Проблема истории детства

VIII.

VII.

VI.

V.

ІV.

ІІІ.

ІІ.

І.

Введення. Загальні біологічні закономірності індивідуального розвитку.

Вікова фізіологія.

Лекція № 1-2

І. Предмет і задачі вікової фізіології. Поняття про тканини і органи.

ІІ. Поняття про ріст і розвиток дитячого організму.

ІІІ. Поняття про онтогенез.

ІV. Гетерохронність і гармонійність розвитку.

V. Навчання про системогенез П.К.Анохіна.

VІ. Вплив середовища на ріст і розвиток.

VІІ. Акселерація і ретардація розвитку дітей і підлітків.

VІІ. Основні принципи вікової періодизації.

Предмет вікової фізіології. Фізіологія – наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що протікають у ньому, і механізми його діяльності. Основна задача фізіології – розкриття законів життєдіяльності живого організму і керування ними.

До цього часу фізіологія людини і тварин накопичувала величезний практичний матеріал. Це привело до того, що від фізіології, цілісної науки про функції організму, відгалузились і стали самостійними кілька наукових напрямків. Серед них самостійною галуззю стала і вікова фізіологія.

Вікова фізіологія вивчає особливості життєдіяльності організму в різні періоди онтогенезу, функцій органів, систем органів і організму в цілому в міру його росту і розвитку, своєрідність цих функцій на кожному віковому етапі.

Вікова фізіологія тісно пов’язана з іншими розділами фізіологічної науки (фізіологія клітини, фізіологія окремих органів і систем) і широко використовує досягнення біологічних наук (ембріології, генетики, анатомії, цитології, гістології, біохімії, біофізики та ін.). в свою чергу, досягнення фікової фізіології використовуються для розвитку різних наукових дисциплін – педіатрії, дитячої травматології, хірургії, антропології, геронтології, психології і педагогіки.

Значення вікової фізіології для педагогіки, психології, медицини, фізичного виховання. Курс вікової фізіології покликаний розкрити майбутнім педагогам і вихователям основні закономірності розвитку дітей у різні вікові періоди. Значення цих закономірностей є важливим фундаментом для більш глибокого вивчення й осмислення курсу загальної і педагогічної психології, педагогіки. Педагог повинен знати анатомію і фізіологію людини в її розвитку, так як він відповідає за психічний і фізичний розвиток і здоров’я дитини в шкільні роки.

Вікова фізіологія допомагає озброїти студентів фізіолого – гігієнічними основами організації навчально – виховного процесу школи, режиму праці і відпочинку учнів. Крім основних дисциплін психолого – педагогічного циклу, таких як педагогіка, психологія, методики спеціальних предметів, кожний педагог повинен одержати знання анатомо – фізіологічних особливостей дітей і підлітків і фізіологічних основ їх навчання і виховання.

Вікова фізіологія є базою для вивчення психології і педагогіки і разом з цими науками формує в майбутнього вчителя науковий підхід до виховання дітей. Це робить вікову фізіологію істотною ланкою, природниче - науковою основою всієї системи навчання.

Важливу роль вікова фізіологія відіграє для медицини і її спеціальної галузі – гігієни. Найважливіша умова збереження здоров’я – правильна організація режиму праці і відпочинку. Щоб зрозуміти зміни, що відбуваються в організмі дитини при різних захворюваннях, щоб лікувати його, необхідно знання особливостей функціонування організму дитини в умовах фізіологічної норми.

Гігієна дітей і підлітків, у тому числі і шкільна гігієна, вивчаючи умови життя, що забезпечують їх нормальний розумовий і фізичний розвиток, високу працездатність, зміцнення здоров’я, і розробляючи на цій основі санітарно – гігієнічні вимоги і нормативи, спирається на дані вікової фізіології. Також даними вікової фізіології користуються при розробці санітарно – гігієнічних вимог до планування і благоустрою дитячих установ.

Таким чином, задача нашого курсу “Вікової фізіології” полягає у тому, щоб озброїти вас, дійсних студентів і майбутніх викладачів, сучасним зведенням про вікові особливості організму, що розвивається, знаннями закономірностей засвоєння і підтримки високої працездатності дітей при різних видах їх навчальної і трудової діяльності. Завдання курсу вікової фізіології:

1. Усестороннє, глибоке і систематичне дослідження закономірностей розвитку і функціонування систем організму людини в її віковій динаміці;
2. Виявлення основних факторів, які визначають віковий розвиток організму;
3. Пошук шляхів і методів впливу на індивідуальний розвиток людини з метою сприйняття оптимальному його розвитку на всіх його етапах життя;
4. Вивчення фізіологічних механізмів таких психічних процесів, як відчуття, сприйняття, увага, мислення; ознайомлення з фізіологічними основами мовлення і емоційних реакцій.

Організм людини – єдине ціле. Поняття про тканини, органи і системи органів. Людина з її складною анатомічною будовою, фізіологічними і психічними особливостями являє собою вищий етап еволюції органічного світу. Характерним для всякого організму є визначена організація його структурних елементів в декілька рівнів – рівнів організації. Розрізняють клітинний, тканинний, органний, системний і організм енний рівень організації

У процесі еволюції багатоклітинних організмів відбулася диференціація клітин: з’явилися клітини різних розмірів, форми, будови і функцій. З однаково диференційованих клітин утворяться тканини, характерна властивість яких – структурне об’єднання, морфологічна і функціональна єдність і взаємодія клітин. Розрізняють 4 основних типи тканин: епітеліальну, м’язову, сполучну і нервову. Різні тканини спеціалізовані за функціями. Так, характерною властивістю м’язової тканини є скоротливість, нервової тканини – передача порушення і т.д.

Кілька тканин, об’єднаних у визначений комплекс, утворюють орган (нирка, око, шлунок...) Орган являє собою частину тіла, що займає в ньому постійне положення має визначену будову і форму і виконує одну чи декілька функцій. Орган складається з декількох видів тканин, але одна з них завжди переважає і визначає його головну функцію. У м’язі такою тканиною є м’язова. Органи являють собою робочі апарати організму, спеціалізовані на виконанні складних видів діяльності, необхідних для існування цілісного організму. Серце, наприклад, виконує функцію насоса, що перекачує кров з вен в артерії, нирки – функцію виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, кістковий мозок – функцію кровотворення і т.д.

Кілька органів спільно виконуючу визначену функцію, утворюють систему органів, (травлення, дихання, виділення). Система органів – це анатомічні і функціональні об’єднання декількох органів, що беруть участь у виконанні діяльності якоїсь роботи

Серед усіх систем особливе значення має нервова система, що поєднує і регулює діяльність всього організму і визначає взаємодію в зовнішнім середовищем. Нерідко кілька систем органів поєднують у поняття апарат. Наприклад, кісткова і м’язова системи складають опорно – руховий апарат.

Однак, варто завжди пам’ятати, що, володіючи складною організацією, живий організм являє собою єдине ціле, у якому діяльність усіх його структур – клітин, тканин, органів і їх систем – узгоджена і підпорядкована цьому цілому.

Фізіологічні і функціональні системи. Функціональна організація – об’єднання органів для виконання певної фізіологічної функції організму. Функціональна організація включає: функціональну одиницю (клітина або група клітин, що виконують певну функцію – нефрон у нирках, мотонейрон), фізіологічна система (анатомічне і функціональне об’єднання органів, які в організмі виконують спільну функцію (система кровообігу, травлення і т.д.) і функціональна система (комплекс окремих органів або фізіологічних систем, діяльність яких спрямована на досягнення корисного для організму пристосувального результату. (1935 р. Анохін П.К.) У зв’язку з тим, що зміни в зовнішньому чи внутрішньому середовищі кожного разу різні, то функціональна система утворюється кожного разу знову.

Організм – саморегулююча система. Організм людини реагує на фактори оточуючого середовища і використовує їх для свого існування і розвитку. Основними властивостями живого організму є обмін речовин і енергії, і інформації, самооновлення, рух, подразливість, реактивність, саморегуляція, ріст і розвиток, спадковість і мінливість, адаптація до умов середовища. Життя можливе доти, поки відбувається обмін речовин, що являє собою єдність двох протилежних процесів: асиміляції і дисиміляції. Асиміляція – це зміна і засвоєння речовин, що надходять у організм із зовнішнього середовища, утворення складних хімічних сполук з більш простих, створення, синтез речовин, що складають живий організм. Дисиміляція – це розпад, розщеплення складних органічних сполук на більш прості речовини зі звільненням енергії. Частина простих речовин, що утворюються у процесі дисиміляції, використовуються в процесах синтезу, кінцеві продукти обміну видаляються з організму.

Незалежно від t навколишнього середовища індивідуальна t тіла здорових людей рідко буде відрізнятися більш ніж на одну десяту градуса, хоча вона дещо варіює протягом доби. Люди харчуються по – різному: легкий сніданок чи важка вечеря, чи постійне жування. Проте рівень цукру в крові приблизно одинаків до 0,001 гр. на один мілілітр крові. Точне регулювання t тіла, зміст глюкози в крові – це всього два приклади найважливіших функцій, що знаходяться під контролем організму. Склад рідин, що оточують усі наші клітини, безупинно аналізується і регулюється, що дозволяє забезпечити його вражаючу сталість.

Склад і властивості внутрішнього середовища (кров, лімфа, тканинна рідина) підтримуються на відносно постійному рівні, що створює умови для життєдіяльності всього організму. Сталість хімічного складу і фізико – хімічних властивостей внутрішнього середовища називають гомеостазом. Він підтримується безупинною роботою систем органів кровообігу, дихання, травлення, виділення і ін., виділенням у кров біологічно активних хімічних речовин, що забезпечують взаємодію клітин і органів. Найважливіша роль у підтримці гомеостазу належить нервовій системі, що регулює діяльність органів і систем організму.

Регуляція функцій в організмі. В організмі людини (як у будь – якому складному організмі) всі органи, тканини і клітини пов’язані в єдине ціле. Філогенетично більш давньою формою регуляції є гуморальна – один з механізмів координації процесів життєдіяльності в організмі, який здійснюється за участю рідин організму (кров, лімфа, тканинна рідина) за допомогою біологічно активних речовин (гормони, медіатори), які виділяються клітинами, тканинами і органами. Суттєвим недоліком гуморальної регуляції є її “безадресність” – біологічно активні речовини розносяться в різні частини організму і змінюють діяльність багатьох органів, незалежно від того, “корисно” це для організму в даний момент, або ні (дія адреналіну). В міру розвитку і ускладнення організму у здійсненні взаємозв’язку між окремими його частинами і у забезпеченні всієї його діяльності першорядну роль починає грати нервова система, що формується. Нервова система поєднує і пов’язує всі клітини, органи в єдине ціле, змінює і регулює їх діяльність, здійснює зв’язок організму з навколишнім середовищем. Центральна нервова система і її ведучий відділ – кора великих півкуль головного мозку, дуже тонко і точно сприймаючи зміни навколишнього середовища, а також внутрішнього стану організму, своєю діяльністю забезпечує розвиток і пристосування організму до постійно мінливих умов існування. Нервовий механізм регуляції більш досконалий. Нервовий і гуморальний механізми регуляції взаємозалежні. Активні хімічні речовини, що утворюються в організмі, здатні робити свій вплив і на нервові клітини, змінюючи їхній функціональний стан. Утворення і надходження в кров багатьох активних хімічних речовин знаходиться, у свою чергу, під регулюючим впливом нервової системи. Нервова система впливає на функції ряду органів не тільки через нервові імпульси, що надходять до органів по нервовим провідним шляхам, але і за допомогою хімічних речовин, що утворюються в клітинах організму і надходять у кров під впливом нервової системи. У цьому зв’язку вірніше говорити про єдиний нервово – гуморальну систему регуляції функцій організму. Наприклад, зміна t тіла швидко реєструється рецепторами. Від них інформація іде до ЦНС → розпорядження → діяльність організму змінюється: обмін речовин знижується в клітинах, зменшується теплопродукція, збільшується тепловіддача – кровоносні судини шкіри розширюються, збільшується потовиділення → зниження t тіла → реєстрування рецепторами → зворотна реакція → динамічна рівновага температури → здійснюється саморегуляція – властивість біологічних систем встановлювати і підтримувати на певному, відносно постійному рівні фізіологічні і біологічні показники.

Поняття росту і розвитку. Процеси росту і розвитку є загально біологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, що починаються з моменту запліднення яйцеклітини, являють собою безупинний поступальний процес, що протікає протягом усього його життя. Процес розвитку протікає стрибкоподібно, і різниця між окремими етапами чи періодами життя зводиться не тільки до кількісних, але і якісних змін. Наявність вікових особливостей у будові та діяльності тих чи інших фізіологічних систем ні в якій мірі не може бути свідченням неповноцінності організму дитини на окремих вікових етапах. Саме комплексом подібних особливостей характеризується той чи інший вік.

Розвиток – у широкому розумінні слова, це процес кількісних і якісних змін, що відбуваються у організмі людини, що приводять до підвищення рівнів складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток містить у собі три основних фактори: ріст, диференціацію органів і тканин, формоутворення (придбання організмом характерних, властивих йому форм). Вони знаходяться між собою у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.

Однією з основних фізіологічних особливостей процесу розвитку, що відрізняє організм дитини від організму дорослого, є ріст – кількісний процес, що характеризується безупинним збільшенням обсягу і маси організму і супроводжується зміною числа клітин та їх розмірів.

Ріст і розвиток дитини, тобто кількісні і якісні зміни, тісно взаємозалежні й обумовлюють один одного. Поступові кількісні зміни, що відбуваються в процесі росту організму, приводить до появи у дитини нових якісних особливостей. У процесі росту збільшується число клітин, тілесна маса й антропометричні показники. В одних органах, таких як, кістки, легені, ріст здійснюється переважно за рахунок збільшення числа клітин, в інших (м’язи, нервова тканина) переважають процеси збільшення розмірів самих клітин. Таке визначення процесу росту виключає ті зміни маси і розмірів тіла, що можуть бути обумовлені жировідкладенням чи затримкою води. Більш точний показник росту організму – це підвищення у ньому загальної кількості білка і збільшення розміру кісток.

Закономірності росту і розвитку дітей. Протягом багатьох століть всі зміни, що відбувалися в організмі дитини з віком, зводили лише до кількісних показників: вважали, що дитина – це доросла людина в мініатюрі. “Такий підхід з позицій дорослого, проявив себе тоннами дитячих трупів” (Маслов М.С.) Дитяча смертність була колосальною. В 19 ст. з кожної тисячі новонароджених лише 550 досягали віку 6 років, а до 10 років доживало менше половини. Щорічно в Росії вмирало 100 тисяч малюків до 3 років. Ця колосальна дитяча смертність, яка не знижувалась навіть при значних на той час досягненнях медицини – заставила визнати, що організм дитини має цілий ряд особливостей будови, функціонування, обміну речовин, які безперервно змінюються в ході розвитку.

Пропорції тіла на різних етапах розвитку. До важливих закономірностей росту і розвитку дітей відносяться:

* нерівномірність і безперервність росту і розвитку;

* гетерохронія з явищами випереджального дозрівання життєво важливих функціональних систем;

* акселерація;

* надійність біологічної системи – такий рівень регулювання процесів у організмі, коли забезпечується їх оптимальне протікання з екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозаміна, що гарантує пристосування до нових умов зі швидким поверненням до вихідного стану.

Відповідно до цієї концепції, весь шлях розвитку від зачаття до природного кінця проходить при наявності запасу життєвих можливостей. Ці резервні можливості забезпечують розвиток і оптимальний плин життєвих питань при мінливих умовах зовнішнього середовища. Наприклад, у крові однієї людини знаходиться стільки тромбіну, що його досить для згортання крові у 500 чоловік. Стінка сонної артерії витримує тиск 20 х 10* Па, тоді як тиск на цій ділянці кровоносної системи рідко перевищує одну третину 10* Па. Стегнова кістка витримує напругу 15000кг, а гомілкова кістка не ламається під вагою вантажу в 1650 кг, що в 30 разів перевищує звичайне навантаження. Величезна кількість нервових клітин розглядають як один з можливих факторів надійності нервової системи й ін.

Терміном онтогенез (від грец. онтос – суще і генезис – походження; Е. Геккель, ХІХ ст.) у даний час позначають весь період індивідуального розвитку живої істоти від моменту запліднення яйцеклітини до природного закінчення індивідуального життя.

В онтогенезі виділяють два самостійних етапи розвитку: пренатальний і постнатальний. Перший починається з моменту зачаття і продовжується до народження дитини, другий – від моменту народження до смерті людини.

Для педагогів особливо цікавим є етап онтогенезу людини від моменту народження до 18-20 років, тому що функціональні особливості дитячого організму роблять його найбільш інтенсивний фізичний розвиток і формування психіки людини. Фізичний розвиток – процес біологічного дозрівання клітин, тканин, органів і всього організму в цілому. Психічний розвиток – процес формування пізнавальної діяльності дітей і підлітків (удосконалення процесів відчуття, сприйняття, пам’яті), розвиток у них почуттів і волі, формування різних властивостей особистості: темпераменту, характеру, здібностей і інтересів.

Ріст і розвиток всіх органів і фізіологічних систем організму дітей і підлітків відбувається неодночасно і нерівномірно, тобто гетерохронно (від грец. гетерос - іншої, хромос – час). Насамперед розвиваються і удосконалюються ті органи, функціонування яких життєво необхідно організму.

Характерною рисою процесу росту дитячого організму є його нерівномірність, чи гетерохронізм і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються його деяким уповільненням. Особливо яскраво ця закономірність спостерігається при графічному виражені темпу росту організму дитини.

Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відрізняється в перший рік життя й у період статевого дозрівання, тобто в 11 – 15 років. Якщо при народженні ріст дитини в середньому дорівнює 50 см, то до кінця першого року життя він досягає 75 – 80 см, тобто збільшується більш ніж на 50 %, маса тіла за рік потроюється – при народженні дитини вона складає в середньому 3-3,2 кг, а під кінець року – 9,5-10 кг. В наступні роки до періоду статевого дозрівання темп росту знижується, і щорічне збільшення маси складає 1,5-2 кг, зі збільшенням довжини тіла 4-5 см.

Другий стрибок росту пов’язаний з настанням статевого дозрівання. За рік довжина тіла збільшується на 7-8 і навіть на 10 см. При цьому, з 11-12 років дівчата трохи випереджають у рості хлопчиків, у 13-14 років дівчата і хлопчики ростуть майже однаково, а з 14-15 років юнаки обганяють у рості дівчат, і це перевищення росту у чоловіків над жінками зберігається протягом усього життя.

З періоду новонародженності і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується у 3,5 рази, довжина тулуба – у 3 рази, довжина руки – у 4 рази, ноги – у 5 разів. Пропорції тіла з віком теж сильно змінюються. Немовля відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. Висота голови немовляти складає ¼ довжини тулуба, у дитини 2х років – 1/5, 6ти – 1/6, 12ти – 1/7, і в дорослих – 1/8.З віком ріст голови сповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється. До початку періоду статевого дозрівання (предпубертатний період) статеві розходження в пропорціях тіла відсутні, а в період статевого дозрівання (пубертатний період) у юнаків кінцівки стають довшими, а тулуб коротшим і таз вужче, ніж у дівчат.

Можна відзначити три періоди розходження пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 до дорослого стану. Якщо в предпубертатний період ріст збільшується за рахунок росту ніг, то у пубертатному періоді - за рахунок росту тулубу. Поряд з гармонійністю розвитку існують особливі етапи найбільш різких стрибкоподібних анатомо – фізіологічних перетворень. У постнатальному розвитку виділяють три таких “критичних періоди”, чи “вікових криз”. Перший критичний період спостерігається у віці від 2 до 3,5 років, тобто в період, коли дитина починає активно рухатися. При цьому різко зростає сфера її спілкування з зовнішнім світом, відбувається інтенсивне формування мови і свідомості. Другий критичний період збігається з початком шкільного навчання і приходиться на вік 6-8 років. Третій критичний період (пубертатний) зв’язаний зі зміною в організмі гормонального балансу, з дозріванням і перебудовою роботи ЖВС. Звичайно це відбувається в 11-15 років, тобто в підлітковому віці, що також характеризується підвищеною ранимістю нервової системи і виникненням багатьох нервових розладів і психічних захворювань.

Нерівномірність росту – пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов’язаний зі збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки обумовлено проявом активних процесів диференціювання органів, тканин і клітин. Розвиток призводить до морфологічних і функціональних змін, а ріст – до збільшення маси тканини, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва ці процеси тісно взаємозалежні. Однак періоди інтенсивного зростання можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання. Посилена диференціація викликає уповільнення росту. Наростання маси головного і спинного мозку в основному закінчується до 80 років, майже досягаючи маси дорослого, функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу. Зміна пропорцій тіла можуть служити непрямими ознаками біологічної зрілості дітей і готовності їх до навчання (так звана позитивна проба Філіпінера), яка поширено використовується в племенах, де вік дитини встановити не можна.

Дозрівання рухового аналізатора настає в основному у 13-14 років, проходячи ряд етапів удосконалення рухової функції. Разом з тим у 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і диференціація м’язової тканини. Гетерохронія (неодночасний розвиток) розвитку дозволяє забезпечити прискорений і виборчий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функціям, що раніше за все необхідні організму на даному етапі онтогенезу. Наприклад, серце функціонує вже на третьому тижні ембріонального розвитку, а нирки формуються значно пізніше і вступають в дію лише у новонародженої дитини. Гетерохронія жодною мірою не є показником відсутності чи порушення гармонійності розвитку організму дитини на окремих етапах його життя.

Поряд з типовими для кожного вікового періоду особливостями є індивідуальні особливості розвитку. Вони варіюють і залежать від стану здоров’я, умов життя, ступені розвитку нервової системи. Різкі індивідуальні відхилення у розвитку виявляються переважно на першому році життя, коли вони пов’язані з уродженими особливостями і умовами виховання. Гетерохронність розвитку не заперечує його гармонійності, оскільки неодночасне дозрівання морфо – функціональних систем організму дитини забезпечує йому необхідну їхню рухливість, надійність функціонування цілісного організму і оптимальну (гармонійну) взаємодію з умовами зовнішнього середовища, що ускладнюються в процесі розвитку.

Таким чином, гармонійність розвитку характеризується тим, що у кожному віці, етапі онтогенезу функціональні можливості організму дітей і підлітків відповідають вимогам, пропонованим до них з боку навколишнього середовища.

Розрізняють 4 основні типи росту:

1. лімфоїдний тип – вилочкова залоза, лімфатичні вузли, лімфатична маса кишок. Максимум досягається у 12-14 років, потім заміщення жировою тканиною.

2. мозковий тип – мозок і його частини, тверда мозкова оболонка, око, розміри голови – мають високий темп розвитку до 7 років, далі уповільнення.

3. загальний тип - тіло в цілому. Високий темп росту в перші роки (особливо до 2,5 – 3 років), потім уповільнення і знову швидкий ріст з 11 років у дівчат і 13 років у хлопців (статеве дозрівання).

4. репродуктивний тип – статева система, статеві органи, вторинні статеві ознаки. Швидкий ріст в період статевого дозрівання. Вилочкова залоза відповідає за гальмування розвитку статевої системи, тому її функції знижуються.

Як уже згадувалося раніше, до закономірностей росту і розвитку дітей відносяться нерівномірність і безперервність росту і розвитку, гетерохронія і явища випереджального дозрівання життєво важливих функціональних систем.

Наприклад, ріст і розвиток дитини відрізняється не лише безперервністю, але і нерівномірністю. Так, на першому році життя ріст дитини збільшується на 25 см, на другому – ріст сповільнюється, після цього щорічне збільшення складає приблизно 10 см. У дітей молодшого шкільного віку ріст ще більш уповільнений: річне збільшення складає всього – 35 см. Подальше посилення росту спостерігається на початку періоду статевого дозрівання, а до цього хлопчики і дівчата ростуть з однаковою швидкістю, але, починаючи з 11-12 років дівчата обганяють у рості хлопчиків, тоді як хлопчики починають обганяти дівчат у рості з 14-15 років.

Як правило, посилений ріст дитини супроводжується уповільненням процесів диференціації і, навпаки, посилена диференціація тканин викликає уповільнення росту організму. Наприклад, серце дитини посилено росте протягом перших двох років, а диференціація тканин серця у цей період дуже незначна. У дітей молодшого шкільного віку розмір і обсяг серця збільшується поступово, проте відбувається інтенсивне удосконалення його нервового апарату.

Найважливішою біологічною особливістю у розвитку дітей є те, що формування їхніх функціональних систем відбувається набагато раніше ніж це їм потрібно. Відповідно до уявлень Анохіна П.К., під функціональною системою варто розуміти широке функціональне об’єднання різних локалізованих структур на основі одержання кінцевого пристосувального ефекту, не використаного в даний момент (наприклад, функціональна система подиху, функціональна система, що забезпечує пересування тіла у просторі, і ін.). Структура функціональної системи складна і містить у собі аферентний синтез, ухвалення рішення, сама дія і його результат, зворотну аферентацію з ефекторних органів і, нарешті, зіставлення отриманого ефекту з очікуваним. Аферентний синтез містить у собі обробку, синтезування різних видів інформації, що надходить у нервову систему. У результаті аналізу і синтезу інформації, що надійшла, вона зіставляється з минулим досвідом.

Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організму пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури, що у сукупності повинні скласти до моменту народження функціональну систему, що виконує життєво важливе значення, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м’яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м’язи обличчя. Прискорений розвиток не тільки у колового м’язу рота, але і інших м’язів і структур центральної нервової системи, що забезпечують акт ссання. З усіх нервів руки насамперед і повніше всього розвиваються ті, які забезпечують скорочення м’язів – згиначів пальців, що беруть участь у хапальному рефлексі. Такий виборчий і прискорений розвиток морфологічних утворень, що складають повноцінну функціональну систему, що забезпечує немовляті виживання, одержала назву системогенеза.

Принцип випереджального розвитку органів і різних функціональних систем у дітей і підлітків є своєрідною “страховкою”, що дає природа людині на випадок непередбачених обставин. Цей принцип ще називають надійністю біологічної системи – такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальне їх протікання з одночасною швидкою мобілізацією всіх резервів організму на виникаючі нові умови зовнішнього середовища з одночасним швидким поверненням до вихідного стану.

Відповідно до цієї концепції весь шлях від зачаття до смерті відбувається при наявності запасу життєвих можливостей. Наприклад, при здачі заліків і іспитів під час сесії у вас тимчасово підсилюються загальний тонус, напруженість у роботі, здатність працювати більш тривалий час ніж звичайно і т.д. Але організм не може працювати в такому темпі увесь час, тому що буде перенапруга і по закінченні сесії усе повертається до більш розміреного процесу навчання, коли навіть пропускаєш лекції. У 10 мл. крові однієї людини є стільки тромбіну, що його досить для згортання крові у 500 чоловік. Стінка сонної артерії витримує тиск в 20 атм., тоді як тиск на цій ділянці кровоносної системи рідко перевищує одну третину 1 атм. Стегнова кістка витримує навантаження у 1500 кг, а велика гомілкова кістка не ламається під вагою вантажу у 1650 кг, що в 30 разів перевищує звичайне навантаження. В яєчнику плода закладається до 20 тис яйцеклітин, а протягом життя розвивається 500 – 600. Ці резервні можливості забезпечують розвиток і оптимальний плин життєвих процесів при мінливих умовах зовнішнього середовища.

Системогенез як загальна закономірність розвитку особливо чітко виявляється на стадії ембріонального розвитку. Однак, гетерохронно дозрівання і поетапне включення і зміна функціональних систем характерні і для інших етапів індивідуального розвитку.

З моменту народження і до смерті в організмі людини відзначаються специфічні особливості будови, біохімічних процесів, функцій організму в цілому і окремих його систем, що змінюються у різні періоди його життя. Ці зміни обумовлені спадковими факторами, у відомій мірі визначаючими етапи росту і розвитку. Однак вирішальне значення для прояву цих спадкових факторів, формування вікових особливостей мають навчання і виховання, харчування і гігієнічні умови життя, спілкування дитини з оточуючими людьми, спортивна і трудова діяльність і ін. фактори, що складають істоту соціального життя людини.

Життя людини – це безупинний процес розвитку. Перші кроки і подальший розвиток рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини у підлітка в період статевого дозрівання, безупинний розвиток ЦНС, ускладнення рефлекторної діяльності – це тільки приклади величезного числа безупинних змін організму.

Під терміном адаптація розуміють здатність організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища. Адаптація виникає і розвивається під дією основних факторів органічної еволюції: мінливості, спадковості і добору. Фізична адаптація по У. Кенному являє собою сукупність функціональних реакцій організму на несприятливі впливи зовнішнього середовища, спрямовані на збереження властивого організму рівня гомеостазу.

Гомеостаз – (від грец. – незмінне положення, стан) здатність живої системи підтримувати всі його особливості на визначеному, відносно стабільному рівні. Він забезпечується взаємодією складних процесів регуляції і координації, що включаються в клітині автоматично. У вищих тварин і людини гомеостаз підтримується за допомогою нервово – гуморальної системи. Наприклад, ми не замислюємося над підтримкою сталості складу нашої крові, а в здоровому стані рівень гемоглобіну у чоловіків дорівнює 130-160 г/л, у жінок 120-140 г/л, постійно підтримується нормальний рівень еритроцитів і лейкоцитів, білка, вітамінів і багатьох інших речовин.

У результаті фізіологічної адаптації підвищується стійкість організму до холоду, тепла, нестачі кисню, змін тиску і т.д. Наприклад, у плавців – підводників можна чітко простежити всі ці адаптаційні зміни організму в порівнянні з організмом звичайної нетренованої людини.

В даний час під адаптацією розуміють формування пристосувальних реакцій організму не тільки при дії звичайних чи екстремальних (стресових) факторів середовища, але і при дії звичайних факторів. У цьому зв’язку особливе значення в останні роки набрала проблема адаптації дітей і підлітків до навчального і виховного процесів у дошкільних і шкільних установах. Адаптація людини до умов середовища, є загально біологічною властивістю всього живого, разом з тим характеризується якісною рисою – вона носить яскраво виражений соціальний характер.

З моменту народження і до смерті в організмі людини відзначаються специфічні особливості будови, біохімічних процесів, функцій організму в цілому й окремих його систем, що змінюються в різні періоди його життя. Ці зміни обумовлені спадковими факторами і в певній мірі визначають етапи росту і розвитку. Однак вирішальне значення для проявлення цих спадкових факторів, формування вікових особливостей мають навчання і виховання, харчування і гігієнічні умови життя, спілкування з людьми, спортивна і трудова діяльність. В залежності від умов середовища процес розвитку може бути прискорений, або уповільнений, а його вікові періоди можуть наступати раніше, чи пізніше, і мати різну тривалість. Під впливом середовища ті чи інші спадково зумовлені якості можуть реалізуватися і розвинутись, якщо середовище сприяє цьому, і, навпаки – пригнітити їх. Існують 2 основні історичні концепції впливу факторів на ріст і розвиток:

1. головне – спадкова інформація, вплив середовища не визнається. Початок концепція бере від Платона (всі люди брати, але бог до одних додав золото – дорогоцінні, до інших – заліза і міді – повинні підкорятися першим).

2. основа – фактори зовнішнього середовища, все інше маловпливове. (Аристотель) Дитина народжується на світ з чистою душею, як воскова дощечка (табула раса) і вихователь може написати на ній що завгодно.

Спадковість визначає лише потенційні межі фізичного і психічного розвитку дитини, ступінь цього розвитку залежить від факторів зовнішнього середовища.

Акселерація – комплекс явищ, що характеризує прискорений фізіологічний розвиток і формування функціональних систем організму дітей і підлітків. Це явище було помічено в ХХ столітті. При цьому було відзначено, що у багатьох країнах світу діти у віці від 6 до 14 років переганяють по ряду фізіологічних показників своїх однолітків, що жили 100 років тому. Так, ріст дітей 7-13 років збільшився на 10-15 см, а маса тіла зросла на 8 – 10 кг. Процес акселерації позначається не тільки на збільшенні росту і маси тіла, але і на термінах статевого дозрівання, психічного і інтелектуального розвитку. Так, фізична зрілість настає у даний час на кілька років раніше ніж 100 років тому. Наприклад, для юнаків ці терміни визначалися у 25-26 років, а зараз у 18-19 років.

Епохальна акселерація позначає прискорення фізичного розвитку сучасних дітей і підлітків у порівнянні з попередніми поколіннями. Проявляється:

- в збільшенні розмірів тіла новонароджених (на 2 – 2,5 см, маса – на 0,5 кг)

- довжина тіла в 15 років збільшилася на 6 – 10 см, маса на 3 – 10кг

- прискорене формування деяких відділів скелету і ендокринної системи, що зумовлює швидке статеве дозрівання (на 2 роки раніше)

- скорочення активного росту (ріст зупиняється в 16-19 років, раніше в 25 – 26 років)

- прискорення розвитку дихальної, серцево – судинної систем і ін.

- Стимулювання психічного розвитку (морфофункціональне дозрівання і соціальний прогрес)

Внутрішньо групова акселерація позначає прискорення фізичного розвитку окремих дітей і підлітків у визначених вікових групах (13-20%).

Ретардація розвитку – затримка фізичного розвитку і формування ФОС організму дітей і підлітків.

Єдиної думки про причини, що викликають акселерацію, дотепер не має. Даний процес обумовлений цілим комплексом причин, у числі яких слід зазначати як соціальні, так і біологічні. Найбільш істотними причинами акселерації розвитку є:

· Збільшення кількості змішаних шлюбів

· Урбанізація населення

· Збільшення рівня радіації на Землі

· Зниження інфекційних захворювань

· Поліпшення умов життя

· Постійне збільшення потоку інформації

Розвиток дитини являє собою безупинний процес, у якому етапи повільних кількісних змін закономірно приводять до різних стрибкоподібних якісних перетворень структури і функції дитячого організму.

Кожна така ступінь у індивідуальному розвитку людини характеризується поруч морфо – функціональних особливостей, тобто особливостей структури й органів тіла і їх функціонувань. Нажаль, сьогодні наші знання біологічних особливостей постнатального розвитку людини ще не достатні і ми поки не в змозі строго окреслити навіть окремі етапи. Тому проблема вікової періодизації залишається однією з актуальних для всього комплексу наук, що досліджують розвиток людини.

Існує декілька схем вікової періодизації, які складені на основі вивчених різних ознак. В одних за основу беруть дозрівання статевих залоз, швидкість росту і диференціювання тканин і органів, у інших – пропонують керуватися так званою скелетною зрілістю (кістковий вік), ступенем розвитку попарно – рухової системи. Висувається також така ознака, як ступінь розвитку ЦНС. Іноді, як критерій використовують спосіб взаємодії організму з відповідними умовами середовища.

У сучасній науці не має загальноприйнятої класифікації періодів росту і розвитку і їх вікових границь. У даний час запропоновано багато схем розподілу на вікові періоди постнатального розвитку людини. Так на симпозіумі з проблем вікової періодизації в Москві, що відбувся у 1965 році, була рекомендована наступна схема вікової періодизації, що одержала найбільше поширення:

І. Немовля.............................................. 1-10 днів

ІІ. Грудний вік....................................... 10 днів – 1 рік

ІІІ. Раннє дитинство............................. 1-3 роки

ІV. Перше дитинство............................ 4-7 років

V. Друге дитинство............................... 8-12 років хлопчики

............................... 8-11 років дівчата

VІ. Підлітковий вік................................ 13-16 років хлопчики

................................ 12-15 років дівчата

VІІ. Юнацький вік................................ 17-21 рік юнаки

............................... 16-20 років дівчата

VІІІ. Зрілий вік: І пров......................... 22-35 років чоловіки

.......................... 21-35 років жінки

ІІ пров....................... 36-60 років чоловіки

....................... 36-55 років жінки

Х. Літній вік......................................... 61-74 роки чоловіки

.......................................... 56-74 роки жінки

ХІ. Старечий вік................................... 75-90 років

ХІІ. Довгожителі.................................. від 91 року і вище

Для педагогів більш зручною є періодизація, побудована на основі педагогічних і соціальних критеріїв і охоплюючи вік народження до 17-18 років. Ця схема включає наступні періоди:

1. Дитячий............................до 1 року

2. Перед дошкільний...........з1 до 3 років

3. Дошкільний....................з 3 до 6 років

4. Молодший шкільний.....з 6 до 11-12 років

5. Середній шкільний........з 11-12 до 15 років

6. Старший шкільний........з 15 до 17-18 років

Кожен віковий період характеризується своїми специфічними особливостями. Перехід від одного вікового періоду до наступного позначають як переломний етап індивідуального розвитку, критичний період.

Не слід забувати, що будь – яка вікова періодизація досить умовна і що календарний (паспортний) вік дітей і підлітків не завжди відповідає біологічній зрілості.

Існують різні методи визначення біологічного віку. Найбільш надійним і доступним є визначення біологічного віку по ступені окостеніння кістяка (кістковий вік чи кістякова зрілість) і стадія розвитку вторинних статевих ознак. Іноді для визначення біологічного віку і підлітків використовують їхню оцінку рухових можливостей, що порівнюються з існуючими стандартами, характерними для того чи іншого віку. Однак, цей метод має обмежене застосування, тому що дозволяє говорити лише про руховий вік дитини, що має значення в основному в спортивній практиці.

Варто пам’ятати, що поряд з типовими для кожного вікового періоду характеристиками є індивідуальні особливості розвитку. Вони варіюють і залежать від стану здоров’я, умов життя, ступеня розвитку нервової системи і т.д. наприклад, якщо подивитися на нашу шановну аудиторію, особливо на її чоловічу половину, то можна легко помітити, що при загальному юнацькому віці всіх наших слухачів можна відзначити яскраво виражені індивідуальні особливості розвитку кожного окремо: ступеня балакучості, непосидючості і неуважності.

Эльконин Д.Б. – парадоксы детства, которые заключаются в необходимости исторического подхода к пониманию детства. В ходе истории непрерывно росло обогащение материально и духовной культуры человека. За тысячелетия человеческий опыт увеличился во много тысяч раз. Но за это время новорожденный ребенок практически не изменился. Как же получается, что при исходных природных предпосылках уровень психического развития, которого достигает ребенок на каждом историческом этапе развития общества не одинаковый?

Детство – период, продолжающийся от новорожденности до полной социальной и психологической зрелости; период становления ребенка полноценным членом общества..

Продолжительности детства не одинакова в разную историческую формацию и находится в прямой зависимости от уровня материальной и духовной культуры общества. (например, в 1833 году дети неимущих в Англии работали с 8 – летнего возраста при рабочем времени – 14-16 часов. Классовый смысл понятия детства.

Проблема истории детства заключается в том, что в этой области нельзя применить не наблюдение ни эксперимент. Исторически понятие детства связывается не с биологическим состоянием незрелости, а с определенным социальным статусом, кругом прав и обязанностей данного возраста и набором доступных ему видов и форм деятельности. Подтвердили эту идею факты фран. демографа и историка Ф. Ариеса, чьи исследования данной проблемы считаются классикой.

Его интересовало, как в ходе истории в сознании художников, писателей и ученых складывалось понятие детства и чем оно отличалось а различные исторические эпохи. Его исследования привели к выводу, что до 13 века детство не выделялось в самостоятельную формацию (искусство не обращалось к детям)

13 век	в живописи образы ангелов, умерших душ, младенец Иисус. Изображения реальных детей отсутствует. Никто не считал, что ребенок заключает в себе личность. Слово «ребенок» в средневековой Германии – «дурак»
16 век	Появление портретов умерших детей – преодоление безразличия к детству. Смерть ребенка как невосполнимая утрата.
17 век	Портретные изображения реальных детей (влиятельные лица, царственные особы в детстве)

Важный символ изменения отношения к детству – одежда. В средние века костюм ребенка не отличался от костюма взрослого соответствующего социального положения. В 16-17 веках появляется детская одежда, одинаковая для мальчиков и девочек 2-4 лет вплоть до начала нашего столетия.

Выделение детства в самостоятельную формацию происходит под влиянием социальных институтов:

16 век	«семейная» концепция детства	Тенденция наряжать, баловать, нежить. Дети как очаровательные игрушки
17 век	Педагогическая концепция	Любовь к детям выражается в психологическом интересе к воспитанию и обучению. Комментарии относительно детской психологии
18 век	Концепция рационального воспитания	Воспитание основано на строгой дисциплине. Внимание родителей привлекают все стороны детской жизни, но функцию организованной подготовки детей к взрослой жизни принимает на себя специальное общественное учреждение.

Основателем детской психологии считается В. Прейер, немецкий ученый – дарвинист. В работе «Душа ребенка» он описывает результаты ежедневных наблюдений за развитием собственного сына (развитие органов чувств, моторики, воли, рассудка и языка). Первым осуществил переход от интроспективного к объективному исследованию психики ребенка.

Объективные условия становления детской психологии сложились к к. 19 века и связаны с интенсивным развитием промышленности, новым уровнем общественной жизни, что создавало необходимость возникновения современной школы.

§2. Методы возрастной психологии.

Метод- способ научного познания, общий прием познания.

Методика – конкретное приложение метода.

Классификация методов психологии (по Б.Г. Ананьеву)

1) Организационные

сравнительный, лонгитюдный,

2) Эмпирические

наблюдение, самонаблюдение, беседа, эксперимент, биографический, анализ продуктов деятельности.

3) Методы обработки данных.

Количественные (статистические), качественные (составление типологий)

4) Интерпретационный.

Генетический (характеристики развития), структурный (горизонтальные связи)

Дата добавления: 2014-01-20