Глобальна комп’ютерна мережа Internet: історія розвитку

Останнім часом найбільшу популярність серед користувачів комп’ютерних мереж має найбільша глобальна комп’ютерна мережа Internet.

Мережа Internet – це мережа мереж, що з’явилася в результаті об’єднаних зусиль талановитих людей, працюючих незалежно один від одного (рис. 3.3). Спочатку вона призначалася для викорис­тання в нау­кових колах, державних структурах та навчаль­них закладах. На сьогод­ні Internet став доступним практич­но для всіх, хто бажає скори­статися його

Рисунок 3.3 – Мережа Internet

послугами для чи­тання новин, пошуку ін­фор­мації на будь-яку тему, купівлі засобами «електронних магазинів».

У 1957 р. у США було створено Агенцію перспектив­них наукових досліджень при Міністерстві оборони (Advanced Research Projects Agency – ARPA). Перед цією організацією була поставлена мета – забезпечити лідерство США в галузі передових технологій, особливо у сфері озброєнь.

На початку 60-х рр. XX ст. Поль Верен (Paul Baran) із фірми Rand Corporation знайшов спосіб передавання інформації ме­режею, який повністю виключав би можливість збою та втра­ти інформації. Тепер він називається комутацією пакетів (packet switching).

Було створено процесори передавання повідомлень (Interface Message Processors – IMP) на основі технології комутації пакетів.

У 1969 – 1983 рр. з’являли­ся нові мережі, але об’єднати їх не вдава­лося, оскільки, через використання різних протоколів, взаємне переда­вання інфор­мації було неможливим. У 1983 р. ARPA профі­нансувала розроб­лення нового протоколу під назвою Transmission Control Protocol / Internet Protocol (TCP / IP – протокол управління передаванням / внутрішньомережевий протокол), який дозволяє об’єднувати різні мережі. IP використовується для передавання інформації між мережами, а процесори IMP, що комутують пакети, відомі як шлюзи (gatways) або маршрутизатори (routers).

Нова система мереж, що використовувала протокол TCP/IP, отримала назву Internet. ARPANET здійснила перехід на протокол TCP/IP 1 січня 1983 р. Саме цю дату багато, хто вважає днем народження Internet.

У 1992 році було висунуто ідею створення Всесвітньої інфор­мацій­ної мережі (WWW – World Wide Web) як більш ефектив­ного способу подання інформації, що дозволяє користувачам усього світу вільно обмінюватися даними. В основі цього про­екту було використання гіпертексту – поняття, вперше введе­ного Тедом Нельсоном в 60-х рр. XX ст. Гіпертекст дозволяє встановлювати зв’язок між деяким фрагмен­том тек­сту та іншим документом. Це означає, що при активізації цьо­го зв’язку (або посилання) програма-клієнт відкриє відповід­ний документ. В останній час гіпертекст сублімувався у гіпермедіа, який відрізняється від гіпертекста тільки тим, що містить посилання на мультимедійні зображення, відеокліпи та зву­ковий супровід. У результаті Web набула такої популярності, що залишила далеко позаду всі інші служби, і більшість лю­дей, говорячи про Internet, мають на увазі Web. У 1997 р. метою Web стало створення динамічних інтерактивних сторінок, які були б не менш цікавими, ніж мультимедійні програми, що пропону­ються на компакт-дисках.

Із погляду технічної та організаційної структури, Internet – це вся сукупність комп’ютерів і окремих локальних обчислювальних мереж, су­куп­ність телекомунікаційного обладнання (телефонні мережі, супутники зв’язку, виділені канали зв’язку і т. ін.), пов’язана в єдиний інформаційний простір по всьому світу. Будь-який ПК, будь-який користувач може по праву вважатися невід’ємною частиною єдиного кіберпростору, що охоп­лює з кожним днем все більші території і залучає до своєї сфери все більшу кількість користувачів [14]. Різниця полягає в тім, що одні комп’ютери підключаються до мережі шля­хом тимчасового під’єднання за допомогою модему та кому­тованої телефонної лінії, а інші підключені до мережі по­стійно за допомогою мережевих адаптерів локальною ме­режею організації, яка для підключення своєї мережі до ма­гістралі Internet використовує виділені канали зв’язку або супутникові системи.

Провайдер (Internet-провайдер або Internet-сервер-провайдер) – це установа, яка повинна за­безпечувати доступ користувача до Internet за допомогою протоколу TCP/IP, доставку та зберігання електронної пошти, надання інструкцій з налаштування системи.

Якби функція Internet полягала лише в тім, щоб зв’я­зувати комп’ю­те­ри один з одним, це була б лише велика однорангова мережа. Незви­чай­­ність Internet полягає в тому, що в ній використовується комбінація програм клієнт-сервер, яка запускається на комп’ютерах, підключених до Internet, і надає користувачам необхідну інформацію та послуги.

Більшість підключених до Internet комп’ютерів є клієнтами, адже на них, як правило, запущено якусь програму-клієнт, що приймає інформацію або послуги, на­дані іншими програмами-серверами. Можна навести такі приклади програм-клієнтів:

- Web-браузери, що відображають інформацію, надану Web-серверами;

- поштові клієнти Internet, які використовуються для роботи з електронною поштою, що пересилається поштови­ми серверами;

- FTP -клієнти (File Transfer Protocol – протокол пересилання файлів), за допомогою яких можна завантажувати файли з FТР-серверів;

- адресні книги, що дозволяють переглядати поштові ад­реси Internet на LDAP-сервері.

Інформація, що міститься в Internet, надається у вигляді Web сторінок.

Web-сторінки – це комплексні документи, які можуть міс­тити будь-які дані: текст, графіку, звук, відео та анімацію.

Для перегляду Web-сторінок використовуються спеціальні програ­ми – браузери. Вони з’явилися практично одночасно із концепцією World Wide Web і пройшли великий шлях роз­витку. Найбільш популярними браузерами є Netscape Navigator та Microsoft Internet Explorer, хоча існують й інші програми, призначені для цього.

Браузер Internet Explorer з’явився пізніше, ніж Netscape Navigator, але завоював ве­лику популярність завдяки тому, що компанія Microsoft включила його до операційної системи Windows як стандарт­ний засіб перегляду Web, назвавши оглядачем Web.

Місцезнаходження потрібної Web-сторінки визначається адресою URL (Uniform resource locator – стандартна адреса ресурсу) – спеціальною формою запису адреси документа, що використовується в Internet. Вона дозволяє однозначно вказати потрібний документ, на якому б сервері мережі він не знаходився [1].

Доступ до Internet можна отримати через proxy-сервер (сер­вер перевірки повноважень). У той же час, як і при безпосе­редньому доступі до Internet локальною мережею, необ­хідно, щоб у кожного комп’ютера була своя унікальна IP-адреса; для доступу через proxy-сервер комп’ютери, об’єднані до мережі, можуть мати всього одну Internet-адресу. Подібний спосіб підключення дозволяє суттєво заощадити кошти на утримання мережі установи і тому є досить популярним ви­рішенням проблеми підключення до Internet.

Адреси в мережі Internet мають як вузли (сервери), так і файли на цих серверах. Ліва частина (наприклад, ftp.cdrom.com) задає адресу вузла (деякого комп’ютера, під’єднаного до мережі), а далі (після символа "/") вказуєть­ся адреса файлу або директорії на вузлі. Адреса вузла бу­дується за доменним принципом. Самий правий – домен са­мого верхнього рівня (для України це ua). В американських адресах як домени верхнього рівня використовуються: com – для комерційних фірм; org – для некомерцій­них органі­зацій; edu – для університетів та інших навчальних закладів; net – для різних суто мережевих проектів; gov – для урядо­вих; mil – для військових.

Лівіше (через крапку) іде домен другого рівня. Це може бути назва фірми або ім’я її провайдера, назва міста, просто назва мережевого проекту. Ще лівіше – домен третього рівня, четвертого і т. п.

Найлівіша частина адреси сервера вказує на Web-сторінку (www) чи файловий сервер (ftp). Ця части­на адреси не є обов’язковою. Адреса файлу чи директорії на вузлі задається так само, як і на ПК, тільки замість символа "" використовується символ "/". Ім’я магнітного диску задавати не потрібно, а великі і маленькі літе­ри розрізняються. Можливі довгі (до 255 символів) імена, але пробіли та деякі інші символи не припускаються.

Префікс http:// – Hyper Text Transfer Protocol – протокол пересилання гіпертекстів – означає адресацію до WWW.

Адреси файлових або FTP-серверів починаються з префікса ftp://. Префікси mail to: та news: задають адреси електронної по­шти і груп новин (телеконференцій).

Електронна пошта – це одна з перших служб, розробле­них для Internet. Вона використовувалася для обміну тек­стовими повідом­леннями та приєднаними файлами між ко­ристувачами, підключеними до Internet. Стало можливим пере­давання повідомлення, що містять різні атрибути формату­вання та зображення. Електронна пошта надає кори­сту­вачеві багато можливостей – можна отримувати щоденно інформа­цію на різні теми: поточні події, погода, спорт та ін. Ще однією важливою особливістю електронної пошти є списки поштового розсилання. Вони полегшують листування з іншими користувачами Internet. Якщо відправити повідомлення на деяку адресу, поштовий сервер перешле його всім, хто підпи­сався на цей список розсилання.

Як і списки поштового розсилання, дискусійні групи UseNet надають користувачеві можливості спілкування з іншими людьми засобами Internet. Але в даному випадку це відбуваєть­ся не електронною поштою, а за допомогою NNTP -серверів новин, розкиданих по всьому світу. Повідомлення, відправ­лене в дискусійну групу UseNet, потрапляє на всі сервери новин Internet, і його можуть прочитати інші користувачі. Практично будь-який користувач, що має адресу електрон­ної пошти Internet, може отримати доступ до сервера новин і прочитати це повідомлення. Для того, щоб читати пошту, яка надходить до групи новин UseNet, потрібно мати програму читання новин. Більшість програм електронної пошти Internet також здатні читати новини.

Багато служб Internet для передавання даних від одного комп’ю­тера до іншого використовують ту чи іншу форму протоколу передавання файлів (FTP) – першу службу, створену для Internet з метою обміну файлами між державними і навчальними закладами. Це можуть бути як текстові, так і бінарні файли. Деякі форми "розмовних" програм існували із самого по­чатку Internet. Зараз, використовуючи останні версії програм для підтримки конференцій, можна брати участь в аудіо- та відеокон­ференціях всією мережею Internet. Для участі в аудіо-конференції комп’ю­тер повинен бути обладнаний звуковою платою, акустичними системами і мікрофоном. Для участі у відеоконференції знадобиться ще й відеокамера.

Дата добавления: 2014-01-20