Ринок праці, суть, умови виникнення. Робоча сила як товар. Теорія людського капіталу

Висновок

Усі види дозволів на придбання, зберігання, перевезення та використання спеціально визначених предметів і матеріалів, а також відкриття та функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, мають зберігатися в підрозділах дозвільної системи, у місцях, що виключають доступ до них сторонніх осіб.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день склалися усі передумови для того, щоб адміністративно-процедурне право розглядалося у якості самостійної галузі (підгалузі) права, спрямованої на: підтримку приватних осіб як носіїв передбачених Конституцією України, а також іншими нормативними актами, прав перед сферою державного управління; забезпечення ефективності та законності управлінської діяльності, утвердження принципів правової безпеки у суспільстві.

З погляду на важливість завдань, які вирішуються завдяки наявності зазначеної галузі права її вивчення має стати необхідним кроком у підготовці спеціалістів-юристів нового покоління.

Принципове значення адміністративно-процедурне право набуває також і для діяльності органів внутрішніх справ України, діяльність яких у багатьох випадках набуває адміністративно-процедурних форм

Аналіз нормативних актів, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ України як лідируючих суб’єктів адміністративних процедур, показує, що вони вимагають свого доопрацювання та вдосконалення, спрямованого на більш високий рівень визначення прав, обов’язків та окремих процедур діяльності останніх.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте поняття категорії "об'єкт державної реєстрації".

2. Зазначте групи об’єктів державної реєстрації.

3. Розкрийте процесуальні особливості реєстраційних проваджень.

4. Дайте визначення реєстраційного провадження.

5. Зазначте види реєстраційних проваджень.

6. Охарактеризуйте основні стадії реєстраційного провадження.

7. Визначте процесуальні особливості здійснення провадження по реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

8. Визначте процесуальні особливості здійснення провадження по реєстрації автотранспортних засобів.

9. Порядок здійснення окремих видів реєстраційних проваджень.

10. Розкрийте зміст поняття "дозвільна система".

11. Зазначте види дозвільних документів.

12. Охарактеризуйте процесуальний зміст стадій дозвільного провадження.

Ринок праці є складовим елементом ринку ресурсів, до якого, окрім ринку праці, відносять ринки капіталів і природних ресурсів.

Особливістю ринку ресурсів є те, що ціни та по­пит на них залежать від цін і попиту на споживчі товари і послуги. Фірми можуть закупити лише ті виробничі ресурси, використання яких дозволяє виробляти такі товари споживчого ринку, на які є попит. Саме тому попит на фактори виробництва є похідним від попиту на кінцеві (споживчі) товари і послуги.

Для виробництва товарів і послуг необхідно вирішити важливу суспільну проблему – поєднання засобів виробництва і власне праці у єдиному процесі. Засоби праці, предмети праці і процес праці – невід’ємні мо­менти процесу виробництва. Вони перебувають у такій взаємозалежності, коли відсутність будь-якого із них означає неможливість самого процесу виробництва.

Ринок праці – це, перш за все, найважливіший елемент, особлива підсистема загальної структури ринку.

Він виділяється із загальної ринкової структури саме тому, що тут існує особливий об’єкт купівлі-продажу. Купують і продають не саму людину, а її працю1.

Праця – це процес впливу людини на речовину і сили природи з метою перетворення їх у життєві блага.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є власне праця.

На даному ринку взаємодіють також особливі суб’єкти купівлі-продажу, існує специфічний характер взаємозв’язку між ними, особливий спосіб використання незвичайного товару – праці (робочої сили), особливі методи і способи його оцінки.

Якщо, зокрема, на споживчому ринку продавець і покупець здійснили угоду купівлі-продажу товару і розійшлися, можливо назавжди, не цікавлячись подальшою долею один одного, то на ринку праці покупець і продавець цього специфічного товару не розлучаються до закінчення угоди. Працеємець (продавець робочої сили) віддає свою працю поступово, а працедавець (покупець робочої сили) контролює працю першого.

Ринок праці є специфічною соціально-економічною системою виконання важливих організаційних, економічних, соціальних функцій. Це проявляється у наступному:

1) ринок праці – місце, де працівник може знайти собі роботу у відповідності з власними здібностями, а підприємець – підібрати собі працівника, який би за своїми фахом, кваліфікацією, здоров’ям, фі­зичними і моральними якостями відповідав вимогам фірми;

2) ринок праці – економічна форма визначення витрат працедавців на придбання праці і розміру доходів найманих працівників;

3) ринок праці формує не тільки ціну праці, але й відображає процес її зростання чи зменшення під впливом певних причин;

4) ринок праці визначає пропорції між кількістю робочих місць і кількістю працівників, які мають бажання отримати роботу, тобто певний рівень безробіття (зайнятості);

5) ринок праці виконує функцію перерозподілу робочої сили між галузями економіки, окремими підприємствами у зв’язку із структурними змінами сфери виробництва, банкрутством одних підприємств і появою нових;

6) ринок праці визначає, працівників якого фаху і якої кваліфікації повинна формувати система підготовки і перепідготовки трудових ресурсів, у якому напрямку, коли і як вона повинна вносити необхідні зміни.

Ринок праці створює специфічний механізм саморегулювання з такими основними структурними елементами:

§ попит на працю;

§ пропозиція праці;

§ ціна праці (заробітна плата);

§ конкуренція працеємців (за найбільш вигідні умови праці та її оплати);

§ конкуренція працедавців (за найм найбільш кваліфікованих і сумлінних працівників).

Через зазначені елементи економічного механізму ринку праці вирішується доля кожної людини щодо таких важливих моментів, як відповідність фахового рівня працівника змісту і характеру його роботи, рівня оплати праці, її умов, перспективи професійного зростання і підвищення рівня життя.

У процесі формування ринкової структури виникають і розвиваються елементи інфраструктури ринку праці, до яких відносять такі: закони і нормативні акти, що регламентують функціонування ринку праці; колективні договори і індивідуальні угоди про найм; арбітражні органи; професійні спілки і союзи підприємців різних галузей; служби зайнятості і працевлаштування (біржі праці); мережа фондів і кас взаємодопомоги; система професійної орієнтації; система регулювання рівня заробітної плати та інших трудових доходів; система міграції робочої сили та її відтворення.

Ринок праці виник разом із формуванням ринкової економічної системи. Для перетворення праці (робочої сили) в товар потрібен ряд загальних умов, до яких відносять такі:

• носій робочої сили (праці) повинен бути юридично вільною особою, щоб реально розпоряджатись робочою силою (ця умова реалізувалась повністю лише після відміни кріпосного права);

• носій робочої сили (праці) повинен бути позбавленим засобів праці, що змушує його продавати свою працю (ця умова реалізувалась після обезземелення селянства);

• на ринку праці повинні з’явитись покупці праці (робочої сили).

Перша умова визначає можливість продажу праці (робочої сили) самим її власником, друга – матеріальну необхідність у цьому, а третя – реальну можливість купівлі запропонованої праці на ринку.

Довгий час для характеристики людського економічного ресурсу використовувалось поняття робочої сили і праці. Нині широкого “вжитку” набуває поняття людського капіталу. Якщо раніше економічні ресурси розмежовувались на капітал (засоби виробництва), робочу силу та землю, то тепер виділяється два види капіталу: фізичний (засоби виробництва) та людський (набуті знання, вміння, навички, досвід, фізичні здібності).

Можна виділити такі основні положення концепцій людського капіталу:

1) людські здібності до праці є капіталом тому, що вони – джерело майбутніх доходів, заробітків, задоволень.

2) людський капітал є невід’ємною складовою людини.

З) людський капітал є подібним до речового капіталу. Ця подібність визначається такими основними обставинами: а) щоб набути якості капіталу людина повинна пройти певну “шліфовку”; б) об’єктивно відбувається процес зростання витрат на формування робочої сили; в) праця перетворюється на людський капітал.

4) використання людського капіталу регулюється і контролюється безпосередньо його власником.

5) формування людського капіталу здійснюється за рахунок інвестицій, зокрема, витрат на освіту, професійно-кваліфікаційну підготовку, охорону здоров’я, набуття людиною фізичної сили, гнучкості, психологічної орієнтації на процес праці, необхідність отримання доходу, забезпечення себе і своєї сім'ї якісним життям.

Суб’єктами ринку праці виступають працеємці (носії робочої сили), з одного боку, і працедавці (наймачі праці) – з іншого.

Працедавець і працеємець зустрічаються на ринку, маючи спільні і протилежні інтереси. Спільність інтересів полягає в тому, що працедавець має намір задовольнити свою потребу у виконанні певної роботи, а працеємець – потребу в доході. Протилежність інтересів виникає з приводу розміру заробітної плати, з одного боку, і тривалості робочого дня, інтенсивності і змісту, умов праці, режиму роботи – з іншого.

Угода між працедавцем і працеємцем є формою подолання протилежних і реалізації спільних інтересів.

Виходячи з проведеного аналізу, ринок праці можна визначити як сукупність економічних відносин між його суб’єктами з приводу найму робочої сили та її використання у виробництві.

Дата добавления: 2014-01-11