Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Класифікація й характеристика методів




План

Тема 5 Методи фізичного виховання

Контрольні запитання

Рухові вміння вищого порядку – ознаки, різновиди

Рухові вміння вищого порядку (варіативна навичка) – це вміння застосовувати вивчені рухові дії до реальних умовах виконання. Подібне вміння виникає на основі сформованої рухової навички й порівняно високого рівня спеціальних знань. Власне кажучи, саме рухове вміння вищого порядку і є кінцевою метою навчання.

Тільки в цьому випадку навичка отримає свою практичну цінність. Якщо ж учень, наприклад, упевнено долає висоту при стрибках у спортивному залі, але не може використати цю навичку при подоланні природної перешкоди, то практична цінність подібної навички зводиться до нуля.

Характерні ознаки рухового вміння вищого порядку:

1) Відрізняється підвищеною роллю пускової функції свідомості. Тільки об’єктивний аналіз сформованої ситуації, причому найчастіше при дефіциті часу, дозволяє відтворити ту рухову навичку, що призведе до найбільшого ефекту.

2) Рухи, з яких складається рухова дія, можуть здійснюватися автоматизовано, але можуть підпадати й під контроль свідомості, якщо буде потрібна корекція при незвичних умовах.

3) Завжди проявляється в цілісній руховій діяльності.

Пристосування сформованої навички до умов, що змінюються – процес творчий, інтенсивно розвиває інтелектуальну сферу учня. Формування вмінь вищого порядку є вираженням прикладного значення фізичного виховання, резервом підвищення спортивної майстерності.

Характер вимог щодо рухових навичок дозволяє виділити три різновиди вмінь вищого порядку:

1) Уміння ефективно використати набуті навички паралельно або в різноманітній послідовності відповідно до вимог навколишнього оточення (уміння реалізувати навичку бігу, долаючи природні перешкоди).

2) Уміння використовувати одночасно дві або три сформованих навички (метання при бігу).

3) Уміння ефективно використовувати послідовно дві або кілька сформованих навичок (після перекиду виконати вправу в рівновазі).

1. Дайте визначення поняттю – «навчання» у фізичному вихованні.

2. Які особливості навчання у фізичному вихованні ви знаєте?

3. Дайте характеристику руховому вмінню.

4. Охарактеризуйте рухову навичку.

5. Значення рухових умінь та навичок у навчанні.

6. Охарактеризуйте вміння вищого порядку.

7. Розкрийте механізм формування рухових дій.

8. Правила формування рухової навички.

9. Що означає позитивний та негативний перенос навичок у навчанні?

 

1. Визначення понять «метод», «методичний прийом», «методика».

2. Класифікація й характеристика методів:

- методи використання слова;

- методи наочності;

- практичні методи навчання.

3. Загальні вимоги до вибору методів навчання.

 

Література:

1. Теорияиметодикафизическоговоспитания: учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов / [Б. А. Ашмарин, М. Я. Виленский, К. Х. Грантынь и др.]; под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – С. 106-125.

2. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов фак. физ. культуры пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – С. 75-96.

3. Теория и методика физического воспитания: учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и пед. училищ по спец. № 2115 "Нач. воен. подгот. и физ. воспитание" и № 1910 "Физ. культура" / Б. М. Шиян, Б. А. Ашмарин, Б. Н. Минаев и др.; под ред. Б. М. Шияна. – М.: Просвещение, 1988. – С. 50-65.

4. Хан А.Н. Педагогические основы построения школьного урока физической культуры / Хан А.Н. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1975. – С. 63-73.

5. Основы теории и методики физической культуры: [учеб. для техникумов физ. культуры / В. М. Выдрин, А. А. Гужаловский, В. Н. Кряж и др.]; под общ. ред. А. А. Гужаловского. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – С. 36-47.

6. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры: учеб. для ин-тов физ. культуры / Л. П. Матвеев. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – С. 63-85.

7. Минаев Б. Н. Основы методики физического воспитания школьников: [учеб. пособие для пед. спец. вузов] / Б. Н. Минаев, Б. М. Шиян. – М.: Просвещение, 1989. – С. 94-98.

8. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: підруч. для студ. вузів фіз. виховання і спорту. Ч. 1 / Богдан Михайлович Шиян; голов. ред. Б. Є. Будний. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. – С. 137-167.

9. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта: учеб. пособие для студентов вузов физ. культуры / Ж. К. Холодов, В. С. Кузнецов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2001. – С. 32-52.

10. Шамардіна Г. М. Основи теорії та методики фізичного виховання: вибр. лекції / Г. М. Шамардіна. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 111-142.

11. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов вузов физ. воспитания и спорта: в 2 т. / ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003.

Т. 1: Общие основы теории и методики физического воспитания. – К.: Олимпийская литература, 2003. – С. 111-135.

 

1. Визначення понять «метод», «методичний прийом», «методика»

Спеціальні знання та рухові дії, як предмет навчання у фізичному вихованні, вимагають від учителя володіння певними способами викладання. Знання характеристик методів навчання дозволяє вчителю правильно орієнтуватись у різноманітті цих способів і відбирати найбільш оптимальні для вирішення навчальних завдань.

Методи в навчанні – це способи взаємопов’язаної діяльності педагога та учнів, що спрямовані на вирішення завдань навчання.

Метод – це сума прийомів, які застосовуються для вирішення конкретних завдань (різні види інформації: усна, наочна і практична).

Методичний прийом – це спосіб реалізації методу у відповідності з конкретним завданням навчання.

Методичний прийом дозволяє застосувати відповідний метод у конкретних умовах. Методичних прийомів дуже багато. Розходження в рівнях викладання предмета роз’яснюється саме різним об’ємом методичних прийомів, якими володіє вчитель.

Наприклад: метод показу може здійснюватися різними прийомами – показ у профіль, показ за допомогою учнів, показ із застосуванням додаткової наочності (слайди, малюнки та жести).

Методика – це своєрідна програма (або система засобів) відбору фізичних вправ, що застосовуються в навчанні. Наприклад, методика навчання учнів 4 класу перекиду, або методика навчання дівчаток стрибкам у довжину з розбігу.

Вибір методів навчання визначається конкретним педагогічним завданням, особливостями змісту навчального матеріалу, рівнем підготовленості учнів, зовнішніми конкретними умовами.

Вибір методу і методики залежить від професійного рівня вчителя, його методичної й технічної підготовленості.

Існує три групи методів навчання, що застосовуються в практиці фізичного виховання:

1) Словесні методи.

2) Наочні методи.

3) Практичні методи.

У першій групі засобом впливу на учнів виступає слово, у другій – наочність і в третій – фізичні вправи.

Словесні та наочні методи навчання називають ще загальнопедагогічними, тому що вони використовуються в будь-якій сфері знань, а методи практичні є специфічними і використовуються тільки у сфері фізичного виховання.

Отже, педагогічна діяльність учителя фізичного виховання не мислиться без широкого використання слова. Зі слова починається навчальний процес – з постановки завдань перед учнями. За допомогою слова організує вчитель і подальшу свою діяльність і діяльність учнів, керує класом, формує знання, дає учням навчальні завдання, оцінює виконання їх, активізує учнів й оцінює досягнуті ними результати в навчальній діяльності в цілому на уроці.

Залежно від різноманітних функцій слова в практичній навчальній роботі використовуються різні словесні прийоми й форми.

До словесних методів викладання відносяться всі способи передачі знань, досвіду, що застосовуються вчителем і розраховані на слухове сприйняття учнів.

Основними з них варто вважати: розповідь, бесіда, роз’яснення, вказівка, завдання, команда, підрахунок, оцінка, самооцінка, самонакази, самопроговорювання, усні повідомлення-звіти (методи з використанням зовнішньої та внутрішньої мови).

Ці методи навчання можуть бути застосовані безпосередньо самими вчителями, а також за допомогою технічних засобів відтворення інформації.

Розповідь – послідовний логічний виклад фактів або явищ в їхньому розвитку.

У педагогічній практиці розповідь широко застосовується при ознайомленні учнів з новою грою, з епізодами спортивних змагань, з фактами спортивного життя.

З дітьми молодшого шкільного віку фізичні вправи проводяться у формі розповіді, дії об’єднуються загальним сюжетом (у молодших школярів недостатньо розвинуте абстрактне мислення).

Бесіда – запитально-відповідна форма, що сполучається з роз’ясненням або розповіддю.

Бесіди бувають:

- бесіда вступна (нагадування старого матеріалу);

- повідомлення нових знань (у тому випадку, якщо є попередні знання й досвід);

- для перевірки знань.

Різновид бесід: розбір – для аналізу проведених змагань, походу; завдання – передбачає постановку завдань перед уроком або по ходу уроку.

Роз’яснення – послідовний виклад техніки виконання руху, його закономірностей, правил, яких необхідно дотримуватися.

Роз’яснення можуть бути:

- всьому класу, групі або індивідуально;

- цілісне, по частинах або в сполученні;

- доказове, стверджувальне або образне;

- докладне або коротке;

- однократне або багаторазове.

При роз’ясненні техніки фізичної вправи увагу учнів треба зосередити на головному. Також можна ставити запитання для того, щоб усвідомити, як учні сприйняли роз’яснення, й підвищити самостійність їхнього судження. Роз’яснення повинно бути послідовним. На початку звертають увагу на головні елементи техніки дії, що розучується. Якщо вона складна, її краще роз’яснити і показати по частинах (розчленований спосіб).

Роз’яснення повинно бути: коротким, точним, доступним для розуміння учнів різного віку. Роз’яснення в молодших класах повинне відрізнятися образністю, з яскравими порівняннями й конкретністю.

У старшому віці при роз’ясненні широко треба використовувати спортивну термінологію, характерну для даного розділу навчальної програми (гімнастика, легка атлетика і т.п.). Це робить роз’яснення коротшим.

Для безпосереднього керівництва практичними діями класу, групи застосовуються вказівки, розпорядження, підрахунок, команда.

У процесі виконання вправ досить дати просту вказівку на те, що потрібно зробити („прогнись”, „вище стрибок”, „підніми голову” і т.п.).

Розпорядження – це форма словесного впливу на учнів з метою спонукання їх до негайного виконання або припинення дій.

Розпорядження не має певної форми (стандартних словосполучень, незмінних фраз). Наприклад: „чергові, роздайте м’ячі!”, „перше відділення, поставте гімнастичну лаву!”, „друге відділення, принесіть стійки для стрибків!”.

Розпорядження застосовується у всіх класах, а в 1 класі в першій чверті є основним засобом поступової підготовки дітей до виконання команд.

Розпорядження дається для виконання якої-небудь дії („повернись лицем до вікон”, „станьте спиною один до одного”, „шикуйтесь уздовж стіни”), для виконання вправи, для підготовки місць занять, інвентарю, прибирання залу й т.п.

Досвідчені вчителі дають розпорядження небагатослівно, ясно, чітко, з урахуванням вікових особливостей, з необхідною вимогливою тональністю, але головним чином – у формі розповіді й спокійно.

Різновидом розпорядження або наказу є команда.

Команда – це особлива форма словесного впливу на тих, хто займається, з метою спонукання їх до негайного беззаперечного виконання або припинення тих чи інших дій.

Вона має певну форму, установлений порядок подачі й точний зміст.

Для регулювання темпу застосовують підрахунок – можна заміняти музикою, задавати темп звуколідером або голосом, бубном.

Домогтися позитивних результатів у навчанні фізичним вправам можна лише в тому випадку, якщо мова вчителя відповідає певним вимогам:

1) Вона повинна бути короткою, ясною, точною (знання термінології).

2) Розповідати в цей момент потрібно те, що необхідно знати учню, а не все що знає вчитель.

3) Розповідь має бути образна.

4) Мова повинна бути різноманітною за змістом та інтонацією.

Залежно від того, як учитель подає команди, як він дає вказівки, розпорядження, як здійснює підрахунок, можна майже безпомилково зробити висновок про його професійну підготовленість.

Методичні рекомендації до словесних методів:

1) Словесний зміст навчального матеріалу повинен відповідати особливостям учнів і завданням навчання.

2) Слово повинно підкреслювати ефективність виконання рухової дії.

3) Слово повинно допомагати виявленню взаємозв’язку між окремими рухами в руховій дії.

4) Слово повинно становити основу техніки фізичної вправи.

5) Слово повинно бути образним.

Вимоги до термінології: точна, коротка, зрозуміла та показова.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-20; Просмотров: 1583; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.035 сек.