Банківська система: Нацбанк і комерційні банки

Банківська система в ринковій економіці є зазвичай дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.

Основними функціями комерційних банків вважаються –залучення вкладів (депозитів) і надання кредитів. Завдяки цим операціям комерційні банки можуть створювати гроші, тобто розширювати грошову пропозицію (), що відрізняє їх від інших фінансових інститутів.

Банки займаються також купівлею і продажем цінних паперів. Кредитно-банківські інститути підрозділяються на:

1) центральний банк;

2) комерційні банки;

3) спеціалізовані.

Центральний банк (НБУ) – банк для уряду і банкірів. Він здійснює контроль за грошовою масою та кредитом в економіці.

Функції центрального банку:

1) емісійна (випуск грошей);

2) акумулювання і збереження касових резервів для комерційних банків (одночасно НБУ за традицією є зберігачем офіційних золотовалютних резервів країни);

3) кредитування комерційних банків;

4) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів;

5) клірингова функція чи функція проведення безготівкових розрахунків.

Таким чином, центральний банк здійснює певний контроль грошової маси та кредиту. Тільки він може запустити „паперовий верстат” або його призупинити. Усі ці дії залежать від економічної ситуації в країні. У цьому суть центральної банківської системи.

Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових і інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, що вони одержують у вигляді внесків.

Функції комерційних банків:

ú акумулювання дострокових депозитів чи введення поточних рахунків та оплата чеків, виписаних на ці банки;

ú надання кредитів підприємцям.

Основна заслуга також полягає у здійсненні розрахунків в масштабах всього національного господарства. На базі їхніх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:

1) інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто проводять операції з випуску і розміщення цінних паперів, одержуючи за це дохід;

2) ощадні установи, які займають важливе місце в кредитній системі завдяки залученню дрібних заощаджень і доходів, які інакше не зможуть функціонувати, як капіталом;

Існують різні види ощадних установ:

а) ощадні банки і каси;

б) взаємо-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США);

в) довірчо-ощадні банки (у Великобританії);

г) позичково-ощадні асоціації (у США);

д) кредитні кооперативи (союзи, асоціації і т. ін.);

3) страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення засобів – продаж страхових полісів. Отримані доходи вони вкладають, насамперед, в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери;

4) пенсійні фонди, що розрізняються за організацією, управлінням і структурою активів. Так, існують застраховані пенсійні фонди, керовані страховими компаніями, і незастраховані, керовані підприємствами чи за їхнім дорученням банками; фондовані (їхні кошти інвестовані в цінні папери) і нефондовані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і доходів;

5) інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних власників свої зобов’язання (акції), а отримані кошти використовують для купівлі цінних паперів.

Дата добавления: 2014-01-20