Правовий захист програмних продуктів

РЕСУРСИ INTERNET, ПРИСВЯЧЕНІ FREEWARE

www.freeware.ru

www.listsoft.ru

www.softarea.ru

www.softlist.ru

www.bootdisk.com

www.completetyfreesoftware.com

www.davecentral.com

www.freehound.com

www.free-programs.com

www.freeware98.org

www.freeware-downloads.com

www.freewarefjles.com

www.freewarefilez.com

www.freewarehome.com

www.freewareplus.com

www.freewareweb.com

www.internetfreeware.com

www.nonags.com/nonags/

www.thefreesite.com

www.winappslist.com

Ідея орендипрограмного забезпечення через служби на базі Web виникла не так давно, але популярність провайдерів приклад­них служб — Application Service Providers (ASP) зростає з кожним днем. І провідні компанії вже виробляють відповідні стратегії завдяки ринковим аналітикам, які вважають даний сегмент дуже перспективним.

Однак оренда програмного забезпечення має як переваги, так і недоліки, і при її просуванні провайдерам прикладних служб доведеться зіткнутися з чималою кількістю проблем.

Визнання програм інтелектуальними продуктами припускає оплату, взагалі не зв’язану з витратами праці автора програми. Продавши програми за ліцензіями, вони можуть одержувати разовий (первісний) платіж і роялті (щотиражні виплати). Ці доходи не пов’язані з витратами на створення продукту або його розповсюдження. Ідеться не про оплату найманого фахівця, а про дохід творчого працівника. Постає питання: який обсяг прав належить автору, якщо робота виконана як службове завдання, а який — роботодавцю?

Такі обставини вимагають від різних країн упорядкування вирішення питання про належність ПЗ наймачеві. Згідно з Директивою Європейського суспільства про правову охорону комп’ю­терних програм [20], прийнятою у 1991 р., передбачається єдиний підхід до визначення авторських прав на ПЗ у разі роботи за наймом. Установлено, що програмні засоби, виконані в рамках службових обов’язків, незалежно від способу їх подальшого використання, належать фірмі (роботодавцю). Роботодавцю належать права на ПЗ, створені поза службовими обов’язками, але за його завданням. У роботодавця залишаються права на ПЗ, написані в робочий час у процесі роботи працівника, але не за його прямим обов’язком. Таке положення не розповсюджується на програми, розроблені за контрактом із програмістом, що не перебуває у штаті фірми. Вважається, що дану директиву виконуватимуть і інші країни, які бажають працювати на світовому ринку.

В Україні до кінця 1980-х років питання охорони ПЗ ігнорувалися, а на початку 90-х спостерігалося надмірне спрощення вирішення їх. З 1991 р. Цивільним кодексом [50] було передбачене розповсюдження авторського права на програми для ЕОМ. Але норми, що стосуються «службових розробок» («службових завдань»), тобто результатів робіт, виконаних як службове завдання, виявилися неприйнятними для нормального розвитку програмування. В нашій країні існує можливість створення програм у робочий час, але поза колом службових обов’язків програмістів. Прийнятий у червні 1993 р. Закон України «Про науково-техніч­ну інформацію» вирішує частину проблеми, осторонь залишилася економічна інформація, що в умовах ринку набуває особливого значення. В 1993 р. прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права», де розглядається правова охорона ПЗ.

Крім того, в умовах розвитку інформаційних технологій виникає необхідність шукати шляхи вирішення правових та економічних питань, пов’язаних з:

· електронними та інформаційно-правовими торговельними операціями;

· торгівлею інформацією, національним і міжнародним обміном даними;

· захистом даних і надійністю доступу до них;

· незаконним копіюванням, переписуванням і передаванням даних;

· електронними публікаціями тощо.

Дата добавления: 2014-01-11