Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основний внесок у концепцію “соціальне ринкове господарство” робить Вольтер Ойкен

В. Ойкен використовує термін “національна еконо­мія” на противагу політекономії, виходячи з того, що єдиної політичної економічної теорії не може бути, еко­номічні процеси здебільшого мають національну харак­теристику в різних країнах.

Історичний розвиток привів не тільки до того, що прискорилася трансформація інститутів, а й до того, що ускладнилася структура суспільного господарства, так, що дедалі рельєфніше виявляється необхідність теоре­тичного аналізу. У національній економії панує два питання: про форми, в яких здійснюється господарювання, і про економічні процеси, котрі щодня відбуваються всередині заданих форм. Ойкен констатує: “Теорія надає інструменти для одержан­ня наукового досвіду. Вони служать для проникнення в економі­чну дійсність”.

Виступаючи проти економістів, що розглядають конструкцію господарського життя у вигляді сходинок: домашня, міська, на­родногосподарська, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, молода, розвинута, зріла, прогресуюча, — Ойкен висуває положення про те, що існують конкретні господарські порядки Греції, Афін, Спарти, Риму Діоклетіана, Німеччини 1900 р. і 1940 p., а отже, необхідне пізнання їх у єдності з усім життям нації — з політичними і соціальними подіями, з явищами духовного життя. Конструкція сходинок — це однобічність. Висновок В. Ойкена: елементом-системоносієм економічної системи є господарський порядок, він не пов’язаний з господар­ськими сходинками. Він — індивідуальне явище (господарський порядок Англії кінця XVIII ст., господарський порядок Росії 1922—1928 pp.). Господарські порядки визнаються ідеальними типами через економічні системи, наприклад, централізовано ке­рована економіка, ринкові форми, грошові системи, на основі яких і створюється теорія. Але для цього необхідно знання конк­ретних господарських порядків.

В. Ойкен у праці “Основи національної економії” (1947)доводить природне існування у однакових суспільствах двох ідеальних типів економіки (це, власне, те саме, що й абстрактні економічні категорії класичної школи, тобто економічні, господарські форми, взяті у чистому вигляді, які відрізняються способом управління – від ценралізованого керування до стихійного саморегулювання. У господарському порядку вони займають полярні позиції: проміжні завжди містять певні домішки, що спотворюють цей ідеал) – мінової (ринкової) та централізовано керованої.

Система централізовано керованої економіки характеризується тим, що все щоденне економічне життя суспільства регулюється планами, які виходять з одного центру. Якщо економіка складається з двох і більше окремих господарств, кожне з яких розробляє та втілює у життя свої плани, то це система мінової економіки.

Немінова економіка реалізується у трьох формах:

– тоталітарна централізовано керована економіка, коли виробництво, розподіл та споживання продукції здійснюється за вказівками та наказами центрального керівництва; обміну не існує взагалі;

– централізовано керована економіка з вільним обміном товарами споживання, коли споживачі можуть вносити корективи у розподіл товарів споживання шляхом обміну;

– централізовано керована економіка з вільним споживчим вибором, коли вільний вибір існує, але тих товарів, виробництво яких визначено з центру.

Пізнання економічної дійсності Ойкен починає з вихідної тези: завжди і скрізь господарська діяльність базується на плані. За всього розмаїття форм необхідно виділити дві основні, які функ­ціонують усю історію людства:

а) складання плану одним укладачем (власне натуральне гос­подарство, планування з єдиного центра);

б) ринкове господарство — самостійна розробка плану госпо­дарської діяльності окремими її суб’єктами.

Координування планів здійснюється в одній формі з єдиного центра і координується через механізм цін і мінових вартостей — у другій формі. У централізовано керованому господарстві одна інституція за допомогою своїх планів регулює весь економічний розвиток, а в ринковому господарстві ціноутворення є в центрі економічної системи, має широкі, точно позначені функції, а всі дії повинні орієнтуватися на ціни.

В. Ойкен також вирізнив два типи економічного устрою:

– природно зростаючий – який утворюється у процесі історичного розвитку без усвідомлення рішення (безладдя);

– законодавчо встановлений – який утворюється у результаті включення їхніх основоположних принципів до господарського законодавства на підставі спільного економіко-політичного рішення (згідно з планом).

В ордолібералізмі виділяють два типи економічної політики:

– політику устрою – це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення ринкових умов функціонування економіки, законодавче й правове оформлення цих умов і насамперед – прав власності, контроль за їх дотриманням, своєчасне внесення необхідних коректив з боку держави;

– політику процесу – це комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні і соціальні зрушення, включаючи певні корективи у розподілі доходів, вирішення проблем добробуту.

Після аналізу форм ринку В. Ойкен аналізує методи регулюван­ня ринків. Є три методи регулювання господарських процесів, що існували в історії: регулювання, здійснюване центральними дер­жавними органами, регулювання, здійснюване владними групами (анархогрупами) і регулювання через конкуренцію.

З першим люди познайомились у XX ст. (Росія, Китай і багато інших країн). Другий — породження концентрації і централізації виробництва, але вона неодвічна. У третьомупревалює форма ринку повної конкуренції, яка в зародку існувала в індустріальному господарстві, але ніколи не втілювалась у життя повною мірою.

В. Ойкен зазначає, що праці К. Менгера, Л. Вальраса, У. С. Джевонса, Е. Бем-Баверка, А. Маршал­ла сприяли дальшому вдосконаленню системного аналізу процесу ре­гулювання в умовах існування форми ринку повної конкуренції. Так народилася думка про конкурентний порядок. Вона під­тверджується повсякденним досвідом і досвідом, нагромадженим наукою. Кожна форма регулювання через анархогрупи перехо­дить неминуче в централізовано керовану, отже, варто розгляда­ти тільки дві (першу і третю).

Формою ринку, що домінує в умо­вах конкурентного порядку, є форма ринку “повної конкуренції”. Це така форма, яка повинна координувати між собою плани і рі­шення окремих форм підприємств і домашніх господарств. Повна конкуренція — шлях до підвищення ефективності роботи фірми. Вона є до того ж формою ринку, ціни якого регулює економічний процес і плани домашніх господарств і підприємств, що орієнту­ються на ці ціни.

Конкурентний порядок можна виразити у фор­мулі: граничні витрати дорівнюють цінності. Конкурентний по­рядок потребує правової держави, котра повинна створити ті рам­ки, в яких вільна діяльність одного індивіда обмежується сферою волі іншого, чим створюється рівновага сфери волі людей.

У конкурентному порядку важливе місце посідає грошова си­стема.

“Регулювання індустріальної економіки має потребу в мо­нетарній стабільності, але, як свідчить коливання кон’юнктури, саме нестабільність вартості грошей, очевидно, органічно прита­манна цій економіці”.

Завдання регулю­вання полягає в тому, як вмонтувати грошовий порядок в конкурентний порядок.

В. Ойкен розглядає наявні пропозиції затвердження валютної стабільності, але відмовляється від визнання їхньої ефективності. Він вважає, що необхідне постійне активне втручання в грошову і кредитну політику з метою встановлення відповідності нагро­мадження і кредиту.

“Дисконтна політика, політика відкритого ринку, встановлення норм ліквідних резервів, державна фінансо­ва політика і, мабуть, державні капіталовкладення повинні були б служити цілям стабілізації. Такі пропозиції не можна плутати з політикою забезпечення повної зайнятості кейнсіанського сенсу. Річ у тому, що вони спрямовані на те, щоб забезпечити механізм функціонування цін конкуренції”.

Саме механізм цін є основним інструментом регулювання кон­курентного порядку, його ефективного функціонування, і це мож­ливо тільки за стабільності валютного курсу. Валютна політика має вирішальне значення для конкурентного порядку. Стабільність “вартості грошей” відіграє значну роль у розрахунку витрат вироб­ництва, інакше не буде враховано пропорцію обмеженості ресурсів.

Ойкен наголошує, що в епоху індустріалізму різко змінилася роль держави.

Концентрація економічної влади не є специфікою нового часу. Не меншою мірою вона характерна не тільки для періоду середньовіччя, але і для всієї іншої історії. Багато вчених і сьогодні, — гово­рить Ойкен, — не розуміють, що господарський процес пронизаний жорсткою боротьбою за владу.

В. Ойкен у працях “Основи національної економії” й особливо “Основні принципи економічної політики” проводить ідею неабиякої ролі влади. Влада не повинна виступати як інструмент першої дії, а покликана трансформуватися у ринкове господарство і своїми інструментами створити умови його функціо­нування для найбільш ефективної дії конкурентного ринку. Конкурентний ринокце рамки, в яких відбуваються складні вияви численних факторів — як економічних, так і технологіч­них, ідеологічних, правових, соціальних, політичних, психологі­чних, етичних, культурних, ментальних. Механізм використання цих інститутів відбувається в умовах, які безупинно змінюються. Завдання полягає в тому, щоб відбувалося постійне вдосконалення цих нових ступенів суспільного і господарського порядку.

Функціонуюча дер­жава виступає як сила, що встановлює порядок.

У діяльності держави виділяються два принципи. По-перше, політика держави повинна бути націлена на те, щоб розпустити чи обмежити функції економічних владних угруповань. По-друге, політико-економічна діяльність має бути спрямована на створення певних форм еко­номічного порядку, а не на регулювання економічного процесу. Гасло “більше чи менше держави” повинно бути зняте. Питання полягає не у кількості, а у якості діяльності, зокрема законодавчої. Потрібні необхідні закони щодо обігу капіталів, щодо функціонування бірж та біржових угод, щодо іпотеки. Вони повинні вбудовуватися в ринкове господарство, що сприя­тиме встановленню конкурентного порядку.

В. Ойкен, також, формулює питання: як впливають на господарський процес протиріччя між людьми в різні історичні епохи?

В. Ойкен звертає увагу на те, що наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. панувала думка, що най­більш чітко історична мінливість господарюючого суб’єкта виявляється в тому, що раніше він діяв за принципом задоволення потреб, а в епоху капіталізму діє вже на ос­нові принципу максимізації доходу.

Економічна поведінка люди­ни, — говорить Ойкен, — одночасно і незмінна, і змінюється. У своїх господарських планах люди прагнуть досягти своїх цілей з найменшими затратами цінних для себе ре­чей, тобто вони діють за “економічним принципом”. Так, поява бух­галтерського обліку — результат діяльного вдосконалення еко­номічного розрахунку — вплинула на розвиток економічного розрахунку.

“Економічний принцип” використовував такі засоби, як сис­тема ваг, бухгалтерія, грошовий обіг, баланси. Він — фундаме­нтальний принцип нового господарювання. Homo sapiens скрізь у всі часи діє на основі економічного принципу. Цей принцип притаманний і Homo faber (людині, що працює). У цьому — єдність, але людині, що господарює, притаманне і різноманіття. Одним з елементів різноманіття людини, що господарює, є розбіж­ність у об’єктивній оцінці бачення економічного принципу і його суб’єктивній реалізації. Це відбувається через стрімкий техніко-технологічний прогрес, а вже для централізовано-адміністративного господарства обмеженість позицій у безупин­но змінюваному світі не має інструментів вибору найкращого варіанта.

В. Ойкен виділяє в різноманітті рис людини її орієнтацію на майбутнє. Перші християни, віруючи у швидке пришестя царства небесного, не піклувалися про майбутнє. А людина кінця XIX — початку XX ст. складала господарські плани на десятиріччя. Вона робить заощадження, щоб не терпіти злидні в майбутньому (ста­рість, хвороби, навчання дітей, їхня стабільна влаштованість). Нарешті, традиційна прихильність або до рідних цвинтарів, або до мобільності. Американський шахтар під час депресії 1929— 1934 pp. мігрував. Український шахтар наприкінці XX — початку XXI ст. бідує “в рідній хаті”. Висновок: усі люди, будучи в здо­ровому розумі, завжди і всюди діють на основі економічного принципу, у чому й полягає незмінність. З іншого боку, необхід­но встановити ті ознаки, що констатують розбіжності людей в їх­ній господарській поведінці.

“Заслуга Фрайбурзької школи, Вольтера Ойкена і його однодумців полягає в тому, що вони повернули полі­тичну економію до суворого мислення порядку, щоб протиставити плоскому бездуховному прагматизму ду­ховний порядок (Л. Ерхард “Півстоліття міркувань”) [60].

Вальтер Репкеу книзі “Вірна чи ні німецька економічна політика” (1950) визначив, що соціальне ринкове господарство – це шлях до економічного гуманізму.

Отже, держава для підтримки умов існування “соціального ринкового господарства” як “ідеального типу” вільного ринкового господарства має стежити за виконанням “правил” вільної конкуренції (“чесної гри”), контролювати умови ціноутворення і “попереджувати” спроби встановлення монопольних цін, гарантувати охорону і пріоритетне значення приватної власності в товарно-грошовому господарстві без монополій. У 1965 р. Л. Ерхард на черговому з’їзді ХДС повідомив про завершення у ФРН програми створення “соціального ринкового господарства”, перетворення цієї країни у “сформоване суспільство“.

У 60–70-х роках концепція неолібералів щодо створення соціального ринкового господарства була співзвучною з моделлю інституціоналістів, які на той час уже висунули ідею про формування “суспільства загального добробуту”, оскільки обидві моделі відкидали думку про експлуатацію людини людиною та класовий антагонізм. Обидві моделі засновані також на ідеї активної соціальної функції держави щодо забезпечення всім громадянам рівних прав та рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та підвищенні добробуту. При цьому під зовнішнім проявом “загального добробуту” розумілося не тільки зростання кількості акціонерів у різних верствах суспільства, але й стабільність усіх суспільних інститутів, впевненість трудящих у завтрашньому дні.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Повоєнний неолібералізм - Фрідріх Хайєк, Вальтер Ойкен | Неокласичне відродження
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-20; Просмотров: 462; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.024 сек.