Берестяна грамота

МОВА КИЄВОРУСЬКИХ ЛІТОПИСІВ. У формуванні староукраїнської писемно-літературної мови особливу роль відіграли літописи. Це величезні за обсягом, різні за змістом і походженням збірки записів, які дішли до нас у сотнях списків. За своїм змістом літописи станолять досить складні тори. У них подаються релігійні тексти, ділові документи, самостійні твори на світські теми.Тому єдності стилю годі шукати.

Літописи складалися на основі різних джерел. Перше з них -власні спостереження літописців, усні перекази, різні відомості, почуті з інших джерел, легенди, факти із народної творчості. Цей матеріал надавав літописам рис живої староукраїнської мови(на території майбутньої Росії- староросійської мови). Другим джерелом були писані документи і уривки із церковної літератури. Це джерело вносило в літописи чимало церковнослов”янських елементів. Але в цілому мова літописів - проста, староукраїнська, а не церковнослов”янська.

Найвидатнішою пам”яткою руського літописання є, без сумніву, „Повість минулих літ” (оригінал не зберігся, але відома у двох редакціях- Лаврентієвому списку 1116р. та Іпатіївському 1118р.). Історія створення: найдавніший київський літописний звід до 1039р. â переробка ого Никоном у 1073р. âу 1095р. звід Никона отримав назву „Початковий літопис” â у 1110р. перероблений Нестором у „Повість временних літ”(розкладений по роках довів до 1112року.

„Повість” складається з двох частин: вступної без дат і датованої від 852 року до 1112р. Ця пам”ятка є альманахом або компіляцією, де зібрані різні матеріали - фольклорні, авторські, різні за змістом і часом.

У „Повісті” широко представлена старослов”янська і староболгарська мова, оскілька у текст включені уривки із Біблії(легенда про потоп), „Хроніки Григорія Арматола”, розповіді про хрещення, Ольги у Цареграді, хрещення Володимира, Символ віри переписані церковнослов”янізмами. З іншого боку „Повість” заснована на достовірному історичному матеріалі і на фольклорному матеріалі. У ній простежується дві тенденції - книжно-літературна і уснопоетична. Легендарний характер має більшість оповідей початкової частини літопису.

Компілятивно-поєднувальний характер „Повісті” спричинився до того, що в ній наявні різні жанри і відбиті мовні елементи різних діалектів. Але редактори і переписувачі намагалися згладити строкатість матеріалів і надати збірнику єдності. Цим зумовлена досягнута у деяких частинах нетральність мови, вільної від діалектних і жанрових особливосте.Однак така єдність і нейтральність мови була досягнута не всюди. Наприклад, окрім зазначених старослов”янських уривків, навпаки, простою, загальнонародною мовою у „Повісті” описані побутові сцени життя князів, змальовуються стихіні лиха. Таким чином, мова „Повісті” контрастна: від простонародної, поетичної до епічно-піднесеної із вживанням церковнослов”янізмів. Між цими двома крайніми стилістичними типами можна виділити нейтральний тип мови.

Аналізуючи мову „Повісті” неважко помітити, що соєрідності їй надавали 3 елементи: лексика, фразеологія і синтаксис. Через те, що провідними темами твору є церковна і воєнна історія Русі, причому друга тема помітно переважає над першою, в літописі багата й різноманітна спеціальна лексика - військова: дати, датися(здатися), взяти(захопити в полон), идти(вести військови похід), блюсти (вести воєнну оборону), поиде, шедъ(пішов у похід). „Поість” відзначається й іншою спеціальною лексикою, скажімо, коли йдеться про слов”ян, Русь, місцеве життя, широко вживаються східнослов”янські особові імена, етнічні й географічні назви, назви сільськогосподарських знарядь,,, культур, спеціальна сільськогосподарська лексика(хліборобська, скотарська, бджільницька, мисливська, рибальська). Наведемо кілька прикладів:

Скотарська лексика: повhле коупити собh козелъ;конь єєежєg hздити на ним; за кобылоу 60 кун, а за волъ гривну; придем пасоми стаада конь,Wвца и волове.

Хліборобська та садоводська лексика: от грекъ вина и Wвощеве, горох, боб, тыквь, макъ, сочєвица; єлико камєнь начнеть плавати, а хмель почнет тонути; нос#ща в приполh цвhтки, иже глаголется лhпокъ; и ста на оболоньи за Wгороды; видим ниви поростоше; Казарам по шелягу и Wт рала даєєgм; се некто землю розореть, другыи же насhєть, ини же пожинають.

Бортницька лексика: медъ въ бчелках возити; ту сходятся из Руси же скора и воскъ и медъ.

Рибальська лексика та лексика мисливська: приде же Давид и с ним акы нhкакъ оуловъ оуловивъ; Ловъ дhюща гна звъhри в лhсh; Всеволоду ловы дhющу звhрины" и кличаномъ кликнувшим; заметавшим тенета; перевhсище бh бо внh града; дhтища выволокша рыболовh в неводи.

Велика група побутоої лексики:

Назви житла і споруд: и єсть село єє Ольжичи; Въжгоша монастырh и деревнh; о вы плотницы соуще; "нь же Wборота топор оудари; строєнь~ банноє; приставимъ хоромомъ рубити нашим; Wнъ же пережьгоша истопку и влhзоша Деревляне, начаша с# мыти; бh бо ту терем камен; устави на дворh въ гридницh пир творити(кімната для прийомів); ид#ше в поварьницю, приготовиша Wгнь, воду, дрова.

Назви посуду: судина мала; и почерпоша вhдромъ; да нам ясти дерев#ными лъжицами; взяша меду лукно; кадъ наль"ти цежа.

Назви їжі, напої, кухонних процесів та осіб, що пов”язані з приготуванням стравв: именью не щадяше ни питья ни hдень" браняше; не бh оу них брашна; помога поча поваромвар#; у хозар свинины не "сти ни заичатины; реч Святополк да заутрокаи.

Як наслідок зв”язку літопису з живою народною моою маємо фразеологію:Аще с# въвадить волкъ въ Wвцh, то Wтносить по єдинои все стадо”, Своєго никто не хулить, но хвалить; ї да не похвалитс# силны силою своєю. Бог бо егда хочет показнити чоловика отниметь у него оумъ.

Аналізуючи мову „Повісті” неважко помітити, що своєрідності її надавали і синтаксичні риси: замість ускладнених старослов”янських побудов тут переважає нанизування простих речень, з”єднаних сполучником И: и налезоша волъ силенъ, и повелh раздражити вола, и побhже волъ мимо нь, и похвати вола рукою за бокъ, и вын# кожу с м#сы єлико єму рука ".

Дослідники відзначають велику кількість безособових речень, які зовсім не характерні і навіть не звичні для книжної мови: нельзя казати срама ради; бысть видhти всhмъ; уж нам нhкако ся дhти. Характерною рисою в „Повісті” є діалогічна форма викладу: рекоша древляни; рекоша дружина Ігорева.

У церковно-богословських частинах, а почасти і в історичних частинах представлена церковнослов”янська лексика, яку відрізняють такі риси:

- неповноголосся: град, страна.

-церковнослов”янські форми із Щ:ловяща, несведуще.

Морологічні риси: сполучник аще та флексія -аго (старейшаго).Наявність форми імперфекта(минула наближена в часі дія): зъвахъ, писахъ, бяхъ, бяше.

Дата добавления: 2014-01-20