Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція 7. Антиглобалізм як соцільний рух та ідеологія

Поняття антиглобалізаційного руху та антиглобалізму. Передумови виникнення антиглобалістського руху. Причини антиглобалістських виступів. Стихійні та керовані антиглобалістські виступи. Основні принципи антиглобалістського руху. Антиглобалізм як ідеологія. Антиглобалізм в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються. Основні сили і учасники антиглобалістського руху.

Парадокси та принципи антиглобалізаційного руху. Протиріччя антиглобалізаційного руху. Гуманізація, глобалізація через призму альтерглобалізації. Поняття альтернативних проектів глобалізації.

 

Критичне ставлення до процесу глобалізації поділяється на два підходи: антиґлобалізм та альтер- (чи альтернативний) ґлобалізм. З погляду антиґлобалістів, ми живемо у світі, де найбільшу цінність становлять принципи державного суверенітету. Глобалізація заперечується як певний «фальшивий універсалізм» - наслідок гегемонії окремих держав, яка у свою чергу призводить до втрати міжнародного плюралізму. Тоді як альтерґлобалізм приймає головні принципи глобалізації, зосереджуючись на критиці існуючих спроб запровадження світового порядку. На практиці такий розподіл не є прозорим. Визначення «антиґлобалізм», у розумінні критики глобалізації, є уживанішим і здебільшого має всеохопний характер. У той же час, коли найзапекліші антиґлобалісти застосовують технології глобальних мереж, вони приймають правила гри того, проти кого борються, перетворюючись на альтерглобалістів.

Антиглобалізм - загальний термін, що описує політичну позицію людей, що протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав, що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цей процес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньому середовищу і особливо суспільствам країн, що розвиваються.

Антиглобалізм включає багато окремих рухів. Багато людей, яких називають антиглобалістами, не сприймають цього терміну, й використовують інші назви, такі як «Рух всесвітньої справедливості», «Рух рухів» (популярний термін в Італії), «альтерглобалізм» (переважно у Франції) та багато інших.

В Україні антиглобалістичний рух тільки набирає свого оберту.

Суб’єктивний метод та його категорії не можуть на сьогодні бути основним засобом вивчення глобальних процесів. Головними завданнями є, виходячи з уявлень носіїв протестної свідомості, реконструкція їх бачення глобалізації в цілому, і в першу чергу їх розуміння альтернативності цього процесу; співставлення цих уявлень із тими, що вже вироблені глобалістикою, і тим самим перевірка як «науковості» поглядів цих агентів, так і «практичності» академічних узагальнень цієї тематики. За умов такого співставлення особливо важливо з’ясувати, наскільки контр­суб’єкти і науковий загал розділяють уявлення про глобалізацію. Іншими словами, йдеться про те, щоб відтворити образ глобалізації, який створюється контрсуб’єктами, і порівняти його з тим образом, який пропонується сучасною глобалістикою. Протестна свідомість контрсуб’єктів (антиглобалістів), що осмислюють глобалізацію, має декілька шарів чи рівнів: на першому з них предметом є глобалізація в цілому, на другому - пошук її антитези і подолання. Якщо перший шар утворює свого роду ґрунт протесної свідомості чи галузь його підсвідомості, то на другому рівні ми маємо справу з артикульованими формами уявлень про глобалізацію. На першому рівні глобалізація ототожнюється з хаосом чи катастрофою, які несуть не тільки виклики, але і загрози самому існуванню людства. В подібних репрезентаціях глобалізація розчиняється за сутністю в усіх суперечливих феноменах загальнолюдського і світового розвитку, розчиняється настільки, що створюється уявлення, наче буття є тотожнім цьому процесові.

У протесній свідомості всі негативні сторони глобалізації цілком пояснюються її власною природою, адже глобалізація розуміється як процес, який саме і породжує ці суперечності. Наукова ж свідомість передбачає відділення того, що створюється глобалізацією, і того, що генерується не нею, перебуває поза її контекстом. Суперечливість самої глобалізації, що може відігравати роль власного роду транківілізатора, скажімо, створюючи можливості для деполяризації центро-периферічного відношення і збалансованості так званого глокального відношення, випускається з поля зору її критиками радикального кшталту, які схильні бачити сучасні процеси і структури як однозначні. М. Чешков підкреслює, що внутрішню суперечливість глобалізації не можна виводити в дусі філософії ессенсіалізму з її деякої незмінної сутності.

Альтерглобалізм таким чином являє собою не менш органічне породження глобалізації, ніж світове чи телекомунікаційне суспільство. Його без перебільшення можна назвати «оберненою стороною» процесу глобалізації. Більш того, ця ідеологія і рухи, що її представляють, є свого роду вбудованим стабілізатором технологічного і соціального розвитку світової системи. Подібно тому, як лівацький терор 1970-х рр. XX ст. в Європі привернув увагу суспільства до проблеми денаціоналізації і сприяв не тільки її постановці, а і вирішенню, а рух зелених при всьому екстремізмі своїх проявів сприяв усвідомленню значущості проблем екології, антиглобалісти вже змусили уряди розвинутих країн звернути увагу на зростання нерівномірності багатства і, найголовніше, загроз, що провокуються глобалізацією. Суттєвим є також і той факт, що парадоксальне зародження альтерглобалізму саме в розвинутих країнах сприяло якщо не усвідомленню, то, принаймні, відчуттю владними структурами цих країн наявності аналогічних проблем не тільки на екстернальному ринку, але і на інтернальному.

Отже, альтерглобалізм є новим типом базової демократії, метою якої є презентація і втілення нових принципів функціонування світової системи, які ґрунтуються на засадах соціального партнерства, соціального захисту і інституті соціальної держави та реальних демократичних цінностях. Характерними виразниками ідеології альтерглобалізму є різноманітні антиглобальні рухи і організації.

Антиглобальний рух є загальною назвою суспільних організацій, рухів і ініціативних груп, які знаходяться у непримиренному конфлікті з наслідками глобальних трансформацій. Сама назва «антиглобальний рух» не є загальновизнаною. Часто також використовують назви - «альтерглобальний рух» (рух за альтернативну глобалізацію), «рух за глобальну справедливість», «рух рухів» тощо.

Своїм завданням учасники руху антиглобалістів вбачають формування суспільної думки, яка б не тільки позитивно сприйняла їх ідеологію, а й стала фундаментом подальшого просування інтересів антиглобалістів на глобальний рівень. Загальними цілями антиглобалізму є висунення альтернативної концепції побудови світової системи, майбутні учасники якої не претендують на монополізацію прав глобального управління, а керуються у власних діях існуючою в суспільстві громадською думкою. Як заявляють самі антиглобалісти їх ціллю є «навчати, мобілізовувати і надихати людей на активні дії».

Основними видами діяльності антиглобального руху є зустрічі, демонстрації проти проведення офіційних саммітів міжнародних інститутів. Учасники руху проводять власні «соціальні форуми», де аналізується процес глобалізації, обговорюються способи опору та альтернативні пропозиції. В цілому, етапність дій антиглобалістів може реалізовуватися:

1) у короткостроковій перспективі - шляхом зриву конференцій, зустрічей, заходів наднаціональних організацій та концернів поряд з цілеспрямованим завданням збитків окремим корпораціям, підприємствам через бойкот, пошкодження майна, хакерських атак на системи управління;

2) у середньостроковій перспективі - анулюванням або реорганізацією та демократизацією конференцій існуючих наднаціональних організацій, та таких, як СОТ, ВМФ, Світовий банк;

3) у довгостроковій перспективі - розробкою альтернативних варіантів прийняття рішень, усунення соціальних, економічних, екологічних розбіжностей між державами.

У відповідь на матеріалізацію світу альтерглобалізмом висуваються широкі гуманні, соціальні, культурні, екологічні гасла - скасування боргів країнам, що розвиваються, демократичний контроль над фінансовими ринками та їх інститутами, надання права на працю і гідну заробітну плату, вимоги до екологізації виробництва, рівноправ’я між статтями, заборона на примусову та дитячу працю, захист прав етнічних меншин і багато інших.

Цілком закономірним з цього приводу є заклик Європейського соціального форуму (ЄСФ) до суспільних рухів цього континенту: «Ми зібралися разом, щоб обговорити альтернативи, але ми повинні розширювати мережу наших зв’язків і планувати компанії і боротьбу, які зроблять можливим інше майбутнє. Великий рух і велика боротьба починаються в Європі: європейські соціальні рухи демонструють нову і конкретну можливість побудувати нову Європу для іншого світу... Ми продовжимо роботу: проти неолібералізму; проти війни; проти расизму; проти сексизму і гомофобії;за права і «іншу Європу».

Демократичні вимоги антиглобалістів спрямовані на збереження і зміцнення громадського контролю над проблемою вирішення долі людей в країні, регіоні, суспільстві, світі. Саме тому ключовими пунктами їх програми є соціальні питання. Показовими з цього приводу є погляди американського економіста та громадського діяча Ліндона Х. Ларуша і словенського філософа Слави Жижока. Якщо Ларуш просто протиставляє віртуальній економіці, що, на його думку, є сучасною парадигмою розвитку, реальну, яка виробляє відчутні блага, то Жижок йде дещо далі. Головним сучасним протиріччям він вважає протиріччя між ідеологією прав людини, рівності, світової держави та ідеологією споживання, яка орієнтує людину на отримання задоволення. Основна критика Жижока поширюється на основи глобалізму як ідеології - принципи пацифізму, мультикультуралізму та толерантності. Він у дусі «старих лівих» обвинувачує Захід не в чому іншому, як у переході до «прихованого фашизму» під вивіскою лібералізму.

Основні принципи антиглобального руху розраховані на реалізацію в умовах сітьової соціальної організації, яка володіє такими рисами:

- неієрархічність, децентралізація, переважно горизонтальна і/або функціональна кооперація учасників;

- гнучкість, швидка зміна форм і конфігурацій;

- легкість і швидкість створення і розпаду структур, їх абсолютна відкритість для входу і виходу;

- загальнодоступність сітьових ресурсів (у першу чергу, інформаційних);

- рівні права учасників мережі, незалежно від їх ролі, масштабу, ресурсного потенціалу;

- антиринкове спрямування;

- унікальність конструктивних властивостей мереж.

Антиглобальний рух керується сукупністю правил, принциповими з яких є:

- інтернаціоналізм руху;

- інтеркласовість і інтерідеологічність;

- антигегемоністський характер.

Звідси витікають і основні принципи антиглобалістів:

1) солідарність, співробітництво і відповідальність;

2) організація на принципах вільної, добровільної і ефективно діючої асоціації;

3) самоорганізація і самоуправління.

Міжнародний антиглобальних рух зорганізований у вигляді відкритої мережі, яка ґрунтується на альянсі соціальних структур і не має керівної ланки. У широкому спектрі руху представлені такі категорії громадських організацій та верстви населення:

організації, що займаються вирішенням проблем відносин Північ-Південь, а також висловлюють солідарність і симпатії до визвольних рухів в країнах Близького Сходу, Латинської Америки тощо; об’єднання безробітних, представники руху за права жінок; захисники тварин та довкілля; представники лівих, антифашистських кіл; представники анархо-синдикалістських кіл; представники кіл «чистих антиглобалістів».

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів - трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади корпоративного капіталізму). При цьому зазвичай пріоритетним визнається перший напрям. На практиці ж друге спрямування поки що домінує, адже альтернативні пропозиції, що ставлять за мету організацію нового типу поселень, ідеалізацію архаїчних форм самоврядування, не можуть претендувати на універсальність і однозначно сприйматися суспільством.

Трансформістський напрям антиглобального руху очолюється АТАКК, завданням якої є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи. Вона виступила на підтримку ідеї, висунутою американським економістом Джеймсом Тобіним, який запропонував введення податку на фінансові трансакції у розмірі 0,1-0,2% (так званий податок Тобіна). Прихильники такого заходу не тільки розраховують тим самим заохотити капіталовкладення в сферу виробництва, але і пропонують своєрідний варіант неокейнсіанської теорії - суми, виручені за рахунок «податку Тобіна», будуть направлятися на соціальні потреби і на розвиток країн Третього світу. Для їх акумулювання пропонується використання потенціалу реорганізованих міжнародних інститутів (як потенційні кандидати пропонуються ООН і Світовий банк).

Крім того, ця структура виступала за рішучу протидію «Багатосторонній угоді про інвестиції», яка, на думку керівника комітету з проблем світової торгівлі руху «Громадянське суспільство», є таємно укладеною між розвинутими країнами з метою координації інвестиційної політики стосовно країн Третього світу. Саме тому навколо АТТАК об’єдналися екологічні, жіночі організації, профспілки.

Заклики до зміцнення суверенітету і влади національних держав на противагу транснаціональному контролю лунають з боку організацій з країн Третього світу, а також з боку поміркованого крила антиглобалістів країн світового авангарду. Неолібералізм руйнує національні держави і національні культури, заявляє, наприклад, лідер сапатистського руху субкоманданте Маркос, наголошуючи на необхідності зміцнення національного суверенітету і національної єдності.

Європейські ж неокейнсіанці, в свою чергу, протиставляють сучасну форму неоліберального капіталізму регульованому його варіанту і також вбачають у державі головний центр такого регулювання в інтересах всього суспільства. З ідеєю зміцнення національного суверенітету нерідко також пов’язується уявлення про активізацію підтримки національного виробництва на противагу створенню сприятливого режиму для функціонування транснаціональних структур. Неодноразово такі гасла (а саме, вимоги вжити протекціоністських заходів з боку уряду США) висувалися з боку американських профспілок, дії яких проти механізму дії СОТ набули нечуваного масштабу у 1999 р.

Такі ж позиції є найбільш впливовими і у Франції, де місцева Селянська конфедерація домагається все більшого стимулювання національного сільськогосподарського виробництва всупереч інтересам спільного європейського ринку.

Досить популярним серед реформістського крила антиглобалістів є гасло «зміцнення громадянського суспільства» або «нової громадськості». Його прихильники пропагують активну участь громадян у процесі прийняття політичних рішень. Згідно таким баченням, громадяни мають бути добре інформованими і свідомими, що дає їм можливість правильно використовувати наявні механізми представницької демократії і завдяки цьому контролювати процеси глобальних трансформацій. Суспільні (неурядові) організації, що складають основу антиглобального руху, повинні, на думку прихильників «нової громадськості», стати головним суб’єктом активного цивільного суспільства.

Таку точку зору особливо відстоюють АТТАК, Селянська конфедерація, соціал-демократи, комунітаристи і троцькісти. Їх основною ідеєю є так звана «партіціпативна демократія» (демократія участі). «Національний суверенітет є дуже ослабленим, - пояснює бразильський соціолог Емір Садер, один з організаторів Всесвітнього соціального форуму в Порту-Алегрі (2001 р.) - вихід на сьогодні повинен бути знайдений у посиленні самовизначення населення як процесу вираження національного суверенітету. Це означає демократизацію влади і держави в стилі проведення політики участі… Необхідно шляхом процесу політичної демократизації обмежити владу капіталу у відповідних суспільствах».

Пропонована модель покликана об’єднати систему представницької демократії із широким залученням громадян до прийняття політичних рішень. Передбачається навіть створити суспільні ради з консультативними і дорадчими функціями. За приклад пропонується діюча в бразильському місті Порту-Алегрі система «бюджету участі», ініційована троцькістською фракцією Партії Праці. Вона з ініціативи місцевої влади передбачає проведення консультацій і переговорів з цивільними ініціативними групами, неурядовими організаціями і суспільними асоціаціями на предмет розподілу бюджетних статей витрат.

Представники руйнівного крила антиглобалістів вважають плани АТТАК та інших поміркованих альтерглобальних структур реформістськими, утопічними і нездійсненними, оскільки їх реалізація буде суперечити інтересам правлячих кіл і груп всередині глобального суспільства. Вкрай лівий альтерглобалізм, значним чином наслідуючи анархістські традиції, відмовляється бачити в державі нейтральний інститут регуляції і стимулювання розвитку національного добробуту. Він закликає до демонтажу державних структур на користь самоорганізованого суспільства.

Широку популярність серед представників руйнівного крила набула книга шотландського соціолога Джона Холлоуея «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.), центральна ідея якої полягає у створенні соціальних просторів, автономних відносно держави і капіталу. Хеллоуей доводить, що як реформізм, так і революційний марксизм зазнали невдачі, покладаючись на зміну суспільства за допомогою державної і урядової влади. Ставка на державу - це пастка, стверджує він, оскільки держава була і залишається суто авторитарною структурою. Серцевина влади, на його думку, корениться не в державі, як такій, а в самих капіталістичних соціальних відносинах, що перейняті несвободою, фетішизмом, відчуженням. Оскільки ці відносини зберігаються, проста зміна влади нічого не змінює в суспільстві.

На думку Холлоуея, капіталістичні й авторитарні суспільні відносини можуть бути змінені лише шляхом альтернативної соціальної практики, що буде розвинута самими ар’єргардними шарами світової спільноти в процесі опору і самоорганізації у боротьбі за звільнення людського потенціалу і творчих сил.

«В процесі боротьби проти системи створюються зв’язки, що не слугують відображенням владних відносин, проти яких точиться боротьба, - відносини кооперації, солідарні зв’язки, відносини любові, зв’язку, що знаменують собою початок формування такого суспільства, за яке ми боремось».

Холлоуей бачить реалізацію принципів самоорганізації і взаємодопомоги на місцевому і квартальному рівні тільки насильницьким шляхом - у захопленні фабрик і заводів трудящими, що в подальшому буде сприяти самозабезпеченню суспільної контрвлади.

Недивним є і те, що на лівому фланзі антиглобального руху переважать настрої традиційного антиімперіалізму з одночасною симпатією до так званих національно-визвольних рухів, при цьому зазвичай ігноруються факти насильства і тероризму, які є ключовими способами досягнення сумнівних політичних цілей.

Достатньо показово і рельєфно цю тезу розкриває уривок з агітаційної листівки Іспанської спілки студентів (SE) проти капіталістичної глобалізації: «Протести проти МВФ і інших імперіалістичних установ є ознакою міжнародної опозиції їх політиці; але якщо ми бажаємо покласти край цій несправедливості, необхідною є більш широка міжнародна боротьба з участю робітничого класу, що приведе до революційного перетворення суспільства. Протести не повинні обмежуватися вимогами закрити світові фінансові установи… Наша мета повинна полягати у знищенні капіталізму, націоналізації банків і ТНК, конфіскації багатства, що було накопиченим ними, і використання всього цього задля утворення світової економіки, яка управлялась би демократичним плануванням за участю усіх пригноблених. Метою цієї економіки планування будуть потреби всіх, а не прибуток небагатьох. Справжнє соціалістичне суспільство… - от альтернатива! Це є не тільки можливим, а й необхідним! Ця радикальна програма може бути виконаною тільки революційним рухом робітничого класу».

Полемізуючи з традиційним антиімперіалізмом, деякі з лівих учасників антиглобального руху схиляються до теорії «Імперії», що була висунутою європейськими теоретиками соціальних рухів Майклом Хардтом та Тоні Негрі. У своїй праці «Імперія» (2000 р.) вони стверджують, що на сьогодні система протистояння національних імперіалістичних держав добігає кінця, цей процес супроводжується нівелюванням кордонів між Першим та Третім світом. Новий глобальний капітал за допомогою власного інституційного механізму (ООН, ВМФ, Світового банку, Великої вісімки) створює, як їм видається, новий глобальний імперський суверенітет, до складу якого залучені правлячі кола як центру, так і периферії глобальної системи.

Заперечуючи тезу антиамериканізму, Негрі та Хардт вважають, що Імперії, яка виникає, бракує єдиного центру, на роль якого цілком може претендувати США. Проте такі погляди були піддані критиці, особливо під час американської агресії проти Іраку в 2003 р.

Серед сильних сторін як трансформістського, так і руйнівного крила антиглобального руху більшість науковців визнає швидке реагування на будь-які політичні події і можливість одночасного проведення досить потужних акцій протесту. Головним ж недоліком його стає непродуктивність у довгостроковій перспективі, а також наявність зовнішніх і внутрішніх протиріч, що несуть небезпеку маргіналізації і навіть розколу руху.

До найбільш явних зовнішніх протиріч належать:

- протиріччя між антиглобалістською природою руху і його включеністю до структури глобального капіталізму;

- протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати у власній діяльності фінансові і політико-правові механізми. Як правило, таке протиріччя вирішується таким чином, що функції професійної діяльності, фінансового забезпечення, політичного представництва приймають на себе діючі неурядові та громадсько-політичні організації, які проявляють симпатії до антиглобального руху, тоді як власне рух у власних діях є відносно незалежним від жорстких обмежень і претендує на відкритість, гнучкість тощо;

- протиріччя між соціально-економічною нерівністю учасників руху та їх рівноправним діалогом і солідарністю. Це протиріччя не тільки створює напругу всередині руху, але й лежить в основі фактичного відторгнення від багатьох антиглобальних дій значної частини потенційно найактивніших учасників. Одним з засобів зняття цього протиріччя стала підтримка з боку представників країн авангарду у вигляді фінансування розвитку руху, забезпечення солідарності з представниками країн Третього світу;

- протиріччя між сітьовим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади, участю в політичних процесах. З найбільш помітних проявів цього протиріччя слід виділити: а) залежність багатьох учасників руху від суб’єктів і провідників глобальних трансформацій; б) протиріччя між лівими політичними партіями і антиглобальним рухом як таким, яке виявляється як в емпірично очевидній боротьбі за включення партій до числа організаторів соціальних форумів, так і у вигляді менш очевидної протилежності між масовістю, відкритістю сітьових структур антиглобалістів з відносною жорсткістю, фіксованістю членства, ієрархічністю структур політичних партій; в) протиріччя між необхідністю збереження рухом власної специфіки як відкритої мережі та набуття традиційних організаційно-інституційних форм задля участі у житті громадянського суспільства та в політичній боротьбі.

До внутрішніх протиріч належать:

- сітьовий принцип побудови руху, який одночасно є його сильною і слабкою стороною;

- єдність і протилежність руйнівної і творчої сторін діяльності;

- протиріччя між соціальною творчістю унікального суб’єкта (особи, спільноти) і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності;

- протиріччя антиглобалізму як боротьби проти світу відчуження в цілому та сучасними формами влади капіталу (як особливого виду відчуження). Це в свою чергу породжує дві тенденції. Перша набуває виразу в діяльності чисельних громадських рухів та організацій, які наголошують у власному протесному портфелі на достатньо загальних формах відчуження (які, як правило, кореспондують з глобальними проблемами). Друга реалізується у наголошенні саме на класовій проблематиці боротьби проти експлуататорської сутності капіталу. Звісно, ці дві лінії є тісно пов’язаними, адже саме глобальна гегемонія капіталу є «відповідальною» за нинішню гостроту глобальних проблем. Однак, і протилежність тут є очевидною - інтеркласовість та інтерідеологічність антиглобалізму як загальної платформи, несхвалення значною частиною учасників руху крайніх форм соціалістичної ідеології суперечить антикапіталістичному змісту дій цих громадських утворень.

Отже, як це випливає з вищезазначеного, антиглобалізм не є цілісною ідейно-політичною концепцією, яку розділяють представники всіх суспільно-політичних кіл, що прямо чи опосердковано виступають як проти нинішніх форм глобалізації, так і проти окремих її аспектів, методів, що використовуються основними її суб’єктами. Слабкість антиглобалізму як ідеологічної платформи не лишилася непоміченою і серед ідеологів глобалізму, які звертають увагу на два достатньо вагомих аргументи:

- антиглобалізм існує, тому ще реально працюють демократичні інститути глобального суспільства;

- економічна модель, яку сповідує сучасний глобалізм, є насправді ефективною.

Незважаючи на те, що в засобах масової інформації і навіть у наукових публікаціях все частіше говорять про «ідеологію антиглобалістів», насправді цілісна ідеологічна система, яка могла б бути визнана усіма представниками конгломерату антиглобалістів, на сьогодні відсутня. За умов відносної близькості ідеологічних установок розрізнених груп і організацій (наприклад, боротьба з неоліберальною версією глобалізації та її суб’єктами) між ними існує досить глибока прірва, подолання якої є малоймовірним. Лише у разі надзвичайної зацікавленості сил, що стоять за цими групами, і певного роду консолідації, могло б відбутися злиття різних за генезою та системою пріоритетів організаційних утворень антиглобального спектру до єдиної ідеологічної платформи. Подібна зацікавленість може виникнути лише у відповідь на дії репресивного характеру з боку спільних для всіх антиглобалістів політичних опонентів. Але в даному разі гострої необхідності взаємопроникнення різних версій антиглобалізму і формування об’єднуючого їх базису не могло б бути поза наявністю узгодженого організаційного механізму. Для розробки дієвої системи цього механізму виникає, в свою чергу, необхідність існування інституціональної основи - якісно нового, більш складного у порівнянні з попередніми організаційними формами соціального суб’єкту, який у подальшому на спільній ідеологічній платформі міг би абсорбувати значну частину раніш існувавших протесних груп. На такий статус може претендувати лише політична організація міжнародних масштабів діяльності. До нещодавна на роль такої організації не знаходилося претендентів. Проте останнім часом на такий статус став претендувати Всесвітній соціальний форум (ВСФ). Історія створення ВСФ, політичні орієнтири його організаторів і учасників, зміст прийнятих ним документів дозволяють охарактеризувати його як соціал-реформістську, помірно соціал-демократичну структуру. Тут, мабуть, найбільш адекватним є запропоноване Н. А. Косолаповим поняття «соціал-глобалізм». Об’єктивно, одна з найжиттєздатніших форм ідейно-політичного феномену глобалізації, носіями якої були достатньо розрізнені групи і рухи, отримує більш організованого носія, який зможе їх об’єднати та інтегрувати. Його виникнення в подальшому не може не викликати зворотного впливу як на дану форму ідейно-політичного феномену антиглобалізму, так і на всі інші майбутні ідеологічні конфігурації. Носії інших антиглобальних ідейно-політичних систем будуть змушені визначати власну позицію відносно такого великого і, можливо, в майбутньому надзвичайно впливового громадського політичного утворення, як ВСФ. У випадку подальшого розвитку ВСФ у більш виражений і організований суб’єкт міжнародної політики, соціал-глобалізм, ставши системоутворюючою для ВСФ ідейно-політичною доктриною, буде підштовхувати останній до еволюціонування до все більш складних і внутрішньо менш суперечливих форм. Фактично йдеться про можливість утворення цілісної соціал-глобальної ідеології, носіями якої можуть стати громадські рухи, що беруть участь у ВСФ.

У появі реально діючого інституту у вигляді хоча б ВСФ не можуть бути незацікавлені ті сили, що стоять за антиглобальними рухами, а саме - сегменти національних, а можливо, і транснаціональних політичних еліт, які з тих чи інших причин не можуть задовольнитися протіканням процесів глобальних трансформацій. Адже часто задля тестування суспільного сприйняття власних потенційних стратегійних дій вони вдаються до їх початкової обкатки в середовищі антиглобальних рухів.

Для актуалізації власних позицій державні і недержавні утворення можуть ефективно використовувати саме виступи останніх, дії яких активно висвітлюються в засобах масової інформації та стають предметом серйозних громадсько-політичних дискусій. Чим більше уваги звернуть на себе виступи і гасла антиглобалістів, чим у більш експресивних формах вони будуть відбуватися, тим обґрунтованішими будуть підстави у зацікавлених еліт використовувати їх для тиску на найвпливовіших суб’єктів глобалізації задля можливого корегування нинішньої неоліберальної моделі розвитку економіки.

Є непрямі докази того, що масові виступи антиглобалістів у 1999 р. у Сиетлі, коли їм вдалося зірвати сесію СОТ, проходили не без підтримки напівофіційних кіл ряду держав-учасниць самміту, що були невдоволені позицією США з приводу вирішення деяких фінансових питань.

А активність у антиглобальному русі відомої у Франції структури АТТАК навряд чи пояснюється тільки її ідеологічними переконаннями. Адже у Франції достатньо сильними є націоналістичні і антиамериканські настрої, які за умов необхідності можна завжди повернути у потрібне русло. Окрім цього, як і будь-який значущий фактор політичного життя, антиглобальний рух активно використовується учасниками глобальної конкурентної боротьби. Ця експлуатація часто має прихований характер і саме тому про її результати можна дізнатися тільки через певний проміжок часу, коли наочними стають її результати. Так, наприклад, легко уявити, як одна з фундаментальних ініціатив альтерглобалізму - введення податку Тобіна використовується як інструмент глобального протистояння між міжнародними фінансовими спекулянтами і сучасними високотехнологічними корпораціями. Питання про місце антиглобальної ідеології у сучасній глобальній системі є настільки тонким та делікатним, що точну відповідь на нього слід визнати недосяжною для сучасного ступеня розвитку аналітичного суспільства. Проте, як це не видається парадоксальним, точні відповіді на подібні питання й не є потрібними, оскільки реальний розвиток суспільних рухів в основному відбувається протилежним чином. Не їх використовують як інструмент тієї чи іншої «великої гри», а вони масово шукають її учасників, які дотримуються близьких цілей.

За умов наявності відповідних механізмів та гнучкої внутрішньої архітектури, подібна структура може бути не тільки передбачуваною у власних діях, але і керованою. Якщо б на місці ВСФ з’явилася структура більш радикального чи навіть екстремістського спрямування, глобалісти мали б набагато більш небезпечного противника. За іншого сценарного варіанта, коли б, наприклад, вільну нішу зайняли ліві радикали (а цей сценарій розвитку подій був можливим ще донедавна), конфронтація між неоліберальними глобалістськими та ліворадикальними антиглобальними силами могла набути форм вкрай жорсткого протистояння. Можливо, саме цим пояснюється й те, що ВСФ був фактично визнаний впливовими ЗМІ, підконтрольними великим ТНК, легітимним громадсько-політичним утворенням.

Діяльність ВСФ та АТТАК, трансформація їх у міжнародні політичні організації являє собою якісно новий етап політико-ідеологічних процесів всередині антиглобального руху. Квінтесенцією цих процесів є ідейно-політична боротьба, яку найбільш помірне соціал-глобалістське крило веде з радикальними течіями в надрах руху. Мета такої боротьби - політичне домінування у всьому русі, витіснення з даної політичної ніші своїх безпосередніх сусідів, а отже, і збільшення впливу на громадську свідомість тієї помірної та пом’якшеної версії ідеології антиглобалізму, носіями якої є АТТАК, ВСФ та організації, які входять до його структури. Історія знає багато прикладів ідеологічного протистояння між близькими, але не тотожними за своїм ідейно-політичним характером угрупованнями всередині цілісного політичного феномену. Проте майже завжди таке внутрішнє суперництво було контрпродуктивним для досягнення спільних цілей.

У цілому ж формальна і сутнісна сторони діяльності антиглобалістів свідчать про те, що:

- антиглобальний рух як суттєвий політичний феномен буде існувати до тих пір, аж поки повноцінні політичні партії і профспілкові організації не вийдуть із стану кризи і не завершать період власної реорганізації;

- антиглобальний рух спромігся істотно підірвати авторитет традиційних суспільних організацій (партій і профспілок), тим самим значною мірою послабивши останні;

- антиглобалісти не мають чіткого уявлення про цілі і завдання власного руху;

- ті групи антиглобалістів, які на сьогодні є достатнім чином організаційно оформленими, в ідеологічному плані тяжіють до вже відомих політичних течій;

- антиглобалісти в організаційному плані опинилися у залежності від власного головного організатора - Інтернету, який є підконтрольним глобальному капіталізму.

Таким чином, за багатоплановістю проявів протесту, за політичною «всеядністю антиглобалізму» приховується найголовніша його проблема - відсутність ясно зрозумілої кінцевої мети боротьби. Адже у виступах антиглобалістів очевидним є тільки те, проти чого (чи кого) є спрямованим їхній протест. А ось формулювання того, чого вони бажають досягти, як вони планують перебудувати світ, - відсутнє. І не тому, що вони цього не бажають, а тому, що вони не можуть це зробити. У кожної групи антиглобалістів є власний об’єкт боротьби. Діапазон цих об’єктів настільки широкий, що охоплює майже всі (а може і всі) аспекти сучасного життя. Так участь у протестній акції вже вважається самодостатнім політичним актом, а участь у колективній міжнародній акції - тим більше.

Певним чином противниками тієї моделі глобалізації, яка є зараз загальновизнаною, можна вважати широке коло людей. До антиглобалістів почали себе відносити ті прошарки населення, які відчули можливість виразити власний протест самостійно поза межами профспількових традицій і партійної дисципліни. Отже, між політичними структурами держав і традиційними суспільними (опозиційними) організаціями опинився цілий шар населення, для якого в можливості виявити власні ліві переконання і погляди головним є незалежність від «системи» у всіх її проявах. Тому слід визнати, що програма альтерглобалізму є розпорошеною між різноманітними організованими і неорганізованими рухами, є безсистемною, не має чітко сформованих цілей, засобів реалізації і поки що не може претендувати на абсолютну безапеляційність і універсальність.

До того ж слід визнати, що свідомість антиглобалістів істотно артикулюється, коли глобалізація не просто відкидається в цілому, а відбувається пошук або альтернативи цьому процесу, або варіанта, який є альтернативним панівній моделі глобалізації. На сьогодні протесна свідомість у власному артикульованому вигляді перебуває у пошуку і альтернативи глобалізації, і «іншої глобалізації», що є рівнозначним і провокує якісні трансформації світової системи. Ці ідеї покликані подолати кризу традиційного альтернативного мислення, і в якійсь мірі це подолання намічається, коли «якісна трансформація» розглядається як цивілізаційний зсув чи відбивається у термінах теологічних. Перше з цих напрямів протесної свідомості потребує не тільки поглиблення власне «цивілізаційних досліджень», а і розробки цілісного бачення світу. Другий напрямок - теологічний, потребує зусиль методологічного порядку для прив’язки до умов секулярного світогляду. Проте, за словами М.Чешкова, найчастіше якісна трансформація світу набуває в цій свідомості вигляду все тієї ж ідеї соціальної революції, яка живиться не в суперечній позиції капіталізму взагалі, а в капіталізмі у зв’язці з глобалізацією.

Той же М.Чешков відстоює думку про те, що система світових взаємозв’язків, яка склалася, є настільки складною, що її розвиток внаслідок соціальної революції може бути катастрофічним (адже, якщо соціальна революція була адекватним способом розвитку за умов переходу від аграрного до індустріального ладу в умовах відносної автономності частин світоцілісності, то на сьогодні цей спосіб не є ефективним і продуктивним). Одночасно надскладність цієї системи і особливо активність індивіду відкриває широкі можливості для пошуку суб’єктами і контрсуб’єктами глобалізації її найнеочікуваних варіантів - і емерджентних, і суб’єктивістських, і волюнтаристських. Якщо міркування про складність глобальних зв’язків і людського мегасоціуму є цілком обґрунтованими, то ідеї альтернативи глобалізації і альтернативної (іншої) глобалізації видаються утопіями.

Протесна свідомість взагалі, увесь спектр критики глобалізації народжуються в умовах так званої глобальної кризи, яка має два виміри: криза в еволюції людства і криза глобалізаційних механізмів і структур як необхідного компонента даної еволюції.

Перший вимір кризи являє собою, на думку М. Чешкова, збій універсальної еволюції, який проявляється вичерпанням соціальної стадії цієї еволюції і, відповідно, - необхідністю реконструкції соціальної, біологічної і небіологічної її гілок.

Виходи з цієї кризи розгортаються по траєкторіях: або шляхом відтворення цивілізації без людини, або народження людини без цивілізації.

Друга криза глобалізації як такої, а не тільки її неоліберального варіанта, означає перехід цього процесу з фази розвитку екстенсивного і стихійного до фази, де глобалізація стає інтенсивним, керованим процесом, що відбувається знизу; затримка під час зміни фаз цього процесу характеризується відкатом глобалізації, але не її фінальністю.

Протесна свідомість у контексті першої - еволюційно-антропологічної кризи не може бути сприйнятою чи зведеною до нової соціальної революції, адже планка розвитку піднялася з вибору між різними соціальними порядками на рівень універсальної еволюції людства. Поєднуючи до єдиного цілого різнорідні і різночасові протесні рухи, механізми глобалізації надають їм рис не гомогенності, а синхронності і тим самим втягують ці рухи до загального процесу розвитку.

Виходи (рішення) з кризи глобалізації є і можливими, і реальними (що підкреслюють А.Вебер і С.Перегудов). Слід також зазначити, що в кризовому стані перебуває не тільки певний варіант чи модель (стратегія) глобалізації, а і глобальність як така.

Виходи з кризи можна уявити у вигляді зміни відносно примітивних сучасних форм глобалізації на нові - організовані і соціально орієнтовані. Саме цю мету переслідує процес ймовірної реінституціоналізації світової системи.

Офіційно в Україні не існує альтерглобалістів. Проте, станом на 1 січня 2008 р. за даними міністерства юстиції зареєстровано 592 організації, що мають міжнародний статус і можуть бути пов’язані із антиглобалістськими рухами.

Проблема дослідження альтерглобалістського руху в Україні полягає у тому, що ця тема мало обговорюється у наукових колах, а інформація, переважно, в обмеженій кількості міститься у ЗМІ та на інтернет-сайтах організацій, що мають відношення до антиглобалістської діяльності.

Для того, аби проаналізувати ідейні засади та діяльність українських альтерглобалістів, у першу чергу слід скласти перелік вже відомих організованих груп.

Активізація діяльності альтерглобалістів в Україні почалася у 2002-2003 рр., дещо пізніше, аніж у США та Європі. Однією з перших організацій був «Рух антиглобалістів України», що мав на меті здебільшого просвітницьку роботу», на чому наголошували її лідери – Т.Фролов, С.Лагода, К.Калашников, Р.Алієв. Їх перша акція відбулася 9-го жовтня 2001 р. під посольством США з протестом проти бомбардування Афганістану і погрозами взяти участь у створенні антиамериканської коаліції у співпраці із терористичними мережами.

23 січня 2002 р. ця ж організація пікетувала американську амбасаду із вимогою скасувати торгівельні санкції проти України через недостатньо жорстке законодавство у сфері ліцензування аудіо та відеопродукції. (Слід зазначити, що альтерглобалісти виступають проти офіційного копірайту, патентів і ліцензування, вважаючи їх чинниками, що гальмують розвиток цивілізації, створюють додаткове відчуження і є інструментом збагачення власників великого капіталу).

23 лютого того ж року протест «Руху аниглобалістів України» викликали дії членів Міжнародного олімпійського комітету й дискримінація української команди на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті. Об’єктом пікетування знову стало американське посольство в Україні. Мітингувальники заявили, що не є політичною організацією, але сподіваються впливати на тих, хто прагне до влади і приймає політичні рішення. Вже наступного року ця організація припинила своє існування – жодних акцій протесту, жодної інформації у ЗМІ, Інтернет-сайт закрито.

Військові дії США в Іраку викликали низку протестів не лише у світі, а й в Україні, щоправда, нашій державі вони відбувалися рідше та менш масштабно. Всеукраїнське марксистське об’єднання «Робочий опір» та «Революційний Антиімперіалістичний фронт» наприкінці 2003 р. пікетували американське посольство. Члени вищезгаданих організацій переважно брали участь у протестних акціях, які проводили їхні європейські колеги – самітів Великої вісімки, економічних форумів у Давосі тощо. Вони співпрацюють із уже відомими у світі антиглобалістськими мережами – АТТАК, асоціацією «Ювілей», «People’s Global Action», Всесвітнім соціальним форумом РАГ (Рух за альтернативну глобалізацію, «Ліліпут» тощо.

Останнім часом в Україні з’явилася значно більша кількість організацій, що має стосунок до альтерглобалізму. Вони стали діяти активніше, аніж на початку 2000-х, збільшилася їх інформаційна присутність, більш чітко оформилися ідеологія та вимоги до влади. Одразу слід зазначити, що зараз ці організації стають більш подібними до європейських –більшість із них не мають офіційних лідерів, акції, влаштовані ними подібні до флеш-мобів. Отримуючи інформацію про акцію та її локацію через мережу Інтернет, під час самих заходів активісти руху, часто навіть незнайомі між собою, використовують мобільні телефони та супутникові навігатори для складання найбільш оптимального маршруту та успішно уникають сутичок із силовиками. проведення заходів. Лише окремі організації мають більш-менш чітку структуру.

Рух «Соціальна альтернатива» спрямовує свою діяльність на захист тих, «хто позбавлений влади і капіталу»- безробітних, студентів, працівників тощо. Достеменно невідомо, коли організація була створена та хто до неї входить проте її активісти взяли участь у великій кількості протестних акцій: з виявлення солідарності із працівниками заводів, що постраждали від нечесних працедавців, проти неонацизму, проти платної освіти, спільно із кількома організаціями лівого спрямування проводили марші 1 травня 2009 та 2010 рр. у день солідарності робітників.

Однією із наймасштабніших стала акція, спрямована проти дій МВФ в Україні та світі 1 квітня 2009 р. На думку активістів організації, Міжнародний Валютний Фонд відповідальний за проведення політики «ринкового фундаменталізму» у світі, що складається із неоліберальних фанатиків, завдяки яким у світі гинуть мільйони людей. МВФ керується антидемократичними методами, знищують внутрішні ринки національних держав, як, наприклад, в Індонезії, коли внаслідок необхідності погашення позик була знищена економіка і капітал «перетік» до США, та у ряді інших країн. Кредит, що отримала від МВФ Україна, вважає «Соціальна альтернатива», спрямований на пограбування та системне знищення народу.

Позиція «Соціальної альтернативи» щодо так званої «ринкової демократії», неолібералізму, міжнародних інститутів, є жорсткою і радикальною. Капіталізм і демократія – поняття несумісні, говориться у маніфесті руху. Інтеграція України в існуючі міжнародні структури може лише погіршити ситуацію всередині країни, оскільки ТНК будуть її використовувати лише як ресурс. «Потяг глобалізації давно рушив з місця і вже давно вирішено, кому відведена роль машиніста, а кому пасажира».

Головним уповільнюючим чинником еволюції «Соціальна альтернатива» вважає гроші. Це штучно вигаданий і жорстко встановлений еквівалент праці. Він не дає можливості кожній людині розкрити свій потенціал. Гроші визначають попит на професії, внаслідок чого людина займається не ти, до чого у неї є справжній хист. Ліберальна демократія, проголошуючи рівні права усіх людей від народження, насправді надає перевагу людям, у руках яких великі корпорації. «Без грошей у людства і людей з’являться реальні цілі натомість віртуальним цінностям, які в капіталізмі стали не тільки засобом виробництва, але і метою життя всіх і кожного, причому метою недосяжною в силу своєї нескінченності, адже всіх грошей заробити не можна, але кожен прагне отримати їх якомога більше, забуваючи в процесі, що взагалі означає жити».

Одна із найбільш активних альтерглобалістських організацій у нашій державі – «Пряма дія» – мережа незалежних студентських профспілок, що була заснована у 2008 році з ініціативи студентів Київського національного університету ім. Шевченка і легалізована 15 квітня 2009 року. Профспілка має осередки в низці столичних університетів а також в кількох обласних центрах України. Профспілка із такою ж назвою вже існувала в Україні в середині 90-х років ХХ ст. Її засновниками були київські анархісти та маоїсти, що робили перші спроби підйому студентського руху в Україні. Профспілка проіснувала до 1998 року, а вже у 2008 році столичні студенти, створюючи нову організацію взяли назву «Пряма дія» на знак продовження традицій молодіжного спротиву. Профспілка бореться проти комерціалізації навчання та відстоює соціальні права студентів, виступає проти будь-яких форм експлуатації. «Пряма дія» виступає за введення у вітчизняну освіту принципів вільної (лібертарної) а також підтримує вітчизняні та зарубіжні визвольні та емансипістські рухи та співпрацює із рядом молодіжних і лівих організацій, кількома контркультурними формаціями, а також із незалежними профспілками «Захист праці» та «Всеукраїнською конфедерацією праці анархо-синдикалістів».

«Пряма дія» спільно з іншими організаціями альтерглобалістів провели ряд соціальних акцій, спрямованих проти дій влади щодо впровадження платної медицини (лютий 2009 р.), прийняття нового трудового кодексу, що утверджує експлуатацію роботодавця над працівником (вересень-жовтень 2008 р.) а також проти введення у дію Болонської системи освіти, так званого «Болонського процесу», солідарно із німецькими та австрійськими студентами-страйкарями (листопад 2009 р.). «Пряма дія» базується на синдикалістських принципах прямого самоврядування. Вона є безлідерною структурою. Керівні посади в організації існують лише формально – всі рішення приймаються загальними зборами без голосування, через процедуру досягнення консенсусу.

«Союз революційних соціалістів» (СРС) називає себе послідовником традицій революційної визвольної боротьби минулого: гуляйпільських анархістів, Північно- і Південноросійського робочих союзів, лівих есерів, Комуністичної робітничої партії Німеччини і німецького робітничого союзу «Єдність», Робітничої федерації аргентинського регіону та інших і є організацією альтерглобалістського напрямку. «Союз» виступає антикапіталістичними гаслами і вимагає встановлення комунізму шляхом анти буржуазної революції. «У всіх країнах сучасного світу незалежно від різниці їх політичних форм – владарює диктатура капіталу у формі диктатури буржуазного панування. Парламентська демократія є лише замаскованою формою цієї диктатури. Будь які спроби трудящих грати за правилами, встановленими пригнічувачами, призводять лише до поразки і деморалізації трудящих…» – проголошує у своїй платформі СРС. Периферійні країни, на думку представників «Союзу революційних соціалістів», особливо потерпають від експлуатації з боку світових капіталістів. Не зважаючи на поступове стирання кордонів між державами, що відбулося внаслідок глобалізації, центр (США та Західна Європа) так і залишаються центром, а периферія (решта країн включно із Україною) – периферією, окраїною, що забезпечує життєдіяльність центру. В окраїнних країнах особливо сильно помітна різниця між капіталом і пролетаріатом і вирватися із цього кола можливо лише революційним шляхом.

Наразі найбільш радикально налаштованою альтерглобалістською організацією в Україні проголошує себе «Чорний Комітет», що називає себе послідовником «Чорного блоку» – найрадикальніший рух лівого крила альтерглобалістів, організації, створеної у Німеччині у 80-х роках минулого століття, що виступає проти капіталізму, знищення природи, регулярної армії, в’язниць та поліції, масової культури, і прагне започаткувати всесвітню лібертарну революцію.

У своєму маніфесті «Чорний комітет» критикує діяльність транснаціональних корпорацій, влади, яка потурає злочинам власників великого капіталу і сама по суті є злочинною і пропонує відійти від традиційних правих та лівих ідеологій, натомість створивши нову революційну ідеологію спротиву: «…Корпорації міжнародного капіталу міцно засіли у нашій буденності і вже ніхто не може уявити собі життя без продуктів транснаціональних корпорацій. Вони нікого не завоювували, вони просто створили всі умови, аби їх постійно купували. Купували те, що нікому не потрібне. Працювали за кольорові папірці на їхніх підприємствах й були слухняними. Грати по правилах, за якими ти засадничо програєш чи проникати в існуючу систему не має жодного сенсу. Лишається можливість протидіяти системі, порушувати питання, які нас торкаються безпосередньо – самоорганізація і самоврядування. На противагу чиновницькій бюрократії піднімаються чорні прапори гніву Чорного Комітету».

«ЧорКом» має особливе уявлення про соціальну систему світу: людство поділяється на «овець» – основну «сіру масу» людей, що рухаються у «мейнстрімі» та існують задля задоволення первісних інстинктів. Насправді ж ними керують, «годують і переганяють» «вівчарі» – лідери, які вирішують куди повести стадо – до комунізму, чи ліберальної демократії. «Сторожеві собаки» допомагають «вівчарям» вести «стадо» у потрібному напрямку і охороняти його від четвертої групи – «вовків» – інакомислячих, вільних людей, від злочинців до революціонерів, суспільних ренегатів. Моральні норми та біблійні заповіді, на думку ідеологів «Чорного Комітету», вигадані для того, аби було легше керувати масою. Влада зомбує маси за допомогою ЗМІ, керує і дисциплінує шляхом репресій. Сам «ЧорКом» покликаний виконати велику місію із звільнення людей від гніту, не обмежуючи себе вузько зорієнтованими ідеологічними доктринами чи субкультурними комплексами. Його завдання формувати альтернативу існуючій системі.

«Чорний Комітет» проголошує, що глобалізація є, по суті, колонізацією, модернізованим капіталізмом, що створює умови для існування людей лише із відсутністю принципів, для циніків, що мають гіпертрофоване прагнення нагромадження капіталу. Глобалізація тягне за собою величезну кількість негативних соціальних явищ, у першу чергу, розриву між багатими та бідними, а створення однорідного, мононаціонального суспільства, позбавлення його будь-яких особливостей зводиться до утворення сірої маси, що підпадає під формат стандартного покупця. Влада ТНК і прискорена ними глобалізація – це куплена тоталітарна влада світового масштабу.

Рух складається, переважно із студентів столичних ВНЗ, які шляхом мирних демонстрацій висловлюють свою незгоду із подіями, переважно, локального характеру: закриття українських книгарень, підвищення транспортних тарифів та на послуги ЖКГ, проти впровадження цензури та корупції у закладах освіти тощо, проте надалі вони обіцяють досягати цілей будь якими, навіть екстремістськими методами.

Таким чином, проаналізувавши діяльність та ідейні засади відомих в Україні альтерглобалістських рухів, можна прийти до висновку, що усіх їх об’єднує спільне прагнення утвердити новий тип солідарного суспільства, досягти якого можна лише революційним шляхом. Організації, створені на синдикалістських основах, виступають проти існуючої системи, яка є жорстко ієрархізованою за економічною ознакою. Наразі організації мають невелику кількість прихильників і намагаються досягати цілей шляхом мирних демонстрацій та страйків, проте наростаюче суспільне невдоволення у недалекому майбутньому може призвести до стрімкого нарощування масштабів антиглобалістського руху у нашій державі. Якщо влада не задовольнятиме вимоги альтерглобалістів, це загрожує обернутися у масові спротиви і руйнівні бунти.

Дослідивши діяльність та ціннісні концепції деяких організацій, що провадять діяльність у антиглобалістьскому напрямку, можна побачити, що ідеологія більшості з них має спільне походження та цілі. Відповідно, систематизувавши та проаналізувавши ідейні засади цих організацій, можна створити доволі чітке уявлення про те, який шлях подальшого розвитку України вони пропонують.

У першу чергу альтерглобалістські мережі мають на меті змінити структуру суспільства, тип управління та способи прийняття суспільно-важливих рішень.

Радикальна демократизація політичної системи має бути доповнена реальними механізмами, що забезпечують участь громадян в управлінні. Самоврядування робітників на націоналізованих підприємствах і громадянське самоврядування на місцях – ось що має радикальним чином змінити суспільні відносини. Капіталістична система найманої праці не може бути подолана доти, доки працівники не отримають повного контролю над засобами виробництва.

Воля народу має бути сильнішою, аніж політичні інститути. Важливі питання у житті місцевих громад мають вирішуватися шляхом народних зібрань. Усі рішення, які вже прийняті чиновниками без прямої участі людей, вимагають перегляду і ті, що виявляться «шкідливими» для народу – скасовані на народних зібраннях. Посадовці несуть персональну відповідальність за свої дії, підзвітні народу та можуть бути відкликані у будь-який момент. Уведення в силу закону допускається шляхом затвердження в загальнонаціональному масштабі. Ініціатором законопроекту може виступити будь-яка місцева громада.

Пропонується також інший варіант того, як утвердити пряме народовладдя. Це мережеве самоврядування, ідея якого розроблена «Прямою дією». Воно має вигляд нейтронних мереж, що за структурою та функціями нагадують мозок. Якщо один із колективів чи профспілка пропонують проект, реалізація якого вимагає залучення значної частини суспільства, він передає цю ідею іншому колективу. Який може прийняти, доповнити, чи просто відхилити цей проект вже на ранній стадії. Якщо проект нецікавий суспільству, він припинить своє існування вже на ранніх стадіях обговорення, якщо ж він є раціональним та корисним, то доволі швидко розійдеться шляхом передачі по усьому суспільству, захоплюючи мільйони людей. Таким чином кожна соціальна група перетворюється на нейрон у системі колективного розуму. Такий децентралізований механізм управління, на думку альтерглобалістів, здатен принести справді пряму демократію, з допомогою якої маси зможуть без жодного делегування повноважень, представництв самостійно управляти державою. На нашу думку, цей механізм має працювати за принципом медіа вірусів і його результативність є доволі сумнівною.

Головною структурною одиницею суспільства, на думку більшості альтерглобалістських угруповань, мають стати дієві профспілки, які займають провідне місце в історії взаємин найманої праці і капіталу. Наразі власники ТНК отримують надприбутки за рахунок експлуатації країн «третього світу», і єдине, що стоїть їм на заваді остаточного поневолення робітників – професійні союзи. Проте в Україні відсутня дієва система профспілок, а існуючі – лише інструменти політичної боротьби лобістських груп.

Економіка має бути раціональною і стояти на службі народу, а не власників великого капіталу. Підприємства мають бути націоналізовані і передані у руки трудових колективів, усі прибутки – йти на соціальні потреби. Має бути остаточно встановлений мораторій на продаж землі іноземцям та встановлена заборона на приватизацію об’єктів державного значення – атомних електростанцій, водогонів, усього сектору житлово-комунального господарства, а також встановлені тарифи на оплату послуг ЖКГ, що відповідають доходам населення.

Ліквідація приватної власності призведе до унеможливлення ринкової конкуренції, що є першопричиною експлуатації, війн, екологічних катастроф.

Українські альтерглобалісти аж ніяк не відкидають необхідності існування зовнішніх ринків, оскільки для нормального функціонування економічної системи усередині країни, вона повинна розвиватися і зростати. Замкненість та орієнтованість на внутрішній ринок рано чи пізно призведе до перенасичення товарами виробництва, і, як наслідок, надлишок знову породить нерівність. Проте ідея полягає у тому, аби не пускати у вітчизняну економіку іноземні ТНК, натомість розвивати власне виробництво і частково орієнтуватися на експорт. Крім того, необхідною умовою економічного гуманізму є впровадження нових технологій, що не наносять шкоди довкіллю.

Усі міжнародні організації, на кшталт Світового Банку чи МВФ повинні бути виведені з України, і у подальшому їх нищівний вплив, який полягає у руйнуванні національних економік, не має допускатися за жодних обставин, адже «допомога» країнам «третього» світу надається з певними умовами. Часто її треба витрачати на американську продукцію, а країна-реципієнт повинна надавати переваги інвесторам-компаніям зі США, зменшуючи таким чином споживання створених у країні товарів і продуктів на користь імпортних – створюючи ще більшу залежність, голод і вганяючи у борги.

Соціальна рівність та солідарність: мають бути скасовані пільги та імунітет посадовців. Чиновники не мають права виділятися від решти народу соціальним чи економічним статусом. Вони мають отримувати середню заробітну плату, аби економічна непривабливість влади, як і неможливість ухвалення найважливіших рішень без згоди громад, поклала кінець боротьбі за владу. Менша розбіжність у доходах призведе до зростання свободи, оскільки люди працюватимуть задля самореалізації і згідно свої можливостей, а не заради накопичення капіталу. Альерглобалісти наголошують, що рівність – це не ідеал, а єдино нормальна основа розвитку людини.

Має бути створена соціальна, справді солідарна держава, де кожен індивід почувався б частиною одного цілого, захищеним, разом із тим мав би шанс виявити свою унікальність там жити так, як хоче.

Має бути заборонена дискримінація та приниження гідності за будь-якими ознаками, як ознака фашизму та поневолення слабких сильнішими.

Духовний розвиток: має бути усталене справедливе інформаційне суспільство, де інформація виступатиме доступним для кожного благом, а не товаром, адже вона, у своїй суті, прагне того, аби бути вільною. Її неможливо «закрити» за допомогою жодного юридичного акту, як би цього не хотілося класу капіталістів, які мають прибуток із чужої праці. Альтерглобалісти виступають за відміну будь-яких форм цензури, яка стала активізуватися останніми роками, а діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі вважають незаконною і спрямованою лише на заробляння грошей, тому її діяльність слід припинити і не допускати у подальшому появу подібних структур.

Авторське право, як репресивний інструмент великих корпорацій і перешкода цивілізаційному розвитку має бути скасоване. Неприпустимим також є нав’язування будь-якої ідеології та релігії з боку держави чи окремих соціальних груп.

Ще одним важливим пунктом побудови альтерглобалістської України є впровадження та розвиток лібертарної освіти, основним принципом якої є повага та віра у дітей, на відміну від існуючої системи, за якої середня чи вища школи подібні до в’язниць. Освіта має бути безкоштовною та доступною абсолютно для усіх охочих, адже приватизація освіти підриває основи соціальної солідарності, має бути подолана корупція, та негайна відмова від впровадження Болонської системи, як такої, що не відповідає традиціям та потребам вітчизняної освіти.

Справедливе суспільство в Україні, з позиції альтерглобалістів, може бути реалізоване лише системною та безперервною практикою. Суспільство не є по своїй природі пасивним – це міф, що століттями нав’язувався можновладцям, аби створювати добровільних рабів. Мети можна досягти прямим спротивом існуючій системі – організованим, чи системним актами непокори проти вітчизняних бюрократів та іноземних буржуазних капіталістів, які тісно співпрацюючи між собою злилися в одне репресивне ціле.

Таким чином, альтерглобалістський проект України, що на рівні окремих концепцій створюється різними організаціями, по суті мало чим відрізняється від ідей, що висувають прихильники руху по всьому світі, проте враховує національну специфіку. В основі цих концепцій лежать ідеї свободи, рівності, солідарності та ненасильства у будь-яких його проявах – фізичному, моральному чи економічному.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Прямой и непрямой путь трансферта технологий | Навіщо потрібна фотографія?
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 15624; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.14 сек.