Урок-семінар в умовах розвивального навчання

План

Тема: Активні форми викладання літератури.

Лекція №6

1.Урок-лекція, особливості його проведення.

2.Урок-семінар, специфіка його проведення.

3.Урок-диспут, методика його проведення.

4.Нестандартний урок, особливості його проведення.

5. Проблемність у навчанні. Шляхи створення проблемних ситуацій.

Література

1. Активные формы преподавания литературы: Лекции и семинары на уроках в старших классах / Р.И.Альбеткова, Л.П.Гладкая и др..; Сост. Р.И.Альбеткова.-М.: Просвещение, 1991. – 175 с.

2.Дарієнко Л. Старшокласник як співавтор уроку: Методичні поради // Українська мова та література. – 2005. – №45. – С.8-10.

3.Демчук О. Нестандартні уроки літератури, 9-11 класи. – Тернопіль: підручники і посібники, 2000. – 144 с.

4. Демидчик А. Вчити мистецтву розкриття смислів твору: Система уроків, 11 клас (урок-лекція з елементами бесіди, урок-діалог) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. – 2005. – №5. – С.36-44.

5. Дибка Л. Урок – гендерне дослідження. // Дивослово. – 2007. - №2. – С.12-16.

6. Єсаульцева Л. Література розстріляного відродження: Опорні конспекти // Українська мова та література. – 2005. – №15. – С.28-32.

7. Жуковець З. Сім струн душі: Урок-відкриття "Світ поезії Миколи Вінграновського" // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – №10. – С.19-20.

8. Загарук О. Про конфлікт між людськими ідеалами у романах «Собор» та «Диво». Як провести урок-семінар в 11-му класі. // Українська мова та література. – 2005. - №11. – С. 15-17.

9. Ковальчук О., Мозолюк Б. Уроки активного співробітництва: диспути, конференції, проблемні семінари. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1992.

10. Кондрацова Л., Кондратов М. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів: Бінарний урок з української літератури та історії України в 11 класі // Дивослово. – 2005. – №5. – С.13-17.

11. Кумейська Н. Василь Барка "Жовтий князь": Урок історико-літературознавче дослідження в 11 класі // Дивослово. – 2005. – №1. – С.27-28.

12. Мартинець А.М. Сучасний урок зарубіжної літератури. – Х.: Вид. група «Основа», 2005. – 176 с.

13. Микитюк І. Принципи проблемності у викладанні літератури // Дивослово. – 2005. – №1. – С.20-23.

14. Наукові основи методики літератури. // За ред. Н.Й.Волошиної. – К.: Ленвіт,2002. – С. 142-151.

15.Пультер С. До питання впровадження нових освітніх технологій у середній та вищій школі // Дивослово. – 2005. – №3. – С.2-4.

16.Сергієнко А. Методика використання групового навчання на особистісно зорієнтованому уроці української літератури // Українська мова і література в школі. – 2005. – №1. – С.31-34.

17.Сергієнко А. Методика використання технологій групового навчання на особистісно орієнтованому уроці української літератури // Українська мова і література в школі. – 2005. – №1. – С.31-34.

18 Шкільна лекція у поєднанні з іншими методами та прийомами. –К., 1986.

19. Шмулик С. Диспут як форма уроку літератури. // Українська мова та література. – 2005. - №11. – С.13-15.

Узагальнення практичного досвіду вчителів-практиків дало можливість визначити, що найефективнішими формами викладання літератури є лекція, семінар, диспути, бесіди тощо. Зупинимося коротко на кожному виді роботи.

Лекція. На сьогодні вчені не дійшли висновку: лекція – це метод, прийом, форма роботи. В основі лекції лежить репродуктивний метод навчання літератури, який спрямований на те, щоб відтворювати, відновлювати те, що зберегла пам’ять. Головне завдання вчителя під час застосування названого методу – дати учням знання в готовому вигляді й зорієнтувати їхні зусилля на запам’ятовування відповідної інформації. Тому в методичній літературі його називають ще викладацьким або репродуктивно-творчим. Домінуючими прийомами реалізації методу є слово, розповідь, лекція вчителя.

Слово й розповідь учителя – це прийоми роботи, які найчастіше використовуються в середніх класах; лекція ж - прийом репродуктивного методу – тільки у старших класах.

Слово вчителя використовується, коли необхідно дати учням коротеньку інформацію. Ним учитель розпочинає урок (вступне слово вчителя), Підбиває підсумки певного етапу чи всього уроку (підсумкове слово вчителя), дає необхідну інформацію протягом уроку (пояснення вчителя).

Розповідь учителя – це прийом, до якого вчитель вдається подаючи біографічну довідку, що безпосередньо стосується до виучуваного твору, факту громадсько-історичного плану, що лягли в основу твору, історико- культурні й літературні явища життя, історико-порівняльні паралелі української та світової літератур, типологічно схожі моменти в обох літературах, переказ окремих епізодів твору, що не вивчається текстуально.

Готуючись до розповіді, вчитель повинен скласти план, тези, конспект, добирає наочність. Важливо, щоб початок розповіді зацікавив учнів, спонукав їх до творчої діяльності.

У старших класах розповідь учителя поступово розширюється набуває ознак лекції.

Педагогічною суттю методу лекції є логічно послідовний виклад навчального матеріалу вчителем. Живе слово вчителя – засіб збудження інтересу до літератури. Не випадково багато уваги лекції приділяли К.Ушинський, В.Острогорський, М.Рибникова, Т.Бугайко, Ф.Бугайко та ін.

Лекція – це один з най економніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити висновки. Але лекція має свої обмежені можливості у засобах активізації учнів, утруднює зворотний зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу в класі. Учень виступає переважно об’єктом впливу, а суб’єктом дії. Мало ефективна лекція і в плані формування в учнів потрібних навичок.

До лекції звертаємося тільки у старших класах, коли навчальний матеріал відсутній чи його занадто багато і він складний для учнів певного віку і рівня підготовки.

Шкільна лекція відрізняється від академічної лекції ВНЗ. Як відомо, учень старших класів ще не вміє швидко писати, виділяти головне в почутому, засвоювати інформацію в повному обсязі. Тому вчитель повинен дотримуватися певних вимог, застосовуючи лекцію: науковість, чіткість викладу, емоційність, доступність для сприймання учнями, пізнавальний характер, виховна спрямованість. Шкільна лекція враховує рівень розвитку учнів, їхню психіку, мислення; вона проста за будовою, лапідарна, хоч певною мірою наукова, бо охоплює основи наук. Важливі елементи структури шкільної лекції - це аналіз і оцінка; узагальнення і висновки. Вона відіграє неабияку роль у загальному розвитку школярів: дає можливість охопити доволі широкий спектр матеріалу і викласти його за порівняно незначний відрізок часу, прищеплює учням навички логічного мислення, привчає аргументувати свої судження.

Лекція може бути результативною і ефективною за умов:

- по-перше, правильного вибору навчального матеріалу, оскільки методом лекції зручно вивчати ті теми, що містять матеріал, невідомий чи мало відомий учням, або охоплює велику кількість матеріалу;

- по-друге, включення в структуру лекції проблемних запитань і завдань, створення проблемних ситуацій, чим пояснюється, що розвиває характер навчання;

- по-третє, з метою активізації навчальної діяльності під час сприймання нової інформації застосування коротких записів у вигляді тез, конспектів, плану;

- по-четверте, лекторської майстерності вчителя.

Мова вчителя під час лекції повинна бути виразною, образною, з дотриманням норм літературної вимови, з використанням прислів’їв та крилатих висловів, уривків з пісень, цікавих фактів. Швидкість розповіді повинна становити 120- 150 слів за хвилину. Темп лекції змінюється залежно від змісту матеріалу: важливі теоретичні положення повідомляються повільніше, фактичний матеріал – швидше.

Б. Степанишин називає такі типи шкільної лекції:

- вступна;

- настановча;

- оглядова;

- лекція-розповідь;

- лекція - уявлювальна літературна мандрівка;

- асоціативна;

- підсумкова (узагальнююча).

Структура уроку-лекції:

1. Актуалізація опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

3. Оголошення плану лекції, списку літератури.

4. Розповідь учителя (власне лекція).

5. Повідомлення учнів (заздалегідь підготовлені за завданням учителя (до 5 хв).

6. Використання ТЗН, наочності.

7. Бесіда на сприймання матеріалу.

8. Підсумок.

Готуючись до лекції, учитель не лише добирає навчальний матеріал, а й призначає учнів, які будуть разом із ним готувати її. Він продумує завдання для кожного члена творчої групи. Учням можна запропонувати, наприклад, оформити дошку (написати тему, епіграф, план лекції, цитати, дати тощо); оформити виставку книжок (видання творів письменника, творчість якого вивчається, наукової літератури, мемуарів, епістолярної спадщини тощо); підготувати плакати з висловлюваннями та відгуками про письменника та його творчість сучасників, критиків; оформити змінний стенд «Сьогодні на уроці…»; вивчити напам’ять вірші, які прозвучать під час лекції: бути співдоповідачами.

Необхідно чітко продумати виконання тих чи інших завдань під час лекції; продумати, складатимуть учні план самостійно чи давати його у готовому вигляді, які частини лекції прослухають, а які будуть конспектувати чи складати тези. Вчитель повинен визначитися із обсягом лекційного матеріалу відповідно до відведеного на лекцію часу.

Власне лекція складається із таких частин:

- вступної, яка повинна привернути увагу учнів до теми й зацікавити нею;

- основної, де розкривається зміст теми, обґрунтовуються її теоретичні положення;

- заключної – підбиваються підсумки, робляться висновки та узагальнення.

Лекціями не можна зловживати, до неї треба ретельно готуватися. Лекція вчителя – це його творча робота, яка повинна бути для учнів переконливим прикладом – імпульсом до самостійного творення.

Диспут. Слово походить від латинського «розмірковую, суперечка». Диспут та дискусія дуже близькі, але дискусія може виникнути спонтанно, а диспут – це форма заняття на основі заздалегідь підготовленої дискусії і попередньо складеними запитаннями.

Мета диспуту – дати учням колективно знайти шлях до істини. Типи диспутів – диспут-роздум, диспут-узагальнення, диспут-пошук, диспут-літературознавче дослідження, диспут-психологічне дослідження.

Етапи підготовки до диспуту:

1 етап – підготовчий – визначаємо предмет дискусії, формулюємо мету, розробляємо питання для обговорення.

2 етап – основний – в основі дискусії лежить зіткнення різних поглядів, тому необхідно продумати можливі варіанти розв’язання передбачуваних для обговорення запитань.

3 етап – підсумковий – осмислення сказаного і почутого.

Диспут можна проводити із 7 класу, елементи дискусії уводимо з 5 класу.

Підготовка до уроку-диспуту вимагає особливої ретельності, а також часу (приблизно 2 тижні).Учням заздалегідь оголошуємо тему, список рекомендованої для самостійного опрацювання літератури, план диспуту варто розмістити на змінному стенді в кабінеті української літератури. Під час підготовки до уроку-диспуту важливо частину классу налаштувати опонентами до традиційно усталеної думки чи позиції.

Структура уроку-диспуту:

1. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

2. Оголошення плану диспуту, а також правил ведення дискусії.

3. Власне диспут (обговорення заздалегідь запропонованих питань за планом).

4. Підсумок уроку.

Продумуючи запитання для обговорення під час диспуту, вчитель повинен пам’ятати, що вони повинні бути проблемного характеру і не передбачати однозначну відповідь – «так» чи «ні». Для обговорення пропонуємо не більше 5 питань. У формі диспуту не можна вивчати новий матеріал. Диспут для закріплення, узагальнення та систематизації буде ефективним. Можна проводити урок-диспут на основі одного, двох чи кількох творів як української, так і світової літератури.

Власне диспут проводить сам учитель, скеровує обговорення в певне русло, аби досягти поставленої мети. У процесі підготовки він може обширні питання розбити на підпитання, яким й буде скеровувати дитячі думки.

Наприклад: І.Франко «Украдене щастя».

1. Хто у кого украв щастя?

2. Чи можна вважати щасливим Михайла, Миколу?

3. У чому причина трагедії Анни?

- чи варто засуджувати Анну за невірність чоловікові?

- чи почувається Анна винною?

- чи має право Анна на інше життя?

- чи знаходить Анна співчуття й пораду в інших людей?

- чи відчула Анна себе щасливою після смерті Михайла?

- заради кого чи чого вона повинна жити далі?

4. Хто з персонажів драми «Украдене щастя» І.Франка, на вашу думку, виявився найбільш обікраденим у житті?

Диспутами не варто захоплюватися, адже вони потребують ретельної підготовки як учнів, так і самого вчителя.

Найпридатнішою формою занять з літератури, яка вимагає формувати навички спілкування, є навчальні семінари. Ця форма, як і диспут, пройшла довгий і складний шлях розвитку. У стародавніх Афінах і Римі семі­нари застосовувалися переважно як засіб навчання прийомам веден­ня полеміки, володіння «мистецтвом діалектики». Такі заняття ста­новили певну формулу: виступи учнів плюс коментарі та висновки вчителя. Причому комунікативна діяльність учасників семінару ма­ла характер турнірних змагань. Оволодіваючи прийомами словесної комунікації, учні водночас обмінювались думками, а отже, поширю­вали знання. Звідси і назва «зетшагіит», що буквально означає «роз­садник». Семінари фактично виконували подвійну функцію — ор­ганізація навчання в групах з кількох учнів і оволодіння прийомами застосування засвоєного у процесі комунікації.

У перекладі з латинської мови «семінар» означає «розсадник». Очевидно, що стародавні філософи оточували себе учнями, щоб підготувати зміну, «розсаду», яка в майбутньому принесе плоди. Сьогодні це слово вживається в інших значеннях.

Семінар – один із основних видів групових навчально-теоретичних чи практичних занять студентів, учнів загальноосвітніх шкіл, членів наукових гуртків, слухачів курсів.

Чи потрібен семінар у школі? При позитивній відповіді на це запитання виникає інше – Чим відрізняється урок-семінар від інших форм роботи в школі? Адже пробуджувати активність і самостійність у навчанні – завдання будь-якого уроку літератури.

Цінність семінарських занять у вихованні в учнів самостійності в опануванні ними знань. У школі старшокласники повинні навчитися користуватися різними джерелами уміти підбирати потрібний матеріал, осмислювати літературу та життєві явища. Школа готує учнів до самостійної роботи у ВНЗ, на підприємствах, у політиці тощо. Саме в старших класах в учнів змінюються й психологічні вікові психологічні особливості, вони почувають почувати себе дорослими і не припускають «школярські» форми навчання.

Семінар дає можливість виявити ці якості і задовольнити вікові потреби. Урок-семінар вимагає значно більше самостійності, ніж на звичайних уроках, представляються результати досить тривалої важкої творчої праці, виконаної вдома.

Яким же повинен бути урок-семінар у школі? Семінарські заняття проводяться лише в старших класах (9-11 кл.), коли в учнів уже сформовані певні уміння і навички самостійної роботи з книгою, коли учні здатні робити самостійні висновки, узагальнення, порівнювати та зіставляти.

Розповсюдженим недоліком уроків-семінарів є формалізм. Зовні все нібито як треба, семінар як семінар, учні виступають із доповідями чи рефератами, в яких все правильно, учитель уважно слухає, оцінює, додає, виправляє, коментує. Між тим він зовсім не звертає уваги на те, що озвучені реферати чи доповіді – звичайне списування чужих думок, які на слух сприйняти і осмислити дуже важко учням-слухачам. Треба, щоб, готуючись до виступу, учень володів такими уміннями: працювати з книгами, аналізувати прочитане, вибирати і головне і потрібне для доповіді, коментувати відібране, викладати думки, розмовляти без папірця, встановлювати контакт із слухачами, реагувати на їх поведінку і таке інше.

Інколи пробують заперечувати: і в списуванні розумних думок є своя користь. Глибока помилка! Думки списати не можна. Списати можна текст. А думку обов’язково треба зрозуміти і відчути, щоб з нею погодитися чи заперечувати її. Достоєвський вимагав ще більшого: недостатньо, казав він, зрозуміти будь-яку ідею, мало буває навіть визначити її істиною – її ще треба полюбити, і лише тоді вона зможе стати переконанням, якого людина буде дотримуватися в житті.

З названим недоліком шкільного семінару тісно пов’язаний наступний: багатство марнослів’я, порожнього красномовства у мовленні учнів-доповідачів. Словесна святковість, насичена газетними штампами і формулами із підручників, не виховує старшокласників, оскільки пафос, породжений нещирістю почуттів, а корисним бажанням прикрасити своє висловлення – це фальшивка, лицемірство. Якщо вчитель все це підтримує, то він тим самим породжує циніків, які приховують свої дрібні інтереси марнослів’ям.

Слабким місцем у організації шкільних семінарів буває неправильне визначення вчителем головної мети навчального заняття, яке найбільше виявляється в семінарі дискусійного типу. Сперечаються до нестями проте, хто правий, а хто ні, доводячи свою точку зору, але ніхто ні в чому переконати не може, так як учні в цьому віці не визнають «і-і», а вимагають лише «або - або», і таким чином проблему не вирішено. Але навіть якщо б її можна було б розв’язати, варто було б спершу подумати: а для чого її вирішувати? Лише задля активності на уроці.

Протягом останніх років зріс інтерес до навчальних семінарів у зв’язку з проблемою розвитку в учнях творчої активності, комунікабельності, здатності здобувати нові знання.

У чому ж специфіка семінару, його відмінність від інших видів уроку? Уроки-семінари мають специфічний зміст. Їх доцільно проводити з таких тем, де учень повинен не просто засвоїти певні відомості, навіть у системі, але знайти вирішення проблеми. До того ж проблеми, запропоновані для обговорення, повинні бути актуальними, цікавими для учнів, для вчителя. За взаємної зацікавленості стає можливим педагогіка співробітництва.

Урок-семінар визначає особливий характер діяльності учнів. Передусім семінарові передує ґрунтовна підготовча робота, часто дослідницького характеру. При підготовці до нього вчитель може спиратися на індивідуальні особливості учнів, враховуючи їх інтереси і здібності, скористатися розумовим «розподілом праці».До уроку-семінару готуються, як правило, всі учні, але кожен знаходить свою долю участі. Тут широко застосовуються як фронтальні, так і індивідуальні (підготовка коментарів, обдумування власного погляду щодо проблеми, доповідь і інше) і групові завдання (підготовка доповіді, стенду, пошуки літератури, інтерв’ю зі спеціалістом тощо). Якщо на звичайному уроці всі учні повинні бути готовими відповідати на всі запитання вчителя, то на семінарі кожен відповідає за якусь певну частину, але відповідає персонально або як член творчої групи, а тому відповідальність для учня стає реальною, зростає.

З цим пов’язані специфічні завдання уроків-семінарів. Участь у такому уроці вимагає від учня виявлення своєї власної позиції, особистої думки, виявлення здібностей. Головна мета уроків-семінарів – формування вміння самостійно працювати, шукати вирішення проблеми, всебічно розкриваючи свої особисті якості. Звичайно і на інших уроках потрібно прагнути до цього, але все ж семінарська форма занять більшою мірою ніж, наприклад, лекція створює сприятливі умови для реалізації можливостей кожного учня, для самостійного пізнання і творчості.

Форма, зміст, місце семінару визначається самим учителем, при цьому він повинен врахувати можливості конкретного класу, а також матеріал, який треба засвоїти учням. У цьому виявляється творчість учителя – знайти доцільну форму навчання. Підготовка до уроку-семінару може тривати до двох тижнів. Учитель визначає тему, пропонує учням питання для обговорення, теми рефератів та доповідей, рекомендує опрацювати літературу.

При цьому необхідно дотримуватися вимог Міністерства освіти щодо кількості семінарів на тиждень у старших класах з усіх шкільних предметів. У зв’язку з тим, що в основі семінару лежить самостійна робота учнів, аби не перевантажувати їх та не порушувати розпорядок дня, пропонується у 9 класі проводити семінар один раз на тиждень з усіх предметів, у 10 класі – 2-3 рази, у 11 класі – 3-4 рази.

Для обговорення виносимо 3-4 запитання, якщо більше, то урок буде малоефективним. Кожне містке запитання можна розбити на підпитання (таким чином уникнути перевантаження учнів). Винесені питання обговорювати детально, дати можливість усім висловитися.

Наприклад, план до семінару на тему «Значення творчості Т.Г.Шевченка».

1. Т.Шевченко – справді народний поет.

2. Кобзар – один із наймузикальніших поетів світу.

3. Шевченко – художник.

4. Т.Шевченко і сучасність.

Дата добавления: 2014-01-11