Структуру органів управління безпекою та захистом у НС

Правові норми, що регламентують організаційну

СТРУКТУРА ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА АТО у НС

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЙНО – ФУНКЦІОНАЛЬНА

ТЕМА 6 (ЛЕКЦІЯ 8) МЕНЕДЖМЕНТ БЕЗПЕКИ, ПРАВОВЕ

Визначення ризику проходить в три стадії. Назвіть їх і коротко охарактеризуйте.

В чому полягає модель управління ризиками за В.В. Березуцьким?

В чому полягає ризик-орієнтований підхід?

За якими критеріями здійснюється розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику?

Наведіть класифікацію оцінки допустимого ризику?

Ризик аварії на об’єкті підвищеної небезпеки вважається прийнятним для територіального, індивідуального, соціального ризиків?

В чому полягає концепція прийнятного і допустимого ризику?

Що означає індивідуальний і груповий(соціальний) ризик?

Назвіть основні методичні підходи у визначенні та оцінці ризиків?

Що таке управління ризиком?

За якими ознаками класифікують небезпеки?

Дати визначення термінам: ризик, небезпечна речовина, об’єкт підвищеної небезпеки.

Які види небезпек Ви знаєте?

Під регулюванням суспільних явищ і процесів здебільшого розуміють визначення поведінки людей та їх колективів, надання цій поведінці певного спрямування і розвитку, введення її в певні межі, регулювання в соціумі невід’ємних від встановлення певних норм (правил) поведінки.

Формально правило поведінки зобов’язує діяти за певних обставин належним чином. Однак на практиці жодне правило не може повністю передбачити всіх можливих обставин, за яких воно має застосуватися. Щодо цього, норма, як правило, відрізняється від індивідуального зобов’язання діяти певним чином у конкретній ситуації.

Серед найважливіших регуляторів суспільної життєдіяльності – норми права. Специфіка їх регулятивного впливу визначається державою, гарантується нею і є загальнообов’язковою.

Певний регулятивний вплив можуть справляти індивідуальні правові акти. Прийняття таких актів, адресованих конкретним суб’єктам управління, сприймається іншими суб’єктами в багатьох випадках як встановлення загальних правил. За істотних прогалин у нормативних актах регулювання в такий спосіб має місце «де-факто, що дало підстави для виокремлення індивідуального правового регулювання (Н. Нижник) на відміну від загального (нормативного).

Складною є проблема об’єктивності правового регулювання, адже у суспільстві побутує сприйняття правових норм передусім як прояву і результату суб’єктивної діяльності влади. Однак право пов’язане із глибинними інтересами і потребами людей в упорядкуванні публічної та приватної життєдіяльності. Закон як «позитивне право» має бути віддзеркаленням «природного права». Дієвість, необхідність, ефективність та справедливість закону значною мірою залежать від того, наскільки він відповідає праву. Проте здатність писаного закону творити право, бути одним із його джерел закладає передумови для юридичної сваволі, може породжувати видимість того, що життя цілком ґрунтується лише на писаних законах. З іншого боку викривлення суспільної свідомості є ілюзорна думка, що достатньо прийняти правильний закон, добру постанову, щоб відразу виникло реальне право.

Держава стосовно права постає формуючим і гарантуючим чинником, але саме право є головним інститутом, спроможним обмежити свавілля держави. Відповідно, правове регулювання в умовах демократичного суспільства слід розглядати як обмежене регулювання, масштаби якого визначені межами вторгнення держави у ті чи інші сфери суспільної життєдіяльності. Практично єдиною галуззю суспільної життєдіяльності, де правове регулювання не обмежується, є організація та функціонування державного апарату.

Правовому регулювання державного управління притаманна єдність соціологічного, нормативного і практичного аспектів.

Соціологічний аспект правового регулювання полягає в тому, що він починається виключно тоді, коли у суспільстві назріла потреба в упорядкуванні взаємозв’язків і взаємодії людей.

Нормативний аспект правового регулювання постає як розробка і юридичне (в актах державних органів) закріплення (встановлення) норм (правил), поведінки людей і ведення суспільно значущих справ. Якість нормативного, аспекту визначається тим, як уповноважені на те державні органи формулюють юридичні норми. В юридичній нормі виокремлюються:

а) гіпотеза – частина норми, яка вказує на умови та обставини, за яких норма діє;

б) диспозиція – частина норми, яка розкриває сенс, зміст самого правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів правовідносин, що регулюється даною нормою;

в) санкція – частина норми, що визначає заходи, які можуть бути вжиті у випадку невиконання диспозиції.

Практичний аспект правового регулювання – це реальне застосування норми в суспільній практиці. Прийняття того чи іншого правового акта має не тільки орієнтуватися на задоволення певних суспільних інтересів, але й враховувати те, наскільки він виконуватиметься носіями інших інтересів. Зокрема, специфіка правовстановлення в українському суспільстві за сучасних умов визначається тим, що:

а) право здебільшого має базисний характер, оскільки йдеться про закріплення якісно нових суспільних відносин;

б) суспільна життєдіяльність значною мірою базується на старих уявленнях про законне, доцільне, справедливе;

в) процес правовстановлення переважно абсолютизований, часто – густо не співвідноситься з реальним становищем і потребами суспільства.

Загалом, правове регулювання можна визначити як здійснюваний за допомогою системи правових заходів результативний, нормативно – організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування відповідно до суспільних потреб.

Предметом правового регулювання державного управління є:

1)державно – правові інститути або їх елементи;

2)свідомість людей, або особиста відповідальність за власні вчинки та їх наслідки;

3)поведінка та діяльність людей, пов’язані із забезпеченням формування і реалізацією державно – управлінських впливів.

При здійсненні правового регулювання державного управління однаково важливі як норми матеріальні, так і процесуальні.

Безпека 1) Гарантована конституційними, законодавчими і практичними заходами забезпеченість і захищеність життєво важливих інтересів об’єкта від зовнішніх і внутрішніх загроз;

2) Стан захищеності людини, суспільства й держави від зовнішніх та внутрішніх небезпек.

Дата добавления: 2014-01-20