішим тут є аналіз потреб і спонукань особистості, її ставлення до прийнятих в її середовищі і самому суспільстві соціальних норм. Слід також урахо-

вувати склад мікрогрупи, до якої ця особа тяжіє, наяв­ність референтів, конформність та інші показники, які дають змогу розкрити причини антисуспільної пове­дінки, її мотивацію. Серед зазначених чинників особливе значення мають реакції на подразники, які багато в чому зумовлюють поведінку особи в конфліктних і стресових ситуаціях. Подібні прояви іноді спостерігаються в зако­нослухняних осіб, які не мають антисуспільної спрямо­ваності, однак у конфліктних ситуаціях ці особи діють як особи з явною антисуспільною настановою. При вияв­ленні мотивів поведінки, що спричиняють антисуспільні дії, слід враховувати вплив на ту або іншу особу паную­чих чи прийнятих у її середовищі тенденцій, напрямів, ідеалів. Такі характеристики спостерігаються у мета­лістів, рокерів, інших представників неформальних мо­лодіжних об’єднань, осіб, які сповідують вчення інду­їзму, тощо. Негативізм як заперечення, опір, неприйнят­тя традиційних моральних канонів і настанов — головне підґрунтя зазначених проявів. Однак їхня груба заборо­на, втручання, що заперечують прийняті певною части­ною молоді «ідеали», можуть призвести не лише до кон­фліктних ситуацій, але і до різного роду антисуспільних учинків, аж до вчинення злочинів.

Вивчення мотиву взагалі і з метою попередження ан­тисуспільної поведінки зокрема не повинно виходити із шаблонних юридично прийнятих уявлень: крадіжка — користь; убивство дружини, чоловіка — ревнощі; хулі­ганство — порушення громадського порядку тощо. Такі визначення найчастіше є наслідком поверхового розгля­ду діяння. Насправді ж мотивами вчинення таких дій можуть бути інші, зокрема прагнення показати свою «хвацькість», прагнення визволитися від тяжкої життє­вої ситуації, бажання заслужити авторитет сильного або бути лідером у групі однолітків, показати свою перевагу над ними тощо.

Отже, внутрішні мотиви, що спонукають особу до вчинення протиправних дій, нерідко маскуються зовнішніми проявами, що неадекватно відображають мотиви дій. Саме ці обставини визначають необхідність глибокого вивчення структури особистості. Як відомо, великий вплив на формування особистості, у тому числі на вчинення нею антисуспільних учинків, справляє се­редовище, яке може розглядатися у двох напрямах: соціальне середовище (шкільний, інститутський, робіт­ничий (виробничий) колектив, сім’я) і мікросередовище, в якому особа знаходить і проявляє свої інтереси, праг­нення, потреби. Ці напрями можуть збігатися, але мо­жуть і не збігатися, і тоді певне роздвоєння особистості позначається на формуванні її ідеалів, ціннісній орієн­тації, ставленні до встановлених у суспільстві мораль­них і правових норм. З цього погляду вивчення мотивів антисуспільної поведінки дає досить повний матеріал, що дає змогу уявити не лише їхню сутність, але і ступінь виникнення, формування, прояву. Таке дослідження не­обхідне, оскільки містить у собі подвійне завдання - вивчення особистості шляхом вивчення впливу на неї середовища.

Формування мотиву похідне від комплексу формую­чих умов, які поєднують соціальне середовище, мікросе­редовище й особисту інтерпретацію чинників, що впли­вають на особу. Складність цієї схеми визначає і склад­ність психологічних характеристик мотивів злочинної поведінки, як і необхідність їхнього вивчення з метою попередження анти суспільних явищ. Важливе значення має також з’ясування причин впливу зовнішніх обставин на формування антисуспільної установки і її прояв у по­ведінці індивіда.

Причина будь-якої антисуспільної поведінки — супе­речності між бажаннями, потребами особи і реальною, конкретною ситуацією, у якій вона повинна прийти до

того чи іншого рішення. Виходом з такої ситуації у бага­тьох випадках є протиправна поведінка. Отже, у поста­новці і шляхах вирішення цієї проблеми у першу чергу потрібно акцентувати увагу на особистості у всьому різноманітті її характеристик, тобто на тому психологіч­ному статусі, що інтегрує безліч соціальних і особистісних аспектів. Найбільш привабливим і практично значу­щим тут є питання про зовнішнє вираження внутрішньої структури особистості. Невідповідність зовнішньої по­ведінки внутрішнім настановам часто вводить в оману осіб, які вивчають особистість правопорушника і натика­ються, з їхнього погляду, на парадокс між доброзвичай­ною поведінкою і раптовим анти суспільним проявом. На­справді ж така суперечність трапляється дуже рідко. Вивчення поведінки особи, яка вчинила злочин, показує, що в ЇЇ «історії» подібного роду або близькі до нього про­яви вже спостерігалися, і тому вчинення протиправних дій не є несподіваним, раптовим. Це орієнтує правоохо­ронні органи на більш ретельне з’ясування тих внутріш­ніх мотивів поведінки, що нібито суперечать зовнішнім проявам.

Проблема інтерпретації особою соціальних і мораль­них цінностей завжди вважалася складною, і її вирішен­ня не може бути однозначним. Проте тут важливим є те, що об’єктом дослідження, а отже, його основною метою є особа з антигромадською поведінкою, її взаємовідносини з пануючими у суспільстві постулатами, вивчення впли­ву всіх формуючих чинників суспільного життя на особу, їхній попереджувальний ефект. У цьому складному ком­плексі одним з основних чинників є антиправова моти­вація, яка є визначальною або складовою всієї системи криміногенної мотивації.

Деформованість правових уявлень у правопоруш­ників проявляється насамперед у правовій неграмотності, неправильному ставленні до права і до виконання право­вих приписів[39]. Цікавою з цього погляду є ще одна сторона формування антисуспільної поведінки. Особа може бути згодна з правовими приписами, однак ступінь їхнього за­своєння, а отже, і використання у тій або іншій ситуації може бути дуже низьким. Так, дослідженнями, проведе­ними під керівництвом О. Р. Ратінова, встановлено, що коефіцієнт згоди з правом у злочинців становить 0,62 %, а ступінь стійкого засвоєння правових вимог — 0,14 %[40]. Можна припустити, що для законослухняних осіб ці коефіцієнти зростають, але розрив між ними, а отже, ре­альний ступінь їхнього використання досить низький.

Велике значення у психології профілактичної діяль­ності має рівень правової поінформованості населення. Правова поінформованість — необхідна передумова пра­вової культури. Розглядаючи ланки правової культури, важливо враховувати, що знання правових гарантій і за­борон не є ще правовою культурою. Вона стає дійовою ли­ше у тому разі, якщо ці знання реалізуються у поведінці, тобто становлять ціннісно-мотиваційний рівень особи. Прояв низької правової культури є наслідком не лише правової непоінформованості, хоча вона є ще досить значною, але насамперед і відсутності тих ціннісних орієнтацій, що лежать в основі поведінки людини в про­цесі її спілкування, виконання соціальних функцій.

Певну роль у формуванні антисуспільних вчинків відіграє правовий нігілізм. Джерелами його є, по-перше, недостатня поінформованість щодо покарання за вчине­не, по-друге, відсутність відомостей про міру покарання і її диференціацію відповідно до характеру вчиненого, по- третє, значний відсоток латентних злочинів, що залиша­ються нерозкритими, а отже, створюють ілюзію, а часто і реальне уявлення про безкарність вчинюваних проти­правних дій. Щоб усунути такий нігілізм, необхідно ширше вести правову пропаганду, у тому числі кримі­нального законодавства, знання основних напрямів яко­го досить ефективно виконує функцію загальної пре- венції. В усіх напрямах діяльності правоохоронних ор­ганів і громадських організацій, пов’язаної з правовою пропагандою, важливим є також виховання ціннісно- нормативної настанови, що визначає нормальне функціо­нування особи у суспільстві.

Глава 2. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

Дата добавления: 2014-01-15