Конституція України як основне джерело трудового права

Основним джерелом трудового права України є Конституція України, оскільки саме вона закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. Ці положення відображені в ст.ст. 3, 8, 19, 21, 22, 23, 24, 36, 43, 44, 45, 46, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 64, 68 та деяких інших.

Так, ст. 3 Конституції передбачається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини (зокрема трудових) є головним обов’язком держави.

В ст. 8 закріплюється принцип верховенства права та вищої юридичної сили конституції. Це означає, що всі нормативно-правові акти, які регулюють трудові відносини повинні прийматися на підставі Конституції, відповідно до її норм та не повинні суперечити їй.

Ст. 19 містить заборону примушувати робити те, що не передбачено законом. Це стосується і трудових відносин між працівником та роботодавцем.

Стаття 21 Конституції України закріплює, що всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

В ч. 2 ст. 22 зазначено, що конституційні права, в тому числі і трудові, гарантуються і не можуть бути скасовані.

А ст. 23 говорить, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.

Ч. 3 ст. 24 Конституції встановлює рівність жінок і чоловіків у сфері праці.

В ч. 3 ст. 36 закріплюється право громадян на участь в професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Ст. 43 закріплює цілий ряд трудових прав і їх гарантій, зокрема:

- право на працю (сформульоване відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини. Кожен має «можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Людина самостійно розпоряджається своїми здібностями до праці й обирає той або інший вид діяльності, рід занять, а може не займатися трудовою діяльністю);

- обов’язок держави щодо створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантування рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб;

- заборону примусової праці (відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. У зв’язку з цим змінено порядок переведення на іншу роботу: нині переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, може здійснюватися тільки за згодою працівника за одним єдиним винятком);

- право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці;

- право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом.

- право на своєчасне отримання винагороди за працю, що захищається законом.

У ст. 44 Конституції закріплене право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (що відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права).

Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок (це право проголошене ст. 24 Загальної декларації прав людини і випливає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права).

В основу соціального захисту громадян покладено принцип соціальної справедливості, зі змісту ст. 46 випливає, що держава забезпечує соціальний захист тим категоріям громадян, які дійсно мають в цьому потребу. Мова йде про право громадян на соціальний захист у старості, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Найважливішою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це стосується і трудових прав працівників.

Ці та інші положення Конституції мають першорядне значення для правового регулювання суспільних відносин у сфері праці.

Дата добавления: 2014-01-20