План лекції. Лекція 6. Проблема істинності знань

Лекція 6. Проблема істинності знань. Методологія наукового та науково-медичного пізнання

1. Різноманіття концепцій істини

2. Поняття істина. Істина та заблудження

3. Об’єктивність та суб’єктивність істини

4. Специфіка та методи наукового пізнання

Коли філософа запитують що таке істина, то часто він відповідає: «Запитайте щось простіше»… Гумористи ж інколи саркастично говорять, що в суперечці народжується істина… за кількістю її учасників. Так, поняття істина є одним з найскладніших в гносеології, хоча за своїм призначення воно покликане відображати щось чітке, могутнє і загальнозначуще, те, що всім зрозуміле й показує результат пізнання.

Саме поняття істини встановлює відношення відповідності між нашим розумом і зовнішнім світом, воно фіксує збігання людських уявлень з об’єктивним станом справ. Адже самі по собі природні чи соціальні процеси не є істиною, вони є дійсністю, тоді як істина – це характеристика нашого знання про них, тобто відповідність наших знань оточуючому нас світу.

В історії філософії питання про те, яке знання можна вважати істинним розглядають з різних точок зору.

Мислителі, які належать до матеріалістичного напрямку, розглядають істину, як адекватне відображення об’єктивного світу у свідомості суб’єкта, як відтворення його таким, яким він є сам собою, незалежна від людини і її свідомості. Розуміння істини, як відповідності знання речам виходить з поглядів стародавніх мислителів (Демокріт, Арістотель), продовжується у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Спіноза, Гельвецій, Дідро, Фейєрбах, Ломоносов) і широко поширене у сучасній філософській та науковій думці.

Для філософів об’єктивно-ідеалістичного напрямку характерним є розуміння істини як вічно незмінної і абсолютної властивості ідеальних об’єктів (Платон, Августін) або як злагода мислення з самим собою, з його апріорними формами (Кант). У Гегеля істина є діалектичний процес розвитку знання, система понять, суджень і теорій.

Прибічники суб’єктивного ідеалізму розглядають істину як відповідність мислення відчуттям суб’єкта (Юм, Рассел), або як відповідність ідей прагненням людини до успіху (прагматизм), або як найбільш просте взаєморозуміння відчуттів (Авенаріус).

Найбільш відповідним до сутності наукового пізнання є розуміння істини як вірного, адекватного відображення об’єктивного світу в свідомості людини, як знання, що адекватно відображає об’єкт. Саме до такого розуміння істини веде розвиток науки і суспільно-історичної практики.

Отже, істина – це знання, яке адекватно відображає об’єкт у свідомості суб’єкта.

Істини бувають передусім емпіричними і теоретичними, а емпірика, як відомо, - це досвід. Сам з нього ми робимо висновок, що в собаки чотири ноги, а в людини – дві, що фізкультур сприяє здоров’ю, що суперечки з батьками чи керівниками псують настрій (а часом і кар’єру). Це істині поверхові, вони не претендують на статус закону, можуть легко відкритися за різних ситуацій.

Теоретичні ж істини відображаються в чітких формулюваннях закону, тобто відбивають не випадковий, а глибинний зв’язок речей.

Але розуміння істини можливе лише через розкриття основних ознак, особливостей істини, до яких належать об’єктивність, суб’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність, здатність виявлятися завдяки певному ряду критеріїв.

Дата добавления: 2014-01-20